Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Просторово-часовий фактор спілкування





Відомо, що тварини, птахи і риби мають та охороняють власні території. Але порівняно недавно виявлено, що в людини теж є своя територія. З огляду на цей аспект можна краще зрозу­міти власну поведінку, поведінку інших людей, передбачити реак­цію незнайомої людини за безпосереднього спілкування з нею.

Кожна людина претендує на певний «життєвий простір», свою «зону тіла» і пред'являє відповідні територіальні права. Люди ча­сто виражають це жестами, наприклад, кладуть ногу на ручку крісла, ставлять її на висунуту шухляду письмового столу чи кладуть на бажаний простір різні предмети (книги, одяг і т. ін.).

Американський етнограф Едвард Хол був піонером у дослі­дженні територіальних потреб людини на початку 60-х років ми­нулого століття. Він винайшов слово ^шроксемік» (від англ. «proxiMity», що означає «близькість»). Його дослідження в цій галузі привели до нового висвітлення відносин між людьми.

Деяку територію — область чи простір — людина вважає ніби продовженням свого тіла.

Кожна людина має власну особисту територію, що містить те­риторію її володінь (наприклад, квартиру, будинок, машину, осо­бистий кабінет, стілець...), а також, як знайшов доктор Хол, пев­ний повітряний простір навколо тіла.

Як і в тварин, у людини є особистий «переносний повітряний міхур», який вона носить усюди з собою. Його розмір залежить від щільності населення того місця, де вона виросла, тобто осо­биста зона залежить від культурних умов.

Таким чином, наскільки близько ми дозволяємо підходити до себе оточуючим, у різних культурах оцінюється неоднаково (на­приклад, тримаючись від людини на відстані, житель півночі мо-

Глава 3. Невербальні засоби спілкування *'


же виразити цим свої симпатії, у той час як середземноморець таким способом виявляє фізичну відразу до індивіда).

Однак і тут можуть бути винятки, зумовлені рисами характеру.

Наприклад, японці звикли до скупчення людей, і тому вони намагаються триматися один від одного на невеликій відстані, а деякі народи звикли жити на широких відкритих просторах, тому дистанція, яку вони підтримують, взагалі значно більша.

Суспільне чи службове становище людини також може впли­вати на ту відстань, на якій вона тримається від інших людей.

Можна говорити про те, що в звичайної людини існують що­найменше два кола взаємин. Перше коло абсолютно інтимне, і ми допускаємо у нього лише дуже близьких людей: це батьки, діти, кохані, подружжя, найближчі друзі. Друге коло призначене на­шим знайомим і тим, хто може ними стати.

Якщо останні переступають межу нашої інтимної зони, ми реа­гуємо болісно, часом самі не розуміючи, чому.

Людина, що не ставиться з належною повагою до внутрішньо­го кола інших людей, вважається, як правило, настирливою і без­тактною.

Навіть у тих випадках, якщо кому-небудь згідно зі службови­ми обов'язками не залишається нічого іншого, як переступити межу інтимного кола людини (наприклад, лікарю), рекоменду­ється звернути на це увагу індивіда за допомогою слів.

Коротше кажучи, люди дуже ревниво ставляться до проник­нення у своє внутрішнє коло. Проникнення в «життєвий простір» іншої людини розцінюється як недоречне і викликає роздрату­вання. При цьому різна гама міжособистісних відносин диферен­ціює і різні припустимі дистанції спілкування.

Проксеміка стверджує, що простір у спілкуванні структурова-ний певним чином, тобто існують оптимальні «зони» для різних видів спілкування, різні для різних типів культур.

Радіус «повітряного міхура», що оточує середню людину (єв­ропейці, американці) приблизно однаковий, і його можна розбити на чотири зони:

— інтимна зона — 15—45 см ближня зона

— особиста зона — 45 см — 1—2 м

— соціальна зона — 1—2 м — 3—4 м дальня зона

— суспільна зона — понад 3—6 м

Інтимна зона(15—45 см) — у цю зону допускаються лише близькі, добре знайомі люди; для неї характерна довіра, тихий голос у спілкуванні, тактильний контакт, дотик. Дослідження по­казують, що порушення інтимної зони викликає певні фізіологіч-



Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


ні зміни в організмі: частішання биття серця, підвищене виділен­ня адреналіну, приплив крові до голови й ін. Передчасне вторг­нення в інтимну зону в процесі спілкування завжди сприймається співрозмовником як замах на його недоторканність.

Особиста, чи персональна зона(45—120 см) — для повсяк­денної бесіди з друзями і колегами, припускає тільки візуально-зоровий контакт між співрозмовниками.

