Роль аудиту 6 page

Кошторисні витрати – це витрати, що пов’язані з майбутньою діяльністю фірми і проводяться за певний період, вони розраховуються на рік, півріччя, квартал, місяць.

6. З позицій управлінської функції витрати виробництва діляться на: виробничі витрати; витрати, пов’язані з реалізацією продукції; адміністративні витрати. Виробничі витрати – це витрати на виробництво товарів. Витрати, пов’язані з реалізацією продукції, відносяться до поза виробничих витрат.

Поза виробничі витрати поділяються на: а) витрати, пов’язані з географічним розташуванням, тобто затрати на збут (навантаження, розвантаження, реклама, заробітна плата торгових працівників, затрати на переміщення і т.д.; б) витрати на пошукові роботи (розробки) та дослідження; в) витрати пов’язані з випуском цінних паперів.

Адміністративні витрати – це витрати на утримання керівних кадрів, канцелярських працівників та інші витрати на організацію виробництва і управління;

7. З метою контролю за діяльністю виробничих підрозділів затрати на виробництво в промислових фірмах США класифікують за місцями їх виникнення – центрах витрат або зонах відповідальності. Центри витрат виробництва можуть бути організовані за двома основними ознаками, що залежать від виду і технології виробництва: а) функційному – при об’єднанні в цеху або на виробничій дільниці однотипних верстатів чи операцій (ковальський, ливарний цехи); б) технологічному – при конвеєрному виробництві або поточній лінії, коли різне обладнання, що виконує спеціалізовані операції, об’єднується в єдиний технологічний процес (для прикладу, цех по збору виробів).

8 За ознаками доцільності виробничі витрати поділяють на релевантні або доцільні та не релевантні або недоцільні. Доцільні – це затрати або послуги, які пов’язані з прийняттям рішень. Недоцільні – це витрати або послуги, що не залежать від рішень, що приймаються. Вони зберігаються навіть тоді, коли продукція не випускається (платня адміністратора, амортизація та інші).

Основними завданнями обліку та калькулювання витрат виробництва є визначення собівартості одиниці продукції і контроль за трудовими, матеріальними та іншими затратами.

3.5.2 Порядок і методи обліку виробничих витрат

В американських фірмах в більшості застосовують дві системи обліку виробничих витрат і калькуляції собівартості продукції: система обліку затрат за замовленнями та система обліку затрат за процесами.

Система обліку затрат за замовленнями і процесами майже відповідають методам обліку затрат за замовленнями і по передільному методу обліку затрат на виробництво. Однак, застосовувані системи обліку затрат на виробництво в промислових фірмах США за своїми функціями значно ширші, ніж методи обліку витрат в Україні, оскільки ці системи поряд з обліком затрат і обчисленням собівартості одиниці продукції включають ще контрольну та аналітичну функції за статтями затрат виробництва.

При обліку затрат за замовленнями об’єктами калькуляції є вироби, замовлення, партії (або групи виробів), а при обліку затрат за процесами – виробничі операції та процеси.

Незалежно від застосовуваної системи обліку для кожного калькуляційного об’єкта відкривається аналітичний облік і виробничі затрати пов’язуються безпосередньо з кожним замовленням.

Система обліку витрат за процесами ґрунтується на зведенні в одне ціле виробничих витрат по різних цехах і процесах або центрах витрат, через які проходить продукт за певний період часу.

Позамовний метод обліку застосовують в індивідуальному і дрібносерійному виробництві. Він в основному застосовується на підприємствах з коротким циклом виробничого процесу, оскільки керівник фірми, отримавши замовлення, планує виробництво так, щоб отримати прибуток від виконаного замовлення за максимально короткий термін.

Виробничий відділ на кожне замовлення складає спеціальну форму “Виробниче замовлення ”. У цій формі містяться такі дані: замовник, назва виробу, кількість продукції, номер та період, за який замовлення буде виконано, необхідна кількість і сума матеріальних, трудових та накладних витрат.

Після складання виробничого замовлення один його примірник передається в бухгалтерію для відкриття калькуляційної відомості даного замовлення і обліку фактичних витрат.

