Кримський С.Б

…особистість не одиничне і навіть не особливе, але монадне утворення, адже вона може репрезентувати увесь всесвіт, стислий в межах конкретного індивідуума. Із наростанням щільності соціальних зв’язків в ХХ столітті ефект монадності став надбанням не тільки вождів та пророків (як це було в минулому, але й багатьох людей за межами істеблішменту сучасної цивілізації. Здатність репрезентувати свій час, свій народ, національну культуру, соціум притаманна всім, хоч і реалізується в міру конституювання особистості та її духовного розвитку.

…Гасло соборності, авторитарності колективного, партійного фактору суспільно-політичного життя починає тіснитися гаслом особистої репрезентації соціуму. Принцип плеяди (колективу) доповнюється принципом монади. В ціннісній свідомості людей ХХ століття такі монадні особистості, як М. Ганді і М. Кінг,
Я. Корчак і мати Марія, А. Сахаров і О. Солженіцин важать значно більше, ніж наймасовіші політичні партії. Сама особистість в її монадному здійсненні набуває функцію автопортрету людської спільноти.

Як відомо, становлення людини відбувалося в процесі використання технічних засобів. Тому техніку можна вважати настільки давньою, як і саме людство. Філософія техніки як самостійна галузь філософського дослідження почала формуватись у кінці ХІХ ст. У 1877 р. була видана книга Е. Каппа «Головні напрями філософії техніки. До історії виникнення культури з нової точки зору». В 1898 р. німецький філософ Фред Бон присвятив філософії техніки одну з глав своєї книги «Про обов’язок і добро». В тому ж році російський інженер П. К. Енгельмейєр надрукував роботу «Технічний підсумок ХІХ століття», де окреслив завдання філософії і техніки. Революційні зміни в техніці в другій половині ХХ ст., всебічний вплив її на життєдіяльність людей, людську цивілізацію в цілому стимулювали систематичні дослідження техніки. Середина ХХ ст. уже демонструє справжній сплеск уваги філософів до цієї проблеми (М.Хайдеггер, К.Ясперс, Т.Веблен, О.Тоффлер та інші).

Поняття «техне» використовувалося ще з античних часів. Воно означало майстерність, мистецтво, вміння щось створити, сформувати з природного матеріалу. Тим самим мова стародавніх греків зафіксувала ту обставину, що вічним супутником людського життя є наявність певних предметів і заходів, які дозволяють перетворювати «природне» в «людське». Людина ставала істотою, яка створювала власне предметне середовище, що дозволяло реалізувати її потреби чи досягати тієї чи іншої мети.

Визначення «техніки» в історії людського мислення пропонувалися різні. У Маркса – це система штучних органів суспільної людини, складова продуктивних сил суспільства, їхній речовий елемент. За Хайдеггером, техніка – наша першооснова, спосіб самореалізації людства. В Еллюля – це просто сукупність будь-яких механізмів чи певна «процедура» досягнення мети. А на думку німецького теолога Р.Дворака, техніка є незграбною спробою диявола повторити акт божественного створіння світу. Техніку, як правило, визначають як сукупність предметних артефактів (тобто штучно створених) для здійснення інженерної перетворювально-конструктивної діяльності. Всі визначення техніки вказують на її фундаментальну властивість, а саме – принцип перетворення. Отже, технікою є те, за допомогою чого людина перетворює природу, саму себе, суспільство.

У конструюванні чи реконструюванні предметної реальності полягає основна соціальна функція техніки, її культурний вимір. При більш конкретному підході техніка представляється предметно (як знаряддя) та алгоритмічно-технологічно. Те, чим людина діє на об’єкти, змінюючи їх, – це власне техніка. А як саме вона діє за допомогою техніки, визначається як технологія.

Сучасний світ – це «технізований» простір і «технологізований» час. Ми живемо й діємо не в первісному світі природи, а в «техносфері», навіть у «соціобіотехносфері».

