КИЇВ 2006 3 page

Б. Д. Паригін (Паригін, 1978) пропонує розрізняти два види соці­ально-психологічних бар'єрів: 1) внутрішні бар'єри особистості, пов'язані з такими утвореннями, як норми, настанови, цінності, а та­кож з такими особистісними особливостями, як ригідність, конфор-мність, слабовілля і т. ін.; 2) бар'єри, причина яких— поза особис­тістю: нерозуміння з боку іншої людини, дефіцит інформації і т. ін.

Можна говорити про власне комунікативні бар'єри, що пере­шкоджають взаємодії й успішному спілкуванню (на стадії здійс­нення контакту це насамперед недостатнє володіння соціальними техніками ведення бесіди, навичками й уміннями взаємодії), і про психологічні бар'єри, що у першу чергу перешкоджають взаємо­розумінню, а потім вже ускладнюють взаємодію. До останніх ва­рто віднести упередження, забобони, соціальні стереотипи.

Під психологічними бар'єрами міжособистісного спілкування є підстави мати на увазі всі ті, як усвідомлювані, так і неусвідом-лювані труднощі і перешкоди (загальнопсихологічного і соціаль­но-психологічного характеру), що виникають між індивідами, які вступають один з одним у психологічний контакт.

При цьому важливо звернути увагу на дві обставини. По-перше, перешкоди і труднощі на шляху міжособистісного конта­кту можуть усвідомлюватися і не усвідомлюватися самими учас­никами комунікативного акту. При цьому ступінь і характер ус­відомлення таких перешкод можуть бути дуже різні. Зокрема, з погляду характеру усвідомлення психологічних перешкод прин­ципово можливими є три варіанти:

• коли обидва учасники спілкування не усвідомлюють їх;

• коли лише один з учасників комунікації усвідомлює ці труднощі;

• коли обидва учасники комунікативного акту відчувають на­явність психологічних бар'єрів на шляху їхньої взаємодії.

28

Розділ 1. Спілкування як соціалімо-психологічна проблема

По-друге, істотно відзначити й ту обставину, що перешкоди і труднощі у процесі міжособистісного спілкування можуть бути за своїм характером як загальнопсихологічними, так і соціально-психологічними. Так, вроджений недолік мовлення чи слуху в одного з партнерів (ще гірше, якщо в обох відразу) може висту­пати не тільки фізичною перешкодою, але і психологічним бар'є­ром у процесі спілкування в тій мірі, у якій обидва ці недоліки здатні як спотворювати передану інформацію, так і викликати мимовільну негативну емоційну реакцію співрозмовника.

Проблема природи психологічного бар'єра була поставлена і специфічно вирішена з позиції філософської концепції екзистен­ціалізму. Це, однак, не дало конструктивного рішення даної про­блеми, тому що був абсолютизований факт провідної комуніка-^>* бельності людини, зумовлений певними реальними протиріччями міжособистісного спілкування.

Характеризуючи ці протиріччя, екзистенціалісти вказують звичайно на багатофункціональність мовлення, багатоструктур-ність особистості і ряд інших обставин, що заслуговують на ува­гу дослідників.

Разом з тим було б хибно відкидати і наявність реальної склад­ності та суперечливості людського спілкування, що стають особ­ливо очевидними в умовах сучасної науково-технічної революції.

Серед основних компонентів, з яких складаються протиріччя людського спілкування, варто назвати такі, як унікальність і не­повторність особистості як суб'єкта спілкування, внутрішню склад­ність, багатоструктурність і розчленованість її життєвого досвіду.

У числі інших джерел виникнення психологічного бар'єра в процесі спілкування — труднощі взаєморозуміння, пов'язані з подоланням психологічної герметичності особистості і дешифру­вання людської індивідуальності.

Не можна не враховувати і тих складностей, що є неминучі вже на стадії сприйняття, розуміння внутрішнього стану індивіда за зовнішніми ознаками його вираження — мовою, мімікою й іншими формами поведінки.

Дотепер при характеристиці бар'єрів ми не розрізняли в їхній природі елементів універсальності і специфіки. Тим часом є під­става процес соціалізації і механізми опосередкованості всієї психічної життєдіяльності людини розглядати як досить універ­сальні фактори в природі цих бар'єрів.