Соціальна зона(120—400 см) звичайно витримується під час офіційних зустрічей у кабінетах, як правило, з тими, кого не дуже знають.

Публічна зона(понад 400 см) має на увазі спілкування з ве­ликою групою людей — у лекційній аудиторії, на мітингу й ін.

Зворотний зв'язок, у результаті якого в спілкуванні встанов-т люється відповідна дистанція, визначається різними факторами. Для інтимної й особистої зон певну роль відіграють кінестетичні фактори, а також відчуття тепла і запаху. Однак головним кана­лом зворотного зв'язку тут є зір. Інтимна дистанція — це бачення дрібних деталей обличчя. Особиста — ясне бачення верхньої чи нижньої половини обличчя, розрізнення окремих рис обличчя лю­дини (як очі, ніс, брови), але не настільки дрібних, як пори шкіри, судини клери. Соціальна дистанція — близька — це бачення об­личчя співрозмовника як цілого, далека — бачення всього тіла людини і розрізнення руху губів. Публічна дистанція — це від­стань, на якій ми легко «схоплюємо» поглядом декілька людей.

Коли і як ми використовуємо дані зони?

Наша інтимна зона звичайно порушується іншою людиною тільки з одної з двох причин:

1) порушник є близькою людиною чи другом;

2) порушник є ворогом, і збирається атакувати нас.

У той час, як ми спокійно ставимося до чужинців, що пору­шують нашу особисту зону чи зону соціального спілкування, будь-яке порушення нашої інтимної зони спричиняє фізіологіч­ні зміни в організмі. Починає швидше битися серце, виділяється адреналін, кров припливає до голови, напружуються мускули, тому що ми фізично готові майже до бійки у якій-небудь подіб­ній ситуації.

Це означає: якщо ви покладете руку на плече малознайомої людини, яку ви тільки-но зустріли, вона може відчути негативні емоції стосовно вас, хоча насправді буде всміхатися, і вам буде здаватися, що вона насолоджується вашим товариством.

Якщо ви хочете, щоб люди затишно почували себе у вашій компанії, то золоте правило тут — тримайтеся на певній відстані.

Глава 3. Невербальні засоби спілкування 93


Чим більш близькими є наші відносини з іншою людиною, тим ближче нам дозволяється підійти до неї, тобто ввійти в її ін­тимну зону. У цьому випадку зменшення дистанції викликає ефект довіри, сприяє більшій «відкритості» у спілкуванні і викликає по­зитивні емоції. Воно приводить також до збільшення фізичного контакту (кількості доторкань і т. ін.).

Для дистанції спілкування мають значення також такі факто­ри, як соціальний престиж чи соціальна домінація співрозмовника, інтровертованість — екстравертованість, загальний обсяг спілку­вання і, що особливо важливо, — його зміст. Наприклад, встано­влено, що інтровертовані люди схильні до порівняно більших ди­станцій у розмові, ніж екстравертовані.

Соціокультурне середовище і національні особливості істотно впливають на відстань «комфортного» спілкування. Як було вста­новлено в дослідженнях А. А. Леонтьева, для російської соціаль­ної дистанції можливі характеристики, зазначені Е. Холом для американської інтимної. Мабуть, у російській спільноті сама сис­тема проксемічних зон не настільки стабільна і більше залежить від різних непросторових факторів {Леонтьев А. А. Психология общения. — 3-е изд. — М.: Смысл, 1999. — С. 365).

Група оксфордських психологів встановила, що існує чіткий зв'язок між «дистанцією розмови» і зростом співрозмовників: чим вище чоловік, тим ближче він воліє знаходитися до свого спів­розмовника. У жінок спостерігалося прямо протилежне співвід­ношення.

Психологи пропонують цілком правдоподібні пояснення цьо­му дивному явищу. Причина у тому, що в нашому суспільстві створилася своєрідна «культурна норма» — чоловік повинен бу­ти високого зросту, а жінка, навпаки, мініатюрною. І хоча в дійс­ності не завжди буває так, кожна людина неусвідомлено намага­ється «підігнати» життя під теорію.

Тому високому чоловікові приємно стояти поруч зі своїм спів­розмовником, а висока жінка, навпаки, прагне відійти далі, щоб приховати свій зріст.

Звідси випливає, зокрема, що не слід під час розмови занадто наближатися до високої співбесідниці чи малорослого співрозмо­вника — вони почуватимуть себе ніяково. І так само не слід упу­скати можливості зробити людині приємне — підходьте близько до мініатюрної жінки чи високого чоловіка: нехай їхній зріст принесе їм задоволення.

