Релігійно-міфологічна антропософія

Перші цілісні уявлення про людину зародилися не у філософії і не в науці, а проявились у надрах релігійно-міфологічної віри: міфологія Давнього Сходу, антична релі­гійно-міфологічна традиція, християнська традиція (Біб­лія — Старий завіт) тощо. На первісних етапах історії лю­дям притаманні різноманітні міфологічні та релігійні форми самосвідомості. У легендах, переказах, міфах, як частині іс­торії духовного розвитку людства, й розкривається розу­міння природи, призначення і сенсу людини та її буття.

У міфологічній свідомості поява і розвиток людини не­розривно пов'язані з генезою Космосу, з природою, неві­д'ємною частиною якої вона себе вважала. Так, у тібетсь­ких міфах Космос і Перша Людина народились із Світла і, по суті, складаються зі Світла. Спочатку люди були безста­теві, вони володіли внутрішнім світлом і випромінювали його. Сонця і Місяця не існувало. Коли у людини проки­нувся сексуальний інстинкт і з'явилися статеві органи, Світло в ній погасло, а на небі з'явилися Сонце і Місяць.

Згідно з іншою поширеною міфологічною традицію (що існувала й на теренах сучасної України) первісні люди бу­ли «земнонародженими» (звідси й поширений культ Землі -матері). Вони жили в гармонії між собою і природою, «поз­бавлені пам'яті про минулі покоління». Зі зміною обертан­ня Всесвіту земнонароджене плем'я було знищене, як писав Платон. Коли нормальне обертання Всесвіту відновилося, живе створіння вже не могло зароджуватися в землі з час­тин іншого роду. Подібно до Космосу, якому Творець пове­лів бути у своєму розвитку самодостатнім, так і частинам його та сама влада наказала якомога самостійніше зачина­ти, народжувати і годувати потомство.

Основні уявлення людей міфологічного світогляду про їхні витоки, як і витоки живого взагалі, пов'язані з тотеміч­ними символами. Ці символи об'єднують переважно назвою «чуринга» (видовжені пласкі камені (іноді галька) із реаліс­тичним чи схематичним зображенням тотемічних пращу­рів), що уособлювала тіло тотема й водночас тіло (або його частину) хазяїна чуринги. Вона не лише втілювала історію народу і загальний початок усіх частин Всесвіту, які стосува-

Філософія людини

лися людини та її життєдіяльності, а й була зосередженням зародків тварин, рослин і людини. Вважалося, що під час певних обрядових дій зародки (образи людей) «оживають», «вискакують» із чуринги, а закінчивши своє життєве коло, повертаються до неї. Чуринга сприймалася як вищий сим­вол єднання минулого (героїчної епохи тотема) і сучаснос­ті, єднання людини, людства та природи.

У багатьох народів збереглися уявлення і про своєрідний колообіг душ — зародків, від яких народжувалися люди і тва­рини. Ненароджені душі перебували у верхів'ях рік, джерель­них водах, горах тощо, куди після закінчення певного життє­вого циклу вони поверталися. Побутує думка, що світ мертвих і світ зародків, можливо, був одним і тим самим світом.

За Овідієм, тотемом для створення людей є змішана з річковою водою земля, а перші люди створені Геєю-Землею з крові дітей Геї та Урана. У пізньоаккадському «Опові­данні про Атрахасиса» повідомляється про створення лю­дей із глини і крові вбитого божества. Ймовірно, зазначає відомий український історик, автор оригинально! космо-археологічної концепції Микола Чмихов (1953—1994), гли­няними були й камені-тотеми, які для забезпечення наро­джуваності дітей, за віруванням, скидало з неба на землю слов'янське божество Род. Індійці вважали, що люди виник­ли з тіла вселенського першопращура Пуруші (санскр. -«людина», «чоловік»).

До XIX ст. у європейській думці панівною була теїстич­на антропологічна концепція. Згідно з нею людина є ак­том божественного творіння. Класичну релігійну модель появи людини подано в Біблії у Книзі Буття: в кінці пер­шої глави і на початку другої. У другій главі (текст якої є давнішим — IX—VIII ст. до н. е.) так описано процес тво­рення людини Богом: «І сотворив Господь Бог людину із пороху земного і дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). У першій главі (VI ст. до н. е.) створенням людини завершує шестиденний цикл створення світу Богом: «І сказав Бог: «Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею...» (Бут. 1:26). Книга Буття розкриває сут­ність людини та її походження як одне ціле, оскільки сут­ність людини пояснюється її походженням. Отже, Біблія дає синтез християнської антропології (походження люди­ни) і християнської антропософії (вчення про людину як єдність тіла, душі та духу). У біблійній оповіді про похо­дження людини чітко розмежовані сфера природного або

філософська антропологія

_космічного (генеалогія людини виводиться з неорганічного світу), біологічного (людина з'являється слідом за вищими представниками тваринного світу і підпорядкована біоло­гічним законам тваринного буття) і духовного (Бог ство­рив людину «душею живою», як і все живе, але людина не лише жива душа, вона є образом і подобою Бога, а тому є не лише тіло і душа, а й дух).