Керівник фірми, ознайомившись з калькуляційною відомістю, санкціонує виробництво визначеної кількості продукції, дату готовності виробу, яка вноситься в відомості разом з датою початку роботи. Всі затрати, здійснені у зв’язку з виконанням цього замовлення, відображаються в калькуляційній відомості замовлення. Вартість прямих матеріальних затрат простежується до робочого процесу за допомогою заявок на матеріали. У кожній заявці обліковується не тільки номенклатура прямих матеріалів, але і їх вартість, номер замовлення, на яке будуть витрачені ці матеріали. Прямий робочий час акумулюється в кожному виробничому відділі за ярликами на робочий час. На цих ярликах вказується кількість робочого часу, затраченого на виконання замовлення, яке вноситься в калькуляційну відомість разом з сумою заробітної плати відділу. Змінні та постійні накладні витрати використовують на основі встановленої ставки на одиницю прямої робочої сили для кожного відділу. Ці ставки завчасно визначені до початку фінансового року.

Всі витрати, пов’язані із виконанням замовлення, повинні бути внесені в калькуляційну відомість даного замовлення. Тому затрати відображені по дебету рахунку “Виробництво протягом періоду виготовлення будуть дорівнювати сумі всіх витрат, показаних в калькуляційній відомості замовлення на цей період, а кредитова сторона рахунка відображає затрати на закінчені роботи.

Собівартість продукції обчислюється за замовленнями, але виконання замовлення може бути розпочато в одному періоді, а закінчено – в наступному.

Тому калькуляція собівартості для одного замовлення може містити дані про витрати, що охоплюють два або більше облікових періоди. Тому об’єктом калькуляції при цій системі є собівартість закінчених замовлень незалежно від терміну їх виконання. Виробничі витрати відносяться на відповідне замовлення, на виготовлення якого вони були витрачені. Витрати, які безпосередньо не відносяться до будь-якого певного замовлення розподіляються між всіма замовленнями на основі встановленої ставки. Встановлені норми виробничих витрат дають можливість визначити загальну суму затрат і собівартість одиниці продукції одразу ж після закінчення роботи.

Дана система обліку затрат на виробництво дуже трудомістка. Контроль за виробничими витратами в цеху при системі позамовного обліку складніший, ніж при системі за процесами, бо затрати в першій системі акумулюються на кожне замовлення, а не за центрами відповідальності. При цій системі неможливо контролювати використання постійних накладних витрат за кожним замовленням або процесом. Постійні накладні витрати розподіляють за замовленнях з допомогою затвердженої ставки. Різниця між фактичною сумою виробничих витрат і передбаченою бюджетною сумою віднесена на рахунок “Реалізація продукції ”.

За замовним методом обліку затрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції рахунок “Виробничі накладні витрати ” закривають в кінці року, а нерозділену частину накладних витрат списують на рахунок

“Реалізація продукції ”.

Попроцесний метод обліку виробничих затрат застосовують в масовому та серійному виробництві. Існує три форми попроцесного методу обліку затрат на виробництво: послідовний, паралельний та роздільний.

При послідовному методі виробничі затрати одного цеху або процесу послідовно перераховуються на рахунок наступного цеху обробки. Паралельний облік ведеться на тих підприємствах, де обробка продукції відбувається одночасно за кількома процесами, необхідними для випуску одного і того ж виробу. Роздільно облік здійснюється там, де випускається однорідна продукція з різними процесами обробки.

При попроцесному методі обліку затрат на виробництво, затрати нагромаджуються за певний період часу за цехами, центрами витрат і процесами, тобто за обліково-калькуляційними підрозділами.

Витрати нагромаджуються поступово протягом звітного періоду, а в кінці їх групують в розрізі цехів або процесів. Випуск продукції відображають за процесами щоденно (щотижнево), а в кінці звітного періоду сумують у цехових звітах. Загальну суму всіх витрат за кожним процесом ділять на загальний випуск виробів після закінчення процесу, щоб отримати середню собівартість виробу за звітний період.