Істотно, що дистанція змінюється у залежності й від зовнішніх ситуативних факторів, наприклад, від розміру приміщення.


94


Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


Знаходячись у концертних залах, кінотеатрах, ліфтах, потягах, автобусах, люди, як правило, вторгаються в інтимні зони інших людей і реакція на таке вторгнення досить цікава.

Існують ніби неписані правила, яких люди, що живуть на За­ході, обов'язково дотримуються, перебуваючи в одній з подібних ситуацій.

Наприклад, люди піднімаються у переповненому ліфті чи їдуть у переповненому автобусі. Правила наступні:

1. Вам не дозволяється ні з ким розмовляти, навіть з люди­ною, яку ви знаєте.

2. Ви повинні уникати дивитися в очі іншим людям.

3. Ви повинні зберігати безпристрасне обличчя і не виявляти ніяких емоцій.

4. Якщо у вас є книга чи газета, ви повинні бути цілком по­глинені у її читання.

5. Чим більше людей в автобусі, тим менше рухів тіла їм усім дозволяється робити.

6. У ліфті ви зобов'язані дивитися на покажчик, де міняються номери поверхів.

Часто про тих людей, які їдуть на роботу в годину пік у транс­порті, ми чуємо, що вони сумні, пригнічені, безрадісні. Звичайно так їх називають, бо в них обличчя нічого не виражають і зовсім неемоційний погляд, але, однак, такі оцінки не є правильними. Те, що ми бачимо — насправді група людей, яка чітко виконує правила, які виникають внаслідок того, що людина вільно чи ми­моволі вторгається в інтимну зону іншої людини. Коли ми опи­няємось у переповненому приміщенні, люди ніби перестають для нас існувати, і тому ми не відповідаємо на їхнє мимовільне втор­гнення в нашу інтимну територію.

У міру того, як щільність юрби збільшується, кожна окрема людина дістає усе менше особистого простору, тому вона драту­ється усе більше.

Зі збільшенням розміру юрби кожна людина стає більш розсе­рдженою, і виникає ймовірність бійок і зіткнень. Тому в таких випадках влада (поліція) намагається розсіяти юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій «персональний повітряний міхур» і заспокоїлася.

Останнім часом стали приділяти увагу тому, що зі збільшенням щільності населення особиста зона кожної людини зменшується.

Наслідки проживання на території з високою щільністю насе­лення вивчалися на популяції оленів о. Джеймс, що знаходиться в 2-х км від узбережжя Мериленда у США.

Глава 3. Невербальні засоби спілкування


Багато оленів помирали, незважаючи на те, що їжі в цей час було достатньо, хижаків не спостерігалося і ніяких хвороб не бу­ло зареєстровано.

Подібні дослідження раніше проводилися на пацюках та кро­ликах, і вони дали ті ж результати.

Подальші дослідження показали, що олені вмерли у результаті великої кількості адреналіну, який виділився через стрес, спри­чинений позбавленням оленів їхньої персональної території в мі­ру збільшення популяції.

Адреналінові залози грають дуже важливу роль у регуляції росту, відтворення й ступеня захисту організму. Таким чином, перенаселеність викликала фізіологічну реакцію на стрес, який при цьому не зменшили ні достатня кількість їжі, ні відсутність захворювань та хижаків.

У світлі вищесказаного стає зрозумілим, чому регіони з висо­кою щільністю населення мають найвищий рівень злочинності.

На розміри зон спілкування впливають різні фактори і, у пер­шу чергу, культурні.

Втручання в інтимну зону іншої людини є методом, який ви­користовується, аби показати свій інтерес до цієї людини. Якщо це викликає дискомфорт у партнера, то він відступає назад, аби зберегти попередню відстань.

Зрозуміло тепер, чому європейці та американці відзиваються про азійців як про дуже фамільярних людей, а азійці називають європейців та американців холодними і недружелюбними.

Відсутність знань про розходження у величині зон у різних культурах може легко призвести до взаємного нерозуміння і не­правильного судження людей однієї культури про людей іншої культури.

Як ми вже з'ясували, розмір особистої зони кожної людини залежить від щільності населення того регіону, де вона виросла.

Люди, що виросли в рідконаселених сільських районах, вима­гають для себе більшого простору у порівнянні з тими людьми, котрі виросли в густонаселених великих містах.

Якщо ми подивимося, наскільки далеко людина висуває руку для рукостискання, то можемо здогадатися, виросла вона у вели­кому місті чи у віддаленому селі.

