Чинники виникнення тривожності

Вирішення проблеми тривожності належить до гострих і актуальних завдань психології і ставить дослідників перед необхідністю якомога ранішої діагностики рівня тривожності. Своєчасна і якісна діагностика подібного неблагополуччя, адекватні корекційні заходи можуть зменшити ризик виникнення небажаних тенденцій у розвитку особистості, сприяти для власної реалізації та повноцінного суспільного життя, її продуктивній діяльності у суспільстві.

Суттєвим питанням є джерела та причини тривожності. Разом з тим, це питання є найменш вивченим та описаним в психолого-педагогічній літературі.

Л. А. Тейлор приходить до висновку, що схильність суб’єкта до тривоги обумовлена типологічними особливостями динаміки утворення умовних рефлексів. У рамках цього підходу, тривожність зближується з підвищеною емоційністю і чутливістю до емоціогенних ситуацій, при якій тривожність або невротичність виступають як один із проявів емоційної збудливості [54].

В. Р. Кисловска відзначає відсутність зв’язку між тривогою як властивістю особистості і фізіологічними показниками схильності до тривоги. Якщо тривожність розглядається як властивість особистості, то при визнанні природної схильності вирішальна роль відводиться соціальним і особистісним факторам. Ця точка зору останнім часом стала переважаючою [56].

Так, ряд дослідників згодні з тим, що джерело особистісної тривожності слід шукати в порушенні дитячо-батьківських відносин, насамперед відносин «мати-дитина» (А.І. Захаров, Г.С. Саллівен, Б. Філліпс, К. Хорні), а також у ранньому шкільному досвіді (Є.В. Новікова, Б. Філліпс). В основному ж тривожність розглядається в загальному ряді невротичних і передневротичних утворень як породжувана внутрішніми конфліктами, протиріччями між наявними в особистості можливостями і що висуваються до неї вимогами дійсності (М. С. Неймарк, 3. Фрейд, К. Хорні та ін).

К. Роджерс в основі тривожності вбачає наявність конфлікту самооціночного характеру, розбіжність між «Я – реальним» і «Я –ідеальним». У результаті взаємодії з навколишнім середовищем у дитини виникає уявлення про самого себе, його самооцінка. Оцінки привносяться в подання індивіда про себе самого не тільки як результат досвіду зіткнення із середовищем, але також можуть бути запозичені в інших людей і сприйняті так, немов індивід виробив їх сам. Основний конфлікт особистості і складає джерело тривожності [32].

Багато вчених пропагують думку про те, що в ряду причин тривожності значне місце належить внутріродинним конфліктам, відсутності одного з батьків, ранній ізоляції дитини від сімейного оточення.

Автори книги «Емоційна стійкість школяра» Б. І. Кочубей і Е. В. Новикова [13] вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:

- Суперечливими вимогами, що пред'являються батьками, або батьками і школою (дитячим садом).

- Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними).

- Негативними вимогами, які принижують дитину, ставлять його в залежне становище.

Підлітковому віку властиві сильні коливання емоційного стану, небажання приймати на себе серйозні зобов'язання, відчуття, що суспільство їх не розуміє й не приймає [13, с. 17-20].

Основнi проблеми цього вiку, як пошук смислу власного iснування, страх самотностi та незрозумiлостi, бажання особистого щастя, професiйне самовизначення, самоствердження у середовищi однолiткiв та соцiумi, досить часто супроводжуються тривожними настроями, якi за певних умов можуть трансформуватись в особистiсну тривожнiсть.

В цей перiод життя людина вирiшує, в якiй послiдовностi вона докладе свої здiбностi для реалiзацiї себе у працi та в життi. Юнiсть – надзвичайно важливий перiод у життi людини. Вступивши в юнiсть пiдлiтком, молода людина завершує цей перiод справжньою дорослiстю, коли вона дiйсно сама визначає для себе свою долю: вона планує своє мiсце серед людей, свою дiяльнiсть, свiй спосiб життя. Саме в юностi вiдбувається становлення людини як особистостi, коли молода людина, пройшовши складний шлях iдентифiкацiї до iнших людей, перейняла вiд них соцiально значущi властивостi особистостi, здатнiсть до спiвпереживання, до активного морального ставлення до людей і до самого себе.

Проте, шкільне навчання завжди супроводжується підвищенням рівня тривожності. Основними її проявами є рухове збудження, непослідовність у вчинках, нерідко надмірна цікавість і прагнення зайняти себе будь-якою діяльністю. Причинами виникнення тривожності можуть бути: шкільна дезадаптація, перевтома, внутрішній конфлікт, емоційна вразливість, завищені вимоги до дитини, негнучка, догматична система виховання, при якій не враховується власна активність дитини, її інтереси, здібності і схильності [18, с. 8].