Якщо обробка виробів не закінчена, то продукція і незавершене виробництво все одно вважають готовими виробами. Коли ж виник брак, то збитки відносяться на цех і тим самим збільшують середню собівартість виробу. У випадку, якщо матеріали виготовляють не в одному, а в кількох цехах, витрати одного цеху переносять на наступний цех. Загальну суму витрат і собівартості одного виробу визначають після закінчення виробництва і підсумування всіх витрат.

Після того, як витрати підраховані у кожному цеху, центру відповідальності, керівники цих підрозділів складають звіт про витрати виробництва. У звіті вказується кількість виготовленої продукції і її вартість, собівартість одиниці виготовленої продукції в даному цеху або процесі, кількість і вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду, кількість та вартість продукції отриманої від інших цехів, а також переданої в наступний цех. Якщо були витрати і брак, то фіксується кількість і вартість забракованих виробів. На основі звіту про витрати визначається і контролюється цехова собівартість продукції.

Для обчислення собівартості одиниці продукції після отриманого звіту про витрати виробничих підрозділів сумують всі прямі виробничі затрати, визначають загальну суму непрямих накладних витрат, і розподіляють їх між осиновими цехами відповідно до встановленої ставки. Потім відношенням суми виробничих витрат до кількості готових виробів визначають собівартість одиниці готового виробу. Після цього всі витрати переносяться на відповідні бухгалтерські рахунки виробничих затрат.

При попроцесному обліку затрат на виробництво матеріальні витрати обліковують на основі вимог на видачу матеріалів. Трудові затрати фіксують у відповідних документах з обліку праці. Сума накладних витрат в більшості випадків розподіляється згідно завчасно встановленою ставкою. Цей метод застосовується на підприємствах із сезонним характером виробництва.

Для розрахунку собівартості одиниці продукції і готового виробу по процесах застосовують три способи розрахунків, які безпосередньо залежать від характеру виробничого процесу. У першому на початок і на кінець звітного періоду взагалі немає залишків незавершеного виробництва, в другому – залишки незавершеного виробництва відсутні тільки на початок періоду, в третьому – залишки незавершеного виробництва є на початок і на кінець звітного періоду.

Отже, в промислових фірмах США обліку затрат на виробництво і калькуляції собівартості надається пріоритетне значення, бо вони прямо впливають на фінансові результати господарської діяльності кожної фірми зокрема.

3.5.3 Застосування системи стандарт-кост в процесі обліку витрат на виробництво

На початку ХХ ст. в США з’явилися серйозні наукові теорії Тейлора, Ганта, Черча, Емерсона з проблем організації праці та управління виробництвом. У цих теоріях поряд з іншими проблемами висувалася умова корінної реорганізації обліку. Калькуляційний облік, що існував на той час, вже не задовольняв вимог промислового виробництва, тому виникла необхідність вести пошук нових підходів до обліку виробничих витрат.

Як новий підхід до обліку виробничих витрат можна трактувати систему стандарт-кост.

Під системою стандарт-кост розуміють завчасно визначені або наперед складені кошториси затрат на виробництво одного або кількох виробів одного виду протягом певного теперішнього і майбутнього періодів. Кошториси затрат на виробництво використовують для оперативного порівняння затрат з фактичною собівартістю.

Система стандарт-кост передбачає:

- розробку норм стандартів;

- складання стандартної калькуляції;

- облік фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів.

Підприємець встановлює для себе стандартну собівартість з метою визначення наступної ціни і з’ясування, як вона змінюватиметься, щоб забезпечити рентабельність виробництва.

Поняття “стандарт-кост” означає стандартні вартості: стандарт – кількість необхідних виробничих затрат (матеріальних і трудових) для випуску одиниці продукції або завчасно обчислені витрати на виробництво продукції, надання послуг; кост – це грошовий вираз виробничих затрат, що припадають на одиницю продукції.

Система стандарт-кост застосовується переважно для забезпечення контролю за прямими витратами виробництва, тобто трудовими, матеріальними і накладними витратами.

