Україну та його наслідки

Із проголошенням 24 серпня 1991 р. Акту незалежності України розпочався новий етап її історичного розвитку. Дехто навіть вважає, що лише з цього моменту існує українська держава. А чим же була Українська Радянська Соціалістична Республіка, яка входила в десятку найрозвинутіших країн світу, одна із засновниць Організації Об’єднаних Націй? Який розумник відмовляється від власної історії? Але мова про наступне. Що змінилось внаслідок подій 1991 р.; що народ втратив і що отримав, якою була і якою стала Україна? Деякі узагальнюючі висновки ще не на часі, оскільки, як мовиться, історія повинна відстоятись. Події минулого колись були політикою, тепер це історія, а теперішня політика років через 30 – 50 стане історєю і тоді науковці розкручуватимуть правду. Дарма, що самі себе оголосили державотворцями, оскільки вже сьогодні стає очевидним, що їм більше пасує визначення «руйнівники» держави. Ось лише кілька штрихів: закриття тисяч підприємств і зростання безробіття, злочинна приватизація народного добра через так звану ваучеризацію і роздержавлення, падіння динаміки промислового виробництва, сповзання України на найнижчі місця по найважливіших показниках, у т.ч. тривалості та якості життя, скорочення кількості населення з 52 млн до 46 млн, зростання зовнішнього боргу з 10 млрд. доларів у 2000 р. до 40 млрд. на початок 2010 р. (у 1991 р. Україна не мала зовнішніх боргів, адже після розпаду СРСР їх усі взяла на себе Російська Федерація)1, тіньова економіка, корупція, злочинність, «трайбалізм»[†], «земляцтво», «кумівство», родинні зв’язки у бізнесовій справі та інші сумні результати економічних реформ позбавляють народ України щонайменшого оптимізму. В сукупності все вищезазначене здійснювалось з метою демонтажу соціалізму і переходу до капіталістичної соціально-економічної системи.

Не краще за економічні виглядають результати перетворень у політичній сфері. При владі залишаються ті, хто складав партійно-господарську номенклатуру в колишньому СРСР. Ними стали колишні держслужбовці, партійні і комсомольські працівники, які перескочили у держапарат „незалежної”, у політику або в капіталісти, оформивши „прихватизоване” або нажите нечесним способом майно на дружину або тещу. Відома українська поетеса Ліна Костенко влучно характеризує нинішню систему: олігархат, що маскується під псевдонімом „демократія”2. Обласні „клани” (київські, донецькі, дніпропетровські, львівські...) випереджають один одного у боротьбі за посади в парламенті й уряді заради наживи, а не служіння народові України. Напівжартома таку державу змалював В.Дубінін (гадаю, що вдало). Пропоную цей віршик (мовою оригіналу) і закликаю замислитись над проблемою державотворення, честі та моралі1.