Разом з тим, розглядаючи ті самі психологічні бар'єри між-особистісної взаємодії людей, необхідно бачити і специфічні фак­тори в природі останніх. І тоді стане очевидним те, що правомір-

'. Процес спілкування та його складові

29

но розрізняти такі поняття, як бар'єри у спілкуванні і бар'єри власне спілкування.

У ролі соціально-психологічного бар'єра на шляху реалізації творчого потенціалу особистості може виявитися властивий лю­дині в тих чи інших випадках як стан високої психічної напруже­ності і скутості, так і навпаки, стан необгрунтованої ейфорії, бла­годушності, а відповідно, нерозуміння складної ситуації, що ви­магає зібраності і повної концентрації свідомості, волі й уваги на вирішенні майбутньої задачі.

Іншими словами, будь-який психічний стан особистості, не­адекватний вимогам ситуації, що складається, може виступати як її особистісний психологічний бар'єр у тій мірі, у якій він пов'я­заний з особливостями характеру даного індивіда.

Так, людина, схильна до підвищеної самокритичності і зани­женої самооцінки, яка постійно сумнівається у своїх діях і у своїх силах, найчастіше може виявитися жертвою власного психологі­чного бар'єра, необгрунтованої напруженості і скутості, що галь­мують реалізацію нею свого духовного потенціалу.

Найбільш різноманітними є психологічні бар'єри діяльності. їх можна диференціювати за видами останньої. Це, відповідно, психологічні бар'єри: комунікативної чи пізнавальної; трудової чи управлінської; рекреативної чи творчої; економічної чи полі­тичної; правової чи духовно-моральної діяльності людей. Бар'є­ри діяльності носять безособовий характер. Це пояснюється, зо­крема, не залежним від окремого індивіда універсальним харак­тером протиріч у психології діяльності — між її мотивами і спо­собами здійснення, між домаганнями і реальними досягненнями суб'єкта дії.

Бар'єри взаєморозуміння виникають на різних етапах взаємин. Іноді появі моральних чи емоційних бар'єрів, що перешкоджають нормальним людським контактам, передують роки знайомства чи близьких відносин. Але є один бар'єр, що виростає при першому ж контакті, — естетичний.

Перше враження про людину складається, насамперед, за її зовнішнім виглядом, манерою поведінки, стилем одягу. Звичай­но, проводжають «по уму», але зустрічають по одежі. Зовніш­ність завжди багато визначала у ставленні до людини, особливо в колі малознайомих людей. В останні роки соціологи відзначають масовий сплеск заклопотаності людей власним зовнішнім вигля­дом. Так, за опитуваннями суспільної думки у США, тільки одна зі ста американок і шість зі ста американців не хотіли б що-небудь змінити у власній зовнішності.

ЗО Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

Московський психолог Л. Гозман узагальнив дані ряду психо­логічних експериментів, що виявляють вплив зовнішньої приваб­ливості на сприйняття й оцінку людини іншими людьми. Вже у дитячому віці, починаючи з чотирьох років, красива зовнішність забезпечує хлопчикам і дівчаткам більшу популярність серед од­нолітків. Відзначена тенденція зберігається й у зрілому віці. Коли учасникам психологічного дослідження пропонували за фото­графіями оцінити особистісні якості і напророчити долю тих, хто зображений на знімках, виявилося, що більш красивим особам частіше приписувалися позитивні якості та щаслива доля.

Якби відносини між людьми обмежувалися тільки поверхне­вими контактами, то можна було б стверджувати, що краса —.^айкращий засіб досягнення успіху в суспільстві.

Естетичні бар'єри можуть виникати й у зв'язку з особливос­тями сприйняття тих чи інших елементів зовнішності. Отже, лю­дина, що нехтує власною зовнішністю, щораз більше ризикує зу­стріти на шляху до взаєморозуміння естетичний бар'єр.

