Роль аудиту 1 page

Бухгалтерські звіти компаній підтверджують аудиторські звіти, виконані незалежними професійними аудиторами.

У більшості країн встановлюється стандартна форма аудиторського звіту, де вказують його обов’язкові основні положення.

В окремих країнах на основі вимог закону необхідно представляти не один аудиторський звіт. Наприклад, іспанські бухгалтерські звіти можуть включати як незалежні аудиторські звіти, так і звіти аудиторів-акціонерів.

Національні закони по-різному визначають тих, кому адресовані аудиторські звіти. Це або акціонери, або рада директорів. Також мають бути визначені частини щорічної звітності, яка підлягає аудиту.

В аудиторських нормах рекомендовано вказувати стандарти, на які орієнтується аудитор при складанні звітів. Якщо це не робиться, то вважають, що аудитор застосовує національні стандарти. При аналізі аудиторських звітів стандарти застосовувалися менше, ніж в 60% аудиторських звітів, і не застосовувала жодна компанія Австрії та Німеччини.

У різних країнах по-різному підходять до того, вказувати в звіті прізвище аудитора чи назву аудиторської фірми. Назва фірми може бути корисною на міжнародному рівні, а прізвище – на національному, де знайомі з репутацією цього спеціаліста.

При проведенні аудиторських перевірок слід дотримуватися збалансованого складу між спеціалістами, що працюють “на виїзді ” в різних країнах, і місцевими аудиторами. В будь-якому випадку дисбаланс викликає додаткові витрати.

При орієнтації на національних аудиторів:

– необхідні витрати на їх додаткову підготовку за стандартами;

– знизиться можливість порівняння роботи аудиторів різних країн;

– місцеві аудитори можуть виявити поблажливість до керівництва місцевої філії на шкоду загальним інтересам;

– місцеві аудитори можуть бути не ознайомлені в повному обсязі зі стратегією діяльності міжнародних бухгалтерських організацій.

Залучення тільки аудиторів, що працюють на міжнародному рівні, створює проблеми:

– високі транспортні видатки та високі ставки цих спеціалістів;

– аудитори часто досконало не знають особливостей бізнесу, культури та менталітету, які добре відомі місцевим спеціалістам, а це, в свою чергу, потребує додаткової спеціальної підготовки;

– витрати часу на переїзди спеціалістів.

У зв’язку з цими проблемами використовують комбінований підхід: основну частку роботи покладають на місцевих спеціалістів, а окремі завдання вирішують аудитори з центру.

Під час аудиторської діяльності можуть виникнути практичні труднощі.

Так, в окремих країнах деякі типи аудиторських перевірок не проводяться, що створює проблеми в спілкуванні з третіми країнами.

Національні особливості можуть сприяти небажанню третьої сторони підтверджувати баланси. Наприклад, Лондонська брокерська фірма, яка має клієнтів з країн із суворими законами в біржових операціях, може зіткнутися з тим, що клієнти негативно поставляться до деталізації своїх бухгалтерських звітів, передусім надісланих поштою. З іншого боку, в Японії вважається неможливим просити підтвердження звіту: оскільки аудиторська процедура призначена для підтвердження, то аудит у цій країні вважають образою.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Як впливає світовий економічний розвиток на побудову міжнародної системи обліку та звітності?

2. Які фактори визначають національні особливості бухгалтерських систем?

3. Дайте загальну характеристику бухгалтерських систем.

4. Які організаційні моделі обліку існують у світі?

5. Охарактеризуйте Британко - американську модель обліку.

6. Охарактеризуйте Континентальну модель обліку.

7. Охарактеризуйте Південноамериканську модель обліку.

8. Охарактеризуйте Інтернаціональну модель обліку.

9. Дайте детальну характеристику видів обліку.

10. У чому відмінність і схожість між управлінським і фінансовим обліком?

11. Як проводиться регламентація обліку за міжнародними стандартами?

12. Які принципи обліку використовують у зарубіжних країнах?

