Вікові особливості тривожності

Для кожного вікового періоду існують певні області, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей, незалежно від наявності реальної загрози або тривожності як стійкого утворення. Ці «вікові пікі» тривожності є віддзеркаленням найзначущіших соціальних потреб.

Тривога і тривожність знаходять зв'язок з історичним періодом життя суспільства, що відображається у вмісті страхів, характері «вікових піків» тривоги, частоті, поширеності і інтенсивності переживання тривоги, значному зростанні кількості тривожних дітей і підлітків в нашій країні в останнє десятиріччя.

Тривога як стан надає в основному негативний, дезорганізуючий вплив на результати діяльності дітей підліткового віку; в старшому підлітковому – ранньому юнацькому віках вплив може також носити і мобілізуючий характер. Впродовж всього шкільного віку вплив тривоги на діяльність опосередкує характеристиками педагогічного спілкування, створюваної педагогом загальної атмосфери класу. Вплив на діяльність тривожності як властивості особистості посилюється з віком [7, с.59].

З передпідліткового віку тривожність все більш опосередкує особливостями «Я-концепції», яка носить суперечливий, конфліктний характер. У свою чергу тривожність, стаючи своєрідним бар'єром на шляху досягнення успіху і суб'єктивного його сприйняття, заглиблює і посилює цей конфлікт. На рівні потреб він набуває характеру суперечності між афектно зарядженим прагненням до успіху, який задовольняє відношення до себе, досягненню мети, з одного боку, і боязню змінити звичне відношення до себе – з іншого. Виникаючі в результаті такого конфлікту ускладнення в сприйнятті успіху і сумніву навіть в реальних досягненнях ще більш збільшують негативний емоційний досвід. Тому тривожність все більш закріплюється, набуває стабільні форми реалізації в поведінці, регуляції, компенсації або способах захисту і стає стійкою особистісною властивістю, яка має власну спонукальну силу. Саме на цій основі може виникнути тривожність в підлітковому віці [7, с.218].

Таким чином, в підлітковому віці тривожність виникає і закріплюється як стійке особистісне утворення на основі головної потреби в цей період, в задовольняючому, стійкому відношенні до себе. Внутрішній конфлікт, що відображає суперечності в «Я-концепції», у відношенні до себе, продовжує грати центральну роль у виникненні і закріпленні тривожності надалі, причому на кожному етапі в нього включаються ті аспекти «Я», які найбільш значущі в цей період.

З одного боку, існує цілий ряд зловісних термінів для позначення емоційних порушень дитини-школяра: шкільна дезадаптація, шкільний невроз, страх школи і т.д. Хоча часто школа лише виявляє, як лакмусовий папірець, особливості дитини, нажиті в сім'ї, і служить лише ситуацією-стимулом, провокуючим емоційну реакцію, - проте не можна не визнати, що і сам характер навчання в тому вигляді, в якому воно має місце в багатьох школах, містить цілий спектр чинників, здатних викликати, розвинути і поглибити тривожність учня.

З другого боку, виявляється, що почуття тривоги неминуче супроводжує учбову діяльність дитини в будь-якій, навіть найідеальнішій школі. Більш того, взагалі ніяка активна пізнавальна діяльність людини не може не супроводжуватися тривогою. Адже сама ситуація пізнання чогось нового, невідомого, ситуація рішення задачі, коли потрібно докласти зусилля, щоб незрозуміле стало зрозумілим, завжди ховає в собі невизначеність, суперечність, а отже, і привід для тривоги. Повністю зняти тривогу можна, усунувши всі труднощі пізнання, що неможливо, та і не потрібно. І навчання, і розвиток особистості підлітка найкращим чином протікають не тоді, коли тривога близька до нуля, а коли вона знаходиться на оптимальному (не дуже високому) рівні, і коли дитина навчена адекватним способам боротьби з нею [10, с.113].

До тривожності схильні як хлопчики, так і дівчатка, але фахівці вважають, що в дошкільному віці більш тривожними є хлопчики, до 9-11 років співвідношення стає рівномірним, а після 12 років відбувається різке підвищення тривожності у дівчаток. При цьому тривога дівчаток за своїм змістом відрізняється від тривоги хлопчиків: дівчаток більше хвилюють взаємини з іншими людьми, хлопчиків - насильство у всіх його аспектах.

