Аналіз економічного зростання підприємства на основі концепції вартості активів

Проблема оцінювання вартості підприємства як бізнесу виникає не тільки у випадках приєднання, злиття, поглинання, продажу частини підприємства як бізнесу, придбання акцій. Це лише одна частина проблеми.

Іншою її частиною є визначення економічного зростання підприємства з позицій ринкових оцінок.

Існує велика кількість точок зору на категорію вартості підприємства. Кінцевим вимірником вартості підприємства є ціна його можливої реалізації на ринку.

Оцінка вартості підприємства може здійснюватися на ос­нові різних підходів з позицій інтересів суб'єкта оцінки.

Щоб оцінити вартість підприємства з метою визначення його інвестиційної привабливості, необхідно побудувати всі розрахунки з позицій інтересів власників акції, які не мають інших інтересів у діяльності підприємства, крім одержання дивідендів.

Існують і інші цілі економічного оцінювання підприємства як бізнесу.

Економічне зростання підприємства робить його приваб­ливим з погляду інвестицій.

Розмір реінвестованого прибутку характеризує можли­вості економічного зростання в перспективі. Відповідно до ме­тодики «Дюпон», економічне зростання компанії визна­чається в такий спосіб:

Зростання цінності бізнесу характеризує показник ринко­вої вартості підприємства:

де DC; — додана вартість за роками оцінки (і = 1, 2,..., п); r — середня вартість капіталу:

R — кредитна ставка банку;

Т — ставка податку на прибуток;

L— сума кредитів банку;

Е — власний капітал;

d — відсоток дивідендів.

Сутність професійного оцінювання вартості бізнесу по­лягає у визначенні поточних і майбутніх вигод від во­лодіння бізнесом або його частиною в грошовому вира­женні.

Накопичений досвід оцінювання бізнесу пропонує певний сценарій, завдяки якому можна оцінити вірогідно й мінімізу­вати помилки.

Основні етапи оцінювання показано на рис 5.1.

Оцінювання бізнесу має опиратися на такі знання:

- професійні знання методів оцінювання;

- знання економіки підприємства і всіх закономірностей ефективного використання активів підприємства, вимог до оптимального майнового комплексу в різних сферах господарювання;

- знання правового й економічного оточення сучасного бізнесу;

- знання законів ринку;

- знання обліку й звітності на підприємстві;

- знання теорії й методики фінансового аналізу. Основні джерела інформації оцінювача:

- ретроспективний баланс підприємства, реконструйова­ ний оцінювачем в економічний баланс;

- звіт про прибутки й збитки;

- звіт про рух грошових коштів;

- експертні оцінки фахівців про реальний стан активів підприємства;

Недоліки, що утрудняють застосування фінансової звітності для цілей оцінки, полягають в наступному:

- фінансова звітність містить ретроспективну інформацію, що до моменту оцінки застаріває;

- більша частина активів оцінюється по витратах на прид­бання й не відображає їхньої ринкової вартості;

- залишкова вартість активів не відображає морального й фізичного стану активів;

- деякі активи не відбиті в балансі (наприклад, неаморти-зовані нематеріальні активи, рекламні матеріали);

- дебіторська заборгованість потребує переоцінки, особли­ во по прострочених і сумнівних боргах;

- товарно-матеріальні запаси не відбиті по їхній ринковій вартості;

- звітність може спотворювати реальну картину через «подвійну» бухгалтерію; звітність може містити ненавмисні помилки бухгалтера;

- можливе приховання активів для цілей оподатковування.

Щоб зробити фінансову звітність більш придатною для оцінювання бізнесу, оцінювач реконструює ЇЇ, використовую­чи такі прийоми.

1. Складання економічного балансу, в якому всі балансові показники замінені на економічні, а саме:

- основні кошти оцінені за ринковою вартістю;

- дебіторська заборгованість оцінена з позицій можливості її повернення;

- кредиторська заборгованість визначається з позицій ре­альних можливостей підприємства її повернення (мож­ливо, кредитор уже не має претензій).

2. Складання наведеного ретроспективного звіту про при­бутки й збитки (за 5 років), що потребує:

- виключити «випадкові» доходи (наприклад, продаж зе­мельної ділянки);

- виключити позиції, що роблять організацію непорівнян­ною з іншими господарюючими суб'єктами галузі.

3. Складання прогнозного звіту про прибутки й збитки, що відображає думку оцінювача про майбутню прибутковість підприємства, можливо, краще використання бізнесу.

Формульний метод використовується для оцінювання підприємств, які найчастіше продаються, і оцінювач має нако­пичений досвід оцінювання об'єктів певного виду.

Джерел появи формули для оцінювання бізнесу може бу­ти два:

- формула, запозичена з ринкової практики;

- формула, розроблена оцінювачем самостійно.

Використовуючи базову прибутковість бізнесу, можна пе­рейти до вартості бізнесу, включивши в розрахунки вартість матеріальних активів.

Однією з методологічних проблем аналізу ринкової вар­тості бізнесу є оцінювання гудвілу підприємства, значимість якого для деяких сфер бізнесу дуже велика. Зокрема, це сто­сується сфери торгівлі й послуг, де вартість гудвілу значно ви­ща, ніж вартість матеріальних активів.

Гудвіл — це величина, на яку вартість бізнесу перевищує вартість його матеріальних активів.

Гудвіл — це сукупність тих активів підприємства, які сти­мулюють клієнтів користуватися товарами або послугами са­ме цього підприємства й приносити прибуток понад розумну величину прибутку, що може бути отримана від активів, окре­мо ідентифікованих і оцінених. На відміну від інших активів, гудвіл не може бути проданий окремо від підприємства.

Гудвіл визначається ціною, яку покупець готовий запла­тити за підприємство понад ринкову вартість її активів.

Сукупність активів, що являють собою гудвіл, умовно роз­бивається на кілька груп, найбільш типові з яких наведені нижче.

Група 1. Нематеріальні активи, невіддільні від підприємства:

• наявність навченого персоналу;

• система управління підприємством;

• наявність постійної клієнтури;

• переборені стартові труднощі;

• зручне місце розташування;

• досягнення в сфері реклами й просування товарів на ри­ нок.

Репутація підприємства, що усталилася на основі поінформованості клієнтів, постачальників, громадськості про надійність підприємства, якість обслуговування, фінансову стабільність.

Група 2. Нематеріальні активи, невіддільні від працівника:

• огсобиста репутація працівників і власників;

• особисті професійні якості працівників;

• підприємницькі здатності персоналу й власників.

Група 3. Нематеріальні активи, у загальному випадку відділені від підприємства:

• торговельні марки;

• фірмові знаки;

• технічні бібліотеки;

• авторські права;

• архіви;

• ліцензії;

• патенти;

• контракти, укладені на рекламу, поставки;

• списки й адреси клієнтів.

Оцінити нематеріальні активи досить складно, тому пряме ринкове оцінювання окремих груп застосовується вкрай рідко. Найбільш типовим є застосування теорії «великого ка­зана». Таке оцінювання нематеріальної складової у вартості підприємства досить достовірне (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 Приклад оцінювання вартості підприємства методом надлишкового доходу, тис. грн

Метод надлишкового доходу припускає саме зазначений підхід і включає такі етапи:

1) визначення прогнозних показників прибутку й збитків;

2) визначення як індикатор майбутніх перспектив показників звітів (про прибутки й збитки, можливо за 3 - 5 років);

3) прогноз змін показників на 1 рік на підставі прогнозів самого підприємства, опитувань працівників і власних суджень;

4) складання економічного балансу;

5) визначення прогнозного операційного прибутку;

6) облік зношування матеріальних активів;

7) облік зношування нематеріальних активів;

8) облік прибутку на капітальні вкладення, які можна здійснити (придбання землі, устаткування), і на нематеріальні активи, за винятком гудвілу;

9) вилучити із прибутку нараховане зношування й прибу­ток на інвестиції (результати, отримані на етапах 6, 7, 8, не­ обхідно вилучити з прибутку, отриманого на етапі 3);

10) визначити вартість гудвілу за величиною надлишково­го доходу. Надлишковий доход (отриманий на етапі 9) означає доход, отриманий понад прибуток, необхідний для забезпе­чення реалістичних амортизаційних витрат, розумного при­бутку на ідентифіковані активи підприємства, відсодкових на­ рахувань на капітал, що може бути інвестований в інші сфери (кошти, рахунки дебіторів, товарно-матеріальні запаси, за ви­нятком заборгованості постачальникам).

Такий надлишковий доход повинен бути віднесений за ра­хунок гудвілу й інших неідентифікованих або що не піддають­ся кількісній оцінці нематеріальних активів, які підприємство придбало в процесі діяльності;

11) одержати загальну вартість підприємства шляхом підсумовування вартості гудвілу, власного матеріального капіталу й нематеріальних активів, оцінюваних окремо, оскільки їх не можна віднести до основної діяльності підприємства.

Коефіцієнт капіталізації характеризується співвідношен­ням «прибуток/вартість» і використовується для визначення вартості капіталу, якщо відомий очікуваний прибуток:

В=П/К, (5.3)

де В — вартість підприємства, здатного приносити прибуток, установлений оцінювачем,

П — прибуток,

К — коефіцієнт капіталізації.

Існує група балансових методів оцінювання вартості підприємства, в основі яких лежать деякі перетворення балан­су підприємства.

Власний капітал підприємства являє собою готовий по­казник, який можна одержати зі звітності, як різницю між ак­тивами й зобов'язаннями підприємства.

Оскільки бухгалтерська звітність не відображає ринкової вартості активів, то балансовий власний капітал коригується (табл. 5.2).

Стандартні процедури виправлень, які застосовує оціню­вач:

- вилучення нематеріальних активів,

- виключення активів, що не мають відношення до основ­ного виду діяльності.

Таблиця 5.2 Приклад визначення вартості підп-тва методом балансового власного матеріального капіталу

Нематеріальні активи одержали окрему оцінку.

Патент. Оцінювання грунтується на припущеннях, що па­тентом володіє третя особа, й підприємство платить за право користування. Насправді, володіючи патентом, витрати такого роду відсутні. Патент оцінений в 134 тис. грн.

