Бухгалтерське регулювання. Данія не може похвалитись довгою історією бухгалтерського законодавства

Данія не може похвалитись довгою історією бухгалтерського законодавства. Перший закон про діяльність компаній введено в 1917 р., а в 1930 р. в нього внесено поправки. У цьому законодавстві є лише одна згадка про бухгалтерську справу: бухгалтерські звіти необхідно подавати у тому випадку, якщо у компанії було більше 10 інвесторів. З 1973 р. закон передбачав детальніші вимоги до обліку і звітності.

У 1981 р. був прийнятий закон про бухгалтерський облік і звітність, в який у 1988 і 1990 рр. були внесені доповнення. У Данії є професійна організація бухгалтерів, яка на англійській і датській мові публікує міжнародні стандарти з коментарями. З 1988 р. вона видає національні стандарти, але ніхто не зобов’язує їх дотримуватись. Тільки Копенгагенська фондова біржа вимагає від своїх зареєстрованих членів, яких є 260, надавати звіти відповідно до стандартів. Працівники обліку користуються великим авторитетом, багато з яких працюють урядовими радниками.

На розвиток і становлення бухгалтерського обліку в Даніі впливали скандали, пов’язані із встановленням нових вимог до обліку. Так, у 1905 р. міністру юстиції доручили підготувати проект про сертифікування аудиторів. Міністр повідомив, що такої потреби нема, а у 1908 р. він зізнався в обмані і зловживаннях. Тому в 1909 р. був прийнятий закон про надання повноважень аудиторам.

У Данії є дві класифікації бухгалтерських працівників:

- члени професійної організації бухгалтерів, які мають право проводити аудит усіх компаній і є членами державних комітетів щодо проблем обліку;

- зареєстровані контролери, якими стають після трьох років практики, але їм не дозволяється проводити аудит компаній, які мають складну структуру.

Облік матеріальних активів ведуть за початковою вартістю. Основним методом нарахування амортизації є прямолінійний, але ніхто не зобов’язує використовувати саме цей метод і дотримуватись амортизаційних ставок. Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є ФІФО, рідше ЛІФО чи середньої зваженої.

5.2 Облік витрат в Данії

Облік витрат виробництва в Данії ведуть за такою схемою.

1. Затрати втрачених можливостей.

2. Облік постійних витрат: а) залишкові і стартові витрати; б) скачки постійних витрат.

3. Облік змінних витрат: а) пропорційні змінні витрати; б) дегресивні змінні витрати;

в) прогресивні змінні витрати.

4. Валові витрати.

5. Статті витрат:

а) матеріали;

б) оплата праці, в тому числі:

- заробітна плата робітників;

- винагороди працівникам;

- інші види оплати.

в) оплата за оренду приміщень;

г) маркетингові витрати;

д) амортизація;

е) інші витрати.

6. Структура витрат.

Витрати – це грошовий вираз затрат, необхідний для здійснення підприємством своєї виробничої і реалізаційної діяльності.

Ми говоримо про те, що затрати виробничих факторів вимірюються в грошах, оскільки необхідно використовувати загальний підхід для опису різних

факторів: робочого часу, ваги сировини, кВт електроенергії та ін. Але грошова оцінка має часто певні труднощі. Вони можуть виникати при визначенні обсягу затрачених в даний період виробничих факторів.

У деяких випадках практично неможливо розрахувати затрати з абсолютною точністю. Як, наприклад, визначити, яка частка обладнання буде затрачена у вигляді амортизації в певний період часу? Тому доводиться визнати, що при підрахунку витрат підприємства існує певна частка неточності. Отже, необхідно подивитись на витрати під іншим кутом зору, тобто визначити їх як витрати втрачених можливостей.

Під витратами втрачених можливостей розуміють витрати і втрати доходу, які виникли за рахунок надання переваги одному із способів здійснення господарських операцій і відмов від іншого можливого способу.

