Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей





Людина, як відомо, вступає в різноманітні відношення зі світом. Вона пізнає, оцінює і практично перетворює його. Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.

Аксіологія (грец. ахіоз цінність, Іо&оз — вчення) — філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

В українській мові у тому самому значенні, що термін «цінність» вживається термін «вартість».

Кожній сфері буття людини відповідають певні ціннос­ті. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині — чисте повітря, воду, ко­рисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це — природні цінності. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності.

Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, віталь­ні цінності), а її антиподом — хвороба. Цінностями є пев­ні душевні стани (психічні цінності) — відчуття комфор­ту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Проти­лежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностями є зайнятість населення, зла­года в суспільстві, порядок, мир, демократія, їм протисто­ять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.

До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеа­ли людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедли-

Філософське розуміння світу

вість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єкти­вувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії), їх антиподами є зло, неістина, по­творне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.

Усі ці різноманітні предмети і феномени робить ціннос­тями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності.

Цінність феномен, який об'єктивно, за своєю природою є бла­гом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.



'

Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей — об'єктивістський. Воно не бере до уваги су­б'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повіт­ря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні.

У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від сві­домості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що су­б'єкт цінує, чому надає значення. Справді, можна вважати, що корисні копалини, здоров'я, відповідні душевні стани і феномени культури є цінностями, оскільки люди (суб'єк­ти) надають їм такого значення, вільно їх вибирають з-по­між інших з огляду на конкретні їх переваги. Тому з суб'єк­тивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чо­му свідомо надають перевагу.

Відмінність між обома підходами не така вже й суттє­ва, оскільки корисні копалини, чисте повітря, душевний комфорт, мир, моральні ідеали є цінностями для них обох. Однак об'єктивістська позиція передбачає, що цінності іс­нують об'єктивно, незалежно від свідомості суб'єкта, а він може лише правильно чи неправильно оцінювати, викори­стовувати їх. Суб'єктивістську позицію характеризує ви­знання того, що цінності конституюють (творять) суб'єкти. Залежно від розуміння природи, сутності цінностей вибу­довувалися їх об'єктивістські і суб'єктивістські концепції.

Об'єктивістські концепції цінностей. Визнання і сприй­няття цінностей з об'єктивістських позицій пов'язане із з'ясуванням, хто визначив цінності, надав значення блага певним феноменам. Прихильники цієї позиції вважають, що джерелом цінностей є Бог, природа, культура (історія). Так, представники об'єктивного ідеалізму, неотомізму, а також німецький філософ, який застосував феноменологі­чний метод Е. Гуссерля у сфері етики, культури, релігії,

Теорія цінностей (аксіологія)

Макс Шеллер (1874—1928) доводили, що саме Бог задав пев­ну шкалу цінностей, а людині потрібно лише адекватно пі­знати її і не відхилятись від неї. Матеріалісти виводили цін­ності з природи. На їх думку, природа речей і природа люди­ни зумовлюють те, що деякі речі мають цінність для людини.

На основі вихідних засад об'єктивістських напрямів в Новий час була сформульована концепція природних прав людини, яка задекларувала основні цінності буржуазного су­спільства (право на життя, свободу, результати власної пра­ці), хоча ідеалісти виводили ці права від Бога, а матеріаліс­ти — з природи. Ця концепція є яскравим виявом об'єкти­візму. Вона проголошує природні права вічними, незмінними, незалежними від свідомості людини, волі законодавців.

Дещо м'якший варіант об'єктивізму репрезентують ми­слителі, які вважають, що цінності є продуктом культури та історії. На їх погляд цінності (вірніше те, що пізніше стали розглядати як цінності) формуються в певних куль­турно-історичних умовах. Вони не є вічними і незмінними, однак стосовно свідомості окремого індивіда набувають об'­єктивного характеру. Наприклад, вартість товару, хоч він і є продуктом свідомої діяльності людини, не залежить від її свідомості, а визначається дією економічних законів. Вона не є незмінною, і в кожний час має різну величину. В історії філософії ця позиція відома як історизм — концепція, згід­но з якою явища культури існують в розвитку. Таких погля­дів дотримувалися Гегель, Маркс, Дільтей, Маннгейм та ін.



Методологічні засади обох концепцій (природних прав та історизму) мають сильні і слабкі сторони. Так, ґрунтую­чись на концепції природних прав, вдалося подолати супе­речність, перед якою опинилася німецька юстиція після Другої світової війни. Безперечно, несправедливість і не­людяність фашистських законів була для неї очевидною. Однак, згідно із золотим правилом юстиції, закон не має зворотної сили, що закривало шлях до поновлення справе­дливості, реабілітації жертв фашизму і відшкодування на­несених їм збитків. Для подолання цієї суперечності ні­мецький філософ права Г. Радбрух використав концеп­цію природного права людини, доводячи, що фашистські закони на час їх прийняття не були правовими, бо не від­повідали правам людини. Тому всі присуди, що ґрунтува­лись на них, підлягають перегляду.

Концепцію прав людини, яка ґрунтується на природно­му праві, визнала ООН, а визнання її світовим співтовари­ством підважило засади тоталітаризму в колишньому СРСР, відіграло не останню роль в його розвалі.

Філософське розуміння світу

Однак абсолютизація природних прав є теоретично без­підставною і практично небезпечною. Адже ця концепція, зародившись у Західній Європі, відповідає духу і стилю жит­тя цієї культурної ойкумени. З нею не цілком узгоджу­ються інші культури, з яких складається сучасний світ (му­сульманська, індійська, китайська). Нав'язати силою її цін­ності (СРСР — Афганістану, США — Іраку), значить свідомо провокувати конфлікт. В сучасних умовах концепція при­родного права може стати ідеологією глобалізму, який є далеко не однозначним явищем.

