Литературна група «Гарт» (1923 р.). Сидять зліва направо: В.Сосюра, В.Блакитний, В.Поліщук, М.Йогансен. Стоять: М.Хвильовий, В.Коряк, В. Радиш 6 page

719. Дерев’янкіна – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

720. Дерев’янко – член повіткому КП(б)У (1920 р.).

721. Дерев’янко – член Ізюмського повітового громадського комітету навесні 1917 р., з селян

722. Дерикорчма? Михайло Петрович. Розстріляний більшовиками 7 червня 1919 в Ізюмі.

723. Дернігін – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

724. Дерюгін – власник лісопилки у Ізюмі на поч. ХХ ст.

725. Дехтєрєв Яків Іванович – ізюмський купець, у 1831 р. пожертвував на будівництво храму на честь Тихвинської ікони Божої Матері (біля Преображенського собору) 700 крб. сріблом.

726. Дехтєрев – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

727. Дехтєрева – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

728. Дехтярьов Яків – купець ІІІ гільдії м.Ізюм, на його кошти у 1835 р. побудували ізюмське приходське (парафіяльне) училище.

729. Дехтярьов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

730. Дехтярьов – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 2 рази)

731. Деюнович – на поч. ХХ ст. власник аптеки, с. Семенівка.

732. Джанеєва Елизавета Семенівна – поміщик, у маєтку Торському мав на 1845 р. 500 мериносних овець.

733. Дзюба – партизанський ватажок, що у травні 1919 р. обороняв місто Лиман від білогвардійців.

734. Дзюба – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

735. Диканський Степан Васильович – підпрапорний, маєток сл. Співаківка на 1732 р. Племінник Осип Васильвич Диканський.

736. Дикарьов Олександр Іванович – Рай-Олександрівка, церква Олександро -Невська Ізюмський 2 -й округ 1908 священик

737. Дикарьов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

738. Дисков Григорій – сотник Ізюмського полку, маєток с. Дисковка (За: «Перепись слободских полков гвардии майора Хрущева 1732 года»).

739. Дібров Єфим Йосипович – селянин с. Новоселівка (нині біля Краматорська), який 1903 р. побудував тут паровий розтрусний млин.

740. Діброва Є. – член Управи Ізюмського повітового земства (за його підписом виходили ізюмські гроші 1918 р.).

741. Дігтярьова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

742. Діденко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

743. Дідков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

744. Дідкова – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

745. Дік Іван Іванович – у 1907 р. побудував паровий млин в с. Варварівка Ізюмського повіту.

746. Дік Бернгард Беренгардович – у 1910 р. побудував завод с/г устаткування у сл. Барвінкове Ізюмського повіту. Співвласник чавуноливарного заводу у Барвінковій, що на 1916 р. випускав станки для заточки снарядів.

747. Дмітрієв – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

748. Дмітрієв Сергій Дмитрович (1809 - †20.06.1876) – ротмістр, похований у Ізюмі.

749. Дмитрієв Іван Захарович – священник, вчитель Закону Божого Слов’янської жіночої прогімназії на 1887 р.

750. Дмитрієв Олексій Сергійович (1873, Ізюм -?). Прапорщик. Учасник Білого руху. Узятий в полон. На особливому обліку в Україні

751. Дмитрієв Петро Петрович – Левківка, церква Архангело-Михайлівська Ізюмський 1-й округ 1904, священик

752. Дмитрієв – ізюмський окружнимй лісничий у 1836 р.

753. Дмитренко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

754. Дмитренко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

755. Добрив Акіндін Павлович (? - †2.08.1907) – похований у Ізюмі на міському кладовищі.

756. Добрянський Григорій Григорович – колезький реєстратор, у др. пол. ХІХ ст. маєток с. Федорівка (нині Артемівський р-н, с. Никифорівка).

757. Добровольський Олександр Гнатович (1842 р. н.) – колезький секретар, закінчив Харківський університет, на 1896 р. земський начальник 9 дільниці Ізюмського повіту.

758. Доброницкий Яків Герасимович – Савинці, церква Вознесенська Ізюмський 1 -й округ 1908 диякон

759. Доброславський Микола Васильович – Слов'янськ, церковний приход, церква Воскресенська Ізюмський 4 -й округ 1908 священик

760. Довбня – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

761. Довгаль – директор «водосвітла» (міського комунального господарства) у 1933 – 1940 рр.