13. У чому принципові відмінності бухгалтерського обліку за кордоном і в Україні?

14. Вкажіть на особливості організації аудиту за кордоном.

2. Міжнародні системи планів рахунків бухгалтерського обліку

2.1 Загальні принципи побудови міжнародних планів рахунків бухгалтерського обліку

Система рахунків бухгалтерського обліку подається за типовим планом. Планом рахунків бухгалтерського обліку називається їх групування за економічним змістом, призначенням і структурою в систематизованому переліку. Міжнародні системи цих планів становлять таке їх групування, що дає можливість обліковувати і контролювати господарську діяльність як в межах окремих підприємств і країн, так і на міжнародному рівні.

Проблемам утворення та впровадження планів рахунків бухгалтерського обліку в світі приділяють дуже багато уваги. Це пояснюється необхідністю забезпечення достовірності облікових даних, підвищення їх управлінських функцій, впровадження на їх основі дієвих систем оподаткування.

Нині створено три міжнародні плани рахунків бухгалтерського обліку:

– ЄС;

– Організації африканської єдності;

– Англосаксонської облікової системи.

Найпоширеніший план рахунків Організації африканської єдності, що розроблений у 1969 р. і впроваджений у більшості країн Африки як національний.

Слід визначити такі принципи побудови планів рахунків бухгалтерського обліку:

1. Міжнародні вимоги до бухгалтерського обліку –

а) точне відображення майнового та фінансового стану;

б) правильність оцінки засобів і джерел;

в) наявність облікових періодів;

г) постійність методів, які використовують;

д) повнота охоплення об’єктів.

2. Чітке визначення в плані рахунків чотирьох їх категорій –

а) балансові рахунки (активні, пасивні, активно-пасивні). Як правило, сюди відносять 5 класів рахунків, що дають змогу скласти бухгалтерський баланс;

б) рахунки для визначення результатів діяльності (експлуатаційної,

фінансової та надзвичайної) підприємства;

в) рахунки управлінської бухгалтерії, що використовують для прийняття тактичних і стратегічних рішень, визначення й аналізу собівартості продукції;

г) рахунки, з допомогою яких поєднуються дані фінансової та управлінської бухгалтерій.

Використання цього принципу в світовій практиці дає можливість організувати фінансове управління підприємством за даними фінансової бухгалтерії, а тактичне і стратегічне управління – за даними управлінської бухгалтерії.

3. Визначення фінансових результатів роботи підприємства чотирма способами за чотирма категоріями рахунків – балансовий, затрати-випуск, управлінський і метод, що поєднує фінансову й управлінську бухгалтерії.

4. У більшості регіонів і національних планах рахунків виокремлюють основні рахунки, субрахунки першого та другого порядків, аналітичні рахунки першого та другого порядків. Так здійснюється кодування на підставі десяткової системи кодування планів рахунків, яке дає можливість визначити балансові рахунки (класи 1 – 5), рахунки затрати-випуск (класи 6 – 7), позабалансові рахунки (клас 8), рахунки управлінської бухгалтерії (клас 9) і резерв для внутрішніх потреб підприємства (клас 10).

2.2 План рахунків бухгалтерського обліку ЄС

План рахунків бухгалтерського обліку ЄС визначає бухгалтерський облік як функцію управління та інформаційне джерело прийняття рішень. Він базується на міжнародних і національних стандартах і законах.

Основними особливостями цього плану рахунків є:

1. Він розроблений 25 липня 1978 р. і встановлює єдині норми та вимоги для країн ЄС за кожною статтею балансу та звіту про прибутки і збитки.

2. У ньому враховуються вимоги торговельного кодексу, який, зокрема, визначає перелік обов’язкових звітів, що використовуються господарськими одиницями.

3. Він виходить із податкових кодексів, які регламентують норми та методи проведення інвентаризації, створення резервів і визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню.

4. Він відповідає вимогам законодавства, яке передбачає організацію обліку та контролю залежно від форм власності, видів підприємств і розмірів.