Власність будь-якої людини чи місце, що вона постійно вико­ристовує, також становить приватну територію і, подібно до того, як людина має власну повітряну територію, вона буде намагатися захистити свої володіння. Такі речі, як будинок, офіс, машина людини, являють собою її територію.


96


Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


Таким чином, люди будуть раді вам чи постараються уникну­ти вашого товариства в залежності від того, як ви враховуєте їх­ній персональний простір.

Своєрідні дані існують і про групове спілкування. У цілому во­ни підтверджують існування проксемічних норм. Р. Соммер пока­зав залежність взаємного положення, яке займають співрозмовни­ки за квадратним або круглим столом, від характеру спілкування. Якщо воно «змагальне» (competing), люди сідають навпроти, «ко­оперативне» — з одного боку стола. Звичайна бесіда, орієнтована на зміст, у тому числі — і особливо — випадкова, дає позицію «навскоси» — через кут. Бесіда, пов'язана з дією, дає положення з протилежних сторін, але не навпроти, а злегка по діагоналі.

Візуальний контакт

Істотним компонентом якщо не мовленнєвої, то супро­відної спілкуванню орієнтації є погляд тих, хто спілкується, точ­ніше візуальний контакт. Іноді людину називають «окатою твари­ною», тому що саме через очі вона одержує більше 80 % інфор­мації. Очі називають не тільки «вікном у світ», але й «вікном у ду­шу», тобто у внутрішні психічні процеси. Останні, як відомо, тісно пов'язані з мисленням і всім тим, що відбувається в душі людини.

За всіх часів люди цікавилися очима і їхнім впливом на людсь­ку поведінку. Ми часто говоримо: «вона простромила його погля­дом», «у неї очі, як у дитини», «багатообіцяючий погляд», «у ньо­го очі бігають» і т. ін. Коли ми вимовляємо ці фрази, то мимоволі говоримо про розмір зіниці і про те, як людина на нас дивиться.

У своїй книзі «Очі, що говорять» Гесс підкреслює, що очі найбільш чесно й точно говорять про ставлення людини, тому що вони є ніби центром тіла, і зіниці працюють незалежно.

За певного освітлення зіниці будуть збільшуватися чи скоро­чуватися в залежності від того, як змінюється ставлення до лю­дини, як змінюється настрій людини та ставлення до ситуації, від позитивного до негативного, і навпаки.

Діаметр зіниці збільшується за наявності підвищеного інтере­су до того чи іншого об'єкта. Даний інтерес може бути зумовле­ний як радістю, так і переляком.

Якщо ви зауважуєте, що зіниці у вашого партнера розширили­ся (при цьому сонце не сховалося за хмарами, і ви не зайшли в темне приміщення), це служить беззаперечною ознакою того, що ви викликаєте у нього емоційний відгук, цікавите його.


Глава 3. Невербальні засоби спілкування


97


Коли людина починає хвилюватися, то її зіниці збільшуються в чотири рази порівняно з нормальним розміром.

З іншого боку, якщо людина сердиться чи її ставлення до си­туації негативне, то зіниці скорочуються. Звичайно в такому разі ми говоримо, що у людини погляд, як у змії.

Досліди, проведені визнаними гравцями в карти, показують, що вони практично не можуть перемогти партнера, який грає в темних окулярах. Темні окуляри, ховаючи очі, ховають й сигна­ли, які подають зіниці, тому в результаті досвідчені гравці ви­грають набагато менше ігор, ніж звичайно.

Збільшення зіниць використовувалося давніми китайськими торговцями дорогоцінними каменями, які слідкували за розши­ренням зіниць своїх покупців під час торгів. Багато століть тому жінки капали в очі беладону, щоб розширити зіниці і виглядати привабливішими. Покійний Аристотель Онассис, як відомо, но­сив темні окуляри на переговорах для того, щоб його очі не роз­повіли, про що він думає.

Старий вислів говорить: коли ви ведете переговори, дивіться вашому партнеру в очі. Пам'ятайте та застосовуйте на практиці це правило, і зіниці розкажуть вам про дійсні почуття вашого партнера по спілкуванню.

Коли ви дивитесь іншій людині прямо в очі, цим самим ви ні­би встановлюєте зв'язок з нею.

У той час, як з деякими людьми нам спілкуватися досить при­ємно, з іншими під час розмови ми почуваємо деяку незручність, а іноді й деяку недовіру стосовно них.