У 8-11 класах статистичні відмінності виявляються між результатами 8-9-х, з одного боку, і 10-х – з іншого, а також 10-х і 11-х класів і по групі дівчат, і по групі хлопців. Це свідчить, що тривожність різко знижується при переході від підліткового до раннього юнацького віку, при переході в старші класи школи і підвищується у випускному класі, що відповідає результатам і інших досліджень. В старшому підлітковому віці відмінностей між хлопцями і дівчатами по даному показнику не виявляється, в старших класах більш тривожними виявляються дівчата [6, с.53].

Переживання тривожності у формі конкретизованих страхів залишається типовим і для молодших підлітків, проте на ряду з цим наголошується і те, що характеризує власне тривогу: недиференційоване очікування неблагополуччя в ситуаціях, які об'єктивно не представляють загрози. Крім того, в цей період яскраво наголошується таке явище, як підвищена увага до деталей переживань і відчуттів, хоча вони далеко не завжди позначаються дітьми як тривога або страх, а визначаються як якесь невизначене переживання, яке може носити як неприємний, так і достатньо приємний («збудливий») характер, і лише в ході поставлених питань можна з'ясувати зв'язок цих переживань з очікуванням загрози, небезпеки.

У старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці переживання стають все більш розмитими, смутними, подвійними, невизначеними, тобто набувають рис тривоги в її класичному описі. Переживання страху характеризуються наявністю певного об'єкту страху і розмитої тривоги. При цьому ірраціональність страху в основному виразно усвідомлюється.

Велике значення для успішного навчання підлітка в школі має психічне здоров’я, тобто стан психологічного, фізичного та соціального благополуччя. Основою складності підліткового віку є швидкий темп змін, що відбувається в цьому періоді. Підліток переживає за свою зовнішність, за те як його оцінять однолітки, за те, що сказати батькам тощо, і все це викликає тривожність.

Тривога – емоційний стан людини, що виникає в умовах несподіваностей як при затримці приємних ситуацій, так і частіше при очікуванні неприємностей. В основі феноменології тривоги, з точки зору сучасної психології, лежить переживання страху. Страх як будь-яка базова емоція (радість, гнів, відраза, презирство тощо) може варіювати у своїй інтенсивності, відповідно і в стані тривоги він може бути вираженим слабо, помірно і сильно.

Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність. Особистість, у якої висока тривожність, схильна перебільшувати ситуацію загрози, що впливає на її самооцінку та життєдіяльність [8, с.58].

Тривожність виконує охоронну (передбачення небезпеки й підготовка до неї) і мотиваційну функцію.

Потрібно помітити, що прояв тривожності може протікати в двух варіантах: це страх – гнів і страх – страждання, які по-різному виявляються, але однаково дезадаптують особистість.

Необхідно звернути увагу на значущість сім'ї і школи в період дорослішання. Оскільки підлітковий вік це суперечність між прагненням здаватися і невмінням «бути дорослим». Це суперечність між прагненням до незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих.

Серія досліджень, проведених К. Ізард, засвідчує, що тривогу можна визначити як емоційний паттерн, який складається з декількох відносно незалежних афективних факторів, тобто тривога являє собою комплекс емоційних переживань (страху, смутку, сорому, гніву, інтересу, провини тощо).

Згідно висновків К. Ізард, профілі високотривожних досліджуваних відзначаються тим, що в них найбільш високими значеннями характеризуються показники названих переживань (страху, інтересу, провини та сорому) [12, с.59].

Тривожна людина постійно очікує несприятливого розвитку якихось подій, що мають відношення безпосередньо до неї. Навіть у досягненні успіху високо тривожна особистість сподівається на негативні наслідки – висловлювання, оціночні судження, переживання, дії з боку оточуючих.

На думку Л. Лєпіхової, виникнення тривожності – результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій [54].

Труднощі підліткового віку пов'язані з підвищеною збудливістю, з іпохондричними реакціями, з афектною, гострою реакцією на образу, з підвищеною критичністю по відношенню до старших.

