Роль аудиту 2 page

Авторські права відображаються в бухгалтерському обліку за вартістю придбання, що включає купівельну ціну й інші витрати. Затрати на їх розробку відображають як поточні затрати.

Термін амортизації авторських прав набагато коротший, ніж юридичний термін дії. Їх вартість списується за період, протягом якого вони приносять прибуток (вигоду) компанії наприклад, на публікацію відомого роману найімовірніше будуть списані за 2–3 роки.

Торгові марки і знаки – це зареєстровані символи, що дають власнику право визначати певне підприємство, продукт або послуги. У США їх реєструє також Патентне бюро, яке забезпечує юридичний захист протягом 20 років із правом поновлення. Отже, компанія, зареєструвавши торговий знак і марку, має право користуватися ними 20 років, після закінчення цього терміну поновити реєстрацію ще на 20 років і робити це кілька разів. Завдяки цьому торгові марки і знаки мають необмежений термін існування.

Ринкова вартість торгової марки і знаку може бути значною – до десятків мільйонів доларів США, як “Мальборо” та “Кока-кола. Але в бухгалтерському облікові початкова вартість виступає як купівельна вартість плюс витрати на придбання. Якщо вартість торгової марки і знаку незначна, то вона може не капіталізуватися і списуватися на витрати поточного періоду.

Період амортизації торгової марки і знаку визначається не стільки терміном використання (він необмежений), а вимогою списання в термін, що не перевищує 40 років. На практиці цей термін значно коротший.

Ліцензії, привілеї, формули, технології. Ці нематеріальні активи є ексклюзивним правом на користування територією, формулами, технологіями, дизайном.

Привілеї бувають двох типів:

1. Франшиза – це привілей, який дає власник (франчайзор – franchisor) за певну плату іншій особі (франчайзі – franchisec) на основі контракту, що дає можливість цій особі продавати певні продукти, товари чи послуги, використовувати торгові марки і знаки або здійснювати певну діяльність у певній географічній зоні, користуючись ім’ям франчайзора. Прикладом франшизи є закусочні “Макдональдс”.

2. Інший тип – це право, що надає підприємству уряд і передбачає монопольну перевагу на використання суспільної власності. Наприклад, використання землі для телефонних чи електричних ліній, використання вулиць міста для приватного автобусного маршруту. Такі права, що отримані за угодою з урядовими органами, називаються ліцензіями.

Ці привілеї можуть бути отримані на певний період або на постійне користування.

Початкова вартість нематеріальних активів визначається величиною затрат на придбання ексклюзивного права, тобто затратами на юридичні послуги, різні встановлені збори, попередню одноразову оплату. Щорічні платежі, які здійснює франчайзі відповідно до контракту, є його витратами поточного періоду і не капіталізуються.

Період амортизації для привілеїв з обмеженим терміном дорівнює цьому терміну дії, а для привілеїв з необмеженим терміном не повинен перевищувати 40 років.

Гудвіл (ціна фірми) є найскладнішим і найсуперечливішим за змістом нематеріальним активом. У це поняття входить сукупність факторів переваг однієї компанії над іншими. До таких факторів відносять: високий рівень професіоналізму управлінської команди, особливий виробничий і технологічний процес, хороша взаємодія управлінського персоналу з робітниками, першокласні програми підготовки кадрів, слабкість в управлінні конкурента, вигідне географічне розташування, сприятливі норми державного та податкового регулювання.

Нематеріальні активи відображають в обліку за початковою вартістю, яка включає ціну придбання та вартість юридичного оформлення контракту. Якщо нематеріальні активи придбані в обмін на акції чи інші активи, то початкова вартість нематеріального активу є ринковою вартістю відданих об’єктів або отриманого нематеріального активу.

Гудвіл відображається в облікових реєстрах і звітності лише в тому випадку, якщо компанію або її частину купує інша сторона і вона переходить у власність останньої.

Таким чином, вартість гудвілу визначають у процесі обміну. Якщо ж компанія з моменту її утворення не брала участі в процесах купівлі-продажу, то величину гудвілу, створеного цією компанією, не відображають в обліку та звітності в зв’язку з неможливістю об’єктивно вар тісно оцінити гудвіл.

Теоретично величину гудвілу в грошовому виразі можна встановити, кількісно визначивши фактори переваг тієї або іншої компанії над іншими. Нині такої вдосконаленої методики поки що не існує. Фактично величину гудвілу визначають шляхом порівняння ринкової вартості чистих матеріальних активів і кількісно визначених нематеріальних активів з контрактною (договірною) ціною фірми, яку купують. Різниця складає позитивний гудвіл, якщо величина контрактної (договірної) ціни більша ринкової вартості й активів компанії. Якщо ж ринкова вартість більша (вища) контрактної ціни купівлі активів, то виникає поняття негативного гудвілу. Така ситуація є результатом недосконалості ринку: продавець був би в більшій вигоді, продаючи свої активи індивідуально, а не як єдине ціле (оптом).

3.1.4 Облік природних ресурсів

Характерною особливістю природних ресурсів є те, що при видобутку вони перетворюються в матеріальні запаси, які підлягають подальшій переробці чи продажу. Їх відображають у бухгалтерському обліку за вартістю придбання, причому в процесі розробки їхня вартість зменшується. Так, залишкова вартість родовища нафти при видобутку зі свердловини буде зменшуватися на суму, що дорівнює вартості добутих барелів. Зменшення вартості природних ресурсів реєструється як їх виснаження. Термін “виснаження ” включає в себе не тільки зменшення природних ресурсів, а й пропорційне списання вартості природних ресурсів на видобуті чи розроблені матеріальні цінності. Витрати розподіляються таким же шляхом, як при нарахуванні амортизації виробничим методом. При купівлі чи розробці ресурсів визначають розрахунковий показник потужності (величини) запасів у барелях, тоннах або кубічних метрах. Вартість однієї видобутої одиниці ресурсів визначають шляхом ділення вартості придбання за мінусом ліквідаційної вартості природних ресурсів на розрахункову величину запасів. Наприклад, в шахті запаси вугілля оцінюють в 100000 дол., ліквідаційна вартість запасів – 20000 дол., вартість придбання шахти – 120000 дол. Вартість 1 т добутого вугілля (вартість виснаження) – 1 дол. Якщо видобуто 10 тис. т вугілля, то вартість виснаження становить 10000 дол. У бухгалтерському обліку ця операція буде проведена таким записом: Дебет рахунку “Видатки з виснаження природних ресурсів ” 10000 дол. Кредит рахунку “Нагромаджене виснаження ” 10000 дол.

Витрати на розвідку та розробку нафтових і газових родовищ проводяться в обліку двома шляхами:

1. Витрати включаються у вартість родовища і становлять вартість всього ресурсу (запасу). Ця вартість перетворюється в необоротні активи (капіталізується) і зменшується протягом всього терміну експлуатації.

2. Методом повних витрат, тобто перенесення на вартість родовища всіх попередніх витрат за вдалі та невдалі розробки.

3.1.5 Способи обліку основних засобів

Для організації обліку основних засобів вони попередньо класифікуються за наступними ознаками:

1. Функціональна роль (призначення) майна – заводських будівель, складських приміщень, виробничого та конторського обладнання, транспортних засобів і т. д.

2. Термін служби, тобто передбачуваний термін експлуатації майна, а, отже, розмір нарахованої амортизації.

3. Місце знаходження – цехи, відділи і т. д.

4. Фізичний характер обладнання (пресове, прокатне і т. д.).

Крім цього, в більшості західних країн аналітичний облік основного капіталу ведуть за такими групами:

– земля;

– будівлі;

– машини та обладнання;

– автоматичне обладнання;

– обладнання контор.

Кожній складовій цієї класифікації відповідає синтетичний рахунок у плані рахунків.

Облік основного капіталу на Заході ведеться за кожним об’єктом так само, як і в нас.

Переміщення майна, а також ліквідація основних засобів без письмового дозволу відповідальних осіб не дозволяється; факт ліквідації спочатку оформляється так званим балансом на списання майна. В цьому бланку вказують: ціну придбання, суму нарахованої амортизації, залишкову вартість.

За наслідками ліквідації складають спеціальний звіт, у якому перераховують одержані від ліквідації матеріали зі зазначенням процента їх придатності порівняно з новим. Обов’язково вказують прізвище відповідальної особи за ліквідацію. Результат від ліквідації списується на фінансові результати поточного року.

При надходженні основних засобів складають записи:

Дебет рахунків “Будівлі”, “Земля”, “Машини і обладнання ”.

Кредит рахунків до оплати (якщо оплата не відбулася) або статутний фонд.

Аналітичний облік на підприємствах США ведеться в спеціальних книгах (книга основного капіталу, заводська книга, книга майна). Найпростішим та обов’язковим для всіх підприємств первинним документом аналітичного обліку необоротних активів є інвентарна таблиця.

Деякі фірми США орендують основні засоби, що сплачують орендну плату, яку відносять на собівартість продукції.

3.1.6 Облік затрат на експлуатацію основних засобів

Затрати на підтримування основних засобів у робочому стані поділяють на дві групи:

– капітальні;

– поточні.

Капітальні затрати спрямовані на створення сприятливих умов або можливостей експлуатації основних засобів у майбутньому. Поточні затрати створюють ці можливості на поточний період. Перші капітальні затрати є доповненням до основного капіталу і можуть збільшувати балансову вартість майна. Поточні включають у собівартість продукції.

Американські економісти поділяють затрати, які пов’язані з експлуатацією основних засобів на чотири групи:

– догляд і поточний ремонт;

– доповнення;

– поліпшення та амортизація;

– заміна.

Догляд за обладнанням передбачає підтримування його в доброму стані, а поточний ремонт – повернення в початковий стан. До цієї групи затрат відносять витрати на чистку, змащування та налагоджування, заміну дрібних частин, які не збільшують вартості всього обладнання або машин.

Витрати на змащування, налагодження та заміну дрібних частин завжди розглядають як експлуатаційні, що відносять на поточні витрати, тобто на собівартість продукції, і витрати на ремонт, якщо вони не включають переробок і замін тих агрегатів і вузлів машин, які виходять із ладу. Такі затрати, як правило, капіталізуються.

Таким чином, під поточним ремонтом розуміють відновлення стану майна до його повної виробничої здатності після пошкодження, аварії або в результаті понаднормативного терміну користування.

На практиці розрізняють три методи обліку затрат на поточний ремонт і утримання машин:

1. Віднесення витрат безпосередньо на затрати поточного періоду, протягом якого вони були здійснені.

2. Віднесення затрат протягом звітного року однаковими сумами на основі попередньо складеного кошторису. Для того, щоби протягом року рівномірно відносити на собівартість витрати на утримання та ремонт обладнання, створюється резерв. При цьому щомісячно дебетується відповідний рахунок з обліку собівартості розміром 1/12 частини річної суми на ці роботи і кредитується рахунок цього резерву, а фактичні витрати відносяться в дебет цього рахунку. В кінці року робиться регулювання за рахунком резерву пропорційно рахункам витрат. Кредитовий залишок з рахунку резерву може переноситися на наступний рік тоді, якщо ремонтний цикл переходить за межі поточного року.

3. З використанням рахунку резерву протягом усього періоду експлуатації обладнання. На відміну від попереднього способу, щорічне регулювання залишку на рахунку резерву не робиться, оскільки він переноситься з року в рік до кінця служби об’єкта.

Поділ затрат на групи, які пов’язані з експлуатацією основних засобів, має передусім теоретичне, ніж практичне значення. Тому на практиці облік таких витрат здійснюється разом.

3.1.7 Методи нарахування амортизації основних засобів

Усі матеріальні активи тривалого користування, крім землі, мають обмежений термін використання. Після кількох років експлуатації засоби виробництва стають повністю непридатними. Вони можуть стати непридатними з однієї із двох причин: у результаті їх фізичного зносу, в результаті їх морального зносу.

Фізичний знос засобів виробництва є результатом їх використання, експлуатації, а також дії природних факторів – вітру, дощу, сонця тощо.

Періодичний ремонт і постійний догляд можуть зберегти будівлі й обладнання в хорошому стані та значно подовжити термін їх служби, але в підсумку будь - яка будівля і кожна машина все-таки стають непридатними.

Моральний знос – це процес, у результаті якого активи не відповідають сучасним вимогам внаслідок прогресу та розвитку техніки й інших причин. Навіть будівлі часто стають морально застарілими, не встигнувши фізично зноситися. Бухгалтери, як правило, не роблять різниці між фізичним і моральним зносом, оскільки їх цікавить термін експлуатації основних засобів, не дивлячись на можливий термін їх служби.

За час експлуатації засоби виробництва періодично переносять свою вартість на новостворений продукт. У бухгалтерському обліку процес періодичного рівномірного списання капіталізованої вартості будівель та обладнання протягом корисного часу їх функціонування на витрати називається амортизацією.

Визначення розміру амортизаційних відрахувань залежить від багатьох факторів:

1. Початкової вартості – ціни придбання плюс усі необхідні витрати на доставку, встановлення (монтаж) і підготовку об’єкта до роботи;

2. Ліквідаційної (реалізаційної) вартості – суми коштів, яку компанія розраховує одержати за лом тощо, за мінусом витрат на продаж на дату реалізації активу. Ця вартість може бути визначена точно для активів із коротким терміном служби. Водночас деякі активи мають дуже обмежену сферу застосування і, відповідно, обмежений ринок збуту, тому їх реалізаційна вартість може дорівнювати сумі коштів, виручених за лом. Отже, реалізаційна вартість залежить не тільки від стану активу, а й від ринку збуту.

3. Амортизаційної вартості – різниці між початковою та ліквідаційною вартістю.

4. Оцінки корисного терміну експлуатації, тобто періоду, протягом якого об’єкт може бути використаний у виробництві. При визначенні (оцінці) корисного терміну служби об’єкта бухгалтер повинен враховувати таку інформацію:

а) нагромаджений досвід роботи з активами;

б) сучасний стан об’єкта;

в) питання ремонту і догляду за обладнанням;

г) сучасні тенденції в сфері технології та виробництва;

д) місцеві погодні умови.

5. Методів нарахування амортизації. На практиці існує багато методів списання вартості основних засобів шляхом амортизації, але найчастіше використовують такі з них:

а) метод рівномірного прямолінійного списання вартості;

б) метод нарахування зносу пропорційно обсягу виконаних робіт

(виробничий), його називають також методом одиниць продукції;

в) два методи прискореного списання:

– метод списання вартості за сумою чисел;

– метод зменшуваного залишку.

Метод рівномірного прямолінійного списання вартості є одним із найпростіших і найпоширеніших методів нарахування амортизації. Суть методу полягає в тому, що амортизована вартість об’єкта рівномірно списується протягом терміну його служби. Амортизація залежить тільки від тривалості служби. Суму амортизаційних відрахувань для кожного періоду (року) розраховують шляхом ділення амортизованої вартості, яка дорівнює початковій вартості, мінус його ліквідаційна вартість, поділена на число звітних періодів експлуатації об’єкта. Норма амортизації є постійною. Наприклад, початкова вартість вантажного автомобіля 10000 дол., його ліквідаційна вартість в кінці п’ятирічного терміну експлуатації – 1000 дол. У цьому випадку щорічна амортизація становитиме 20% від амортизованої вартості або 1800 дол. відповідно до методу рівномірного (прямолінійного) списання. Ці розрахунки проводять так:

Початкова вартість – ліквідаційна вартість 10000 – 1000

АВ = ------------------- = -------- = 1800

Термін служби 5

Отже, нарахування амортизації протягом 5 років становить (табл. 3):

Таблиця 3. Нарахування амортизації методом прямолінійного (рівномірного) списання (дол. США)

З таблиці видно: 1) протягом усіх 5 років амортизаційні відрахування однакові; 2) акумулювання амортизації здійснюється рівномірно (нагромаджений знос збільшується рівномірно); 3) книжкова (залишкова) вартість рівномірно зменшується, поки не досягне оціночної ліквідаційної вартості.

Прямолінійний метод, як правило, застосовують для активів, для яких час, а не застарілість, є основним фактором, що обмежує термін служби, і які мають відносно постійний обсяг періодичної роботи обладнання.

Метод нарахування зносу пропорційно обсягу виконаних робіт ґрунтується на тому, що кожна операція (або одиниця продукції) тягне за собою однаковий розмір амортизації активу, на якому її здійснили (виробили). Цей метод застосовується там, де зношування об’єкта безпосередньо пов’язане з частотою його використання.

Амортизаційні відрахування можна визначити за формулою:

Початкова вартість – ліквідаційна вартість

Амортизація за період = --------------------------

Передбачувана кількість операцій, одиниць роботи, одиниць продукції, які можна здійснити, виробити на підприємстві

Припустимо, що вантажний автомобіль, мова про який йшла вище, може виконати певну кількість операцій, а його пробіг розрахований на 90000 миль. Амортизаційні відрахування на одну милю можна визначити так:

10000 дол. – 1000 дол.

----------------------------- = 0,1 дол./миль

90000 миль

Припустимо, що за перший рік експлуатації вантажний автомобіль мав пробіг 20000 миль, за другий – 30000 миль, за третій – 10000 миль, за четвертий

– 20000 миль. Річна сума амортизації – 20000 х 0,1 = 2000 і т. д. З цієї формули помітний прямий зв’язок між щорічною сумою амортизації й одиницею роботи (продукції). Акумулювання амортизації прямо залежить від одиниць роботи (продукції). Залишкова вартість щорічно зменшується прямо пропорційно показникові одиниці роботи (продукції) доти, поки не досягне ліквідаційної вартості. Згідно з цим методом кількість вироблених товарів повинна відноситися до певного верстата. Цей метод слід використовувати тоді, коли віддача об’єкта протягом терміну його корисної експлуатації може бути визначена точно.

Таблиця 4. Нарахування амортизації з допомогою виробничого методу (дол. США)

Суть прискорених методів полягає в тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують амортизаційні суми, які нараховані в кінці терміну служби об’єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють ефективніше, поки вони ще нові (тобто в перші роки їх експлуатації).

Початкова вартість автомобіля становить 10000 дол., залишкова вартість – 2000 дол., термін експлуатації – 5 років. Визначаємо амортизаційну вартість за всі роки 10000 – 2000 = 8000 дол.

Визначаємо суму чисел (1 + 2 + 3 + 4 + 5) = 15.

Визначаємо АВ за перший рік:

КР (кількість років)

АВ = --------- х (ПВ – АВ)

Сума чисел

1. (5: 15) х 8000 = 2664

2. (4: 15) х 8000 = 2133

3. (3: 15) х 8000 = 1600

4. (2: 15) х 8000 = 1064

5. (1: 15) х 8000 = 528

Таблиця 5

Метод зменшуваного залишку.

Початкова вартість 20000 дол., ліквідаційна – 2000 дол., термін – 4 роки.

Необхідно нарахувати амортизацію вантажного автомобіля за роки експлуатації при подвійній нормі амортизації, якщо при рівномірній норма становила 25%.

Таблиця 6

1. Придбано фірмою:

А) Купівельна вартість 10000 дол.