Періодизації розвитку техніки визначаються за різними критеріями. Наприклад, американський філософ і соціолог Льюїс Мамфорд виділяє три технічні епохи за основним видом енергії, що використовується, чи «речовини». Перша «еотехнічна» (1000-1750) епоха має в своїй основі технологію «води та дерева». Друга «палеотехнічна» (ІІ половина ХVIII ст. – середина ХХ ст.) – спирається на комплекс «вугілля й заліза». І, нарешті, третя «неотехнічна» використовує комплекс «електрики та сплавів». У класично-марксистській версії історія техніки визначається типом зв’язку між людиною й технічними робочими органами. Ланцюг послідовних щаблів утворюють: період ручних знарядь, ремісничо-мануфактурний період, період машинного виробництва і період автоматизованих систем. Зміни в історії техніки зумовлені перенесенням на технічні прилади тих функцій, які здійснювалися безпосередньо людиною, тобто у напрямі зменшення використання людиною «м’язової енергії» та відповідного збільшення витрат «інтелектуальної енергії».

Але ж будь-яка періодизація не може бути вичерпно досконалою. Багато е авторських суджень про природну історію машин, де виокремлюються машинна «анатомія» (будова механізмів), «генетика» (спадкоємність структури), «фізіологія» (принципи руху) тощо. Деякі мислителі фіксують «саморух» техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до цілком автоматизованих і комп’ютеризованих систем.

Отже, техніка історична, вона постійно оновлюється. До того ж технічні інновації виступають як каталізатор, імпульс докорінних змін у всій системі людського життя. Поза «техносферою» не може бути ні людини, ні суспільства.

Ставлення людини до світу техніки також не було однозначним. В стародавньому Китаї були старці-мудреці, які вважали за необхідне носити воду з річки дерев’яною цеберкою і не користуватися технічним приладом – колесом для черпання води. Вони мотивували свої дії тим, що, використовуючи техніку, втрачаєш свободу дій. Мовляв, техніка, ясна річ, полегшує життя, але платня за це непомірна – людське Я пригноблюється.

Історія знала і лудитів, руйнуючих верстати в кінці ХVIII – на початку ХІХ ст., і неолудитів, що звинувачували бездушну «машинерію» ХХ ст., яка перетворює кожного на мовчазливу деталь соціального механізму, що цілком залежить від виробничої та побутової техніки. В 30-ті роки ХХ ст. Освальд Шпенглер у книзі «Людина і техніка» стверджував, що людина, володар світу, сама стає рабом машин. Техніка залучає всіх нас, поза нашим бажанням, до свого бігу, підкоряє власному ритмові. І в цих стрімких перегонах людина, що вважає себе господарем, буде загнана на смерть. «Бунт машин» – дуже популярна тема й у сучасній масовій культурі. Створений англійською письменницею Мері Шеллі образ штучного чудовиська Франкенштейна, який повстав проти людей, що його створили, став майже класичним. Цей урізноманітнений неоміфологічний образ не покидає сторінок та екранів, перетворившись на символ технофобії – недовіри і ворожості до техніки.

Одночасно, на відміну від технофобії, існує й невтримна апологія техніки, яка із захопленням несе своєрідну ідеологію і психологію техніцизму, розповсюджуючи на людство та особистість ті характеристики, що притаманні машинам і механізмам. Стара теза матеріалістів ХVIII ст. «людина є машиною» набуває модних електронно-кібернетичних, комп’ютеризованих форм. Широко пропагується ідея про те, що людина і людство можуть бути вимірюваними технічними параметрами й представленими в технологічних показниках. Це найбільш небезпечний аспект сучасної людської культури. Для техніцизму є характерним намагання будь-які проблеми (світоглядні, моральні, політичні, педагогічні і т.п.) розв’язувати за зразком алгоритмів технічного знання, про що красномовно свідчить відомий вислів: «Це – лише справа техніки».

Технічний і технологічний фетишизм – явище досить поширене. На цю «хворобу» страждає майже вся технічна інтелігенція. Техніцизм проникає в сферу господарської й політичної еліти. Він абсолютизує автономність та самодостатність техніки, вважає, що можна розв’язати будь-які соціальні колізії, обминаючи людину як активного суб’єкта історії, нехтуючи характером діючих суспільних відносин.

Намагання «машинізувати» все і вся є технологічною міфологією. Людина та людство – не технічні системи. Не людство є технічним, а техніка є людською. Вона втілює й виражає в собі те, що здобуто людством із світу за допомогою розуму. Недоречно також вважати і весь сучасний світ лише «техносферою». Він має й інші виміри – природний, соціальний, моральний, інформаційний тощо. Пристосування, адаптація до світу не може обмежуватися лише оволодінням технікою сучасного зразка. І навіть, якщо взяти тільки один техногенний аспект, проблем із пристосуванням людини до техносфери вистачає. Масова кількість технічних приладів, їх втілення у виробництво та побут випереджають інтелектуальний (і особливо моральний) рівень масової свідомості. Виникає необхідність включення, заради безпеки, в технічні системи обмежувачів, типу того, що англійці називають «фул пруф» («захист від дурня»). Насиченість технікою усього потоку життя примножує катастрофи, аварії, трагічні випадки.