Оскільки витрати втрачених можливостей передбачають наявність вибору між двома можливостями, то їх також називають альтернативними витратами.

На стадії планування господарської діяльності фірми часто виникає проблема вибору між двома і більше кількістю можливостей. Тому доводиться планувати майбутні витрати. Віддаючи перевагу одному із можливих способів, фірма буде мати не тільки витрати, пов’язані із цим способом, і втратить дещо, відмовившись від альтернативних можливостей. Тому при підрахунку витрат в результаті здійснення господарської діяльності певним способом необхідно оцінити їх з точки зору втрати інших можливостей.

Наприклад. Власник фірми запланував на 2001 р. такі результати:

Валова виручка – 5000000 крон

Витрати за затратним методом – 4600000 крон

Прибуток – 400000 крон

Власний капітал – 1500000 крон.

Власнику потрібно вирішити, чи буде він продовжувати свою господарську діяльність, чи продасть підприємство і вивільнить власний капітал і робочу силу.

З точки зору продовження діяльності при затратному методі величина усіх затрат склала 4600000 крон. А з точки зору втрачених можливостей вони становитимуть:

- витрати відповідно до бюджету 4600000 крон;

- втрати доходу (прогноз) у зв’язку з втратою власником можливостей працювати у іншій фірмі 300000 крон;

- втрата можливостей отримати виплати за процентами у зв’язку з новим розміщенням власного капіталу (1500000) іншим способом із розрахунку 12 % річних 180000 = (1500000 х 12 %)

Всього витрат 5080000 (1 + 2 + 3).

Раніше визначений прибуток (400000 крон) насправді при розрахунку витрат з точки зору втрачених можливостей обернувся не прибутком, а збитками в 80000 крон (валова виручка 5000000 крон, а втрати становлять 5080000 крон).

Значна частина рішень, прийнятих на підприємствах, складається з вибору альтернативних можливостей. Як видно із прикладу, необхідно брати до уваги втрачені можливості.

Під постійними витратами розуміють такі витрати, сума яких у даний

період не залежить безпосередньо від величини і структури виробництва і реалізації.

Наприклад. Фірма виробляє і реалізує лише один вид продукції і планує на наступний період постійні витрати: оклади працівників 600000 крон; орендна плата 75000 крон; різне 125000 крон; амортизація 200000 крон; всього 1000000 крон.

У даний період заплановано виробити і реалізувати 10000 одиниць товару.

Тоді середні постійні витрати на одиницю продукції становитимуть 1000000:10000 = 100 крон. Важливо зазначити, що постійні витрати у різні періоди можуть бути різні. Наприклад: орендна плата і оклади працівників у пізніший час будуть вищі, не дивлячись на попередній виробничий потенціал.

Вирішальним фактором, який визначає, чи відносяться дані витрати до постійних є те, чи залишаються вони незмінними у випадку збільшення чи зменшення виробництва і реалізації.

Постійні витрати поділяються на залишкові і стартові.

До залишкових витрат відноситься та група постійних витрат, які продовжує нести підприємство незважаючи на те, що виробництво і реалізація на якийсь час повністю зупинені.

До стартових витрат відноситься та частка постійних витрат, яка виникає з відновленням виробництва і реалізації.

Між залишковими і стартовими витратами не існує чіткого розмежування.

Віднесення витрат до однієї з груп залежить від терміну зупинки господарської діяльності. Чим більший термін зупинки господарської діяльності тим меншими будуть залишкові витрати, бо виникає можливість розірвання різних договорів (договору про найм на роботу).

Розмежування витрат на залишкові і стартові має важливе значення лише у тому випадку, коли розглядають питання про доцільність повного припинення господарської діяльності.

Якщо господарська діяльність здійснюється в передбаченому обсязі, то постійні витрати будуть незмінні. Розширення потенціалу, наприклад, у формі збільшення машинного парку, збільшення числа штатних співробітників і розширення приміщення веде до зростання постійних витрат (на амортизацію, оклади і оренду приміщень). Це зростання відбувається стрибкоподібно.

