Поєднання суспільства на індивідуальності

Айн Ренд та інші відомі автори і теоретики 20го століття витратили багато часу на обговорення двоїстості між егоїзмом та соціальним інтересом, або індивідуалізмом та колективізмом (808). В цих роботах, незалежно від того чи були вони викладені у літературній формі основаній на вигадках чи у формі справжніх економічних трактатів, рідко розглядалася можливість балансу між обома такими поняттями.

Мартін Лютер Кінг молодший одного разу сказав: «Комунізм забуває про те, що життя є індивідуальним. Капіталізм забуває про те, що життя є соціальним, але царство братства лежить ані у тезисах комунізму ані у тезисах капіталізму, а в їхньому синтезі. Їх вищий синтез поєднує у собі істину їх обох (809)».

Немає ніяких сумнівів, що людські істоти в процесі еволюції стали глибоко соціальними за своєю природою. Можна стверджувати, що те, що нас дійсно характеризує так це взаємозв’язки, які ми створили у нашому житті, не згадуючи вже великий вплив

807 Джерело: quote-wise.com (http://www.quote-wise.com/quotes/epictetus/is-freedom-anything-else-than-the-right-to-li)

808 Відомий роман Айн Ренд під назвою «Гімн» є визначним, впливовим прикладом цієї художньої кульмінації цінностей. Дія відбувається в антиутопічному майбутньому, де людський вид вступив у іншу темну еру, яка характеризується нераціональністю, колективізмом та соціалістичним мисленням і економікою. Поняття індивідуальності було ліквідовано. Наприклад, використання слова «я» каралося смертю.

809 Взято з: “Where Do We Go From Here?,” Delivered at the 11th Annual SCLC Convention Atlanta, Ga., 1967 (http://mlk-kpp01.stanford.edu/index.php/encyclopedia/documentsentry/where_do_we_go_from_here_delivered_at_the_11th_annual_sclc_convention/)

самого культурного розвитку, який є головним джерелом більшої частини культурних орієнтирів в будь-який час і в будь-якому суспільстві.

Проте, в той же час, ми не можемо заперечувати потреби персонального розвитку, пошуку свободи самовираження та загальної незалежності, відчуття яких, як правило, потребує більшість людей у своєму повсякденному житті. В той час коли поняття «свободи волі» може бути досить складним для аналізу, здається, що завжди буде якась частина нас, яка керується базуючись на тому, що можна розглядати як «вибір» і якщо ми відчуваємо утиски цього вибору, це як правило засмучує та дестабілізує нас.

Отже, в той час коли правда полягає в тому, що при уважному розгляді синергії всього життєвого досвіду, ми можемо легко аргументувати, що наш вибір відбувається під певним рівнем примусу, впливу та імпульсу, а отже насправді не є повністю «вільним», ми не можемо ігнорувати емоційний інтерес, який ми як правило маємо до того, щоб сприймати себе у якості відокремлених, незалежних та індивідуальних у певному роді. Правда це чи ні, але сама ідея вільного рішення є критично важливою для персонального розвитку, впевненості та благополуччя.

Це питання тут піднімається, оскільки найбільш важливий соціологічний результат ПрРОЕ являє собою те, що історично не мало подібних прикладів в історії людського суспільства у широких масштабах. Сьогодні, ми маємо технологічні засоби, щоб не лише привести всіх людей до високого стандарту життя завдяки швидкому прогресу технологій та базовому розумінню в науці, ми також маємо можливість структурно раціоналізувати себе, щоб бути в дійсності більш відповідальними один за одного та за саму планету Земля.

Ринкова система не може зміцнити це відчуття спільності та гармонії з середовищем нашого проживання, тому що сама її основа працює проти цього як на рівні цінностей так і на рівні чеснот. Земля, в ринковій моделі, розглядається як наявні запаси ресурсів, які чекають на фінансову експлуатацію і чим більше товарів є в наявності, тим більше заробляється грошей, а отже тим більше створюється робочих місць. Більше того, вічне людське гноблення було природним побічним продуктом мальтузіанської орієнтації, яка базується на дефіциті і яка лежить в її основі від самого початку її існування.