Стандарти поділяються на базові, поточні, ідеальні, досяжні і полегшені.

Базові стандарти встановлюються керівником на початку року і діють протягом кількох років. На підставі цих стандартів фірма визначає зміни ринкових цін на матеріали та робочу силу.

Поточні стандарти встановлює керівник підприємства, вони діють протягом певного, менш тривалого періоду часу (переважно до одного року).

Ідеальні стандарти діють при максимальному рівні продуктивності праці та ідеальних виробничих умовах. Ідеальні стандарти недосяжні, але вони є своєрідним еталоном до якого необхідно прагнути.

Досяжні стандарти – це такі стандарти, які реально можуть виконувати працівники фірми.

Полегшені стандарти – застосовуються до некваліфікованих робітників із великими затратами праці і низькою тарифною ставкою.

Дослідження показують, що незалежно від типу стандартів, в США кількість матеріальних затрат відповідає фактичним затратам, а щодо робочої сили та накладних витратах спостерігається значне відхилення між фактичними витратами і стандартами.

За системою стандарт-кост для виконання замовлення фірма готує карточку стандартної собівартості кожного виробу, що показує кількість витрачених матеріалів, робочої сили і накладних витрат. Ця карточка має бути підготовлена до початку виробництва. Стандартна вартість матеріалів складається з двох елементів: кількості матеріалів і ціни. Стандартна кількість матеріалів переважно розробляється інженерами, що мають враховувати технологію виробів та їх якість. У картку стандартної собівартості включаються також матеріальні затрати, пов’зані з технологією обробки продукції.

Стандартні допуски, що встановлюють інженери, формуються на базі багатого досвіду попередніх років.

Відхилення від норм витрат сировини і основних матеріалів аналізують за причинами виникнення:

а) зміни цін;

б) невідповідності якості спожитих матеріалів встановленим нормам;

в) зміни стандартного коефіцієнта, тобто спільного змішування двох чи більше різних видів сировини та матеріалів.

Відхилення від норм витрат матеріалів за рахунок цін дорівнюють різниці між фактичною і стандартною ціною помноженою на фактичну кількість витрачених на виробництво матеріалів. Стандарт на матеріали може базуватися на середніх, поточних або очікуваних цінах. Більшість американських фірм надають перевагу ринковим цінам. Якщо матеріали куплені за ціною, що не перевищує стандарту, то відхилення вважається позитивним.

Відхилення щодо матеріалів за рахунок цін виникає у випадку недопоставок, виконання термінових замовлень. На практиці зміни цін на матеріали важко контролювати, але цей показник дає керівництву цінні відомості для планування і прийняття рішень. Якщо фірма закупить матеріали за необґрунтованими цінами,х то з самого початку виробничого процесу в неї збільшуються шанси на неефективну діяльність і певну частину збитків.

Відхилення матеріалів за рахунок їх використання, тобто зміни кількості обчислюється множенням стандартної ціни на різницю між фактичною і стандартною кількістю матеріалів.

Відхилення щодо кількості матеріалів від встановленого стандарту відбувається у випадках неекономного їх витрачання в процесі виробництва, нестачі, придбання неякісних матеріалів, неточності інженерних рішень, використання несправного інструменту, верстатів, природних втрат тощо.

Відхилення від стандарту уважно аналізуєте і виявляють реальні чинники, що вплинули на відхилення. Якщо величина відхилень значна, менеджер на підставі аналізу приймає відповідні заходи для скорочення цих витрат.

Стандарти на робочу силу складаються з таких елементів, як стандартні затрати робочої сили за годину роботи та стандартний тариф на погодинну оплату.

При встановленні стандартів на робочу силу визначають найефективніші процеси обробки продукції. Окремі фірми застосовують синтетичні стандарти часу – таблиці, що містять стандартні допуски часу для різних операцій. Інші налагоджують контрольне виробництво.

Встановлення стандартів робочої сили потребує послідовності виконуваних робіт, операцій (з врахуванням середньої кваліфікації) за час, що підлягає оплаті.