Суб'єктивістські концепції цінностей. Позиції су­б'єктивізму дотримується насамперед психологізм — те­чія, представники якої визначають цінності через психіч­ні стани суб'єкта. Як відомо, ще софісти проголосили лю­дину, взяту на рівні психічних інтересів, мірилом всіх речей — корисного, справедливого тощо. Найвпливовішою серед сучасних психологістів є концепція засновника праг­матизму, американського філософа Чарлза-Сандерса Пір­са, який розглядав цінність як те, що задовольняє потре­бу людини. Однак такий погляд поділяють не всі філо­софи. Наприклад, німецький мислитель Франц Брентано (1838—1917) вважав, що людина потребує чогось, оскіль­ки надає йому цінність. За його твердженнями, цінність визначає потребу. Попри очевидний зв'язок між цінніс­тю і потребою, багато мислителів переконані в неможли­вості заснування цінності на потребі як психічному стані окремої людини. Справді, щось набуває чи втрачає потре­бу для суб'єкта залежно від його стану. Вода, наприклад, є цінністю під час відчуття спраги і перестає бути нею після її задоволення. Загалом, психологізм породжує ре­лятивізм, який заперечує усталений характер цінностей. Якщо під потребами розуміти антропологічні потреби (по­треби людини як родової істоти), то ця концепція збіга­ється з матеріалізмом, який апелює до природи людини у визначенні цінностей.

Психологізм притаманний поширеним на початку XX ст. спробам обґрунтувати етику, естетику, логіку, право, економічну теорію на психічних станах людини (Вундт, Ліпс, Міль). Його представники вважають, що мо­ральні цінності походять із моральних почуттів (жалос­ті, співчуття, колективізму та ін.). Але імперативний (за-гальнозобов'язуючий) характер моральних і правових норм не можна вивести з фактів. Люди є різними, а один і той самий факт може викликати в однієї людини почуття жа­лю, в іншої — зловтіхи, а немало людей можуть залишити-

Теорія цінностей (аксіологія)

ся байдужими до нього. Тому на основі переживань не можна вивести одну для всіх людей моральну норму.

На відміну від представників психологізму, І. Канта, неокантіанці суб'єктом вважають трансцендентальну сві­домість — свідомість, взяту під кутом зору найзагальні-ших закономірностей її функціонування (не конкретну сві­домість, а свідомість узагалі). Концепція цінностей неокан-тіанців — німецьких філософів Вільгельма Віндельбанда (1848—1915) і Генріха Ріккерта (1863—1936) — ґрунту­ється на кантівському розмежуванні наявного буття (су­щого) і належного (того, що повинно бути). Лейтмотивом неокантіанської концепції є твердження, що із сущого (на­явного буття ) не можна вивести належного, тобто з того, що є, не можна вивести те, що повинно бути. В житті мора­льні люди часто бувають нещасливими, аморальні — щас­ливими. Тому вимогу «будь моральним» не можна заснува­ти на фактах життя. Добро, прекрасне, істина, справедли­вість, свобода є ідеалами, до яких слід прагнути, нормами, за якими слід жити, їх зобов'язуючий характер виводиться з них самих. Це означає, що людина повинна бути доброю в ім'я самого добра, а не через блага, які можуть у зв'язку з цим стати доступними для неї. Цінності, за переконаннями неокантіанців, мають ідеальне буття, вони утворюють своє­рідну сферу цінностей, яка не залежить ні від реального буття, ні від реального суб'єкта, а існує тільки для трансцен­дентального суб'єкта. Наприклад, людина визнає існування ідеалів, моральних і правових норм, але не вважає їх залеж­ними від конкретної людини чи фактичних обставин.

До сфери цінностей Кант і його послідовники зарахо­вували вищі цінності, які підносять людину над реальним буттям. На цій підставі вони трактували цінності як те, що повинно бути, не вважали цінностями матеріальні речі, які задовольняють потреби людини.

Близькою до неокантіанської є феноменологічна концеп­ція цінностей. Найчільніший її представник німецький філософ Е. Гуссерль і його послідовники доводили, що цін­ності конституюються (творяться) трансцендентальним су­б'єктом, але вони утворюють самостійну сферу цінностей, яка набуває об'єктивного характеру. Як і математичні пред­мети, цінності мають вічний і незмінний характер (у цьому їх позиція близька до об'єктивного ідеалізму). Те, що одну і ту саму цінність у різні часи тлумачать по-різному, на дум­ку феноменологів, не заперечує її незмінного і вічного харак­теру. Це є лише суб'єктивними розуміннями, яких може бути багато, об'єктивної цінності. В такий спосіб феномено-

Філософське розуміння світу

логія намагається примирити історизм, мінливість ціннос­тей і твердження про їх вічний і незмінний характер.

Загалом, серед філософів немає єдиного розуміння цін­ностей і способу їх буття. Це зумовлено як розмаїттям філософських концепцій, так і складністю предмета дослі­дження. Людина, яка прямо чи опосередковано визначає цінності, є складною і суперечливою істотою. Вона і свідо­мо вибирає цінності, і поставлена самою природою в цінніс­не відношення до певних речей. Вона є і матеріальною іс­тотою, для якої, наприклад, повітря, вода є базовими цін­ностями, які забезпечують її існування, водночас вона і духовна істота, яка через утвердження вищих цінностей підноситься над тваринним буттям.








Date: 2015-09-18; view: 823; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2018 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию