Франк Л.С

Життя наше є осмисленим, коли воно служить деякій розумній меті, змістом якої ніяк не може бути просто саме емпіричне життя. Але в чому ж полягає її зміст, і, перш за все, за яких умов ми можемо визнати кінцеву мету «розумного»?

Якщо її розумність полягає не в тому, що вона є засобом для когось іншого, інакше вона не була б дійсною, кінцевою метою – то вона може полягати лише в тому, що ця мета є така безперечна самодостатня цінність, про яку навіть немає сенсу ставити питання «Для чого?» Щоб бути осмисленим, наше життя – всупереч твердженням прихильників «життя заради життя» і згідно з явною вимогою нашої душі – має бути служінням вищому і абсолютному благу.

Але цього мало. Ми бачимо, що в сфері відносної «розумності» можливі і часто-густо зустрічаються випадки, коли щось є осмисленим з пункту бачення третьої особи, але не для самого себе. Те саме мислиме в сфері абсолютної розумності. Якщо б наше життя було віддано служінню хоча б вищому і абсолютному благу, яке, проте, не було би благом для нас, або в якому ми самі не брали б участь, то для нас воно все ж таки залишалося б безсенсовним. Ми вже бачили як безглуздим є життя, присвячене благу прийдешніх поколінь […] Життя осмислене, коли воно, будучи служінням абсолютному і вищому благу, є разом з тим не втрата, а утвердження і збагачення самого себе – коли воно є служінням абсолютному благу, яке є благо і для мене самого. Або, інакше кажучи: абсолютним в сенсі досконалої (довершеної) безперечності ми можемо визнати лише таке благо, яке є водночас і самодостатнім, що перевищує всі мої особисті інтереси благо і благо для мене. Воно повинно бути одночасно благом в об’єктивному і суб’єктивному сенсі – і вищою цінністю, до якої ми прагнемо заради неї самої, і цінністю, що поповнює, збагачує мене самого…

Франк С.Л. Сенс життя.