Детальніше побудову плану рахунків бухгалтерського обліку ЄС розглянемо на прикладі національного плану рахунків Франції.

Загальна характеристика класів рахунків:

Клас 1. “Рахунки капіталів ” (9 рахунків)

10 “Капіталу, 11 “Результат минулого періоду ”, 12 “Результат звітного періоду ”.

Клас 2. “Рахунки матеріальних і нематеріальних основних засобів і фінансових вкладень ” (8 рахунків) 20 “Нематеріальні основні засоби ”, 21 “Матеріальні основні засоби ”, 25 “Фінансові вкладення ”.

Клас 3. “Рахунки запасів незавершеного виробництва ”

31 “Сировина і матеріали ”, 32 “Інші матеріали ”, 35 “Готова продукція ”, 36 “Товарин.

Клас 4. “Рахунки розрахунків ” 40 “Постачальники, 41 “Покупців, 46 “Дебітори та кредитори ”.

Клас 5. “Фінансові рахунки ” 52 “Каса.

Клас 6. “Рахунки затрат за елементами ” (9 рахунків) 60 “Покупки.

Клас 7. “Рахунки доходів за видами ” (9 рахунків).

Клас 8. “Спеціальні рахунки ” – призначені для обліку коштів і зобов’язань, що мають позабалансовий характер.

Клас 9. “Рахунки аналітичної експлуатації ” – призначені для прийняття управлінських рішень фірми та перспективного її розвитку.

Фінансовий результат визначають шляхом співставлення затрат із загальним випуском на підприємстві за видами діяльності.

Фінансовий результат, який відображений на рахунку 12 “Результат звітного періоду ”, визначають за даними рахунків 1–7 класів. Вказана рівність фінансового результату визначається за принципом подвійного запису та системи рахунків (балансових і затрати-випуск).

2.3 План рахунків Організації африканської єдності

Метою створення плану рахунків Організації африканської єдності було:

– розробка системи рахунків, які здатні задовольнити всіх користувачів облікової інформації;

– нормалізація фінансової бухгалтерії;

– пристосування бухгалтерських методів до сучасних засобів обробки інформації.

Особливістю плану рахунків Організації африканської єдності є чітке визначення 9 класів рахунків у двох розділах.

Розділ І “Рахунки фінансової бухгалтерії ”:

Клас 1. “Рахунки капіталів ” 10 “Капіталу, 11 “Резерви, 12 “Результати минулих періодів ”.

Клас 2. “Рахунки основних засобів ” 20 “Нематеріальні активи й основні засоби ”, 21 “Інші матеріальні основні засоби ”, 23 “Матеріальні засоби в незавершеному виробництві ”.

Клас 3. “Рахунки запасів ” 30 “Товари”, 31 “Сировина та матеріали ”, 35 “Готова продукція ”.

Клас 4. “Рахунки розрахунків ” 40 “Постачальники”, 41 “Покупці”, 46 “Дебітори та кредитори ”.

Клас 5. “Фінансові рахунки ” 57 “Каса”.

Клас 6. “Рахунки витрат за елементами ” 60 “Запаси продані ”, 61 “Сировина та матеріали спожиті ”.

Клас 7. “Рахунки доходів за видами ” 70 “Продаж товарів ”, 71 “Продаж готових виробів ”.

Клас 8. “Ефективність управління ” 84 “Визначення результатів реалізації елементів активу ”, 86 “Визначення чистих результатів діяльності ”.

Клас 9. “Рахунки аналітичної експлуатації ” 91 “Рахунки перерозподілу витрат ”.

Цей план рахунків передбачає два шляхи визначення чистого результату роботи.

Перший визначається за даними управлінської бухгалтерії: підсумок рахунків 7-го класу “Рахунки доходів за видами ” мінус підсумок рахунків 6-го класу “Рахунки витрат за елементами ” плюс (мінус) результат реалізації основних засобів (рахунок 84) і мінус підсумок рахунку 86 “Визначення чистого результату діяльності ”.

