Литературна група «Гарт» (1923 р.). Сидять зліва направо: В.Сосюра, В.Блакитний, В.Поліщук, М.Йогансен. Стоять: М.Хвильовий, В.Коряк, В. Радиш 5 page

584. Горпинченко Олександр Андрійович (1799 - †1.01.1848) – поручик, похований в с. Княгинин Лиман Ізюмського повіту. Володів на 1845 р. 500 овцями. Брати - поручик Африкан (1812 - 11.01.1848) і Павло (1803 - 25.10.1865, вол. хут. Павловський) – поховані там же.

585. Горпинченко Павло Аполлонович – на 1906 р. маєток с. Архангельське у 1400 десятин.

586. Горпинченко Павло Андрійович – поміщик, у маєтку с. Княжий Лиманг мав на 1845 р. 800 мериносних овець.

587. Горпинченко Степан Іванович – корнет у відставці. Поміщик, с. Поділля. У 1799 р. купив хут. Купний в Ізюмському повіті у С. Розаліон-Сошальского. Син Михайло (1773 р.н.) - титулярний радник, маєток с. Архангельське Ізюмського повіту (володів на 1845 р. 7000 овець). Діти Михайла: майор Аполлон (1813, вол. с. Архангельське), Анна (1829), Варвара (1836), Степан (див.).

588. Горпинченко Степан Михайлович – штаб-ротмістр, предводитель дворянства Ізюмського повіту у 1864 – 1870 рр.

589. Горпиченко Анна Андріївна – поміщиця, дружина штаб-ротмістра, с. Котівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина)

590. Горпинченко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

591. Горяїстий Василь – наказний полковник Ізюмського полку (до 1731 р.)

592. Готовицький Андрій Миколайович – 16.11.1798-20.01.1800 – полковник Ізюмського гусарського полку.

593. Грабовський Антоній Романович – титулярний радник, на 1887 р. член дворянської опіки Ізюмського повіту

594. Грабовський Ілля – діякон Преображенського собору (хрестив С. Васильковського).

595. Грабовський Михайло Антонович – колезький радник, на 1887 р. секретар Ізюмського селянського присутствія

596. Граф – баптист, власник парового млина у с. Беззаботівка (нині Олександрівський р-н Донецької обл.). депортований у 1915 р.

597. Гребенніков Авксентій Іванович – міщанин, на 1887 р. секретар Ізюмської міської думи і Управи

598. Гребенніков – міщанин м. Ізюм на 1890 р. (прізвище зустрічається 3 рази)

599. Гребінщєков – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

600. Греков Іван Степанович – поміщик, у маєтку с. Іванівка мав на 1845 р. 500 мериносних овець.

601. Греков Михайло Павлович (1844 р.н.) – пристав 1 стану Ізюмського повіту с 1884 р., титулярний радник, син священика. В 1869 р. закінчив Ізюмське повітове училище. Дружина (3-им шлюбом) на дочці священика Наталії Миколаївні Труфановій. Діти від 1-го шлюбу: Павло (6.01.1876), Віра (2.05.1879). Проживав у пригородній слободі Піски.

602. Греков Павло (? - †13.01.1899) – протоієрей, с. Піски Ізюмського повіту.

603. Греков Степан Михайлович – майор, власник земельного наділу у с. Терновому.

604. Грецов (Греців) Сергій Сергійович (21.08.1881 м Ізюм - †?) старшина Дієвої армії УНР. Закінчив 3-тю Харківську гімназію, Єлисаветградське кавалерійське училище (1906), вийшов до 8-го гусарського Лубенського полісу (Кишинів). Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). Учасник Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — підполковник. У 1918 р. перебував у складі Армії Української Держави на посаді начальника штабу 4-ї кінної дивізії. З 05.01.1919 р - у розпорядженні штабу Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 11.01.19 р. - начальник штабу Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 17.01.1919 р. - начальник штабу 7-ї пішої кадрової дивізії Дієвої армії УНР. З 06.03.1919 р. - працівник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР Станом на 24.09.1919 р. начальник розвідчого відділу штабу Головного Отамана. Подальша доля невідома.

605. Гречка Петро Степанович – на поч. ХХ ст. власник магазину мануфактури, ст. Краматорська.