Хоча нас і зустрічають «по одежі», але важливіше все-таки те, як проводжають. А це залежить, як відомо, від розуму. Важко знайти людину, що скаржилася б на нестаток розуму, набагато легше з такою людиною зіштовхнутися у спілкуванні. Чому ж прояв інтелектуальних слабкостей дається людині значно легше, ніж їхнє усвідомлення? Справа в тому, що інтелект — складне психологічне утворення, різні сторони якого розвинуті у кожної людини далеко не рівномірно. В одних людей розвинутий інте­лект теоретичний, у інших — практичний; в одних — здатність до цілісного художнього пізнання, у інших — до його логічного розчленування і строго наукового відтворення. Внаслідок цього і виникають інтелектуальні бар'єри. Теоретик може годинами без­успішно роз'ясняти практику абстрактні принципи будови, а по­тім настільки ж безуспішно спробувати полагодити побутовий прилад, з яким практик упорався б за кілька хвилин. Для худож­ника очевидна нерозумність будь-якої спроби строго логічного обгрунтування поетичних метафор, а для дисциплінованого ро­зуму натураліста не менш нерозумними здаються намагання вне­сти поетичний хаос у струнку систему формул, що розкривають основи світобудови.

Американський психолог Н. Таллент виділяє три типи інтеле­кту: вербальний — здатність оперувати словами, символами, чи­слами, ідеями, логічними доказами; механічний — здатність сприймати і розуміти зв'язок фізичних сил і елементів механізмів У практичних ситуаціях, принципи машинних операцій; соціаль-

• Процес спілкування та його складові

ний — здатність розуміти стан інших людей і передбачати розви­ток різних соціальних ситуацій. Соціальний інтелект, на його ду­мку, виявляється в почутті такту, в умінні здобути прихильність інших людей, створити сприятливу атмосферу для взаєморозу­міння з ними і взаємин. Низький рівень розвитку даного типу ін­телекту призводить до постійних проявів нетактовності, трудно­щів і пристосуванні до соціального оточення, до проблем спілку­вання і самотності.

Можна бути прекрасним теоретиком, чудово вирішувати тех­нічні задачі, проте сприйматися як обмежена людина, з якою важко мати справу тільки тому, що не вистачає якостей, які скла­дають ядро соціального інтелекту. Особливо болісно цей недолік виявляється, якщо людина за родом своєї професійної діяльності має постійно вступати у різні контакти. І зовсім протипоказано виконувати керівні функції людям, у яких відсутній соціальний інтелект. Психологічні дослідження показали, що керівники, які успішно справляються зі своїми обов'язками, аж ніяк не обов'яз­ково повинні перевершувати найбільше підготовлених підлеглих за професійними якостями. Але в одному вони повинні бути без­умовно лідерами — в умінні розуміти потреби й індивідуальні особливості підлеглих, вибирати найдієвіші форми спілкування у ділових і міжособистісних ситуаціях.

Соціальний інтелект — наріжний камінь людського взаєморо­зуміння. Його нестаток нерідко породжує парадоксальну ситуа­цію, у якій більшість аудиторій можуть вважати занудою і плута­ником дуже ерудованого, з яскраво вираженим вербальним інте­лектом оратора, який ясно і докладно мислить. Це відбувається тому, що людина з високорозвиненим інтелектом теоретика не здатна врахувати нерівномірність розвитку даного типу інтелекту в інших людей.

Інтелектуальні бар'єри можуть виникати й у результаті різної швидкості інтелектуальних процесів у людей, що вступають у спі­лкування. Відомий англійський психолог Г. Айзенк створив сис­тему тестів для виміру коефіцієнта інтелекту, що базується на уяв­ленні про те, що природною основою розумової діяльності є швидкість протікання інтелектуальних процесів. З цього не випли­ває, що люди, які мислять повільно і фундаментально, у принципі не здатні вирішити інтелектуальні задачі. Нерідко після тривалих роздумів вони приходять до дуже нетривіальних рішень. Але, не вміючи швидко зорієнтуватися в ситуації, тугодуми часто сприй­маються як люди недостатньо інтелектуально розвинуті. Так чи ін­акше, швидкість мислення у людей різна, і, щоб це не створювало

32 Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

бар'єри у їхньому порозумінні, кожному необхідно враховувати ці особливості і не виносити однозначних вироків.

Непросто переборювати інтелектуальні бар'єри взаєморозу­міння, але коли знайдені ясні й дохідливі аргументи, в інтелекту­альних можливостях співрозмовника сумнівів, здається, немає. Здавалося б, немає жодних підстав сумніватися у тому, що наші ідеї і пропозиції будуть правильно зрозумілі. А у відповідь: «Не розумію». Це явний симптом мотиваційного бар'єра. Він з'являє­ться тому, що співрозмовнику нецікаві висловлені думки, вони не торкаються його власних потреб, не викликають мотива, що спо­нукує до розуміння. Логіка невдалого діалогу проста: не розумію тому, що не хочу розуміти, немає ніякої особистої зацікавленості. У психології пропаганди відомий прийом, що істотно полегшує -пропагандисту процес розуміння його повідомлення слухачами. Потрібно так подати тему свого виступу, щоб вона відразу ув'я­залася з насущними потребами аудиторії.