762. Довженко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

763. Довжко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

764. Долгов Дмитро Павлович - на 1887 р. надзвичайний радник, часний повірений з правом ведення справ у Харківській судовій палаті

765. Доленко Володимир Андрійович (1889, Мечебилове Ізюмського повіту – †1971, Новий Ульм, Німеччина) – виходець з невеликого ізюмського села, він в дитинстві думав, що назва Мечебилове – бо тут свого часу «бились мечами» його предки. І лише згодом дізнався, що насправді це спотворене прізвище колишніх власників села, італійських землевласників Мечебиллі… Закінчивши місцеву церковну школу, екстерном навчається у харківській гімназії, по закінченню якої спромігся вступити до Харківського університету. Ставши юристом, починає займатись адвокатською практикою, захищає інтереси селян, зокрема й ізюмських. Тоді ж знайомиться з іншим харківським адвокатом – «батьком» українського націоналізму М.Міхновським, ставши палким його прихильником. Саме Доленко 1912 р. керував виборчою кампанією Української громади до Держдуми. З 1917 р. – один з лідерів українського руху Харкова, входить до Української губернської Ради. Він стає представником цього органу при Центральній Раді у Києві, проте події у Харкові примушують його повернутись до міста. Врешті, він залишається у Харкові, не пішовши, як більшість інших, на еміграцію. 1920 р. засновую підпільну Українську мужичу (селянську) партію – за його власним твердженням, за що того ж року опиняється у в’язниці ВЧК. Вийшовши на волю, Доленко був на свободі до 1930 р., коли у справі СВУ опинився на Соловках, а по тому – під адміннаглядом у Ленінграду. 1941 р. у хаосі евакуації зумів дістатись до Харкова, де вже під німцями відновлює свою партію, що об’єднала стару дореволюційну інтелігенцію під гаслами поміркованості і українського відродження. Доленко очолив Український громадський комітет міста. Та згодом німці його заборонили, а невдовзі і сам Доленко подався на еміграцію, де його партія об’єднала представників Східної У;країни, що не бажали приєднуватись до західноукраїнських націоналістичних організацій. Так постала Селянська партія – Спілка земель соборної Україна, що пропагувала ідею української соборності. Помер у Німеччині у 1971 р. На похороні В. А. Доленка президент Української Народної Республіки на вигнанні Микола Левицький сказав: «Це велика втрата для всього українського громадянства, для всієї української національно-визвольної справи. Відійшов бо від нас великий Патріот, великий державно-патріотичний Муж і непохитний прихильник ідеї Української Народної Республіки».Докладніше:http://www.proza.ru/2014/07/04/2063

766. Долон Осип Францевич (Габрієль Жозеф д’Олон, 3.04.1774, Нансі, Франція – †13.05.1821, с. Левендаловка Валковського повіту) – французький дворянин, граф, що після революції емігрував і перейшов у російське підданство, він почав свою кар’єру майором у корпусі принца Конде, а продовжив у 1798 р. капітаном у Сибірському драгунському полку. У 1807 р. – бере участь у війні проти турок на Дунаї, очоливши 1-й кінний волонтерський полк. З 23 червня 1811 р. призначений командиром Ізюмського гусарського полку. Підполковник з 1812 р. У війні з Наполеоном Долон – з перших же кроків Бонапарта у Росії. У І Західній армії генерала Барклая де Толлі Ізюмський полк у загоні генерала Дорохова відступає до Смоленська, де дає перший великий бій французам, при чому сам Долон так відзначився у боях, що був підвищений до полковника. При Бородіно був поранений, нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня. При відступу з Москви був відрізаний з Ізюмським полком від російської армії і приєднався до загону генерала Ф.Вінценгероде. По звільненню Москви брав участь у наступі на Наполеона, в поході до Європи. У 1813 р. відзначився при осаді Данцига (Гданська) і Торгау, взятті Берліну, битвах при Денневіце і Лейпцігу, у 1814 – битвах під Лаоном, Краоном, Реймсом, Сен-Дізьє. За останню битву Долон отримав чин генерал-майора. З 1815 р. Долон – комендант м. Нансі, 1816 – командир 2-ї бригади 2-ї гусарської дивізії французьких гусар. А завершив він свою кар’єру у Росії, командуючи бригадою Бузької уланської дивізії (1817-1819 рр.), після чого був звільнений за хворобою у запас (як тоді казали «з мундиром»).

