Б. Поведінка стосовно собі

Глава 5. Повчання і правил

Відмовившись від повноти, інакше мені довелося б повторити масу чудових життєвих правил мудреців всіх часів, відмовлюся і зажадав від суворої системи. Проте задля упорядкування наведених поглядів і міських рад я поділяю їх у загальні та на що стосуються наше ставлення: 1) себе, 2) решти, 3) до загальним світовим подій і долю.

А. Правила загальні

1) Першої заповіддю життєвої мудрості вважаю вираз Аристотеля в «>Никомахейской Етиці»: «>Мудрец повинен не насолод, а відсутності страждань». Якщо всі тіло тверезо і непошкоджено, крім однієї хворого містечка, то здоров'я цілого цілком пропадає до нашого свідомості, увагу постійно спрямоване на біль у ушкодженому місці, і ми позбавляємося насолоди,доставляемого загальним відчуттям життя. Якщо всі іде за рахунок нашому бажанню, окрім однієї обставини, воно постійно спадає на думку. У обох випадках пошкоджена воля в організмі чи прагненні людини.

Критерій життєвого щастя – відсутність страждань. Не має ніколи купувати насолоди ціною страждань і навіть ризику нажити їх.

2) Щоб оцінити становище людини з погляду щастя, треба знати чи, що дає їй задоволення, бо, що може засмутити його.

3) Не треба пред'являти до життя дуже високі вимоги, т. е. будувати своє щастя широкому фундаменті. Маючи нього, щастя може легше зруйнуватися.

Заздалегідь будувати докладний план свого життя – одне з найбільших дурниць. Не всім призначена довге життя, яку розраховують, і якщо призначена, бракуватиме років на виконання виробленого плану.

Шляхетні, хороші люди скоро засвоюють виховні уроки долі й слухняно, з вдячністю їм йдуть, розуміючи, у цьому світі можна знайти досвід, але з щастя.

Б. Поведінка стосовно собі

4) Людина, відбуваючи окремі дні і годинники свого життя, немає спільного уявлення про перебіг і характері свого існування необхідно вступити на шлях самопізнання і кидати іноді погляд їхньому план, зменшений абрис.

Відразу ми бачимо всього, і роблячи найбільші діяння чи створюючи безсмертні твори, не усвідомлюємо цих достоїнств.

5) Як поділяємо нашу увагу на між сьогоденням і майбутнім? Не слід занадто приділяти уваги одній на збитки іншому.

Ті, хто живуть переважно справжнім, легковажні.

Та, живуть майбутнім, пропускають справжнє, обманюються у свого існування, як осли, що йдуть за сіном,привешенним до кінця палиці, укріпленої з їхньої голові. Одне справжнє істинно і вони справді, лише у ньому протікає наше буття.

Щоб не позбавляться спокою через сумнівних чи невизначених бід, швидше за все перші, що вони настануть, про других – що вони, як і настануть, то ми не скоро.

Ми живемо хороші дні, не помічаючи їх; лиш, коли наступають важкі часи, ми жадаємо була повернути їх, як втрачений рай.

6) Будь-яке обмеження сприяє щастю. Чим вже коло зору, діянь П.Лазаренка та зносин, то швидше ми щасливішим. Саме тому друга половина житті буває сумнішої першої.

Чим менший порушується воля, тим менше страждань, чому ми знаємо, що страждання позитивні, позитивні, а щастя – негативне поняття. Щастя можуть дати лише можливо велика простота наших відносин також одноманітність життя: так найменше відчувається життя, отже, і переважна у ній горі. Життя стає струмком без хвиль істремнин.

7) Важливо, ніж заповнене нашу свідомість.Умственний працю, коли ми нею здатні, дасть більше реальному житті, але він робить нас непридатними до суєти практичної життя. Тому інколи доводиться переривати тимчасово розумову роботу для енергійної практичної діяльності.

8) Аби жити є цілком розумним і отримувати від свого досвіду уроки, слід частіше пригадувати минуле існує і аналізувати його. Піфагор рекомендує ввечері перед сном передумати усе, що було зроблено протягом дня.

Бо за спливанні часу ми можемо повернути відчуття провини і настрої, дуже потрібні щоденники.

9) Задовольнятися собою, мати право сказати: «Всю свою ношу з собою».