Навіть красиві гасла і заклики не здатні викликати необхідний сплеск ентузіазму, якщо вони не торкаються потреб людей. І на­впаки, усі виявлять готовність до граничної самовіддачі, якщо побачать зв'язок долі якої-небудь справи з власними долями.

Не тільки відсутність мотивації, але й її надлишок може пе­решкоджати^ розумінню інших людей. У психології існує так зва­ний закон Йоркса — Додсона, відповідно до якого підвищення сили мотивації спочатку призводить до зростання ефективності діяльності, досягнення відмітки максимального успіху, а пода­льше зростання рівня мотивації призводить до помітного спаду активності. Повсякденний досвід також підказує, що у деяких людей, якщо вони чого-небудь прагнуть, буквально усе починає «падати з рук». Наприклад, якщо людина дуже хоче, щоб її зро­зуміли інші, вона неминуче починає хвилюватися, думки плута­ються, мовлення стає уривчастим, нескладним, а в результаті — оточуючі розуміють тільки те, що її виступ склався невдало.

Найбільш болючою проблемою мотивації взаєморозуміння є споживацьке ставлення людей один до одного, коли одна людина для іншої стає засобом реалізації власних цілей. Класична фор­мула «ти — мені, я — тобі» саме і виражає подібний спосіб ро­зуміння людини людиною. Відповідно до неї всі люди розділя­ються на «потрібних» і «непотрібних». Останні взагалі втрачають право на розуміння, тоді як «потрібних» людей оточують піклу­ванням, розумінням, спілкуванням. Коли зацікавленість у речах починає переважати над інтересом до людей, сфера людських взаємин неминуче перетворюється у сферу послуг.

'• Процес спілкування та його складові

Проблема подолання моральних бар'єрів у взаєморозумінні уявляється найбільш складною й, у багатьох випадках, навряд чи можливою для розв'язання. Підлість, непорядність, зловмисна неправда зводять між людьми таку стіну, яку не пройти навіть тим, хто досконало володіє різноманітними засобами спілкуван­ня. Якщо уважно придивитися до стратегії і тактики спілкування людей непорядних, то з відкритими проявами аморальних наста­нов зустрітися можна не так вже й часто. Як правило, для підлого вчинку підбирається «пристойне пакування». Наприклад, жоден випадок переслідування за критику не пояснюється бажанням помститися за завдані критикою збитки. Того, хто насмілився ви­словити привселюдно критичні зауваження на адресу непорядно­го керівника, найчастіше називають «склочником, що отруює ат­мосферу в колективі». А переслідування «склочника» — справа аж ніяк не підла, по-своєму навіть шляхетна.

Глибоко цинічна людина теж змушена шукати прийнятні для навколишніх форми обґрунтування своїх негідних учинків. У цих випадках подолання бар'єрів взаєморозуміння полягає фактично в тому, щоб уміти відокремити форму від змісту, не йти за логікою незліченних самовиправдовувальних доводів людини, що здійсни­ла безчесний вчинок. Найкращий показник для розпізнавання по­дібної логіки — це постійні посилання на обставини, слабкості та помилки інших людей, заздрість і черствість оточуючих, зрештою — прагнення перекласти відповідальність за вчинене на інших.

Видається парадоксальним, але моральні бар'єри у взаєморо­зумінні виникають й у тих випадках, коли ми маємо справу з лю­диною, яка абсолютно ні в чому не порушила моральні норми. Дійсно, бездоганна з усіх сторін людина нерідко ризикує бути хибно зрозумілою оточуючими. В основі такого розуміння ле­жать, очевидно, глибинні психологічні механізми захисту себе, з усіма недосконалостями, від «зазіхань» практично недосяжних зразків соціального успіху і бездоганної моральної поведінки.