Другий визначається за даними рахунків фінансової бухгалтерії балансовим методом – шляхом співставлення дебетових і кредитових залишків за рахунками, а саме: додаються всі суми дебетових залишків за рахунками 1–5 класів і віднімається вся сума кредитових залишків за рахунками 1–5 класів. Результат дорівнює чистому прибутку або чистому збитку.

Загалом план рахунків Організації африканської єдності є значним внеском у нормалізацію бухгалтерського обліку в Африці й інших країнах, які розвиваються, і підготував поступовий їх перехід до світової системи бухгалтерського обліку. Окремі африканські країни зробили деякі вдосконалення в цей план рахунків. Так, національний план рахунків Сенегалу має додатковий нульовий клас, призначений для обліку позабалансових рахунків.

2.4 План рахунків Англосаксонської облікової системи

Характерною ознакою Англосаксонської облікової системи є відсутність загальноприйнятих національних планів рахунків (Великобританія, США, Канада). Їй властиві такі принципи організації:

а) дві самостійні бухгалтерії – фінансова й управлінська. Фінансова бухгалтерія дає загальну характеристику майна підприємства і всієї економічної діяльності, веде аналітичний облік розрахунків із постачальниками, покупцями, іншими юридичними та фізичними особами, а також фінансових операцій. За даними фінансового обліку визначається прибуток чи збиток і складається фінансова звітність. Управлінський облік призначений для задоволення інформаційних потреб управління і вирішує такі завдання, як визначення очікуваного доходу від тієї чи іншої господарської операції, складання прогнозів про рентабельність випуску нових видів продукції на підставі вивчення ринку збуту і фінансовий стан фірми на перспективу. Він необов’язковий і застосовується, як правило, на великих фірмах;

б) план рахунків будується на основі методу “затрати-випуск”;

в) постійне спрямування бухгалтерського обліку на оперативне визначення фінансового результату;

г) визначення фінансових результатів проводиться на базі групування витрат за елементами з чітким відображенням додаткової вартості.

Кожна фірма, враховуючи внутрішні потреби, розробляє власний план рахунків бухгалтерського обліку. Для прикладу розглянемо план рахунків однієї з американських фірм (табл. 2):

Таблиця 2

Рахунки активів показують різного роду збільшення чи зменшення цінностей. Рахунок 111 “Каса” використовується для реєстрації руху грошової готівки чи інших засобів обміну, що приймаються банком на вклади за номінальною вартістю; на ньому також відображають готівкові гроші в касі.

Рахунок 112 “Векселі отримані ” застосовують для обліку боргових письмових зобов’язань виплатити певну суму грошей чи інших зобов’язань покупців оплатити в майбутньому відвантажені їм товари чи послуги. Відпуск товарів чи надання послуг збільшує суму на цьому рахунку, а оплата – зменшує.

Рахунки 117 і 118 використовуються для відображення оплати товарів і послуг, які з часом стануть видатками, але зараз рахуються в складі активів.

Рахунок 141 “Земля” відображає вартість придбаної землі, що використовується в основній діяльності фірми. Рахунок 142 “Будівлі призначений для реєстрації покупки та продажу будівель і споруд, які використовують в основній діяльності фірми. Рахунок 146 “Обладнання” показує вартість придбаного обладнання. Для кожного типу обладнання відкривається, як правило, окремий аналітичний рахунок.

На рахунках пасивів відображають збільшення чи зменшення зобов’язань.

До рахунків пасивів відносять:

211 “Векселі видані ” – використовують для реєстрації збільшення чи зменшення грошових зобов’язань кредиторам;

212 “Рахунки до оплати ” – обліковують суми, які повинна виплатити фірма кредиторам.

Баланс фірми має вигляд: Активи = Пасиви + Капітал

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Які загальні принципи побудови міжнародних планів рахунків бухгалтерського обліку?