606. Гречка – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

607. Гречка – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

608. Гусаков – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

609. Грідін Михайло Якович (1831-1895) – син кол.секр., 1 Харк. гімн. (1843-1854), юрфак ХУ, в 1866-1874 тіт.рад., судовий слідчий, м.Ізюм Харківської губ., приватний повірений.

610. Грідін Павло Тихонович (10.12.1876, с. Піски, нині у м. Ізюм) – особистий дворянин, син колл.асес., вихованець Сумської гімназії, юр.фак. ХУ (1895-1899), на службі з 1899, в 1910 кол.ас., Катеринославський Окружний Суд, тов. прокурора, неодружений. (джерело: Список чинам відомства Мін.Юст. на 1910 р.). У 1913 тов.прокурора по Бахмутській уч. У 1914 р. вчитель законознавства в гімназії м. Бахмут (нині Артемівськ).

611. Грідін Тихон Якович (1836 р.н.) – кол.ас., Ізюмський міський пристав з 1878 р., з обер-офіцерських дітей. Закінчив 1-у Харківську гімназію в 1866 р., з 1868 р. столоначальник Ізюмського повітового суду. Дружина донька надвірного радника Марія Андріївна Адарюкова. Діти: Павло (10.12.1876), Олександр (9.11.1881), Володимир (23.01.1884), Анна (19.10.1876).

612. Грідін Яків Іванович – з 1846 на службі в мін. юстиції. У 1851 кол.секр., Секретар Ізюмського повітового суду. У 1855р. тіт.рад., стряпчий, Старобільський земський повітовий суддя. З 1859 кол.ас., Ізюмський повітовий стряпчий.

613. Грінченко Василь Васильович – колезький асесор,Ж 12 травня 1823 р. заключив контракт на будівництво у Ізюмі в’язниці.

614. Грінченко Олександра Іванівна – на поч. ХХ ст. власниця бакалійного магазину, ст. Краматорська.

615. Грибиниченко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

616. Григоревич Андрій Львович - Шандриголове церква Івано-Богословська Ізюмський 2-й округ 1908 священик

617. Григоревич Максим Стефанович - Богородичне церква Скорбященська Ізюмський 4-й округ 1908 псаломщик

618. Григорович Володимир Михайлович (1851 р.н.) – Ізюм, церковний приход, Ізюм церковний приход, церква Покровська (цвинтарна) Ізюмський 1-й округ 1904 священик, 1908 священик, церква Хрестовоздвиженська Ізюмський 1 -й округ, до цього – Покровська церква, священник з 1880 р. Вчитель Закону Божого церковно-приходської школи.

619. Григорович Прокіп Васильович – Чистоводівка, церква Миколаївська Ізюмський 1 -й округ 1908 псаломщик.

620. Гризодуб Олексій Семенович – ізюмський міщанин. Дружина Наталія Омелянівна, за першим чоловіком Кушнарьова. У 1876 р. купила маєток біля с. Ольховий Ріг Ізюмського повіту (81 десятина).

621. Гризодуб Яків Якович – казенний селянин, голова селянських засідателів у Ізюмському міському суді. 1821 р. жертвував на побудову Миколаївського Хрестовоздвиженського храму. У 1851 р. отримав срібну медаль на Анненській стрічці. Дружина Дарина Олексіїна, 7 дітей.

622. Гризодубов Іван Омелянович – вахмістр у відставці. Мешкає з 1803 р. в селі Нижній Лиман Ізюмського повіту. Служив у Таврійському кінно-егерському полку. Дружину Уляну Іванівну привіз з Таврії. Брати Осип і Макар.

623. Гризодубов Яків Якович (1812 р.н.) – казенний селянин Ізюмського повіту. З 1839 по 1851 рр. був засідателем від селян у Ізюмському повітовому суді. Дружина Дарія Олексіївна, Діти: Іван (6.01.1832), Стефан (3.08.1840), Федір (27.12.1849), Олександра (11.04.1840), Єлизавета (25.08.1836), Марія (1.04.1839).

624. Гриневич Аполлон – колезький реєстратор, напр. XVIII ст. заснував хут. Заборянський на р. Жеребець, де на 1804 р. було 108 душ селян, винокурня на джерелі, два великих сухомлина, фруктовий сад і бджолиний завод.

625. Гринько Григорій – священик с. Кам’янки, у 1784 р. побудував тут церкву.

626. Гриченко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

627. Грицай – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

628. Гришко (Лебідь) – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

629. Грищенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

630. Гродзевич Федір – сотник Ізюмського полку на 1721 р.

631. Грузов Сергій Миколайович – статський радник, член Товариства допомоги потребуючим учням Ізюмського реального училища на 1898 р.

632. Грушко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

633. Гунський – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

634. Губанов Боніфатій Андрійович (18.12.1850 - †21.11.1907) - полковник, похований у м. Ізюмі на міському кладовищі.

635. Губар – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

636. Губенко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

637. Гудзенко Микола Андрійович – на поч. ХХ ст. власник бакалійного магазину, с. Олександрівка, Білянської вол.

638. Гудзенко Ілля Олександрович (20.08.1871, Ізюмщина - †?) Навчався у Ізюмському реальному училищі та Чугуївському Пех. юнкерськму училищі (1894). У службу вступив 02.10.1889. З училища випущений підпоручиком (ст. 25.03.1894) в 164-й Пех. Закатальский полк. Поручик (ст. 01.09.1897). Штабс-капітан (ст. 01.09.1901). Окончіл Миколаївську академію Ген. штабу (1905- по 1-му розряду). Капітан (ст. 28.05.1905). Цензове командованіе ротою відбував у 115-му Пех. Вяземському полку (14.11.1905-14.11.1907). Ст. ад'ютант штабу 3-й Пех. дивізії (10.12.1907-26.02.1908). Ст. ад'ютант штабу 1-ї Кавказької каз. дивізії (26.02.-21.10.1908). Ст. ад'ютант штабу 42-й Пех. дивізії (21.10.1908-04.10.1910). Ст. ад'ютант штабу 31-ї Пех. дивізії (04.10.1910-28.09.1912). Прикомандирований до Чугуївського військового училища для викладання військових наук (з 28.09.1912- на 06.12.1914 та 01.01.1916 на посаді). Підполковник (пр. 06.12.1912- ст. 06.12.1911- на осн. СВП 1869, VII (вид. 2), 243). Полковник (пр. 06.12.1914- ст. 06.12.1914). Командир 206-го Пех. Сальянського полку (з 24.10.1916). Відрахований з посади за хворобою з призначенням в резерв чинів при штабі Київського ВО (18.11.1917). У Добровольчій армії і ЗСПР. Діловод комісії з прийому на службу осіб вищого командного і військово-адміністративного складу колишньої російської армії. В Російської Армії у відділі генерал-квартірмейстера штабу Верх. Гл-ного до евакуації Криму. Ген-майор (з 14.05.1920). Евакуйований на судні «Сегед».

639. Гуковський Степан – ямпольський сотник на 1731 р.

640. Гуров Олександр – більшовик, член військового штабу ІІІ Ізюмського Повітового ревкому (21 лютого – 15 березня 1918 р.) і IV Повревкому (15 березня – 16 квітня 1918 р.)

641. Гуров Павло – робітник котельного цеху ІЗМ, один з керівниківІзюмської ради робітничих і солдатсь­кий депутатів (1917 р.). Більшовик, у вересні 1917 – член Ізюмського повітового ревкому. Член військового штабу ІІІ і IV Ізюмського Повітового ревкому (21 лютого – 16 квітня 1918 р.)

642. Гусаров – член ізюмського Военно-революційного штабу, створеного за розпорядженням Донецько-Криворізької республіки.

643. Гусьєва – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

644. Гусляєв – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.г

645. Гуськов – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

646. Гуткін – власник магазину канцтоварів (поч. ХХ ст.).

647. Гутков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

648. Гутніков І. Г. – на 1912 р. власник заводу цегли у Слов’янську (120 робітників)

649. Гуцало – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

Ґ

650. Ґан Карл Августович (1783 – †15.06.1833) – Харківський поліцмейстер, помер у чині колезького асесора, похований у Ізюмі на міському кладовищі. Брав участь у війні з Наполеоном, 7 лютого 1808 р. штабс-капітан К.А. Ган через поранення пішов у відставку, з 20 серпня 1808 р. городничий Ізюму, титулярний радник. 1822 р. був нагороджений орденом «Св. Володимира» IV ступеня за викриття фальшивомонетників. Мав два ордени «Св. Анни» II и III ступенів. З 1826 р. колезький асесор. Діти від першої дружини Варвари Петрівни: Елизавєта (1804 р. н., за чоловіком Роменська), Олександр (1808 р.н.), Іван (1823 р.н.), Любов (1815 р.н.). Діти від другої дружини Шарлотти Федірівни: Микола (1827 р.н.), Веніамін (1829 р.н.), Дмитро (1830 р.н. http://ru.wikipedia.org/wiki/Ган,_Дмитрий_Карлович#cite_note-2), Михайло (1832 р.н.), Анна (1828 -25.09.1898).

651. Ґесс-де-Кальве Олександр Петрович (1866 р.н.) – колезький асесор, у 1890-і рр.. земський керівник 5-ї дільниці Ізюмського повіту (до 1899 р.). дід Густав Густавович – директор Луганського ливарного заводу на поч. ХІХ ст. Дружина Марія Захарівна, уроджена Бекарюкова (19 травня 1868 р.н.). у 1901 р. подала прохання мешкати окремо від чоловіка, що відкрито завів у маєтку кілька коханок. Діти: Марія (1893 р.н.), Микола (1898 р.н.); позашлюбні – Георгій і Борис. У дружини маєток у с. Гаражівці Ізюмського повіту (600 десятин).

652. Ґленцтнер Юлій Евграфович – некласний художник, лютеранин, у 1880-і і 1890-і живе у м. Слов’янську на вулиці Старо-поштовій у власному будинку. Мав фотомайстерню.

Д

653. Давидов Андрій Андрійович (1818 - †?) – губернський секретар, поміщик, с. Олександрівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина). Закінчив Харківський університет.

654. Давидов Андрій Давидович (1741 - †?) – поручик, вол. с. Олександрівка (нині Барв. р-н). родом з Македонії, служив у Слов’яносербському полку з 1754 р. У відставці з 1778 р. з 1780 р. власник млина на р. Осколу у Цареборисові, з 1785 р. – Чернецької луки у сл. Рубцової. На 1837 р. було 3800 голів іспанських овець. Діти: Стефан, Іван, Давид, Сільвестр, Микола, Федір, Григорій, Василь, Марія.

655. Давидов Андрій Миколайович – губернський секретар,поміщик, с. Трудолюбівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина)

656. Давидов Василь Андрійович (1787 - †?) – штабс-капітан,поміщик, с. Олександрівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина). Учасник Битви народів під Лейпцигом, орден Св. Анни IV ст. згодом служив у Франції. У маєтку влаштував завод легкокавалерійських коней з арабським скакуном. Дружина Катерина, діти: Михайло (1820 р. н.), Петро (1821 р. н.), Василь (1823 р. н.), Андрій (1824 р. н.), Федір (1830 р. н.), Феодосія (1835 р. н.), Олександр (1838 р. н.), Зиновій (1843 р. н.).

657. Давидов Василь Миколайович – поручик, поміщик, с. Олександрівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина). Володів на 1845 р. 1119 овцями.

658. Давидов Григорій Евфимович – Слов'янськ, церковний приход, церква Соборна Троїцька Ізюмський 4 -й округ 1908 псаломщик

659. Давидов Микола Андрійович – капітан артилерії. У 1838 р. маєток у с. Олександрівка.

660. Давидов – один з керівниківІзюмської ради робітничих і солдатський депутатів (1917 р.

661. Данзас Карл Івановича (1809 – †1885) – з роду верховного правителя Єльзаса Жана Батіса д’Анзаса, який 1790 р. емігрував до Росії. Служив у лейб-гвардії Саперному батальоні, отримав ордени Св. Ганни ІІІ ст., Св. Володимира IV ст., Св. Станіслава ІІ ст., золоту шаблю з написом «За хоробрість». З 1840-х рр. служив колезьким радником Харківського віце-губернатора, брат – Костянтин Карлович – друг і секундант Пушкіна. На Ізюмшині – маєток Новопавловське (Ново-Павлівка), де часто бували В. Вольховський, І. Малиновський, Бантиші, Шабельські, Фесенки тощо. У 1863 р. відновив Іоанно-Предтеченську церкву. Дружина Юлія Василівна (див.), діти: Софія (по чоловіку Жихарєва), Юлія (за чол. Бологовська) і Микола (див.).