В основному це залежить від того, як довго партнер дивиться нам в очі під час бесіди, і як довго він взагалі затримує на нас свій погляд.

Коли людина намагається приховати якусь інформацію чи го­ворить неправду, то її очі зустрічаються з очима партнера по пе­реговорам менше 1/3 усього часу їхньої розмови.

Коли людина дивиться на іншу більше 2/3 усього часу розмо­ви, то це означає одне з двох: чи вона знаходить вас дуже цікавим і привабливим, чи вона почуває ворожість стосовно вас, і ніби невербально кидає вам виклик. У цьому випадку її зіниці будуть скорочуватися.

Для того, щоб встановити гарні стосунки з іншою людиною, ви повинні дивитися на неї від 60 до 70 % всієї тривалості розмови.

Не дивно, що нервовим й сором'язливим людям, що дивляться в очі менше 1/3 часу розмови, дуже рідко довіряють. Під час роз­мови намагайтеся не одягати темні окуляри, тому що ваш парт­нер може подумати, що ви дивитесь на нього постійно.

98 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


Аналогічно більшості жестів, проміжок часу, протягом якого одна людина дивиться на іншу під час розмови, залежить від то­го, де виховувалася ця людина.

Наприклад, люди з Південної Європи дуже часто дивляться в очі партнеру, що може образити його. Японці ж практично ніколи не дивляться в очі, вони переважно під час розмови дивляться на шию.

Тому, щоб прийняти правильне рішення відносно ставлення вашого співрозмовника до вас, треба враховувати й культурне середовище, у якому він виріс.

Важливим є не лише проміжок часу, протягом якого ваш спів­
розмовник дивиться на вас, але також і те, куди він дивиться, об­
ласть обличчя й тіла, на яку він спрямовує свій погляд.
>* За своєю специфікою погляд може бути: діловим, коли він фік-

сується в районі чола співрозмовника, це припускає створення серйозної атмосфери ділового партнерства; світським — коли по­гляд опускається нижче рівня очей співрозмовника (до рівня гу­бів) — це сприяє створенню атмосфери світського невимушеного спілкування; інтимним, коли погляд спрямований не в очі спів­розмовника, а нижче обличчя — на інші частини тіла до рівня гру­дей. Фахівці стверджують, що такий погляд говорить про більшу зацікавленість один одним у спілкуванні. Погляд скоса — гово­рить про критичне чи підозріле ставлення до співрозмовника.

Ці сигнали передаються та сприймаються невербально, і вони повинні бути правильно інтерпретовані людиною, якій вони по­силаються.

Людський погляд тісно пов'язаний з мовленням і часто є засо­бом встановлення контакту.

Систематичне дослідження проблеми контакту очей почали Р. Екслайн, а також Аргайл і його школа. Було встановлено, що напрям погляду в процесі спілкування залежить від його функції у спілкуванні, від змісту спілкування, від індивідуальних розхо­джень, від характеру взаємин і від попереднього розвитку цих взаємин. У роботах цих дослідників встановлені наступні функції погляду: 1) інформаційний пошук, тобто «запит» про зворотний зв язок; 2) оповіщення про увільнення каналу зв'язку; 3) «само­подача»; 4) встановлення і визнання певного рівня соціальної взаємодії; 5) підтримка стабільного рівня психологічної близько­сті (рівень «інтимності»). При цьому дані функції гетерогенні. Як було встановлено, контакт очей пов'язаний певною кореляцією з дистанцією спілкування: зменшення дистанції зменшує контакт очей. (Patterson M. L., Sechrest L. В. Interpersonal distance and impression formation// Journal of Personality. 1970. Vol. 38.)


3. Невербальні засоби спілкування



Однак різні народи дуже по-різному використовують погляд у спілкуванні. Етнографи, що займаються цим питанням, поділя­ють людські цивілізації на «контактні» і «неконтактні».

У контактних культурах погляд при спілкуванні має велике значення (це, наприклад, араби, латиноамериканці, народи Півд­ня Європи). До «неконтактних» відносять північноєвропейців, індіанців, пакистанців, японців.

Дослідження, проведені у США, показали, що навички вико­ристання погляду у спілкуванні, будучи один раз засвоєними в дитинстві, протягом життя майже не змінюються, навіть якщо людина потрапляє в інше національне середовище.

При цьому жінки, як правило, використовують прямий погляд набагато більше чоловіків — вони й частіше дивляться на спів­розмовника, і довше не відводять очі.

«Мова погляду» дуже різноманітна. Так, цілком розплющені очі вказують на високу сприйнятливість почуттів і розуму, зага­льну жвавість.

