Особливості судового провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру

Враховуючи те, що неосудність та обмежена осудність є юридич­ними категоріями, тому визнання особи неосудною (ч. 2 ст. 19 КК) чи обмежено осудною (ч. 1 ст. 20 КК) належить виключно до компетенції суду, який робить висновок про неосудність або обмежену осудність особи спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до ст. 419 КПК справи, що надійшли до суду від про­курора в порядку, передбаченому ст. 418 КПК, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в су­дове засідання. Отже, у справах про застосування примусових захо­дів медичного характеру немає стадії попереднього розгляду справи суддею.

Внесення в судове засідання справи, яка надійшла від прокурора в порядку, передбаченому ст. 418 КПК, має оформлятися згідно зі ст. 419 КПК відповідною постановою судді, — якщо він погодиться з постановою слідчого.

У разі незгоди внаслідок допущення під час досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, суддя своєю постановою відповідно до ст. 246 КПК направляє справу на додаткове розслідування. Зазна­чені питання розглядаються суддею одноособово з обов'язковою учас­тю прокурора і з повідомленням захисника. При цьому в разі потреби ведеться протокол судового засідання.

У постанові про внесення в судове засідання справи про застосу­вання примусових заходів медичного характеру суддя зобов'язаний вирішити питання, що стосуються підготовки справи до судового роз­гляду, зокрема про:

день і місце слухання справи в судовому засіданні; необхідність її розгляду в закритому чи відкритому судовому за­сіданні;

вручення особі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворю­вання, або її представнику (законному представнику чи захиснику) копії постанови слідчого;

виклик у судове засідання прокурора і захисника;

список осіб, які підлягають виклику й допиту в судовому засіданні;

витребування додаткових доказів;

можливість участі в судовому засіданні особи, щодо якої розгляда­ється справа (запит суду до лікарсько-консультативної комісії щодо спроможності особи перебувати в судовому засіданні); необхідність виклику в судове засідання експерта. Якщо при проведенні досудового слідства не були з достатньою повнотою з'ясовані всі обставини, що мають істотне значення для пра­вильного вирішення справи, й цю прогалину неможливо усунути в су­довому засіданні, суд зобов'язаний повернути кримінальну справу на

додаткове розслідування у порядку, передбаченому в ст. 281 КПК (п. 2 постанови № 7 від 03.06.2005 p.).

Розгляд справ про застосування примусових заходів медичного ха­рактеру провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими глава­ми 25, 26 та 34 КПК.

Оскільки відомості про стан психічного здоров'я особи і надання психіатричної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про пси­хіатричну допомогу» та принципу 6 додатка до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18.02.1992 р. № 46/119 «Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» вважають­ся конфіденційними (їх передання без згоди цієї особи можливе лише при провадженні дізнання, досудового слідства або судового розгляду і тільки за письмовим запитом особи, яка провадить дізнання, слідчо­го, прокурора та суду), Пленум рекомендував судам заслуховувати ви­сновки судово-психіатричних експертиз у справах про застосування примусових заходів медичного характеру в закритих судових засідан­нях, що відповідає положенням ч. 1 ст. 20 КПК.

У ст. 419 КПК передбачено можливість виклику в судове засідання особи щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Тому з урахуванням положень ст. 419 КПК, статей 3,25 Закону України «Про психіатричну допомогу», а та­кож п. 5 принципу 18 додатка до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18.02.1992 р. № 46/119 «Захист осіб із психічними захворюван­нями та поліпшення психіатричної допомоги», якими також перед­бачено, що пацієнт і його представник мають право бути присутніми на будь-якому слуханні, брати в ньому участь та бути вислуханими, у п. 10 постанови № 7 від 03.06.2005 р. Пленум звернув увагу судів на забезпечення участі у судовому засіданні захисника та особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів ме­дичного характеру (за винятком випадків, коли цьому перешкоджає характер її захворювання), або ж отримувати письмову відмову в разі її небажання бути присутньою.

Якщо участі цієї особи в судовому засіданні заважає характер її хвороби, в судове засідання викликають законного представника не­осудного. Останній має можливість ознайомитися з матеріалами кри­мінальної справи; брати участь у судовому розгляді; заявляти відво­ди; подавати докази; заявляти клопотання.

У разі участі особи в судовому засіданні при розгляді справи її на­лежить опитувати про обставини вчинення суспільно небезпечного діяння та давати відповідну оцінку цим показанням з урахуванням інших зібраних у справі доказів.

У судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно не­безпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусо­вих заходів медичного характеру.

Примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-пси- хіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осуд­ність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК), — висновку судово-медичної експертизи.

В п. З постанові № 7 від 03.06.2005 р. Пленум звернув увагу на те, що суди повинні критично оцінювати висновки експертів-психіатрів або судово-медичної експертизи з точки зору їх наукової об­ґрунтованості, переконливості й вмотивованості, оскільки згідно зі ст.ст. 65, 67, 75 КПК ці висновки є доказами у справі, які не мають наперед установленої сили, не є обов'язковими для суду, але незго­да з ними має бути вмотивована у відповідній ухвалі, вироку, по­станові суду.

У випадках, коли висновки експертиз є недостатньо зрозумілими, неповними або виникає потреба у з'ясуванні додаткових питань, суд повинен викликати в судове засідання експерта-психіатра чи судово- медичного експерта, а за умов, зазначених у ч.ч. 5, 6 ст. 75 КПК, — призначити додаткову чи повторну експертизу.

Кримінальна справа щодо осудної особи (або особи, стосовно якої є дані, що можуть свідчити про її обмежену осудність), яка притяга­ється до кримінальної відповідальності, і питання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо особи, стосовно якої є дані, що можуть свідчити про її неосудність, якщо ці особи разом вчинили суспільно небезпечне діяння, можуть бути розглянуті судом в одному судовому засіданні з додержанням вимог закону, передбаче­них главами 25-28 і 34 КПК.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

Після закінчення в такій справі судового слідства суд, заслухав­ши думку прокурора і захисника з питань, зазначених у ст. 420 КПК, виконує дії, передбачені ст.ст. 318, 319 КПК, і видаляється до нарад- чої кімнати для постановления вироку щодо підсудного — осудної чи обмежено осудної особи — та ухвали (постанови) про застосування примусових заходів медичного характеру щодо неосудної особи.

У такому ж порядку можуть розглядатися справи, в яких окремі співучасники захворіли на психічну хворобу після вчинення злочинів.

Судові дебати по такій категорії справ не ведуться.

Відповідно до ст. 420 КПК в нарадчій кімнаті суд вирішує наступні питання:

чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого по­рушена справа;

чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обме­женої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психіч­ну хворобу, яка виключає застосування покарання;

чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.