Американський психолог Е. Аронсон експериментально під­твердив припущення про те, що надлишок позитивних якостей може спричиняти зниження привабливості людини. У його до­слідженнях група випробуваних спостерігала за відеомагніто-фонним записом інтерв'ю з людиною, що і за біографічними даними, і за відповідями на запитання інтерв'юера характеризу­валася із найпозитивнішої сторони. Інша група спостерігала той самий запис, але з одним невеликим доповненням. Наприкінці бесіди чоловік, у якого брали інтерв'ю, перекидав чашку кави на свій костюм і при цьому щось безглуздо вигукував. Якій же з

34

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

цих двох груп та сама людина сподобалася більше? Всупереч елементарній логіці — тій, котра стала свідком незручності. Як бачимо, бездоганна людина більш симпатична, якщо вона хоч у чому-небудь виявляє слабкість. Розумінню щирих заслуг і пере­ваг нерідко перешкоджає заздрість. Філософ-просвітник Гель-вецій вважав, що заздрою людину створила природа, і якщо во­на втрачає надію зрівнятися з тими, ким захоплюється, замилу­вання поступається місцем ненависті. З категоричністю цього судження можна посперечатися, наводячи приклади захоплено­го і безкорисливого ставлення людей до тих, кого вони вважа­ють гідними поклоніння. Це часто використовують люди, що вміло приховують свої антигуманні потяги за високими словами >*про загальне благо.

На заваді взаєморозуміння людей можуть бути також емоційні бар'єри. Коли психологи торкаються теми людських емоцій та почуттів, навіть їм, що випробовані у вивченні багатьох парадок­сальних явищ психіки, буває важко утриматися від емоційних ви­гуків, пов'язаних із загадковою природою емоційної сфери лю­дини. Скажімо, інтелект. Ніхто не заперечуватиме, що краще: бути розумним чи нерозумним у спілкуванні з іншими людьми, у розумінні їхніх думок і вчинків. Але як бути з емоціями? Чи мо­жна стверджувати, що чим вище емоційність людини, тим краще вона може розуміти емоційний світ інших людей?

Почнемо з емоцій негативних. Відомо, що гнів чи зневіра — погані порадники у виборі засобів спілкування. У гніві людина може сказати таке, про що пізніше може шкодувати. Оточуючі рідко з розумінням ставляться до людини, що дає волю агресив­ним станам, навіть якщо вона, власне кажучи, має рацію. Негатив­ні емоції можуть бути своєрідним «тим, що віднімається» у фор­мулі людського взаєморозуміння, якщо, знаходячись у такому емоційному стані, людина пробує зрозуміти інших людей. Дослі­дження у галузі психології пропаганди показали, що неприємні емоції послаблюють здатність сприймати та правильно оцінюва­ти навіть найвагоміші і серйозні аргументи на користь тієї чи ін­шої думки. Тому ніколи не слід категорично відкидати аргументи співрозмовника, якщо у вас поганий настрій чи неприємні пере­живання. Важливо й інше. Не можна приймати за чисту монету усе, що сказано в емоційно неврівноваженому стані. Як правило, накал пристрастей істотно деформує щирі погляди і думки.

Напрошується висновок — підвищена негативна емоційність може тільки ускладнити процес сприйняття та розуміння людини людиною.

Глава 1. Процес спілкування та його складові

З позитивними емоціями все, здавалося б, обстоїть по-іншому. Приємні емоції сприяють доброзичливому сприйняттю інших людей. Але іноді навіть піднесені почуття можуть стати джере­лом серйозних помилок у взаєморозумінні. Любов приносить ра­дість, без якої життя навряд чи може бути повноцінним. Але така вже психологія закоханого, що в об'єкті своєї любові він бачить тільки краще, а найчастіше й прикрашає образ коханого зусилля­ми власної уяви. Так виникає феномен «рожевих окулярів». Крізь рожеві окуляри не помітні вади. Але закоханість минає, зникають приємні емоції, — і один перед одним з'являються люди з усіма властивими їм слабкостями. Ось тоді і виявляється відмінність характерів, після чого нерідко настає щире спізніле «взаємо­розуміння».

Втім позитивні емоції приносять не тільки розчарування тому, хто прагне до розуміння інших людей. Під упливом приємних емоцій закохані не тільки видаються, але й дійсно стають більш привабливими зовні, винахідливішими й приємнішими у спілку­ванні. Проте кульмінаційне вираження позитивних емоцій — так звана ейфорія — навряд чи може сприяти взаєморозумінню.