Занадто ж широко розплющені («витріщені») очі свідчать про посилення оптичної прихильності до навколишнього світу.

Прикриті, «завішені» очі є найчастіше ознакою інертності, байдужості, зарозумілості, нудьги чи сильної втоми.

Звужений чи прищулений погляд означає або сконцентроване пильне спостереження, або (у сполученні з поглядом збоку) під­ступність, хитрість.

Прямий погляд з обличчя, повністю зверненого до партнера, демонструє інтерес, довіру, відвертість, готовність до прямої вза­ємодії.

Погляд збоку кутами очей свідчить про відсутність повної віддачі, скепсис, недовіру.

Погляд знизу (при схиленій голові) вказує або на агресивну готовність до дій, або (при зігнутій спині) — на підпорядкова­ність, покірність, послужливість.

Погляд зверху вниз (при відкинутій голові) виявляє почуття переваги, зарозумілість, презирство, пошук панування.

Погляд, що ухиляється, вказує на непевність, скромність чи боязкість, можливо, почуття провини.

Має інформативну цінність також рух повік. Хоч це й видаєть­ся дивним, однак фізіологи довели, що в людини двадцятип'яти-ступенева градація розплющення повік, або, простіше говорячи, очей, від прищуру до повного їхнього розплющення.

До того ж ми можемо ще й кліпати.

Чим більше ми виявляємо інтерес, тим більше підняті наші повіки.

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


З кліпанням справа обстоїть складніше: одні кліпають з при­чини посилення інтересу до чого-небудь, інші — через запалення сполучних оболонок очей, треті — через те, що страждають нер­вовим тиком.

Коли людина на більш-менш тривалий час заплющує очі — це дійсне свідчення того, що їй потрібно відключитися. Важко ска­зати, чи то вона хоче зберегти побачене в пам'яті, чи то не в си­лах дивитися на що-небудь.

Поза як джерело невербально!' інформації у спілкуванні

Під позою потрібно розуміти не тільки положення, що приймає людина, але й рухи, що змінюють це положення чи впливають на нього, як, наприклад, переміщення центра тяжіння при погойдуванні взад-вперед, з носка на п'яту й ін.

Постурологія — це наука про пози, про значення того, як ми стоїмо, сидимо чи лежимо.

Що дивно, більшість людей правильно оцінює поведінку, ска­жімо, тигра, який готується до стрибка, однак, виявляється, не в змозі розпізнати подібну небезпеку, що виходить від сусіда, на­чальника, підлеглого, дружини.

По суті, мова йде про дві позиції: відкриту (дружню) і замас­ковану (негативну), про транскультурні та міжвидові ознаки.

В аналогічній формі вони виявляються, скажімо, у шимпанзе і горил, та й у нас самих, царів природи.

Виражаючи дружнє відношення, ми повертаємося обличчям до іншої людини, злегка розводимо руки в сторони, долоні звер­таємо до партнера. При цьому ноги звичайно на ширині плечей, голова нахилена убік.

Якщо руки в людини складені на грудях, а голова опущена і повернена у бік, протилежний від співрозмовника, виходить, цю людину щось мучить чи їй просто не хочеться з вами розмовляти.

Якщо ж хтось стає навпроти вас, уперши руки в боки, до того ж виставляє вперед ногу, — у цьому випадку найкраще ухилити­ся від розмови (якщо вам не до душі словесна перепалка).

Загальні і специфічні характеристики постави та ходи людини можуть багато чого розповісти уважному спостерігачу. Навіть така, здавалося б, незначна деталь, як особливості стирання підошов на взутті, за твердженням японського професора Я. Хірасави, дозволяє судити про фізичний й психічний стан людини. Такого


'. Невербапьні засоби спілкування


101


висновку він дійшов, вивчивши за ЗО років більше 600 тис. підошов.

У книзі «Мова тіла» А. Штангель наводить різні характерис­тики постави та ходи людини.

Так, гарна, невимушена постава свідчить про високу сприйнят­ливість і відкритість навколишньому, здатність до негайного ви­користання внутрішніх сил і волі від дії якого-небудь зовнішньо­го впливу.

Нерухомість чи напруженість тіла вказують на реакцію само­захисту, уникнення контактів, закритість, часто чутливість, а та­кож на невдале старання бути коректним.

Погана, млява постава, сутула спина виявляють покірність, смиренність, догідництво.

Пози конвенційного роду (одна чи обидві руки в кишенях, ру­ки, закладені за спину чи схрещені на грудях і т. ін.) свідчать про нестаток самостійності і потребу в непомітному включенні себе в загальний порядок.