Б) Облікова вартість

Д-т Будівлі 5000 дол.

Д-т Споруди 3000 дол.

Д-т Нематеріальні активи 2000 дол.

К-т Гроші в банку 10000 дол.

2. Придбано будівлі 15000 дол., обладнання 5000 дол.:

Д-т Будівлі 15000 дол.

Д-т Обладнання 5000 дол.

К-т Гроші в банку 20000 дол.

3. Закуплено обладнання 3000 дол. (рахунок не оплачено):

Д-т Обладнання 3000 дол.

К-т Рахунок до оплати 3000 дол.

4. Оплачено чеком обладнання:

Д-т Рахунки до оплати 3000 дол.

К-т Гроші в банку (чекова книжка) 3000 дол.

5. Продано обладнання (кошти не надійшли):

а) Ціна продажу 4500 дол.

б) Вартість придбання 6000 дол.

в) Зношення обладнання 1000 дол.

г) Збитки від реалізації (4500+1000-6000) = 500 дол.

Д-т Рахунки до отримання 4500 дол.

Д-т Зношення ОЗ 1000 дол.

Д-т Збитки від вибуття обладнання 500 дол.

К-т Обладнання 6000 дол.

6. Надійшли кошти на рахунок у банку від продажу обладнання:

Д-т Гроші в банку 4500 дол.

К-т Рахунки до отримання 4500 дол.

7. Продаж обладнання:

а) Ціна продажу (гроші надійшли в банк) 7500 дол.

б) Вартість придбання обладнання 5000 дол.

в) Зношення обладнання 500 дол.

г) Прибуток від реалізації (7500 + 500 - 5000) = 3000 дол.

Д-т Гроші в банку 7500 дол.

Д-т Зношення ОЗ 500 дол.

К-т Прибуток від вибуття обладнання 3000 дол.

К-т Обладнання 5000 дол.

8. Продано 1000 власних акцій акціонерам за ціною 300 дол. кожна

(1000Ч300 = 300000 дол.):

Д-т Гроші в банку 300000 дол.

К-т Акціонерний капітал 300000 дол.

9. Закуплено акції інших фірм 10000 дол.:

Д-т Тимчасова інвестиція 10000 дол.

К-т Гроші в банку 10000 дол.

10. Реалізовано акції інших фірм:

Д-т Гроші в банку 15000 дол.

К-т Тимчасові інвестиції 10000 дол.

К-т Прибуток від тимчасової інвестиції 5000 дол.

11. Здано в оренду частину обладнання 2000 дол. Отримано орендну плату:

Д-т Гроші в банку 2000 дол.

К-т Отримана орендна плата 2000 дол.

Питання для самоперевірки та самоконтролю:

1. Дайте загальну характеристику обліку в США.

2. Які найважливіші облікові принципи використовують у США?

3. Як поділяють необоротні активи в США?

4. Вкажіть на методи оцінки основного капіталу.

5. Як здійснюється облік нематеріальних активів?

6. Вкажіть на особливості організації обліку гудвілу.

7. Як ведеться облік природних ресурсів?

8. Які існують способи обліку основних засобів?

9. Як ведеться облік затрат з експлуатації основних засобів?

10. Дайте характеристику методів нарахування амортизації основних засобів.

11. Від чого залежить розмір амортизаційних відрахувань?

3. Облік матеріальних запасів

3.2.1 Завдання обліку товарно-матеріальних цінностей

Однією з найважливіших статей активу балансу є запаси товарно - матеріальних цінностей (ТМЦ). Від ефективного використання матеріальних запасів залежить величина прибутку фірми та швидкість обороту вкладеного капіталу, тому їх облікові приділяють велику увагу.

З’ясуємо, що таке запаси ТМЦ промислових компаній. Це предмети, які очікують моменту використання у виробництві для створення інших предметів і надання послуг, предмети, які знаходяться в обробці з метою наступної реалізації предмети, які очікують моменту продажу. Іншими словами, до запасів ТМЦ відносять: сировину та матеріали; незавершене виробництво (напівфабрикати); готову продукцію.