662. Данзас Микола Карлович (1843 – †1888) – статський радник, відомий правник і дипломат. Маєток с. Новопавлівка на Сухому Торці. На поч. ХХ ст. тут мешкала його дружина Ефросинія Емануїлівна і діти: колезький асесор Яков (1876 – 1943) і фрейліна імператриці Олександри Федірівни Юлія (див.)

663. Данзас Юлія Миколаївна (1879, Афіни – †1942, Рим) – навчалась у Сорбонні, стала доктором філософії. Фрейліна імператриці Олександри Федірівни, у І Світовій війні працювала у Червоному Хресті на фронті. У 1920 р. керувала Петроградським будинком вчених, була вислана на Соловки, працювала на Біломоро-Балтийському каналі. У 1932 р. виїхала до брата у Берлін, де 1933 р. стала монахинею католицького монастиря.

664. Данзас Юлія Василівна (12.12.1821 - †7.09.1873) – дружина полковника Карла Івановича Д. (1809 – 1885, див.). Уроджена Зарудна. Дійсна статська радниця, маєток у с. Ново-Павлівка Ізюмського повіту. Володіла на 1845 р. 3000 овець.

665. Данзас Олена (3.01.1838 - †10.08.1843) – похована у с. Ново-Павлівка Ізюмського повіту.

666. Даневський Демьян Іванович – колезький реєстратор, помічник скрбника Ізюмського міського казначейства на1887 р.

667. Даневський Захарія – ієрей маяцької Покровської церкви на 1740 р.

668. Данилевський Григорій Петрович (14.04.1829, Андріївка – †1890) – вихідець зі стародавнього старшинського роду Ізюмського полку, з дитячих років виховувався в атмосфері традиційного українського життя і, водночас, військових традицій Ізюмського гусарського полку. Потрапивши в середині ХІХ ст. до Петербургу, в атмосферу бурхливого суспільного і культурного життя, студент камерального (економічного) відділу юридичного факультету Петербурзького універсітету Данилевський починає писати – історичні твори, а токож перекладені на вірші «малоросійські» казки. 1849 р. він виявився замішаним у справі революційного гуртка петрашевців і запроторений до Петропавлівської фортеці, проте скоро його випустили, і з цього часу у політичному житті Данилевський жодної участі не бере. Натомість вже як чиновник з особливих доручень Міністерство освіти знайомиться 1851 р. з Гоголем і під його впливом звертається до української етнографічної тематики (збірка «Слобожани»). Проте тодішні «прогресивні» російські письменники і критики роботу засудили – як звертання до української тематики, так і відсутність «революційності». З тих пір Данилевський опиняється у стані «непрогресивних» письменників. Навіть коли він пише статтю на смерть свого вчителя Гоголя, вона була засуджена за «викривлення фактів і легковажність». А пішовши у відставку і повернувшись на Ізюмщину, Данилевський бере активну участь у підготовці до звільнення селян з кріпацтва, вивчаючи умови життя і побут селян Харківщини. Наслідком стали нариси «Харьковский крестьянин в настоящее время» і «Село Сорокопановка», а згодом – збірка «Українська старовина» (1866 р.) з нарисами про українських діячів – Г.Сковороду, Квітку-Основ’яненка, В.Каразіна, остаточно визначившись на користь української літератури. З цього часу творчість Данилевського пов’язана з Україною. Відповідаючи російським «революційним демократам» на чолі з Бєлінським, що відмовляли українській мові в праві на існування, він пише «Народ в десять міліонів вартий того, щоб до його мови та інших потреб наші звинувачі відносились легше і м’якіше… Якщо тепер ми ще не окріпли, то це не значить, що ми навіки залишились слабкими» /«Сучасне слово». – 1862 р. - №157/. Проте робота про «непрогресивного» Квітку була засуджена вже самим Чернишевським. І Данилевський остаточно став «реакційним» для революційної молоді. Це привело його до журнала Достоєвського «Врємя». Саме там він опублікував у 1862 і 1863 рр. великі романи «Беглые в Новороссии», «Беглые воротились» та «Воля», присвячені відміні кріпацтва в Україні. Як зазначає словник Брокгауза і Єфрона: «Критика Зап. Европы, где Д. пользуется большою популярностью (существует около 100 переводов разных его сочинений), справедливо дала ему за эту трилогию эпитет "русского Купера"».Нещадно розкритиковані Салтиковим-Щедріним, вони були схвально сприйняті Достоєвським. Через Данилевського почалась велика дискусія між революційними і антиреволюційними письменниками Росії, і він відходитть від літературного життя, щоб вивчати українську історію, повертаючись на Батьківщину. В період реформ 1860-70-х рр. стає діячем Харківського земства, мировим суддєю. В цей період з’являються головні твори Данилевського – історичні романи «Мирович» (1879 р.), «Княжна Тараканова» (1882 р.), «Спалена Москва» (1883 р.), «Чорний рік» (1886 р.). У цих творах, поруч загальноросійської історичної тематики автор завжди вводить ключовими персонажами українців (однокласник прадіда Данилевського Василь Мирович у однойменній повісті, Концов у «Княжні Таракановій», Перовський у «Спаленій Москві», Дуганови у «Чорному році»). Завершив же він свою кар’єру дійсним таємним радником, редактором урядової газети «Правительственный вестник».