Дуже інформативні для уважного спостерігача плечовий пояс і в цілому верхня частина тіла людини.

Наприклад, високо підняті плечі зі злегка сутулою спиною й втягненим підборіддям «говорять» про безпорадність, нервоз­ність, хронічний страх, непевність і боязливість.

Плечі, що спадають уперед, вказують на почуття слабкості і пригніченості або почуття комплексу неповноцінності.

Вільне опускання плечей свідчить про почуття впевненості, що настало, внутрішньої волі, володіння ситуацією.

Віджимання плечей назад вказує на рішучість діяти, почуття сили, активність, заповзятливість, нерідко — на переоцінку влас­них можливостей.

Випнута грудна клітка спостерігається у людей активних, з роз­винутим почуттям власної значущості, потребою в соціальних ко­нтактах; впала ж грудна клітка часто вказує на якусь байдужість, замкнутість, пасивність, покірність до пригніченості.

Положення ніг і ступень також може представити певну інфо­рмацію про стан і психологічні якості людини.

Розрізняють так само кілька типів ходи:

— ритмічна хода — розслаблена форма припіднятого, але врі­вноваженого настрою; типова для тих, що гуляють;

— рівномірна хода (за типом армійського маршового крока) — вольова діяльність чи прагнення до мети;

— широкі кроки — часто ознака екстраверсії, цілеспрямованос­ті, заповзятливості, невимушеності; мислення, що абстрагується;

102

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


-— короткі, маленькі кроки — частіше ознака інтроверсії, обе­режності, швидкого мислення і реакції, стриманості, схильності до розрахунків, тип мислення скоріше конкретний;

— ритмічно-сильна хода (з посиленим рухом стегон) — наїв­но-інстинктивні і самовпевнені натури; розгойдування плечей у резонанс — в основному афективні, самозакохані індивіди;

— хода, що шаркає, «провисаюча» — відмова від болючих зу­силь і прагнень, млявість, повільність, лінощі;

— тверда, кутаста, ходульна, дерев'яна хода — «зажатість», недостатність контактів, боязкість;

— постійне підведення вверх (на напружених носках ніг) — прагнення догори, зумовлене сильною потребою, почуттям пере-ваги, особливо інтелектуальної.

Штангель розрізняє також кілька способів того, як людина сидить:

— закрита посадка (ноги і ступні зімкнуті) — острах контак­тів, недостатність внутрішньої впевненості в собі;

— безтурботно-відкрита посадка (ноги чи принаймні стегна широко розставлені) — недостатність дисципліни, лінощі, бай­дужо-примітивна безцеремонність;

— ноги покладені одна на іншу — природна самовпевненість, добросердий настрій, немає готовності до діяльності чи захисту;

— посадка на кінчику стільця з прямою спиною — високий ступінь зацікавленості у предметі розмови;

— посадка при постійній готовності підхопитися (наприклад, одна ступня під сидінням стоїть цілком, інша — за нею на носку) — типова для невпевнено-боязких чи злобно-недовірливих натур.

Таким чином, характер відносин, а також деякі особистісні особливості людини можуть відбиватися в її поставі, посадці, хо­ді, інших типових для неї позах.

Так, зарозумілі люди відхиляють корпус назад, випинаючи груди та відкидаючи голову. Люди скромні намагаються бути непомітними, тому сутуляться, голову втягують у злегка підняті плечі. Типовий підлабузник нахиляє весь торс уперед, погляд при цьому спрямова­ний на співрозмовника, на обличчі — широка підлеслива посмішка.

Визначення характеру людини за її зовнішністю — справа, зви­чайно, складна. При цьому необхідно враховувати, що деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст зовнішньою грою.

Цікаві розробки є про характеристику особистості в залежнос­ті навіть від типової пози, у якій вона спить.

«Шосте почуття» не являє собою, у плані виявлення й інтер­претації немовних проявів, якої-небудь надприродної здатності, що нею наділені лише обрані.


Глава 3. Невербальні засоби спілкування


103


Це не що інше, як вміння об'єднати усе, що ми бачимо, у на­повнене змістом і сенсом одне ціле.

У даній справі талант відіграє певну роль, але не більшу, ніж, скажімо, при вивченні іноземної мови.

За бажання домовитися з людьми важливіше усього вміти розшифрувати те, що вони хочуть до вас донести. У протилеж­ному випадку ви потрапите в ситуацію «чую дзвін, та не знаю, де він». Як сказав би фахівець, опинитесь поза контекстом, тому що станете керуватися не тим, що повідомляє вам інша сторона, а своїми неправильними уявленнями.