Важко свідомо визначити міру емоційної зануреності у взає­минах. Усе залежить від особливостей особистості і від специфі­ки ситуації спілкування. Зрештою, не окремі емоційні стани ви­значають можливості людського взаєморозуміння. Здатність пра­вильно реагувати на емоції і почуття інших людей полягає не тільки в тому, щоб витримкою відповідати на нестриманість, а рів­ним голосом — на лемент. Головне — це уміння співчувати. Є люди, багато обдаровані емпатією — здатністю переживання емоційних станів іншої людини, як своїх власних. Для них чужа радість може бути своєю радістю, чуже горе — своїм. Емпатія сприяє подоланню багатьох бар'єрів на шляху до взаєморозумін­ня, допомагає встояти у труднощах і невдачах. Дослідження со­ціологів показали, що готовність до співпереживання тісно пов'язана з готовністю надати допомогу і підтримку. Емпатія — стійка властивість особистості. Один раз відчуті біль чи радість іншої людини назавжди запам'ятовуються в характері, оскільки відкривають ні з чим не порівнянну сферу переживання, виходу за межі власної почуттєвої обмеженості, і нескінченно різномані­тний світ переживань інших людей. Емпатія зближує нас, навіть якщо в багатьох інших властивостях і рисах характеру ми не схожі. А якщо емпатії немає в одного з партнерів по спілкуван­ню? Доводиться зустрічати й такі пари людей, що постійно спіл­куються, у яких один співчуває, співпереживає, підтримує, а ін-

36

Розділ 1. Спілкування як соціапьно-психопогічна проблема

ший прихильно чи вимогливо бере участь, не вважаючи своїм обов'язком відповідати тим самим. Але дуже емпатійні люди зрештою не витримують байдужих споживачів чужої доброти, формула «не зійшлися характерами», що використовується у всіх випадках виникнення нездоланних особистісних бар'єрів, найча­стіше означає, що досягнуто межі розуміння однією людиною нерозуміння її переживань та інтересів з боку іншої.

Відомо, скільки людей — стільки характерів. По-своєму непо­вторний характер кожної людини. Психологічних близнюків немає, і навряд чи хто-небудь за цим жалкує. Цікавіше жити серед лю­дей, що несхожі один на одного. Давно помічено, що протилеж­ності сходяться, напевно, у надії на взаєморозуміння. Але щоб ці надії не обернулися взаємним розчаруванням, необхідно постійно ■v шукати шляхи подолання бар'єрів взаєморозуміння, що виника­ють через відмінності характерів. Зрозуміло, і подібність може породжувати бар'єри між людьми, часто нездоланні. Наприклад, важко розраховувати на взаєморозуміння між двома егоїстами, цілком позбавленими емпатії.

У спілкуванні людей можуть виникати групові бар'єри взаємо­розуміння. Потрібно враховувати, що кожний з нас у відношенні з оточуючими проявляє не тільки свою неповторну індивідуальність, але й ті загальні риси різних соціальних груп, до яких належить. Соціальні групи — це спільноти людей, виділені за одною чи декі­лькома ознаками. Можуть бути соціально-демографічні групи, що поєднують людей за статтю, віком, соціальним походженням; со­ціально-економічні, суспільно-політичні — класи, нації, народнос­ті, партії й інші громадські організації та ін. У кожної з цих груп — своя культура, свої психологічні особливості.

Прості та наочні бар'єри взаєморозуміння між групами шану­вальників різних футбольних команд. Коли їхні протиріччя дохо­дять до образи й бійок, неважко зробити висновок про низьку культуру спілкування. Набагато важче помітити розходження в культурі спілкування людей, що складають аудиторії різних дже­рел масової інформації. А такі розходження існують, і, не беручи їх до уваги, ми ризикуємо багато чого не зрозуміти в поглядах оточуючих і не зробити доступними їм свої погляди.

Зробимо кілька зауважень про малі групи. Родина і дружня компанія, шкільний клас і студентська група, колектив відділу в установі — усе це малі групи, що у сукупності складають середо­вище безпосереднього спілкування людей. У кожній з цих груп можуть існувати свої норми і цінності, своя культура спілкуван­ня, що може бути незрозумілою тим, хто не є їхнім членом. Тому

'. Процес спілкування та його складові

37

так нелегко проходить перший етап створення молодої родини, в яку кожна людина приходить зі своїми сімейними традиціями. Самі по собі традиції кожної родини нічим не гірші за інші, але разом вони ужитися можуть не завжди. У цьому одна з причин піка розлучень, що випадає на перші три роки сімейного життя.