2. Вкажіть на основні особливості плану рахунків бухгалтерського обліку ЄС.

3. Вкажіть на основні особливості плану рахунків Організації африканської єдності.

4. Вкажіть на основні особливості плану рахунків Англосаксонської облікової системи.

3. Бухгалтерський облік у США

3.1 Облік основного капіталу

3.1.1 Загальна характеристика обліку в США

Бухгалтерський облік у США й інших країнах поділяється на управлінський і фінансовий.

Найважливішими в цій державі вважаються такі облікові принципи:

1. Ведення записів. Повинні бути зафіксовані всі операції, що змінюють фінансово-господарську діяльність установи.

2. Вимірювання (оцінка). Дані повинні бути відображені в таких грошових вимірниках, щоб їх можна було використовувати різним користувачам.

3. Класифікація облікових записів. Необхідно використовувати таку класифікацію, яка би дала змогу правильно ідентифікувати активи та зобов’язання підприємства, визначати розходження.

4. Зміни (виправлення) в записах. Суть усіх змін повинна бути чітко відображена в документах.

5. Звітність. Звіти повинні складатися зі встановленою періодичністю і відображати успіхи або недоліки в економічній діяльності підприємства.

Питаннями бухгалтерського обліку в американських концернах займаються: скарбник, контролер, головний бухгалтер, внутрішній ревізор і підпорядковані їм облікові відділи.

Скарбник організовує операції з готівкою та цінними паперами, стежить за вдосконаленням операцій і здійснює контроль за ними.

Контролер відповідає за організацію та функціонування системи обліку і зовнішньо-фінансової звітності, за складання операційних фінансових кошторисів, організовує фінансові звіти, вивчає та розробляє показники та форми звітності, рекомендує різні системи обліку витрат виробництва і доходів тощо.

Головний бухгалтер займається керівництвом обліку. Він керує системою обробки даних і безпосередньо спостерігає за її центром.

Внутрішній ревізор забезпечує перевірку бухгалтерських записів і статистичних даних, узгодженість затверджених правлінням проектів із виробничими відділами, контроль за збереженням матеріальних цінностей і грошових сум, вивчає вплив застосовуваних методів контролю та результати господарської діяльності.

Якщо контролер безпосередньо не відповідає за фінансові кошториси, до складу бухгалтерії входить директор або завідувач із фінансових питань. Під його керівництвом розробляють виробничий кошторис компанії, встановлюють форму цехових коштів і методи контролю за їх використанням, ведуть спостереження за витрачанням кошторисів відповідно до затвердженого кошторису.

Поряд із вказаними існує професія бухгалтера-ревізора (аудитора). Вперше вона з’явилась у 80-і рр. ХІХ ст. У травні 1880 р. було створено Інститут дипломованих бухгалтерів Англії, згодом подібні інститути виникли в США.

Поява аудитора зумовлена зростаючою недовірою до опублікованої звітності. Акціонери та кредитори, вкладаючи свої капітали в різні фірми, не мають гарантії, що прибуток правильно і повністю відображений у звітності.

Відділ кошторисів проводить аналіз фінансових кошторисів і дає консультації при їх підготовці за асигнуваннями на будівництво та придбання основних засобів.

Загальний облік здійснюється переважно у відділі загального обліку, де ведеться головна книга та допоміжні реєстри за операціями, що не обліковуються в інших відділах бухгалтерії. Відділ також складає зведену бухгалтерську звітність.

Відділ податкового обліку займається питаннями, пов’язаними з платниками податків. Очолює його керуючий або адміністратор із питань фінансів, який підпорядкований казначею. При визначенні податкових зобов’язань фірми він тісно співпрацює із загальним і ревізійним відділами й отримує вказівки від контролера.

В американських компаніях фінансовий облік централізований. Інформація про стан справ у філіалах компаній надходить у центральну бухгалтерію через канали передачі інформації за допомогою комп’ютерної мережі.

Організація обліково-фінансової діяльності у філіалах фірм досить специфічна і залежить від розміру та характеру цих філіалів.