................................................................................... '...................................... ' ............... "■■"......................................................... -

Резюме:

"""""■"•""'ш'""................................... ":'""":|"- ''■■''"'■■■«—«.............................................. ■■'-"""■.................... -■

♦ Невербальна комунікація — це обмін і інтерпретація людь­ми невербальних повідомлень, тобто повідомлень, закодованих і переданих особливим чином, а саме: за допомогою виразних ру­хів тіла; звукового оформлення мовлення; певним чином органі­зованого мікросередовища, що оточує людину; використання ма­теріальних предметів, що мають символічне значення. Від вер­бальних повідомлень невербальні відрізняє велика багатозначність, ситуативність, синтетичність, спонтанність.

♦ Невербальна поведінка у спілкуванні поліфункціональна. Вона регулює просторово-часові параметри спілкування; підтримує опти­мальний рівень психологічної' близькості між тими, що спілкуються; вказує на актуальні психічні стани особистості; дозволяє заощаджува­ти мовленнєві повідомлення; підсилює емоційну насиченість сказаного.

♦ Невербальні засоби спілкування подають інформацію про емоційний стан тих, що спілкуються, а також про їхнє ставлення один до одного і до обговорюваного питання.

♦ Використання і розуміння невербальних засобів спілкуван­ня дозволяє істотно підвищити ефективність взаємодії.

♦ В основу виділення підструктур невербальної поведінки покладені як характеристики невербальних засобів, так і системи їхнього відображення і сприйняття: оптична, акустична, тактиль­на, ольфакторна. Серед способів кодування невербальної інфор­мації виділяють зовнішність та її оформлення, міміку, погляди, пози, жести, дотики, невербальні аспекти мовлення, поведінку людини у просторі, який її оточує, запахи й ін. Усі ці види невер­бальних повідомлень не існують ізольовано. Вони знаходяться у


104


Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема


взаємодії, іноді доповнюють один одного. Проте кожен засіб екс­пресії має самостійну традицію дослідження.

♦ Інтерпретуючи невербальні послання, варто враховувати наступні моменти: унікальність невербальної мови; неминучість протиріч між невербальним проявом і його психологічним зміс­том; мінливість способів невербального прояву; залежність успіш­ності кодування від уміння людини адекватно виражати власні переживання, від рівня сформованості в неї навичок кодування невербальних повідомлень. Інтерпретація невербальної поведін­ки — творчий процес, що вимагає від його учасників спостереж­ливості, інтересу й уваги до людей, соціального інтелекту, тобто того, що називають комунікативною компетентністю.

Питання для самоперевірки

1. Яку функцію виконують невербальні засоби спілкування?

2. Що спільного між вербальною і невербальною мовою?

3. Назвіть і дайте характеристику невербальних засобів спілкування.

4. Чи можна спілкуватися тільки за допомогою невербальних послань?

5. Які переваги дає партнеру вміння «зчитувати» невербальні сигнали?

6. Яку роль відіграє просторово-часовий фактор у спілкуванні?

7. Охарактеризуйте можливості використання візуального контак­ту у спілкуванні.

8. Як виявляються індивідуальні особливості людини у невер­бальних засобах комунікації?

9. Що відноситься до паралінгвістичних особливостей невер­бальної комунікації?

 

10. Які бувають зони й дистанції в діловому та міжособистіс-ному спілкуванні?

11. Як ви розумієте вислів «програмувати простір»?

12. Що можна сказати про людину за її ходою?

Проблемні питання для обговорення

1. Вплив різних факторів на інтенсивність використання лю­диною невербальних засобів спілкування.


Глава 3. Невербальні засоби спілкування


105


2. Вербаліка і невербаліка у спілкуванні керівника.

3. Значення інтуїції в професійній діяльності.

4. Можливість контролю власної невербаліки.

Завдання для самостійної роботи

1. Наведіть приклади використання різних невербальних засо­бів спілкування для передачі інформації про: а) стан тих, що спіл­куються; б) ставлення партнерів по спілкуванню один до одного; в) бажання / небажання партнера спілкуватися далі.

2. Обґрунтуйте власний погляд стосовно питання впливу не­вербальних засобів спілкування на ефективність діяльності.

3. Наведіть приклади ситуацій відповідності (та невідповідно­сті) вербальних і невербальних засобів передачі інформації в процесі спілкування.








Date: 2015-07-24; view: 478; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.034 sec.) - Пожаловаться на публикацию