Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

У відповідності до ст. 396 КПК України суд у результаті касаційно­го розгляду справи приймає одне з таких рішень:

залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скар­ги чи подання — без задоволення;

скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

змінює вирок, постанову чи ухвалу.

у разі відкликання касаційних скарг чи подання суд касаційної інстанції виносить ухвалу про закриття касаційного провадження, якщо іншими учасниками судового розгляду рішення не було оскар­жене в касаційному порядку.

Ці положення стосуються як справ, рішення в яких набрали закон­ної сили, так і справ, рішення в яких не набрали законної сили.

розглядаючи справу в касаційному порядку, суд має право зали­шити вид і розмір покарання, призначені місцевим або апеляційним судом, без зміни пом'якшити покарання, виключити додаткове пока­рання, перекваліфікувати злочин на закон, що передбачає менш тяж­ке покарання, однак суд не вправі посилити покарання або застосува­ти закон про більш тяжкий злочин.

Суд касаційної інстанції може скасувати обвинувальний вирок апеляційного або місцевого суду, а також ухвалу апеляційного суду, прийняту стосовно вироку місцевого суду, у зв'язку з необхідністю за­стосувати закон про більш тяжкий злочин або посилити покарання, тільки за наявності касаційного подання прокурора або скарги потер­пілого чи його представника, внесених саме з цих підстав. Якщо по­терпілий оскаржив судове рішення за іншими підставами (неправиль­не визначення розміру заподіяної йому шкоди, непритягнення до від­повідальності інших осіб та ін.), суд не вправі погіршити становище засудженого за не названими у касаційній скарзі підставами.

Скасування виправдувального вироку припустиме лише тоді, коли в касаційному поданні прокурора або в скарзі потерпілого чи його представника ставляться питання про незаконність і необґрунтова­ність виправдання підсудного.

Особа, виправдана судом, її захисник і законний представник мо­жуть подати скаргу лише на мотиви виправдувального вироку.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 398 КПК) суд касаційної інстанції має право скасувати або змінити вирок, ухвалу, постанову тільки у випадках:

24)істотного порушення кримінально-процесуального закону;

25) неправильного застосування кримінального закону;

26) невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості зло­чину й особі засудженого.

Суд, розглядаючи справу за касаційною скаргою (поданням) на вирок апеляційного суду, постановлений як судом першої інстанції, вправі скасувати або змінити такий вирок і в зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповід­ністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Істотні порушення кримінально-процесуального закону — це по­рушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, встановити істину в справі, за­безпечити права і законні інтереси учасників процесу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок (постанову).

До істотних порушень кримінально-процесуального закону нале­жать обставини, коли: порушено право обвинуваченого на захист; за

наявності підстав для закриття справи її не було закрито; порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача; вирок винесено незаконним складом суду; порушено таємницю наради суддів; вирок (постанову) не підписа­но будь-ким із суддів та інші обставини, зазначені у ст. 370 КПК.

Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови) є: незастосування су­дом кримінального закону, який підлягає застосуванню; застосуван­ня кримінального закону, який не підлягає застосуванню; неправиль­не тлумачення, яке суперечить його точному змісту (ст. 371 КПК).

Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого ви­знається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК, але за своїм видом чи розміром є явно не­справедливим як внаслідок м'якості, так і суворості (ст. 372 КПК).

Однобічним або не повним є таке дізнання, досудове або судове слідство, у процесі якого не досліджені всі обставини, що підлягають встановленню і доведенню, не встановлені обставини, що виключають провадження у справі, обставини справи не підтверджуються сукуп­ністю доказів, отриманих відповідно до закону. Під однобічністю або неповнотою дізнання, досудового або судового слідства розуміється як нез'ясування всіх істотних обставин справи, так і недостатність дока­зів, їх поверхове дослідження (ст. 368 КПК).

Вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фак­тичним обставинам справи якщо — висновки суду не підтверджують­ся доказами, дослідженими в судовому засіданні; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.