767. Доминний – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

768. Донець – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

769. Донець-Захаржевський Василь Михайлович (? - †?, Ізюмець (Бугаївка) – поміщик, будівничий Охтирської церкви в сл. Бугаївка (Ізюміць) Ізюмського повіту (1840 р.). праонук першого ізюмського полковника К. Г. Донця-Захаржевського. У 1795 та 1798 рр. був ізюмським предводителем дворянства, у 1801 і 1804 рр. – предводителем дворянства Слобідсько-української губернії. У маєтку в Бугаївці – 606 душ чол. статі.

770. Донець-Захаржевський Григорій Андрійович – поміщик, у маєтку с. Бугаївка мав на 1845 р. 6000 мериносних овець.

Донець (Захаржевський) Григорій Єрофійович (? – †18.07.1691 р., Курязький монастир) – харківський сотник, згодом полковник Харківського полку (з 1668 р.). родом з-за Дніпра, з 1660 р. – у Харкові. У 1663 р. побудував фортецю Маяки і три рази відбивав у ній напади татар. Початок 1681 р. – збудував Ізюмську фортецю і заселив місто Ізюм. 1685 – 1687 рр. – разом з сином Костянтином був ізюмським полковником. Учасник багатьох битв з татарами і турками. Збудував Преображенський собор. Донька Акуліна (Куня) – у посаг с. Куньє.http://ru.rodovid.org/wk/Род:Донец-Захаржевские

771. Донець-Захаржевський Дмитро Андрійович (1784 – †18.12.1871) – дійсний статський радник, останній володар маєтку у Бугаївці. Задушений власним племінником, у маєтку Чистоводівка мав на 1845 р. 9000 мериносних овець.

772. Донець-Захаржевський Костянтин Григорович (? – †червень 1692 р., біля Гороховатки) – перший офіційний ізюмський полковник (1685 – 1692), російський стольник, учасник російсько-турецьких воєн. Неодноразово відбивав татарські набіги на Ізюмщину. У червні 1692 р., переслідуючи татар на Гороховатському шляху, був поранений у голову татарською стрілою і наступного дня помер. Заснував сс. Бугаївка (Ізюмець), Чепель та Чистоводівка, якими володіли його нащадки.

773. Донець-Захаржевський Михайло Костянтинович (? - †?, Ізюм) – четвертий ізюмський полковник (1719 – 1729 рр.), син К. Донця-Захаржевського, онук засновника Ізюму Р. Донця. Очолював Ізюмський полк у поході на Персію. Маєток с. Чепель продав сотнику А. Двигубському у 1720 р.

774. Донник – керівник міліції м. Лиман, що у травні 1919 р. обороняв місто від білогвардійців.

775. Донченко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

776. Дороган – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

777. Дорожан – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

778. Дорошенко Семен Андрійович (1876 в с. Піски Ізюмського пов. -?) - чиновник воєнного часу. Учасник Білого руху. Узятий в полон. На особливому обліку в Україні.

779. Дорошенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

780. Драний Семен (? – †1708) – керівник повстання К. Булавіна на Ізюмшині, уродженець Барвінкового.

781. Драновський Григорій Якимовіч – Ізюмець (Бугаївка), церква Охтирсько-Богородична Ізюмський 1 -й округ 1904 священик

782. Дрененко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

783. Дроздин – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

784. Дроненко Кіндрат Якович – бургомистр (міський голова) Ізюма з 1832 р., ІІІ гільдії купець на 1834 р.

785. Дроник – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

786. Дронник – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

787. Дротик Лаврентій – селянин Слов’янської волості, власник цегляного заводу на 1887 р.

788. Дубавін – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

789. Дубина Іван Дмитрович (1897, с. Пановка Ізюмського пов. -?) - прапорщик. В армії УНР. Узятий в полон. На особливому обліку в Україні.

790. Дубовик Дмитро Іванович. Стражник. Розстріляний більшовиками 24 січня 1919 в Ізюмі.

791. Дубровський – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

792. Дувін – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

793. Дудицкий – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

794. Дудкін – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

795. Дуднік – більшовик, входив до ревштабу Червоної Гвардії (з 20 жовтня 1917 р.).

796. Дудник – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

797. Дудников Павло Семенович (15.06.1768 - †22.06.1840) - харківський губернський секретар, похований в Ізюмі.

798. Дудников – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

799. Дудніков С. – корнет Ізюмського гусарського полку, у бою під Гофе 25 січня 1807 р. (наполеонівські війни) врятував М. Барклая-де-Толлі.