Розвиток техніки часто породжує і ситуації абсурду. Наприклад, стрімке розповсюдження комунікаційних технічних мереж (телефон, радіотелефон, комп’ютерні мережі) випереджає можливість якісного і відповідального їх наповнення. Могутні технічні засоби розповсюджують банальності, забиваються дрібницями, пустою, беззмістовною інформацією. Трапляється і таке, що багато технічних інновацій (винаходів, конструкторських розроблень) випереджають свій час, виявляються економічно невигідними.

Не можна не згадати й про те, що «екранна» техніка як форма культури «розбещує» людину, яка звикає до сприйняття інформації в готовому вигляді. Надаючи певні зручності, «екранна» культура водночас позбавляє розум «насолоди власного пошуку». «Книжна» культура, на відміну від «екранної», значно більше сприяє розвиткові людського мислення, не кажучи вже про розвиток духовного змісту самої особистості.

І все ж, незважаючи ні на що, технічний прогрес триває. Світ став набагато тіснішим, ніж колись: в ньому швидко рухаються машини, прилади, інформація, гроші, товари, люди. Соціальні, політичні, економічні, інформаційні зв’язки стали тотальними – в цьому плані світ давно вже переріс будь-яку „спеціалізацію». Але при всіх вражаючих уяву успіхах науки й техніки та створенні величезного за масштабами світу речей і банків інформації життя людини не стало щасливішим, здоровішим, безпечнішим. Тому поняття прогресу все більше зараз пов’язують із розвитком самої людини в її тілесних та духовних характеристиках. Якість життя людини і „якість» самої людини перетворюється на інтегральний показник рівня розвитку суспільства, стає мірою прогресу.

Саме в світі «людяних», гуманістичних критеріїв прогресу варто розглядати й оцінювати такі феномени, як реформи і революції, наукові відкриття і технічні винаходи, нові технології і різноманітні «кнопки комфорту». Маючи значно більші засоби, глибші знання, потужнішу техніку, наше століття поводить себе як найнікчемніша епоха. Як зазначав іспанський філософ Ортега-і-Гассет, наша доба глибоко впевнена в своїх творчих здібностях, але не знає, що їй творити.

Парадокс нашого часу був також чітко висловлений одним із видатних мислителів ХХ ст. Карлом Ясперсом. Суть його в тому, що прогресують знання, техніка, технології, але не сама людина. Більше того, прогрес суспільства йде в тому напрямі, коли «все велике гине, а все незначне продовжує існувати». Ця обставина породжує песимізм відносно можливості взагалі щось зрозуміти в суті людини та суспільства. І Карл Ясперс сам підказує шлях до подолання песимізму: «Той, хто не здатний осмислити три тисячоліття, існує у темряві невігласом, йому залишається жити сьогоденням». «Людина сьогодення» не навчена бачити перспективу, не може часто осягнути сенсу власної діяльності, не здатна відчувати відповідальність за власні створіння.

Бурхливий процес технізації суспільного життя, швидке зростання кількості і розвиток технічних дисциплін у ХХ ст. тощо, все більше вимагають комплексного дослідження техніки як феномена людської цивілізації. Цілісне вивчення техніки в системі культури – предмет дослідження філософії техніки. Лише філософія техніки має за мету комплексне дослідження техніки, яке передбачає:

а) з’ясування сутності феномена техніки;

б) вивчення історичного розвитку техніки, логіки її становлення, її періодизацію і подальшу історичну перспективу;

в) дослідження впливу техніки на суспільство в минулому і в сучасній техногенній цивілізації.

Треба зазначити, що формування філософії техніки як комплексної дисципліни відбувається в процесі діалектичного взаємозв’язку з гуманітарними науками(соціологією, історією, психологією та ін.), що дозволяє вивчити соціальні, психологічні, економічні впливи техніки в історичному розвитку.

Техніка, таким чином, є достатньо складним феноменом у системі культури. В понятті техніки можна виділити три головних аспекти.