Якщо ці особливості не враховувати, то у підлітків можуть сформуватися стійкі відхилення в етичному розвитку і поведінці. І тут не маловажно відносини між батьками і дитиною. Оскільки підлітковий вік – це перехідний вік, перехідний період, від дитинства до дорослості, виникають численні конфлікти, які негативно впливають на формування емоційної і когнітивної сфери.

Зростає роль референтної групи, як зразку для наслідування, що сприяє розриву з батьками. З боку батьків зростають обмеження і заборони, у зв'язку з новими змінами в сім'ї зростає число конфліктів. Економічні умови можуть стати причиною для тривожності: оскільки підліток постійно відчуває себе залежним, несамостійним. Молоді люди довго залежать від батьків у фінансовому відношенні, з-за великої тривалості шкільного навчання.

В принципі, саме різноманіття шкільного життя - в ній є і навчання, і гра, і праця, і спорт, і спілкування з друзями - дозволяє сподіватися, що школа могла б стати для тривожної дитини місцем підвищення її самооцінки та знаходження себе. Практика, проте, показує, що часто школа лише поглиблює той емоційний дискомфорт, який був створений в сім'ї.

Неуспішність в школі може бути причиною конфліктів. Напружені відносини між батьками і дітьми обумовлені не стільки конфліктом між поколіннями, скільки економічними умовами і технологічним прогресом, що змінилися, перед лицем яких батьки, як і діти, відчувають себе невпевненими і неспокійними, і це породжує тривожність і нерішучість, а вони у свою чергу формують власний характер.

Разом з батьківською домівкою, школа – найважливіша інстанція соціалізації. Формування юнацтва як фаза вікового розвитку тісно пов'язане з виникненням системи загальної шкільної освіти. Шкільні конфлікти пов’язані в основному з успішністю, адаптацією, авторитетом і автономією. У зв'язку з вимогами, що пред'являються до успішності, виникають конфлікти, як з вчителями, так і з однолітками.

По відношенню до вчителів можуть виникнути протест, відмова займатися і добиватися успіхів. Така поведінка зустрічається і у здатних і у критично налаштованих підлітків. Чиє виражене прагнення до успіху стикається з несприятливими перспективами на майбутнє.

У відносинах з ровесниками можуть виникати конфлікти на грунті суперництва. Це впливає на психосоціальну адаптацію школярів і збереження класу як єдиного суспільства.

Конфлікти в області автономії і авторитету обумовлені утрудненнями свободи шкільними правилами. Підлітки вимагають, обгрунтувати їх, відчувають над собою небажану опіку.

Підлітки молодші і старші мають свої відмінні особливості, і вони, звичайно, великі, але можна говорити і про типові, характерні риси цього періоду, по рівню і характеру психічного розвитку, підлітковий вік – типова епоха дитинства, яка має ряд стадій, що мають свої особливості, з одного боку, а з другого боку підліток – людина, що стоїть на порозі дорослого життя [11, с. 37].

Основним новоутворенням підліткового віку є самосвідомість, як результат розширення спілкування, відносин підлітка, що ускладнилися, з суспільством, з дорослими, з однолітками.

Образ дорослого відчуття власної гідності підлітка, сприймається їм дуже чутливо. Через незнання дорослими періодизації вікового розвитку, особистість підлітка розвиватиметься аномально, тобто «криза підліткового віку» протікатиме з ускладненнями. Для кризи ідентичності характерне переживання підлітком відчуття неповноцінності, депресивний стан і сексуальні наміри. Кризу ідентичності, на думку Х. Решмідта, можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість в своїй компетенції, в своєму статусі, на різкі біологічні зміни, що відбуваються в організмі дорослішаючої людини.

Невпевненість і страхи можуть досягати такого ступеня, що виникає боязнь втратити тілесну і душевну єдність, по цьому «часто підлітки створюють поведінкові ритуали» [16, с.44].

Однією з найпоширеніших шкільних проблем, пов'язаних з тривогою, є проблема перевантаження. Перевтома веде до невдач, а досвід невдач, коли накопичується, породжує страх, невпевненість, емоційну нестабільність і — нові невдачі. Переважна більшість педагогічних, психологічних, медико-фізіологічних досліджень показує, що багато традиційних існуючих правил завантаження школярів, що неодноразово переглядалися, не тільки не стимулюють навчання, але і прямо руйнують психіку, знижують працездатність підлітків. Ось деякі з них:

1. Структура учбового року. Через шість тижнів неперервних занять рівень функціональних можливостей школярів різко знижується, рівень тривожності катастрофічно зростає, схильність до захворювань загострюється. Підлітки потребують 7-10-дений відпочинок.

