Підстави застосування примусових заходів медичного характеру

Коло осіб, щодо яких можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, визначено у ст. 93 КК, а вичерпний перелік ви­дів цих заходів — у ст. 94 КК.

Отже, КК передбачає, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом (суддею) до осіб:

які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечне діяння. Згідно з ч. 2 ст. 19 КК такі особи не підлягають кримінальній відпо­відальності;

які вчинили злочин у стані обмеженої осудності. Згідно з ч. 1 ст. 20 КК такі особи підлягають кримінальній відповідальності;

які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку або під час відбування покарання.

Згідно з ч. З ст. 19 КК особи, які захворіли на психічну хворобу до постановления вироку не підлягають покаранню, до них за призна­ченням суду застосовуються примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню. Особи, які за­хворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання, і суд має право застосувати до них примусові заходи медичного характеру чи переда­ти на піклування органів охорони здоров'я.

Застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов'язком суду. Вони застосовуються лише до суспільно небезпеч­них осіб. Якщо особа страждає на психічну хворобу і вчинила суспіль­но небезпечне діяння, але за характером вчиненого і своїм психічним станом не являє собою небезпеки для суспільства і не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, то примусові заходи медичного характеру не застосовуються.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчине­ного діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосовувати такі примусові заходи медичного характеру (ч. 1 ст. 94 КК):

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним нагля дом;

госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим нагля дом;

госпіталізація до психіатричного закладу із суворим нагля­дом.

Перелік передбачених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 94 КК видів примусо­вих заходів медичного характеру є вичерпним.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, госпіталізація до психіатричного закладу зі звичайним, по­силеним або суворим наглядом, передбачені ст. 94 КК, можуть засто­совуватися до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (обмеженої осудності) або вчинили злочини в стані осуд­ності чи обмеженої осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбав­ляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними.

Тимчасовий розлад психічної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, що настав після вчинення злочину (як до постановления вироку, так і під час відбування покарання), також може бути підставою для засто­сування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до ст. 20 КК кримінальній відповідальності підлягає особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчи­нення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Тобто, зважаючи на зміст цієї статті, кримінальну справу щодо обмежено осудної особи суд повинен одержати з обвинувальним ви­сновком, в якому мають міститися дані про психічне захворювання цієї особи.

Водночас у ч. З ст. 417 КПК зазначено, що після закінчення досудо­вого слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осуд­ність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається по­станова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

З метою вирішення неузгодженості норм матеріального і про­цесуального права у зв'язку із введенням у КК інституту обмеженої осудності, в п. 6 постанови № 7 від 03.06.2005 р. Пленум визнав пра­вильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд криміналь­ну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує за­стосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання вра­ховують його психічний стан як пом'якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування по­карання.

Отже, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування при­мусових заходів медичного характеру.

Відповідно до ч. З ст. 19 КК до особи, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановления вироку захворіла на психічну хворо­бу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними за рішенням суду (судді) можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися до засудженої обмежено осудної особи також при звільненні від пока­рання в разі, коли вона під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) або керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК).

Обмежена осудна особа може бути звільнена від кримінальної від­повідальності чи покарання або від його подальшого відбування у випадках, передбачених законом, у тому числі на підставі акта ам­ністії.

Слід зазначити, що до неосудних (не здатних усвідомлювати свої дії або керувати ними) та обмежено осудних (не здатних повною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними) осіб за медичними критері­ями не можуть застосовуватись однакові примусові заходи медично­го характеру з числа передбачених ч.ч. 3-5 ст. 94 КК. З огляду на те, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допо­моги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК), судам слід враховувати, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Своєрідність зазначеної психіатричної допомо­ги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у при­мусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду (п. 7 постанови № 7 від 03.06.2005 p.).

Обмежено осудній особі амбулаторна психіатрична допомога може надаватися незалежно від виду призначеного їй покарання. Якщо по­карання пов'язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов'язане, — на психіатричні заклади органів охорони здоров'я за місцем проживання засуджених.

Відповідно до ст.ст. 19, 94 КК, ст. 19 Законів України «Про психі­атричну допомогу» до осіб, визнаних судом неосудними, залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб може бути застосована госпіталізація до психіатричних закладів зі звичай­ним, посиленим чи суворим наглядом або їм може бути надана у при­мусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога за місцем про­живання.