Списки клієнтів. Можуть оцінюватися за можливим внеском клієнта в продажі або за витратами на створення спи­ску. Оцінені в 25 тис. грн.

Метод ринкового власного матеріального капіталу орієнтований на використання інформації економічного ба­лансу, в якому активи придбали ринкову оцінку.

Існують і інші модифікації балансових методів оцінювання, сутність яких зводиться до найбільш достовірно­го визначення вартості майна підприємства, не з огляду на при цьому прибутковість бізнесу.

У вітчизняній практиці доцільно застосовувати методику визначення реальної вартості майна на підставі показника чи­стих активів (табл.5.3).

Таблиця 5.3 Приклад оцінювання вартості підприємства методом ринкового власного капіталу

Чисті активи — це величина, обумовлена шляхом вираху­вання із суми активів акціонерного товариства, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку.

Активи, що беруть участь у розрахунку, — це грошове й негрошове майно акціонерного товариства, до складу якого за балансовою вартістю включаються такі статті:

- нематеріальні активи; а основні кошти;

- незавершене будівництво;

- довгострокові фінансові вкладення; а інші поза оборотні активи;

- запаси;

- дебіторська заборгованість;

- короткострокові фінансові вкладення;

- кошти;

- інші оборотні активи.

Пасиви, що беруть участь у розрахунках, — це зобов'язан­ня акціонерного товариства, до складу яких включаються статті:

- цільове фінансування й надходження;

- позикові кошти;

- кредиторська заборгованість;

- розрахунки за дивідендами;

- майбутні витрати і платежі.

Методи, засновані на показниках доходу й грошових потоків, поєднують два важливі фактори, що впливають на ціну бізнесу:

- ринкова вартість активів; а доходи.

Доцільність доходного підходу полягає в тому, що статті балансу пасивні по своїй суті й навіть по економічному ба­лансу лише підсумовують передбачувані ринкові ціни активів, не з огляду на їхню взаємодію й економічне оточення бізнесу.

Використання методів оцінювання, заснованих на доходному підході, потребує знань сутності дисконтування й капіталізації доходів.

Прогноз грошового потоку або прибутку є основою проце­су оцінювання бізнесу на основі доходного підходу.

Якщо ми знаємо майбутні прибутки або грошові потоки (РУ) або досить високо їх оцінюємо й хочемо визначити їхню поточну вартість (РУ), необхідно застосувати формулу

РV =FV /(1+r)п,

де r— ставка дисконтування;

n — період, за який відбувається дисконтування (років).

Ставка дисконту вибирається на підставі вивчення всіх можливих альтернативних варіантів інвестування (придбання акцій, облігації, розміщення коштів у банках, придбання ак­тивів) і вибору загальної ставки, яку оцінювач включає в роз­рахунок.

Метод дисконтного наявного потоку орієнтований на прогноз майбутніх грошових надходжень протягом заданої кількості років (клієнтом або оцінювачем).

Метод доцільний для оцінювання нових підприємств зі значним ступенем підприємницького ризику, хоча на сучасному етапі розвитку економічних відносин застосування даного методу ускладнено, тому що неплатежі й постійні порушення партнерських зобов'язань створюють значні проблеми для до­стовірних прогнозів грошових потоків.

Однак ми приводимо метод для ближчого знайомства з те­орією грошових потоків та їх дисконтування розраховуючи на перспективу вдосконалення економічних відносин.

Метод застосовується в тих випадках, якщо відомо, коли буде ліквідоване підприємство.

Прогнозування грошових потоків, на підставі якого й бу­дується весь розрахунок, здійснюється на основі прогнозів змін показників, що впливають на їхнє формування.

Якщо ж оцінювач вважає, що такого роду прогнози недо­стовірні, може бути прийнятий варіант постійних потоків, що повторюють ситуацію року оцінки.

Група порівняльних ринкових методів значною мірою ліквідує умовності попередніх методів, тому що більш реально відображає ринкову вартість бізнесу.

Метод оцінювання на основі показника ринкової привабли­вості потребує аналізу показників ринкової привабливості підприємства, які можуть вважатися аналогами оцінюваного підприємства:

Труднощі застосування цього методу полягають в наступ­ному:

- при оцінюванні закритого акціонерного товариства оцінювач повинен змоделювати ситуацію вільного обігу акцій на ринку, хоча насправді цього немає;

- пошук підприємства-аналога особливо утруднений, якщо оцінюване підприємство багатопрофільне і функціонує в різних галузях;

- котирування акцій стосуються дрібних часток акціонер­ного капіталу, у той час як оцінювач повинен виробити усереднений підхід до визначення ринкової привабливості.

В оцінювання вартості підприємства можна використову­вати одночасно кілька методів і обрати оцінку, найбільш прийнятну для даного бізнесу, або встановлений діапазон цін (табл. 5.4).

Таблиця 5.4 Оцінка вартості підприємства на основі показника ринкової привабливості

При використанні цих методів оцінювання для еко­номічного зростання бізнесу необхідно зіставити оцінки, отри­мані при застосуванні одного методу.