Звичне суспільство таке, що проміняти його за самотність лише вигідно. Людина може у досконалої гармонії лише самим з собою.Общительними людей зробила їх нездатність переносити самотність, т. е. себе. Розумний ж людина подібний до віртуозу, котрі можуть один виступати у концерті, або ж рояля, який являє собою маленький оркестр. Ось і розумна людина є маленький світ.

Але до самітності зв є безпосереднє, вроджене потяг, оскільки у дитинстві людина боїться залишитися сам і лише згодом ця любов розвивається за перевазі в шляхетних людях.

Самотність – доля всіх видатних умів.

10) Заздрість у людині природна, але що вона порок і нещастя. Її треба душити, вона ворог нашого щастя. Заздрість показує, наскільки людина почувається нещасним. Ніколи ненависть немає настільки непримиренна, як заздрість, тому треба порушувати її у інших.

Є три виду аристократії: 1) з народження і з чину, 2) грошова аристократія, 3) аристократія розуму. Остання – найвища. Кожна заристократий оточена сонмом заздрісників, які намагаються дати зрозуміти, що анітрохи не вищий від них. Але саме це старанність і завзятість видає заздрісника.

11) Перш ніж починати виконання будь-якого наміри, треба кілька разів гарненько її обміркувати. Без необхідності годі було чіпати нічого важливого, порушувати існуючий спокій.

12) Якщо сталося нещастя, якої не можна поправити, зайве допускати думки, що могла б бути інакше, такі думи роблять нассамоистязателями.

Потрібно стримувати уяву в усьому, щокасатеся нашого щастя чи нещастя, не будувати повітряних замків. Ще небезпечнішою малювати різноманітні нещастя.

Особливо суворо слід дотримуватись цього правила ввечері, оскільки темрява наповнює все страшними образами, надає всьому чорний відтінок. Навпаки, ранок годі було вкорочувати ні пізнім вставанням, ні витрачати його за вульгарні заняття чи балаканину. Щодня – життя мініатюрі: пробудження і вставання – це народження, кожне свіже ранок – юність, вечір – старість і засипання – смерть.

>Обуздивая уяву, слід заборонити йому відновлювати й розфарбовувати колись пережиті несправедливості, втрати, образи, і т. буд.

14) Замість думати, що мені не належить: «що, якби це так було моїм?» й відчувати позбавлення, швидше за все «що, якби це так був моїм?», і оцінювати те, що маємо так, ніби цього нещодавнолишись, бо тільки після втрати ми дізнаємося цінність чого це не пішли: майна, здоров'я, друзів, коханої, дитину і т. буд.

15) Наші думки би мало бути розкладені по ящиків, приймаючи за щось, має відійти від решти, щоб нависла важка турбота не отруювала у цьому наших невеликих радостей.

16) Пам'ятати, що доступне тільки нескінченно мала дещиця те, що стоїть бажати, треба утримуватися і стримуватися.

17) Як фізична життя залежить від постійному русі, і духовна вимагає постійної заняття думками чи справою. Повне неробство породжує нудьгу.

18)Путеводной зіркою діяльності не бути образи фантазії, а ясно засвоєні поняття. Мрії про щастя як тих чи інших образів – лише блукаючі вогні.

19) Треба завжди панувати над враженнями сьогодення й усе справді наявного. Якщо ми можемо витравити враження шляхом роздуми, найкраще – нейтралізувати його іншим враженням.

20) Вказавши вище високу цінність здоров'я - як першого варіанта й найважливішого умови щастя, наведу правила збереження створення та зміцнення.

>Закаляя тіло, треба піддавати його сильним напругам, втомлювати його, але за хворобливому стані берегти, й щадити.Мускули міцніють від посилених вправ, але нерви слабшають, їх треба оберігати, як очі – від сильного світла, вуха – від гучного шуму. Не треба вимагати від мозку це й мускульного, і розумового напруги. Треба приділяти належне час сну, необхідного для освіження мозку. Будь-яке тілесне страждання, нездужання, розлад віддзеркалюється в психіці. Багато мислителі,переутомившись, впадали у власне дитинство. Той, хто запрягає свого Пегаса в ярмо чи підганяє музу батогом, так само дорого заплатить як і той, хто через силу буде поклонятися Венері.