Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притримання, передбачене ст.ст. 594-597 ЦК. Сутність права притримання полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ, призна­чена для передачі боржнику або особі, вказаній боржником, у ви­падку невиконання боржником в термін зобов'язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредитору пов'язаних з нею витрат й ін­ших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконане.

Слід звернути увагу на те, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону (ст.594 ЦК) і не потребує, щоб во­но було передбачене договором між кредитором та боржником.

Оскільки, ч.1 ст.594 ЦК не має диспозитивного характеру, ак­цесорне (забезпечувальне) зобов'язання, яке тут виникає, не зале­жить від волі боржника та кредитора. Відмовитись від права на притримання не можна, бо така відмова буде вважатися нікчем­ною. Водночас притримання — це право, а не обов'язок кредито­ра. Тому скористатися ним він може саме за своїм бажанням.

Право притримання виникає з моменту настання строку (термі­ну) виконання зобов'язання боржником. До цього моменту креди­тор не має права залишати в себе річ, яку має передати за догово­ром боржнику. Наприклад, продавець зобов'язаний передати річ покупцеві незалежно від сплати її вартості, якщо інше не передба­чено договором між ними. Отже, право притримання виникає ли­ше у разі прострочки платежу. Після передачі речі боржнику в ме­жах виконання основного зобов'язання кредитор не має права ви­магати її повернення для здійснення притримання або забирати її назад у боржника, навіть якщо у нього існує така можливість.

Право на притримання припиняється:

1) у разі припинення основного зобов'язання. Це випливає з ак-цесорності забезпечувального зобов'язання;

2) задоволенням вимог кредитора за рахунок речі, яку він прит­римує (ст.597 ЦК);

3) у разі припинення зобов'язань з підстав, передбачених у гл.50 ЦК.

Отже, за загальним правилом, підставою для виникнення забез­печувального зобов'язання є закон. Проте це безумовно стосується лише випадків притримання майна, яке знаходиться у кредитора у зв'язку з існуванням певного зобов'язання, до виконання якого він і притримує майно.

Якщо ж майно знаходиться у кредитора у зв'язку з одним зо­бов'язанням, а під загрозою опиняється виконання обов'язків цим же боржником за іншими зобов'язаннями щодо цього ж кредитора, то притриманням речі вимоги кредитора можуть забезпечуватися ли­ше за умови, що інше не встановлене договором сторін або законом.

Вимоги кредитора, що притримує річ, задовольняються з її вар­тості в обсязі і в порядку, передбачених для задоволення вимог, за­безпечених заставою (ст.ст.591, 597 ЦК, а також ЗУ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”).

Кредитор має право притримання речі, що знаходиться у ньо­го, незалежно від набуття прав на неї третіми особами, якщо ці права виникли після того, як річ потрапила в притримання креди­тора (ст.594 ЦК). Проте оскільки до кредитора, що притримує річ, внаслідок притримання право власності не переходить, він не має права користуватися майном, що притримується.

Кредитор зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Він відповідає за втрату, пошкодження або псування майна, що притримується, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Крім того, на ньому лежить ризик випадкової загибелі або випад­кового пошкодження речі, якщо інше не передбачено законом.

Боржник, який є власником речі, що притримується, зберігає право розпорядження нею. Проте, реалізуючи майно, він зобов'яза­ний повідомити набувача речі про факт її притримання і права кре­дитора. Невиконання цієї вимоги може мати для нього істотні не­гативні наслідки. Наприклад, за договором купівлі-продажу, поку­пець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не був попереджений (не знав і не міг знати) про права третіх осіб на товар (ст.659 ЦК).