1. Техніку можна розглядати як специфічну діяльність із виробництва технічних засобів, артефактів. Ця діяльність дуже різноманітна. Вона може носити суто практичний (наприклад, виробництво літаків, автомобілів, комп’ютерів та ін.) або теоретичний характер (наприклад, проектування, розроблення технічної документації, технічного обґрунтування для будівництва будинків, споруд, машин тощо). Об’єднує всі види технічної діяльності одна мета – продукування всіх форм артефактів. У сучасній філософії техніки активно розглядається проблема з’ясування специфіки інженерної діяльності в інформаційному суспільстві.

2. Раніше техніку розглядали лише як результат технічної діяльності, як сукупність усіх форм артефактів, усіх видів технічних пристроїв, будівель, споруд й ін. З точки зору сучасної філософії техніки – це лише один із важливих аспектів поняття техніки як мети, кінцевого результату технічної діяльності, втілення технічних знань і проектів. У той же час головне призначення техніки в системі культури – бути ефективним засобом у різноманітній людській діяльності. Дослідження техніки як сукупності технічних пристроїв потребує спочатку утворення їх типологізації, з’ясування логіки розвитку їх головних типів і їх подальшої історичної перспективи. Актуальною проблемою в сучасній філософії техніки є проблема взаємодії людини і технічного пристрою, часто складної, потужної, небезпечної технічної системи.

3. Техніка – це також система технічних знань, яка останнім часом швидко розвивається. Технічні знання, технічні пристрої, технічна діяльність діалектично пов’язані між собою, взаємообумовлюють один одного. Але в цій тріаді, здається, технічні знання мають первинне значення. Вони зумовлюють технічну діяльність і є втіленням в технічні пристрої. В той же час технічні пристрої і діяльність стимулюють розвиток технічних знань. Технічні науки, активно використовуючи математику, базуються на природничих науках. Знання законів природи дозволяє дослідникам ставити енергію природи і її матеріальні ресурси на службу суспільству. Технічні науки мають комплексний характер. Вони охоплюють широкий спектр наукового знання – від природознавчого (фізики, хімії) до гуманітарного (антропології, естетики). Природа технічного знання ще значною мірою не з’ясована. Але очевидно, що теорії технічних наук мають більш складну структуру, ніж природознавчі. Необхідність утілення технічних розроблень значно ускладнює діяльність інженера порівняно з чистим науковцем. Таким чином, досить повне визначення поняття техніки потребує враховувати ці три її головних аспекти.

Відомий російський спеціаліст із філософії техніки В. М. Розин описує сутність техніки в просторі 4-х координат:

Техніко-виробнича діяльність	Технічний пристрій	Техніко-використовуюча діяльність
	Технічне середовище

До недавнього часу поняття технології включало лише організаційну сторону виробничого процесу. Але, як справедливо зазначає В. М. Розин, технологія не просто пов’язана з технікою, а є цивілізаційним завоюванням, яким ми зобов’язані природознавчим і технічним наукам, техніці й технічним винаходам. Саме вміння керувати розвитком виробництва та техніки ми почали називати технологією. Поняття технології охоплює не тільки можливість цілеспрямованого підвищення ефективності техніки, але і нові форми кооперації, організації виробництва та діяльності, культуру праці, накопичення науково-технічного та культурного потенціалу і т. ін. Отже, під технологією стали розуміти сукупність сучасних механізмів розвитку ефективної діяльності, сферу цілеспрямованих зусиль (у політиці, керуванні, модернізації, інтелектуальному й ресурсному забезпеченні тощо).

Поняття технології тісно пов’язане з поняттям «діяльність», яка також контролюється розумом, має цілеспрямований характер. Але поняття діяльності має загальний характер, уключає всі види людської діяльності. Технологічною діяльністю є лише той вид людської діяльності, який включає усвідомлену систему цілеспрямованої ефективної діяльності, що досягає максимального ефекту з мінімальними затратами.

Поняття технології також тісно пов’язане з поняттям «техніка». Часто вживають поняття «техніка будівництва», «техніка землеробства», «техніка управління». Технологія теж пов’язана з виробництвом артефактів. Але технологія – не кожна діяльність із виробництва артефактів. На наш погляд, технологія є лише видом технічної діяльності, який відрізняється високою ефективністю, здатністю до постійної модернізації і самовдосконалення.