Відхилення у зарплаті за рахунок тарифів дорівнює різниці між фактичним і стандартним тарифом, що помножена на фактично відпрацьований час.

Відхилення у зарплаті через її використання (зміни затрат робочої сили) визначається множенням стандартної годинної ставки на різницю між фактично відпрацьованими і годинами роботи згідно з стандартами.

Встановлювати стандарти на промислово-виробничі накладні витрати набагато складніше, ніж безпосередньо на робочу силу і матеріали. Складність полягає у визначенні та використанні стандартних витрат за постійною частиною виробничо-промислових накладних витрат. Постійні виробничі накладні витрати складаються в основному із амортизації будівель, обладнання, витрат на дослідження, рекламу та інших витрат (довготермінові, робочі, запрограмовані).

Відхилення від норм постійних витрат виникають у результаті невиконання плану обсягу випуску продукції. Оскільки ці витрати не залежать від обсягу випуску, то їх питома вага зростає. При віднесенні постійних витрат за нормами на окремі вироби виникають негативні відхилення в результаті невиконання плану випуску продукції в результаті витрати зменшуються. Якщо план випуску продукції буде перевиконаний, виникнуть позитивні відхилення бо питомі витрати менші фактичних. Отже відхилення від накладних витрат служать показником ефективності виробничої діяльності відносно виробництва і контролю за накладними витратами.

Загальне відхилення від норм накладних витрат виникає в результаті різниці між відшкодованими витратами за стандартною нормою і фактичними обсягами готової продукції.

Стандарти на промислово-виробничі витрати залежать від продуктивності праці, перевищення кошторису і ефективності використаних потужностей.

Порядок зміни стандартів залежить від зміни технології, цін, низької якості, завчасно встановлених стандартів та інших чинників. Стандарти, що застосовуються протягом тривалого часу, незалежно від існуючих змін у методах виробництва називаються базовою стандартною собівартістю. Ця собівартість змінюється тільки у випадку радикальної зміни технології виробництва, потужності підприємства, або у випадку відставання базових стандартів від фактичного стану виробництва.

Інколи стандарти встановлюються на короткий термін і переглядаються при виникненні необхідності.

При застосуванні цієї системи фірми використовують різні варіанти обліку затрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції. Зупинимось на двох найпоширеніших.

Суть першого варіанту обліку затрат на виробництво за системою стандарт-кост полягає в тому, що затрати по дебету рахунка “Виробництво оцінюються за стандартною вартістю, з кредиту цього ж рахунка готова продукція списується теж за стандартною вартістю. Вартість залишків незавершеного виробництва обчислюється за стандартною вартістю.

У другому варіанті обліку виробничі витрати по дебету рахунку “Виробництво обліковуються за фактичною вартістю, а з кредиту цього рахунка готова продукція списується за стандартною вартістю. Вартість залишків незавершеного виробництва визначається за стандартною вартістю з врахуванням відхилень від фактичних затрат в той чи інший бік.

З обома варіантами обліку затрат калькуляція собівартості продукції проводиться завчасно на базі сталого стандарту. Відхилення від стандартної вартості не відносяться на собівартість продукції, а списуються на рахунок “Реалізація готової продукції ”.

Систему стандарт-кост широко застосовують при позамовному і попроцесному методах обліку затрат на виробництво, хоча в чистому вигляді вона не набула поширення.

Розглянемо як організований облік затрат на виробництво і калькуляція собівартості продукції на базі стандарт-кост в одній з американських фірм.

Стандарт-кост на виріб А

Матеріали: 6 од. матеріалу х 3 дол. стандартної ціни = 18 дол.

Оплата праці: 4 стандартних год. х 8 дол. годинної нормативної ставки = 32 дол.

Накладні витрати: 3 стандартних год. х 9 дол. нормативних накладних витрат = 27 дол.

Стандартна собівартість одиниці продукції = 77 дол.

Сума накладних витрат при нормальній потужності передбач енна 810000 дол.; норма прямих затрат – 90000 год.; норма накладних витрат на одну годину – 9 дол. (810000 / 90000).