669. Данилевський Григорій – підпрапорний Ізюмського полку, маєток с. Ниж. Бурлучка (За: «Перепись слободских полков гвардии майора Хрущева 1732 года»)

670. Данилевський Іван – сотник Ізюмського полку, с. Пришиб (http://sr.rodovid.org/wk/Род:Данилевські)

671. Данилевський Петро Іванович (1802 – †1839 рр.) – поручик, поміщик с. Данилівка, батько письменника Г. П. Данилевського. Служив у дворянському полку у СПб, де його батько товаришував з Аракчеєвим. По тому служив у Харківській карній палаті засідателем, Дружина Катерина Григорівна (уродж. Купчинова) була ученицею композитора Борсицького, виписувала різні журнали, прививши дітям потяг до літератури і мистецтва, залишила рукописні мемуари. Діти: Григорій (див.), Петро (? – 1862) – живописець.

672. Данилевський Остап – наказний полковник Ізюмського полку на 1738 р.

673. Данилевський – поміщик Ізюмської провінції, у 1732 р. володів 622 кріпаками (хут. Скляний Завод, Курбатов).

674. Данилевська Юлія Григорівна – жінка надвірного радника,поміщиця, с. Катеринівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина).

675. Даниленко Карпо Полікарпович (1866 р.н.) – з селян, столоначальник Ізюмського поліційного управління, без чина. У 1887 р. закінчив курс Петровського народного училища Ізюмського повіту и поступив на службу.

676. Данилов Павло Петрович – Слов'янськ, церковний приход, церква Соборна Троїцька Ізюмський 4-й округ 1908 священик

677. Данильченко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

678. Данков Микола О. (? – †13.12.1919, Ізюм) – діяч української революції на Ізюмщині. Учасник революції 1905 р., емігрант, з 1917 – знов у Ізюмі, повітовий комісар Тимчасового уряду. Керівник есерівської фракції І Повітового з’їзду рад Ізюмщини (лютий 1918 р.). З травня 1918 р. – учасник ізюмського підпілля, через нього тримали зв’язок з партизанськими загонами. За Директорії – повітовий комісар Ізюмського повіту (кін. 1918 – поч 1919 рр.). Розстріляний денікінцями. На поч. ХХ ст. володів невеликим млином у Ізюмському волості.

679. Данчіч В. М. – ізюмський адвокат, перший голова Ізюмського товариства театрального і музичного мистецтва (з 1892 р.)

680. Данчіч – ізюмський художник (поч. ХХ ст.).

681. Дараганський – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

682. Даценко Семен – маяцький сотник на 1689 р., активно боровся з татарами.

683. Двигубський Андрій Іванович (? – †1744) – сотник, пізніше полковий обозний Ізюмського полку, у 1720 – 1740 рр. володів маєтком с. Чепель, сл. Шкандалівка. Діти: сотник Іван, сотник Михайло.

684. Двигубський Григорій – підпрапорний Ізюмського полку, маєток сл. Безпалівка.

685. Двигубський Олексій Михайлович – майор, предводитель дворянства Ізюмського повіту у 1807 – 1810 рр.

686. Двигубський Олександр – осавул,сотник Ізюмського полку, відсторонений від сотництва у 1732 р. З 1757 – сотник у Гініївці. Маєток сл. Дуванна (За: «Перепись слободских полков гвардии майора Хрущева 1732 года»).