Основні рекомендації щодо організації облікових відділів зводяться до наступного:

– кожному працівникові обліку необхідно точно визначити його обов’язки та викласти їх письмово;

– координація взаємовідносин між однією людиною та групою людей повинна бути визначена письмово;

– адміністратор та інші службовці підпорядковані вказівкам, які йдуть з одного джерела;

– вся діяльність облікового персоналу повинна бути розбита на логічні функції відповідно до індивідуальних обов’язків кожного;

– дії виконавців повинні бути згруповані таким чином, щоби виконання їх поєднувалося з ефективністю виробництва.

Позитивним є те, що питання організації обліку постійно знаходяться в центрі уваги американських бухгалтерів, які працюють над забезпеченням гнучкості та згідно з обставинами, що постійно змінюються.

3.1.2 Суть основного капіталу та особливості його оцінки

Основні засоби в зарубіжних країнах ототожнюють із поняттям необоротні активи (довгострокові активи). Вираження необоротних активів у грошовому виразі називається основним капіталом. Поняття необоротних активів дещо ширше від поняття основні засоби, оскільки сюди ще відносять вартість землі та її родовищ, а також вартість нематеріальних активів. Отже, необоротні активи можна поділити на такі види:

– матеріальні активи: земля, будівлі, обладнання (основні засоби);

– природні ресурси;

– нематеріальні активи.

Матеріальні активи мають фізичну натуральну форму. Сюди, наприклад, відносять землю. Оскільки термін її використання практично необмежений, це єдиний вид матеріальних активів, за яким не нараховують амортизацію. Будівлі, споруди, обладнання підлягають амортизації, що становить розподіл вартості активу протягом терміну його експлуатації.

Природні ресурси за економічним змістом відрізняються від землі тим, що видобуваються і переробляються як початкова сировина для виробництва.

Серед природних ресурсів виділяють руду, нафту, газ, лісоматеріали і т. д. Особливістю (рисою) природних ресурсів є те, що вони піддаються не зносу, а вичерпуванню (виробленню, виснаженню), і це означає їх поступове зменшення внаслідок видобутку, вирубки тощо.

Нематеріальні активи є засобами тривалого користування, які не мають фізичної натуральної природи, і переважно слугують легалізацією прав власників або підтримкою їх переваг, зумовлених правом власності. До них відносяться патенти, авторські права, торгові знаки, торгові назви товарів, ліцензії, франшизи, гудвіл.

Базою оцінки основного капіталу прийнято вважати фактичну собівартість придбання, тобто оплачену вартість майна на рахунку продавця або підрядчика (за мінусом комерційної знижки (скидки) плюс податки, транспортні витрати, вартість встановлення та приведення його в дію. Водночас цей варіант оцінки використовують не завжди, а принципи оцінки основних засобів визначає переважно рада директорів у великих фірмах. Загалом прийнято, що в балансі основні засоби показують за залишковою вартістю.

У США існують такі методи оцінки основного капіталу:

а) ліквідаційна вартість – це оцінка з позиції продавця тієї суми, яка може бути виручена в результаті продажу за вирахуванням витрат на реалізацію. Ліквідаційна вартість повинна відображати найменшу оцінку вартості об’єкта підприємницької діяльності;

б) відновна вартість – це оцінка з позиції покупця. Загалом відновна вартість вища ліквідаційної, бо із суми отриманої виручки не виключаються затрати на реалізацію;

в) балансова вартість – це оцінка майна за залишковою вартістю, є вартістю об’єкта підприємницької діяльності, що відображається в його фінансових звітах. Для підприємства загалом балансова вартість буде дорівнювати загальній величині активів із вирахуванням загальної суми зобов’язань, тобто розміру власного капіталу. Існує ряд причин, за якими балансова вартість компанії, вказана в її балансовому звіті, не обов’язково дає адекватну картину фінансового стану компанії на певний момент часу. Основна проблема полягає в тому, що в більшості країн облік ведуть за принципом початкової вартості;