Серйозною проблемою може виявитися для людини і необ­хідність постійного «переключення» з однієї культури спілкуван­ня на іншу, нерідко протилежну, протягом одного дня. Вдома — одні вимоги, один стиль спілкування, що диктує близькі емоційні контакти, на роботі — ділове спілкування, на вулиці, у транспор­ті, у магазині — знеособлені формальні контакти. Не встигаючи переключитися, людина нерідко в родині відтворює ділову атмо­сферу, а на роботі ніяк не може настроїтися на робочий лад, пе­реживаючи перипетії недавньої сімейної сцени. В обох випадках оточуючі дивляться на неї зі здивуванням, викликаним порушен­ням групових вимог.

Знаходячись у малій групі, людина занурюється в особливу психологічну атмосферу, що змінює багато в чому риси її власної психології. Сам факт присутності інших людей може істотно вплинути на її психічні функції, процес і результати діяльності. У цілому, можна сказати, що присутність інших у більшості ви­падків активізує психічну активність людини, але погіршує скла­дні інтелектуальні процеси. Зіштовхуючись із груповою думкою, деякі люди виявляють конформізм — некритичне прийняття іншої думки навіть у тому випадку, якщо воно суперечить елементарному здоровому глуздові. Справжні «чудеса» конфор­мізму були виявлені в експериментах, що набули широкої попу­лярності, американського психолога С. Аша. Коли експеримента­тор домовлявся з групою випробуваних називати однаковими лі­нії, що істотно різнилися за довжиною, то один з випробуваних, який нічого не знав про домовленість, спостерігаючи за іншими, не вірячи своїм очам, — теж називав ці лінії рівними за довжи­ною. Взаєморозуміння з конформістом — це постійний ризик здобути однодумця в помилковому рішенні і втратити його в ту хвилину, коли помилка починає завдавати неприємностей. Краще все-таки шукати однодумців серед людей, здатних критично оці­нювати нас, не шкодуючи зусиль на подолання труднощів у спіл­куванні з ними.

Бар'єрами взаєморозуміння, що виникають між людьми, які належать до великих соціальних груп, можна назвати бар'єри між чоловіками і жінками, батьками і дітьми, вікові бар'єри, націона­льні бар'єри.

38

Розділ 1. Спілкування як соціально-психологічна проблема

Здатність до глибокого розуміння думок і переживань іншої людини часто приходить з віком. Життєвий досвід застерігає від поспішних оцінок і вчинків, учить, що зовні привабливій формі не завжди відповідає настільки ж привабливий зміст. Але чому можлива ситуація, у якій до представника старшого покоління виявляють неприйняття і нерозуміння молоді люди?

За цим питанням постають соціальні причини. Стан різних поколінь у суспільстві далеко не рівнозначний. Не можна не за­уважувати наявність психологічних бар'єрів, що виростають на грунті нерозуміння вікових особливостей людей. Ці бар'єри ви­никають у перші роки життя дитини, якщо батьки не встигають психологічно розвиватися разом з нею. Відомий психолог Б. Уайт ^підкреслює, що вже на другому році дитина вперше виявляє не­гативізм стосовно батьків. Це цілком природний прояв його пси­хічного розвитку— перший крок до самостійності. Нерозумін­ня — типова картина взаємин дорослих і підлітків. Намагаючись зберегти стиль відносин, прийнятний для молодшого шкільного віку, батьки і педагоги часто зіштовхуються з негативізмом під­літків, що у цей період дуже гостро переживають труднощі фор­мування людської гідності. Наказові інтонації і категоричні вка­зівки (а у випадку непокори — гримання) призводять до відкри­того чи приховуваного протесту. Придушуючи цей протест будь-якими засобами, дорослі можуть домогтися лише зниження са­моповаги підлітка і лицемірної слухняності.

Так, не завжди люди старшого покоління можуть прийняти та розділити захоплення і смаки молоді, але і молодь часто не розу­міє всі труднощі та проблеми зрілого і літнього віку.

Але якщо спілкуються люди однієї статі і віку, що легко пере­борюють труднощі взаєморозуміння, можливо, у цьому випадку бар'єри зникнуть цілком? Можливо. Але існують ще розбіжності в соціальному стані, від якого залежить престиж і авторитет лю­дини, а отже її вплив на інших.