Можливі причини виникнення тривожності у підлітків:

- порушення взаємин між батьками і дітьми;

- авторитарний стиль батьківського виховання в родині;

- авторитарний стиль роботи вчителя;

- перевантаження організму дитини навчанням;

- завищені вимоги до дитини;

- постійне порівнювання її з іншими дітьми;

- розлучення батьків;

- висока тривожність учителя чи батьків

Тривожні діти, зазвичай, не користуються загальним визнанням класу, але й опиняються у ізоляції; вони найчастіше входять до числа найменш популярних, бо дуже часто невпевнені у собі, замкнуті, мало приділяють уваги спілкуванню, чи, навпаки, багато говорять навіть не по темі, настирливі чи озлоблені. Також причиною непопулярності буває їх безініціативність через свою невпевненість у собі [2, с. 57].

Отже, тривожність впливає на міжособистісне взаємодія учнів, саме поведінка, отже, і навчання. Підлітки, які мають високий рівень тривожності неможуть знайти лідерів, а також стати ними, також невпевнені у собі, замкнуті, сором’язливі, не товариські. Зазвичай, такі діти самотні. Підвищений рівень тривожності може свідчити про недостатню емоційну пристосованість до ситуації, у якій перебуває підліток.

Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне або підготуватися до цього - тривога є природною, адекватною, корисною. У інших випадках тривога є не природною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з'являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності [19, с.84].

Ч. Спілбергер виділяє два види тривожності:

1. Ситуативна тривожність, тобто тривожність породжена деякою конкретною ситуацією, яка об'єктивно викликає занепокоєння. Даний стан може виникати у будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Цей стан не тільки є цілком нормальним, але і відіграє свою позитивну роль. Воно виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до вирішення виникаючих проблем.

Ненормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина перед лицем серйозних обставин демонструє недбалість і безвідповідальність, що найчастіше свідчить про інфантильність життєвої позиції, недостатньо сформулированої самосвідомості.

2. Особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, що виявляється в постійній схильності до переживань тривоги в самих різних життєвих ситуаціях, в тому числі і таких, які об'єктивно до цього не мають. Вона характеризується станом несвідомого страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливий і небезпечне. [15, с. 43].

А. М. Прихожан виділяє види тривожності на основі ситуацій, пов'язаних з: процесом навчання - навчальна тривожність; уявленнями про себе - самооцінююча тривожність; спілкуванням - міжособистісна тривожність. [26, с. 9].

Зигмунд Фрейд говорив про наявність двох видів тривоги первинної та сигнальної. Кожен з цих видів є відповідь Ego на зростання інстинктивного або емоційного напруги. [36, с.112].

Найбільш типово виникнення шкільної тривожності, пов'язаної з соціально - психологічними факторами або фактором освітніх програм. На основі аналізу літератури та досвіду роботи зі шкільної тривожністю виділено кілька факторів, впливу яких сприяє її формуванню і закріпленню:

- навчальні перевантаження;

- нездатність учня впоратися зі шкільною програмою;

- неадекватні очікування з боку батьків;

- несприятливі відносини з педагогами;

- регулярно повторювані оціночно - екзаменаційні ситуації;

- зміна шкільного колективу або неприйняття дитячим колективом.

Усі дослідники психології підліткового віку, так чи інакше, сходяться у визнанні того величезного значення, яке має для підлітків спілкування з однолітками. Ставлення з товаришами знаходиться в центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи всі інші сторони його поведінки і діяльності. В основі зниження успішності, зміни поведінки, виникнення афективної напруги лежить порушення відносин підлітка з однолітками, батьками, вчителями. Причиною порушення соціальних зв'язків з оточуючими, дорослими і однолітками нерідко виступає тривожність підлітка - нейротизм.

Узагальнення досліджень з особистісної тривожності дозволяє стверджувати, що в більшості випадків вона обумовлюється такими особистісними чинниками, як розбіжності у «Я-концепції», конфліктна будова самооцінки, суперечливе ставлення до власного майбутнього.

Не менш актуальним в психології залишається вивчення зв’язку особистісної тривожності з мотивацією. Мотив – складне психологічне утворення, що спонукає людину до свідомих дій і вчинків, і слугує для них основою. Мотивація, відповідно, – процес формування мотиву [9, с. 111]. Мотивація визначає поведінку особистості, наділяє її певною спрямованістю.

Тривога, як і будь-яке інше психічне переживання, безпосередньо пов’язана з провідними мотивами і потребами особистості і у нормі покликана регулювати поведінку людини в потенційно небезпечній ситуації. Проте, здебільшого, у психології стан тривоги відноситься до групи негативних мотиваційно-орієнтовних станів.

Тривожність може виконувати в поведінці і розвитку особистості мотивуючу функцію, тобто бути спонукою, що дозволяє відмовитися від ухвалення рішень і відповідальності (А. Адлер). [54].

Прояви тривоги поділяються на два основних види, які мають яскраво виражений індивідуальний характер:

- мобілізуючий – проявляється у підвищеній активності, майже до агресивності; у підвищеному апетиті. Мобілізуюча тривога дає додатковий імпульс до діяльності;

- демобілізуючий – в оціпенінні, одеревенінні, раптовій втраті інтересу, апатії та ін.

Мобілізуючий вплив тривога починає чинити тільки з підліткового віку, коли вона може стати мотивом діяльності, підміняючи собою інші потреби і мотиви.