г) поточна вартість (дохідна мето дичка). Мета оцінки полягає в обчисленні приблизного рівня рентабельності об’єкта, в обчисленні величини майбутніх прибутків, доходів;

д) правдива вартість – оцінюють активи фірми, відношення ціни акції до доходу. Для компаній, які існують давно та досягли стійкого рівня доходів, цей коефіцієнт знаходиться на науковому рівні – приблизно 5:7. Для відносно нових компаній, що мають сприятливі умови для значного збільшення майбутніх надходжень, цей коефіцієнт може бути вищим.

У таких випадках, коли реалізація підприємства відбувається за ціною, що вища реалізованої вартості активів (балансової вартості), то різниця відноситься на нематеріальні активи. У випадках, коли підприємство придбано за ціною, що нижча його реальної вартості, то дооцінка, як правило, не проводиться.

3.1.3 Облік нематеріальних активів

Міжнародні стандарти практично не регулюють облік нематеріальних активів, окрім стандартів 9 “Затрати на наукові дослідження та розробки” і 22 “Об’єднання підприємств (облік гудвілу при об’єднанні)”.

Нематеріальні активи мають такі властивості: відсутність матеріальної форми, тривалий термін використання, властивість приносити дохід.

У США їх поділяють на дві групи:

1) патенти, авторські права, ліцензії, для яких можна визначити затрати на придбання і термін корисного використання;

2) нематеріальні активи типу гудвіл, що дають фірмі певні права та привілеї, але для яких неможливо однозначно визначити затрати на придбання і термін корисного використання.

При обліку виникають проблеми:

а) визначення початкової вартості;

б) визначення терміну корисного використання та способу амортизації;

в) визначення в обліку постійно зменшуваної вартості цих активів;

г) проблеми обліку гудвілу.

Початкова вартість нематеріальних активів дорівнює вартості придбання, яку включають у витрати поточного періоду.

Термін корисного використання нематеріальних активів визначає саме підприємство, але він не повинен перевищувати 40 років, окрім авторських прав за американськими стандартами. В інших країнах цей термін значно нижчий. У європейських країнах термін списання гудвілу 5 років.

Амортизація нематеріальних активів звичайно проводиться методом прямолінійного списання: рівними частинами протягом корисного терміну використання.

Патенти – це ексклюзивне право, що надається урядом на виробництво певного продукту або використання специфічного процесу чи технології.

Патент дає власнику виключне право використовувати, виробляти або продавати цей продукт чи процес. У США патенти видає Патентне бюро на термін 17 років. Якщо патент придбано у винахідника чи власника, то купівельна ціна стає основою початкової вартості. Також до початкової вартості включають усі витрати, пов’язані з правовим оформленням, гонорари юристам, витрати на успішний захист патенту. А витрати, які мала компанія в зв’язку з розробкою ідеї, продукту чи процесу, що згодом патентується, відносять на витрати того періоду, в якому вони виникли, тобто є поточними витратами і не капіталізуються.

Початкова вартість амортизується протягом 17 років або протягом корисного терміну використання, якщо він менший 17 років. Термін корисного використання може бути менший у зв’язку зі зміною попиту або виникненням нових винаходів.

Суму річних амортизаційних відрахувань списують у дебет рахунку:

Д “Витрати на амортизацію патенту ”, Кредит “Патент”.

Якщо патент стає непотрібним, а вартість його ще не амортизувалася повністю, то залишкову вартість списують на збитки:

Д “Збитки від патенту ”, К “Патенти.

Авторські права – це ексклюзивне право, яке надає уряд власникові (авторові) твору літератури, музики чи інших видів мистецтва, комп’ютерних програм. Авторські права дійсні протягом терміну життя автора плюс 50 років і дають виключне право їх власнику чи спадкоємцям на копіювання, публікування та продаж цього твору; вони не відновлюються, але можуть бути передані або продані фізичній чи юридичній особі.