2. Тривалість учбового тижня.Останні дні тижня — це дні не тільки малоефективного навчання, але і найбільшого числа дисциплінарних порушень. Підлітки яким дають домашні завдання на понеділок, підвищено дратівливі, конфліктні, напружені. Принаймні один повний день відпочинку в тиждень — абсолютно необхідний засіб профілактики перевантаження.

3. Тривалість уроку. За даними гігієніста В.Н. Зубкової, в перші 30 хвилин уроку частота відволікань учнів складає 22%, між 30 і 35 хвилинами - 28%, а в останні 10 хвилин - 43%, тобто майже половина учнів не слухає вчителя. Результати інших дослідників підтверджують той факт, що робота в останні 10 хвилин уроку над новим материалом, не лише даремна, але і шкодить учням.

4. Іспити. Для переважної більшості школярів це не тільки період інтенсивної роботи але і психологічний стрес. Екзаменаційна ситуація з її помпезністю, участю батьків, попередніми співбесідами, неодмінним очікуванням своєї черги за дверима нерідко стає серйозною психотравмою. Лише день повного спокою після іспиту може «відновити форму» учня. На жаль графіки здачі іспитів і традиції їх організації часто суперечать елементарним психогігієнічним правилам [19, с.57].

Звичайно, перевантаження в школі не причина тривоги, а несприятливий фон, на якому під впливом інших причин можуть пишним кольором розцвісти емоційні розлади.

Конфлікти в школі можуть приводити до потребуючої корекції поведінкових порушень, наприклад, до «школофобії», в основі якого часто лежить страх перед школою; боязнь знущань і образ може привести до прогулів. Разом з тим батьківська домівка яка повинна служити позитивним чинником, може бути причиною дезадаптації підлітка. Сюди входить ряд причин: обтяжені психічні умови (дисгармонія в сім'ї, часті сварки, конфлікти і т. д.), економічний стан батьків, освіта. Дезадаптація підлітка як причина, може мати як наслідок навіть покинуту школу. У таких підлітків виявляються особові порушення і відхилення соціальної поведінки. Їх початковим пунктом часто служать порушення формування особистості, схильність до пониженого настрою, занижена самооцінка, і, отже, невпевненість в собі, висока тривожність [17, с.69].

Переживання соціального стресу пов’язане з емоційним станом, на фоні якого розвиваються соціальні контакти, а для підлітків має неабияке значення думка однолітків; фрустрація потреби в досягненні успіху характеризується несприятливим психологічним фоном у класі, який не дозволяє учневі реалізувати потреби в успіху, досягненні високого результату; проблеми та страх у взаєминах із вчителями впливають на зниження успішності через негативний емоційний фон з ними (вчителів не цікавить думка учнів, авторитарний стиль діяльності, незнання психологічних особливостей дітей даного віку тощо).

Отже, тривожність – це психічне явище, що має три форми:

1. короткочасна емоційна реакція слабо вираженого неадекватного страху, яка впливає на судження і рішення;

2. аналогічний психічний стан;

3. властивість особистості, що сприяє окремим виявам реакції і станів тривожності.

Тривожність має вікові особливості які проявляються в перевагах почуття занепокоєння й остраху зробити що-небудь не те, не так, не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам.

Тривожність підлітків має яскраво виражену специфіку, яка проявляється в її джерелах, змісті, формах прояву компенсації і захисту. Для кожного вікового періоду існують певні області, об’єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу більшості дітей, незалежно від наявності реальної загрози або тривожності як стійкого утворення. Це пов’язано із віковими та соціальними потребами особистості.

Тривога як стан надає в основному негативний, дезорганізуючий вплив на результати діяльності дітей підліткового віку; в старшому ранньому юнацькому – ранньому юнацькому віках вплив може також носити і мобілізуючий характер.

Впродовж всього шкільного віку вплив тривоги на діяльність опосередкує характеристиками педагогічного спілкування, створюваної педагогом загальної атмосфери класу.