687. Двигубська Ганна Іванівна – поміщиця, уроджена Ковалевська, маєток с. Чепель, на 1842 р. мала 61 підданого, 174 десятини, плотину на Дінці у с. Байраки, шинок у Чепелі у 1849 р. пожертвувала на відродження храму Покрови Пресв. Богородиці 1050 крб.

688. Двигубська Наталія Герасимівна – у 1795 р. купила маєток у с. Ольховий Ріг Ізюмського повіту.

689. Двойніков – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

690. Дворніков – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

691. Дворник – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

692. Дебу Костянтин Іполітович – дворянин, маєток с. Баженовка Сергіївської волості (на 1906 р.) з кінним заводом.

693. Девієр Уляна Борисівна – графиня, дружина майора. Уроджена Горленко. З 1804 р. маєтки у Ізюмському повіті: сс. Циглерівка, Семенівка з 3000 десятин, заводи ВРХ, овець, коней. Діти: Анастасія (1773 -?), Прасковія (1774 -?, за чол. Рябініна, маєток Прасковіївка), Катерина (1781 -?, за чол. Сипягіна), Надія (1786 -?, за чол. Старова), Дмимитро (1785 – 1836).

694. Дегтярьов – купець міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р. на 1832 р. – ізюмський міський голова, під час епідемії холери роздавав свої гроші хворим, а згодом взяв на свій кошт утримання міської лікарні з усіма хворими.

695. Дегтярьов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

696. Дейниховський Іаков (? – †1834) – священник с. Комарівка, уславився благочестям.

697. Декарьов – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

698. Деменко Ларіон Герасимович – цареборисівський сотник на 1691 р.

699. Дементьєв Олексій Остапович – присяжний повірений, губернський секретар, міський голова міста на поч. ХХст., побудував багато житлових будинків у центрі міста, Катерининську домову церкву при Реальному училищі у 1896 р. На 1887 р. – почесний опікун Ізюмського реального училища, у 1898 р. він очолює Товариство допомоги потребуючим учнім Ізюмського реального училища. Похований з дружиною Марією Семенівною на міському кладовищі м. Ізюма.

700. Демченко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р.

701. Дем'янов Антон Іванович. Стражник. Розстріляний більшовиками 24 січня 1919 в Ізюмі.

702. Денисенко Іван – ротмістр, Ізюмський повітовий суддя, маєток с. Бичковка з 149 душами селян і 1965 десятинами, три сухо млини, винокурня, маслобійня.

703. Денисенко – власник фотографії (у районі І гімназії, поч. ХХ ст.).

704. Денисенко – міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

705. Денисенко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

706. Демяненко -– міщанин Ізюмського повіту на 1884 р.

707. Деревянко – міщанин міста Ізюм згідно 9 ревізії від 26.10.1850 р. Гласний міської Думи на 1840 р.

708. Дєрюгін – власник тартаку (лісопилки) у Ізюмі (поч. ХХ ст.)

709. Дехтерєв – казенний селянин, мешканець м. Ізюм на 1890 р.

710. Дзівельський – поляк, засновник цегельно-керамічного підприємства к Слов’янську (1895 р.).

711. Дзюбанов Павло Порфирійович – Христище, церква Різдво-Богородична Ізюмський 4-й округ 1908 священик

712. Денисенко Авксентій Іванович – колезький радник,поміщик, с. Іванівка Ізюмського повіту (нині Барвінківщина).

713. Денженко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

714. Денисенко – міщанин м. Ізюм на 1890 р.

715. Денисенко – міщанка м. Ізюм на 1890 р.

716. Демиденко -один з керівників РСДРП(б) у Ізюмі навесні 1917 р.

717. Депрерадович Георгій Родіонович – генерал-майор, брав участь у Семирічній війні, воював з турками в армії Суворова на чолі Бахмутського гусарського полку. Маєтки Дмитровка, Крутоярка, Новоселка Ізюмського повіту (з 1796 р.). У 1800-х рр. заснував справжню озброену розбійничу групу, що тероризувала навколишні села. У 1808 р. його заарештовують і 1810 р. відправляють до Сибіру.

718. Депрерадович Родіон (Радко,? – †1764) – вихідець з Сербії, генерал-майор, співзасновник Слов’яносербії. Заснував с. Дмитрівку (Чорногорівку) на р. Бахмут. Діти: бригадир Олексій, генерал-майор Іван, генерал-майор Георгій (див.).