Ця застаріла система, яка є природним наслідком керованого дефіцитом порядку, працювала протягом примітивних періодів де наш вплив на Землю та рівень шкоди, який ми могли заподіяти один одному мав «прийнятні» обмеження, якщо Вам так буде завгодно. Більші структурні проблеми, які є для неї властивими, просто не могли бути усвідомлені на той час. Тим не менше, сьогодні, ринок проявив себе як такий, який більше не є методом для досягнення стійкості або засобом для розумного управління ресурсами, і він також створює постійну схильність розглядати інших людських істот як загрозу для чийогось виживання.

На соціальному рівні, вся структура виправдовує антагоністичні ігри. Двоє людей, які йдуть на одну й ту ж співбесіду, бажаючи отримати роботу можуть поважати один до одного, але вони обидва знають, що лише один з них отримає роботу. Цей конкурентний нюанс, який базується на страху, керує цілим діапазоном соціальних справ, починаючи від виправдання величезної прірви між багатствами та класового дисбалансу у розвинутих країнах світу до загального ігнорування масової бідності та геноциду, які мають місце у країнах, що розвиваються.

ПрРОЕ, з іншої сторони, структурно поєднує соціальний інтерес з персональним та екологічним інтересом. Його функціонування напряму пов’язано з ресурсами та оточуючим середовищем, фактично винагороджуючи стійкість та ефективність. Більше того, в ній не існує ніякої вигоди від експлуатації інших або від того, щоб вести себе нечесним та корумпованим способом, що ми, як правило, сприймаємо як нормальність сьогодні. Більше не буде існувати ніяких реальних стимулів до крадіжки, злочину, обману ті інших структурних наслідків, які є загальнопоширеними для основаного на дефіциті ринку, оскільки все суспільство буде орієнтоване на те, щоб служити собі, а нанесення шкоди іншим лише принесе шкоду собі.

Наприклад, велика кількість законів існує сьогодні для того, щоб захищати чиюсь приватну власність. Люди можуть бути мотивовані до крадійства з декількох причин, але як показує статистика, загальнопоширеною передумовою є брак засобів до існування, загальні позбавлення, а отже відносна або абсолютна бідність. Коли люди крадуть фізичні товари, вони зазвичай в більшості випадків крадуть мінову вартість. У ПрРОЕ не існує мінової вартості, а отже «красти» речі, які не можна продати є головним чином безглуздим.

Більше того, загальнопоширеним запереченням є те, що якщо товари були б доступними без ціни, то не існує ніяких обмежень, щоб взяти значно більше ніж потрібно. Знову ж таки, нам потрібно розглянути причину для такого вчинку. Оскільки ці товари не можна продати, вони б просто існували в якомусь іншому місці, ймовірно навіть створюючи незручності тій особі, яка їх взяла. Що можна робити зі скажемо 200 телевізорами? Для чого комусь брати в п’ять разів більше їжі, якщо її не можна буде всю з’їсти і вона перетвориться на відходи?

З етичної точки, яка часто розглядається як культурно суб’єктивна, ми бачимо велику кількість звичаїв у сучасному суспільстві, які базуються на тому, що можна розглядати як «привласнення». Коли людина йде по вулиці та смітить, будь-хто, хто це побачить скоріше за все не схвалить таку поведінку. В регіонах, де вода або електроенергія оплачуються по єдиній ставці податку, люди не відкривають воду на цілий день і не тримають світло включеним просто тому, що їх це не турбує у фінансовому плані. Під поверхнею поточного духу часу завжди існувало загальне відчуття соціальної та екологічної відповідальності і ПрРОЕ зрештою посилить ці ж самі відповідальні нахили до величезної міри, замість того, щоб стимулювати їхнє пригнічення, що робить сучасна система.