Суд касаційної інстанції вправі скасувати обвинувальний вирок або постанову про застосування примусових заходів медичного або ви­ховного характеру і, не повертаючи справу на новий розгляд, закрити її в таких випадках:

27) за наявності підстав, що виключають провадження у криміналь­ній справі, зазначених у ст. 6 КПК;

28) за наявності обставин, що дають суду право закрити справу (статті 7, 7¹, 7², 8, 9,10,11¹ КПК);

Скасування обвинувального вироку або постанови і закриття спра­ви можливі лише тоді, коли обставини справи досліджені всебічно, повно й об'єктивно і встановлена хоча б одна з обставин, передбачених статтями 6, 7, 7¹, 7²,8, 9,10,11¹ КПК.

Ухвала суду касаційної інстанції повинна бути законною, обґрун­тованою і мотивованою. Зміст ухвали суду касаційної інстанції має відповідати таким самим вимогам, як і зміст ухвали апеляційного суду. В ухвалі зазначаються всі обставини, про які вказано у ст. 377 КПК, наведені докладні мотиви в обґрунтування прийнятого рішення та чітко і правильно сформульоване рішення.

Ухвала складається у нарадчій кімнаті одним із суддів, підписуєть­ся всіма суддями, які беруть участь у розгляді справи, й оголошується У залі судового засідання. Якщо складання ухвали вимагає значного часу» суд вправі скласти і оголосити лише резолютивну її частину, яку підписують всі судді, а повний текст ухвали складається і оголошуєть­ся учасникам судового розгляду не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини.

За наявності підстав, передбачених ст. 23^а КПК, суд касаційної інстанції може винести окрему ухвалу і звернути увагу державних органів, громадських організацій або службових осіб на встановлені в справі факти порушення закону, причини й умови, що сприяють вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів. Окрема ухвала може бути винесена у випадку виявлення порушень закону, допущених при проведенні дізнання, досудового слідства або при роз­гляді справи судом нижчого рівня, а також в інших випадках, якщо це необхідно.

Виконання ухвали суду касаційної інстанції покладається на суд першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції звертається до виконання не піз­ніше п'яти діб після розгляду справи, а у випадку, якщо в день розгля­ду справи оголошується тільки резолютивна частина ухвали, а повний її текст був складений і оголошений пізніше, — не пізніше п'яти діб після складання й оголошення мотивованої ухвали ст. 400³).

Суд першої інстанції, одержавши справу, зобов'язаний звернути до виконання судове рішення, на яке були подані касаційна скарга або подання, а також ухвалу суду касаційної інстанції.

Якщо суд касаційної інстанції скасував судове рішення і направив справу на новий судовий або апеляційний розгляд, відповідний суд повинен призначити справу до нового розгляду в межах встановлених законом строків і розглянути її в судовому засіданні, а якщо судові рішення скасовані з направленням справи на нове розслідування, суд першої інстанції передає справу прокурору для проведення розсліду­вання.

Якщо на підставі касаційної ухвали засуджений підлягає звільнен­ню з-під варти, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання. У випадку прийняття такого рішення у відсутності засудженого, ко­пія ухвали надсилається протягом доби адміністрації місця поперед­нього ув'язнення для виконання. Адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії ухвали повідомити суд касаційної інстанції та суд першої інстанції про звіль­нення ув'язненого з-під варти. Суд першої інстанції зобов'язаний пе­ревірити виконання ухвали про звільнення ув'язненого з-під варти.

Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при до­датковому розслідування і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи (ст. 399 КПК).

Суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення і направляю­чи справу на нове розслідування або на новий судовий чи апеляційний

розгляд, повинен вказати у своїй ухвалі, які порушення закону спри­чинили скасування судового рішення, які обставини слід з'ясувати під час нового розслідування чи судового розгляду і може вказати, які процесуальні дії необхідно провести.

Суд при повторному розгляді справи, а також особа, що провадить дізнання, і слідчий зобов'язані виконати вказівку суду касаційної ін­станції. Невиконання вказівок суду касаційної інстанції є підставою до скасування судового рішення. Винятком є випадки, коли обстави­ни, зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції, не можна було дослі­дити з об'єктивних причин (помер свідок, якого слід було допитати, втрачені документи або речі, що підлягали експертному досліджен­ню, та ін.). Однак обов'язковість вказівок суду касаційної інстанції не означає, що вони можуть обмежувати право органів розслідування і суду при новому розслідуванні та розгляді справи оцінювати докази за своїми внутрішніми переконаннями, які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і осо­би, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.