Дослідження Б.О. Вяткіна, Є.А. Калініна довели вплив особистісної тривожності на мотивацію. Емпіричні дані свідчать про те, що тривога сприяє успішності діяльності у відносно простих для індивіда ситуаціях та перешкоджає і навіть призводить до повної дезорганізації діяльності – у складних (Д. Тейлор, Ю.Л. Ханін, Х. Хекхаузен) [54].

Немотивована тривожністьхарактеризується безпричинним очікуванням неприємностей, можливих втрат. Психіка таких людей постійно знаходиться у стані напруги, а поведінка мало піддається контролю зі сторони свідомості, що у загальних рисах зближує стан тривоги та афекту [5, с. 122].

Психологічні чинники тривоги можуть бути викликані внутрішнім конфліктом, неадекватним рівнем домагань; недостатнім обґрунтуванням мети; передчуттям об’єктивних труднощів; неузгодженістю мотивів афіліації; необхідністю вибору між різними образами дії.

Узагальнюючи проведені дослідження, можна припустити, що особистісна тривожність зумовлюється такими мотиваційними чинниками, як рівень домагань, мотиви афіліації (тобто конфліктне співвіднесення мотивів „страх відторгнення” та „прагнення до прийняття”). В деяких дослідженнях вказується і на роль адаптаційних чинників у виникненні особистісної тривожності.

Тривога, за інтенсивністю й тривалістю неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптивної поведінки, викликає поведінкову дезінтеграцію. До порушень адаптації призводить також зіткнення з реальністю, а також тривалі стреси, пов’язані із впливом оточення. Надмірна тривога викликає порушення в сфері міжособистісних стосунків. Високий рівень тривожності розглядається як дезадаптивна реакція, що проявляється в загальній дезорганізації поведінки й діяльності. До найбільш частих ознак відносяться: відставання у навчанні, конфлікти з оточенням, установка на протидію і агресію, замкненість, екстернальний локус контролю. Водночас, повна відсутність тривоги також перешкоджає нормальній адаптації й заважає продуктивній діяльності.

Серед адаптаційних чинників особистісної тривожності вчені називають: локус контролю, ускладнення у соціально-психологічній адаптованості (ставлення до себе та інших, взаємодію з оточенням, рольову позицію у міжособистісних стосунках тощо) [4, с. 25].

Для тривожної людини характерним є постійне переживання почуття напруженості, приниження, важкі передчуття, уявлення про свою соціальну неспроможність, підвищена заклопотаність критикою на свою адресу, небажання вступати в соціальні контакти без гарантії сподобатися, ухилення від соціальної або професійної діяльності, пов’язаної з інтенсивними і значущими соціальними контактами.

Як правило, причини формування високого рівня тривожності криються не лише у природних (генетичних) факторах розвитку психіки особистості, але й, здебільшого, в соціальних. Тривожність виникає як наслідок фрустрації потреби у стійкому позитивному ставленні до себе, частіше за все пов’язаного з порушеннями стосунків з іншими значущими людьми. Основні сторони високого рівня особистісної тривожності:

- особистість з високим рівнем тривожності схильна сприймати довкілля як таке, що містить у собі погрозу та небезпеку;

- високий рівень тривожності загрожує психічному здоров’ю особистості та сприяє розвитку передневротичних станів;

- високий рівень тривожності негативно впливає на результати діяльності;

- тривожність у складі деяких індивідуально-психологічних особливостей особистості здійснює суттєвий вплив на професійну спрямованість. Учні, які характеризуються високим рівнем тривожності, уникають орієнтації на професії, пов’язані із технікою та знаковими системами, віддаючи перевагу професіям типу „людина – природа”, „людина – художній образ” [10, с. 107];

- тривожність по-різному відбивається на стійкості поведінки та прояві навичок її самоконтролю.

Тривожність як психічна властивість має яскраво виражену специфіку, що виявляється в її змісті, джерелах, формах прояву й компенсації. Для кожного віку існують певні сторони дійсності, які викликають підвищену тривогу у більшості дітей, незалежно від реальної погрози або тривожності як стійкого утворення. На діяльність дошкільників і молодших школярів вона чинить тільки дезорганізуючий вплив, знижуючи її продуктивність.

Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел підліткової агресії. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Старшокласники, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті.

Але щоб сформувалася тривожність як риса особистості, людина повинна накопичити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги. Внутрішній суперечливий стан дитини може бути викликаний: суперечливими вимогами до неї, що виходять із різних джерел; неадекватними вимогами, які не відповідають можливостям і бажанням дитини; негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне становище. Таке становище особливо нестерпне для підлітка, який прагне незалежності та свободи. Можливо, тому рівень тривожності підлітків узагалі дещо вищий, ніж у інші вікові періоди.

Провідний мотив життя і діяльності для підлітка - самоповага в колективі. Бути визнаним в колективі, займати певне місце, грати певну роль - надцінна ідея цієї категорії школярів. Якщо вона реалізується, підліток живе в мирі та злагоді з тими, хто його оточує. Розбіжність в оцінках, даних людиною самій собі та отриманих ним від інших, є важливим джерелом тривожності.