800. Дудченко Федір Федорович (8 червня 1893 в Ізюмському пов. -?) - у службі з 1916. Рядовий. У Збройних Силах Півдня Росії діловод Ставропольського місцевого лазарету. Чиновник воєнного часу. Узятий в полон, до 1922 на особливому обліку в Ставропольському ОВК. Дружина Антоніна Григорівна, дочка Лідія 1921, батько, брати Герасим, Онисим, Володимир, Антон, сестра Олександра.

801. Дузенко Михайло – робітник ІЗМ,учасник протинімецького підпілля 1918 р.

802. Дунаєв – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

803. Дурнов Федір Миколайович – поміщик, у 1831 р. пожертвував на будівництво храму на честь Тихвинської ікони Божої Матері (біля Преображенського собору) 628 крб. сріблом.

804. Дуров Д. – робітник ІЗМ, співзасновик ізюмських профспілок (березень 1917 р.).

805. Дурова А.О. – мел\дсестра Ізюмської Червоної гвардії, комуністка з 1919 р.

806. Духіна – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

807. Духно Олександр Маркович (13 березня. 1884 у Харкові -?) – з селян. Бухгалтерські курси. Чиновник воєнного часу. Учасник Білого руху. Узятий в полон, 1920 на обліку в Ізюмській ЧК, до 1923 в РККА. Дружина Катерина 1891, діти Катерина 1915, Галина 1919, Олександр 1921; мати Уляна 1861, сестра Анна, брати Михайло 1875 і Павло 1889.

808. Думченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

809. Думченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

810. Дуравкін Роман Іванович – Рідкодуб, церква Покровська Ізюмський 2-й округ 1908 і.дз. псаломщика

811. Дьяков Микола Михайлович – Ізюм, церковний приход, церква Катерининська (при реальному училищі) Ізюмський 1 -й округ 1904 священик.

812. Дьяков Павло Миколайович – Савинці, церква Вознесенська Ізюмський 1 -й округ 1908 священик.

813. Дьяконов Петро Тимофійович (1876 в Ізюмському пов. -?) - з селян Харківської губ. Не має чину. У Збройних Силах Півдня Росії; в кінці 1919 - поч. 1920 в Державній варті Новоросійського округу.

814. Дьяченко Яків Іванович (1892, Ізюм -?) – сотник в Армії УНР. Узятий в полон 1920. На особливому обліку на Україні.

815. Дьяченко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

816. Дьячков – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

817. Дюков Яков (1878 р.н.) – псаломщик з 1896 р., диякон Преображенського собору з 1901 р.

818. Дяченко Данило Авксентійович – кол. секретар, на 1887 р. секретар Управи Ізюмського земства, член Ізюмської повітової училищної ради (від м. Слов’янськ), помічник. директора Ізюмського міського Іллі Ізвєкова банка.

819. Дяченко Міхєй Іванович – Ізюм, церковний приход, церква Соборна Преображенська Ізюмський 1-й округ 1908 псаломщик.

Е

820. Ексар Георгій Степанович. Урядник поліції. Розстріляний більшовиками у лютому 1919 в Ізюмі.

821. Ексарев – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

822. Енгель Іван Германович (1890, м. Кременчук -?, Ізюм) - підпоручик. Учасник Білого руху. Узятий в полон. З 1920 на особливому обліку в Ізюмській ЧК.

823. Енгель – директор «водосвітла» (міського комунального господарства) у 1920 – 1924 рр.

824. Енгельгардт Василь Васильович – дійсний статський радник. У 1794 р. отримав с. Студенок у спадок від кн. Г. Потьомкіна. В 1799 р. маєток Святогірська вотчина.

825. Енеїда Михайло Іларіонович (1971 р.н.) – Ізюм, церковний приход, церква Хрестовоздвиженська Ізюмський 1-й округ 1904. Священик з 1894 р., вчитель Закону Божого та член благочинної ради церковно-приходської школи.

826. Епп – на поч. ХХ ст. власник парового млина у сл. Барвінковій (17 роб. на 1912 р.).

827. Ерістов Андрій Самсонович – князь, 31.03.1917-24.08.1917 – полковник Ізюмського гусарського полку.

828. Ерман – на поч. ХХ ст. власник вапнякового заводу, с.Боголюбовка Черкаської вол., 9 роб.