Однак, основними завданнями обліку матеріальних запасів є:

– визначення точної величини ТМЦ, які знаходяться в запасах і процесі виробництва;

– надання інформації відповідним підрозділам (відділам) підприємства про наявність тих чи інших ТМЦ;

– надання інформації для визначення необхідних “перезамовлень” для поповнення запасів окремих ТМЦ;

– забезпечення процесу своєчасного визначення відхилень між даними аналітичного обліку та фактичною наявністю ТМЦ.

Порядок обліку ТМЦ у зарубіжних країнах регламентує міжнародний стандарт № 2 “Оцінка та відображення матеріально-виробничих запасів у контексті формування фактичної собівартості ”, який введений у дію з 1 січня 1976 р. Стандарт визначає поняття собівартості (початкової вартості) і методи оцінки.

3.2.2 Оцінка матеріально-виробничих запасів

В умовах ринкових відносин одним з основних методологічних принципів обліку матеріальних запасів є оцінка. Помилка в оцінці матеріальних запасів на кінець поточного року негативно впливає на величину чистого прибутку як у поточному, так і наступному році й тим самим на розмір оплаченого податку з прибутку. Тому державні органи особливо регулюють застосування підприємствами різних методів оцінки матеріальних запасів. Бухгалтери фірм дуже часто стикаються з одного боку з проблемою, найточнішого визначення прибутку, а з другого – з бажанням знизити податок на прибуток.

Існує ряд методів оцінки матеріальних запасів для фінансової звітності.

Основна частина з них ґрунтується або на собівартості, або на ринковій ціні.

Інститут присяжних бухгалтерів США відзначає, що первинною основою обліку матеріальних запасів є собівартість, яка включає в себе такі елементи:

– суму рахунка-фактури, за вирахуванням скидок при покупці;

– суму страхування товарів у дорозі;

– відповідні податки і тарифи.

Інші витрати, які пов’язані з придбанням, прийманням тощо в принципі також повинні входити у собівартість матеріальних запасів. Однак на практиці настільки складно розділити ці витрати між окремими видами, що вони переважно враховуються як витрати звітного періоду (тобто включаються в накладні витрати), а не як елемент собівартості матеріальних запасів.

Протягом року ціни на більшу частину товарів змінюються. Однакова кількість товарів може бути придбана за різними цінами. Тому бухгалтерів більше цікавить рух вартостей, а не фізичне переміщення товарів під час діяльності фірми, оскільки саме вартість дає можливість точніше визначити прибуток.

У зарубіжних країнах використовують різні методи оцінки матеріальних запасів:

1. Метод специфічної ідентифікації;

2. Метод середньої вартості;

3. Метод ФІФО;

4. Метод ЛІФО.

Метод специфічної ідентифікації

Суть методу полягає в тому, що він закріплює фактичну вартість за конкретною одиницею запасу. Згідно з цим методом до кожної одиниці товару прикріплюється табличка з серійним номером. Він найбільше використовується при купівлі та продажу одиниць продукції, які мають велику вартість і продаються у невеликій кількості (автомобілі, важке машинобудування, ювелірні вироби). Якщо ж реалізовано велику кількість, то неможливо визначити, які саме товари продано. При використанні цього методу вартість реалізованих товарів і кінцеві запаси обліковуються за їх фактичною вартістю. Деякі бухгалтери стверджують, що це найточніший теоретичний метод. Але він все таки не одержав широкого застосування через суттєві недоліки. По-перше, за цим методом однакові товари обліковуються в запасах за різною вартістю, а це не завжди зручно. По-друге, виникає можливість маніпулювати прибутком. Так, залежно від того, який з однакових телевізорів купить покупець, прибуток буде змінюватися відповідно до початкової вартості кожного телевізора.