Протягом року закуплено 95000 од. матеріалів за фактичною ціною 3,50 дол. за одиницю або 332500 дол. За цей же період на виробництво списано 92000 од., а стандартом передбачено – 85000 од.

Стандартна вартість закуплених матеріалів складає 285000 дол. (95000 х 3.5) і відображається по дебету рахунка “Матеріали, а відхилення на суму 47500 дол. (95000 х 0.50) – по дебету рахунка “Відхилення матеріалів за рахунок цін ”. По кредиту рахунка “Рахунки до оплати ” записується фактична вартість куплених матеріалів – 332500 дол.

Сума матеріальних витрат на виробництво за системою стандарт-кост списується за стандартною вартістю:

Дебет рахунка “Виробництво 285000 дол.

Кредит рахунка “Матеріали” 285000 дол.

На суму відхилень матеріалів із-за нераціонального їх використання робиться додаткова проводка:

Дебет рахунка “Відхилення матеріалів за рахунок їх використання ” 47500дол.

Кредит рахунка “Матеріали 47500 дол.

Щоденно для отримання матеріалів з складу оформляється заявка іробиться запис в журналі виробничих затрат на наступний день.

У процесі виробництва може виникнути потреба в додаткових матеріалах, які перевищують стандарт. На такі матеріали виписується спеціальна вимога червоного або рожевого кольору, що означає відхилення від стандарту у матеріалах. На підставі цих вимог виробничий відділ складає звіт про кількісні зміни матеріалів. Один примірник звіту передається керівнику фірми, а другий - в калькуляційний відділ з поясненням причин додатково отриманого матеріалу.

Виробничий відділ щоденно складає робочі листки для кожного робітника, підраховує кількість відпрацьованих годин, суму заробітної плати і вказує номер замовлення або процесу, на які вона була витрачена. Калькуляційний відділ зберігає робочі листки в порядку їх надходження. Там же до випуску готової продукції збираються відхилення від встановлення стандарту.

Для прикладу: фірма повинна випустити 17000 од. За фактично відпрацьований час згідно з встановленими стандартами було витрачено 637500 дол.; в тому числі 493000 дол. на пряму заробітну плату і 144500 дол. на непряму заробітну плату. Фірма фактично витратила за звітний рік заробітної плати на суму 652000 дол. або на 14500 дол. більше за стандарт.

На суму фактично витраченої заробітної плати складають проводки:

Дебет рахунка “Пряма заробітна плата” 493000 дол.

Дебет рахунка “Накладні витрати” (на суму непрямої зарплати) 144500 дол.

Дебет рахунка “Відхилення зарплати за рахунок зміни тарифів ” 14500 дол.

Кредит рахунка “Заробітна плата в цілому по компанії ” 652000 дол.

При системі стандарт-кост сума заробітної плати відноситься на собівартість продукції за стандартною вартістю.

Після закінчення кожного місяця накладні витрати списуються за стандартною собівартістю на виробництво: дебет рахунку “Виробництво і кредит рахунку “Накладні витрати (використані)” щомісячно закривають з врахуванням відхилень від стандартів: тобто дебет рахунків “Накладні витрати (використані)” і “Відхилення накладних витрат від стандартів ” відповідно на суми 459000 дол. та кредит рахунка “Накладні витрати (фактичні)”.

На вироблену у звітному році готову продукцію складають проводку: дебет рахунка “Готова продукція ” і кредит рахунка “Виробництво на суму 130900 дол. (17000 х 77)

До переваг системи стандарт-кост порівняно з іншими методами обліку затрат на виробництво можна віднести:

1. Можливість завчасно визначати суму очікуваних затрат на виробництво та реалізацію виробу, розраховувати собівартість одиниці виробу для визначення цін, складати звіт про доходи;

2. Система стандарт-кост не регламентована законом і немає єдиної методики розрахунку стандартів та ведення облікових реєстрів;

3. Постійне отримання керівництвом фірм свіжої інформації про розміри відхилення від нормативів і причини, що їх породили. Це дає змогу оперативно впливати на виробничий процес;

4. Простоту в техніці ведення обліку виробничих затрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються завчасно, із виказанням нормативної кількості виробничих затрат.

До недоліків системи стандарт-кост спеціалісти відносять такі моменти:

1. Практично важко встановити ступінь напруженості норм стандартів;

2. Норми стандарти переглядаються рідше, ніж змінюються виробничі умови;

3. Виключається можливість повторного обчислення виробничих затрат за операціями та замовленнями;

4. Полегшуються канцелярські роботи, але не кожну господарську операцію документують і вартість її не визначають;

5. Стандарт-кост можна використовувати для оцінки виконання встановленого завдання, тільки в тому випадку, коли стандарти реальні, досяжні і добре керовані.

6. Не на всі виробничі витрати можна встановити стандарти.

3.5.4 Облік виробничих витрат за системою директ-костинг

Директ-костинг – це метод калькуляції витрат виробництва при якому в затрати на виробництво включають тільки змінні витрати, а постійні та постійні накладні витрати не входять до елементів собівартості, вони як витрати даного періоду списуються з отриманого прибутку протягом того періоду, в який вони були здійснені. Отже, постійні накладні витрати виключаються з вартості товарних запасів на початок і кінець року.

Практичне застосування директ-костингу у великій мірі визначається правильним розподілом затрат на постійні та змінні. Складність розробки методу точного розподілу затрат полягає в тому, що той самий вид затрат в одному випадку відноситься до змінних затрат, в іншому – до прямих. Для прикладу, відрядна заробітна плата працівників відноситься до змінних витрат, а якщо він працює на погодинній тарифній ставці – витрати відносять до постійних.

Будь-які витрати можна рахувати постійними або змінними залежно від мети, задля якої їх здійснюють. Зважаючи на цю обставину, рахунки за характером затрат спочатку розподіляють за відділами, а потім класифікують як змінні та постійні відповідно до функції, що здійснює кожен відділ. Розподіл постійних та змінних витрат базується на певних обмеженнях, яких слід обов’язково дотримуватися, для того, щоб попередити помилки при визначенні затрат.

Отже, першою відмінною особливістю системи директ-костинг є розподіл виробничих затрат на постійні та змінні.

Другою особливістю цієї системи є інтеграція управлінського і фінансового обліку. Система директ-костинг, яку запропонував в 1936 р. американський вчений Джонатан Харісон полягає в тому, що записи виробничого (управлінського) і фінансового обліку об’єднують у загальну систему і відображають у головній книзі. Регулярно виробничі затрати і звіт про прибутки та збитки подається керівництву у вигляді залежності даних “вартість – обсяг виробництва – прибуток ”. Такий метод називають моністичною системою ведення обліку.

Третьою відмінною особливістю калькуляції собівартості продукції за системою директ-костинг є процес багатостадійного складання звіту про доходи фірм. Ці звіти складаються на основі маржинального доходу. Багатоступеневі звіти мають не менше двох розділів: верхній показує маржинальний дохід, а нижній - чистий дохід.

Маржинальний дохід визначають як різницю між обсягом реалізованої продукції та змінними затратами.

Чистий дохід обчислюють як різницю між маржинальними доходами та постійними затратами.

Якщо ж змінні затрати поділяти на виробничі і невиробничі, то звіт про доходи буде триступеневим. У цьому випадку на першому етапі визначають виробничий маржинальний дохід, на другому етапі обчислюють маржинальний дохід у цілому по фірмі як різниця між виробничим маржинальним і поза виробничими змінними затратами, на третьому – чистий прибуток фірми шляхом мінусування із загальної суми маржинального доходу суми постійних витрат.

Багатостадійний метод постійно розвивається і вдосконалюється. Основні форми багатостадійних звітів про доходи фактично стандартизувалися.

Для кращого розуміння специфіки калькуляції собівартості продукції за системою директ-костинг її варто порівняти з традиційною системою повного розподілу затрат на вироби.

До переваг системи директ-костинг можна віднести:

1. Собівартість, обсяги виробництва та прибуток, які завжди можна отримати з періодичної звітності;