Під змінними витратами розуміють витрати загальна величина яких на даний період часу безпосередньо залежить від обсягу виробництва і реалізації, а також від їх структури при виробництві і реалізації кількох видів продукції. Прикладом є витрати на придбання сировини, робочої сили і енергії, що необхідна в процесі виробництва.

Під пропорційними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються в тій же пропорції, що і обсяги виробництва і реалізації.

Наприклад. Фірма може виробляти і реалізовувати на тиждень 500 одиниць певної продукції при змінних витратах 2000 крон на 100 одиниць продукції, тоді на 100 – 2000, 200 – 4000, 300 – 6000 і т.д., а середні змінні затрати зростають на одну і ту ж величину 2000/100 = 20; 4000/200 = 20 і т.д.

Під дегресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно меншій пропорції, ніж обсяги виробництва і реалізації.

Наприклад. Фірма, мова про яку йшла у попередньому прикладі, при зростанні виробництва і реалізації зуміла добитися ліпшого використання сировини, що привело до зміни витрат. Порахуємо значення середніх змінних витрат.

Таблиця 17

Під прогресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно більших пропорціях, ніж виробництво і реалізація.

Таблиця 18

Під валовими витратами розуміють суму його постійних і змінних витрат. Середні валові витрати розраховують шляхом ділення цих витрат на відповідну величину обсягів виробництва і реалізації.

Таблиця 19

Для більшості виробничих та торгових фірм затрати на матеріали складають найважливішу статтю витрат. На виробничих підприємствах мова йде про затрати на сировину та допоміжні матеріали, а також напівфабрикати, отримані із сторони. На торгівельних підприємствах – це затрати на придбання товарів. Оскільки величина цих витрат безпосередньо залежить від обсягу виробництва і реалізації, тому їх відносять до змінних витрат фірми.

Розглянемо на прикладі торгівельної фірми вплив оптових скидок на динаміку затрат на придбання товару. Фірма досягла домовленості про такі ціни на покупку товару.

Таблиця 20

При умові, що величина витрат товарів дорівнює величині закупки, то витрати на придбання товару розрахуємо:

Таблиця 21

На більшості підприємств оплата праці також відноситься до основних статей витрат. Але досить часто буває важко віднести витрати на оплату праці до постійних чи змінних.

Традиційно заробітну плату адміністративного персоналу рахують постійними витратами, а заробітну плату робітників – змінними.

Існує дві форми оплати праці, але зустрічаються і змішані форми, які включають елементи погодинної і відрядної. Наприклад, відрядна оплата з гарантованим мінімумом.

Погодинну застосовують там, де важливу роль відіграє якість, або там, де кількість продукції не залежить від індивідуальних зусиль робітників.

Наприклад, на конвеєрних лініях, або там, де важко чи неможливо розрахувати обсяг виконаних робіт.

Головною перевагою є те, що працівник має гарантований тижневий чи місячний дохід, що не залежить від можливого зниження рівня виробництва в даний період часу, а недоліком є те, що робітник не має можливості підвищити свій заробіток шляхом збільшення особистого вкладу в процес виробництва.

З точки зору фірми головним недоліком погодинної оплати є те, що вона не стимулює підвищення індивідуальних зусиль робітників.

Наприклад: величина почасової оплати становить 100 крон і не залежить від того, скільки одиниць продукції виготовлено. Тоді, якщо за 1 годину виробляється 5 одиниць продукції, то витрати на оплату становитимуть 20 крон на одиницю, якщо 10 одиниць – то 10 крон і т.д.

Відрядну форму оплати праці застосовують в текстильній промисловості, житловому і капітальному будівництві.

З точки зору робітника відрядна форма має перевагу, бо дає можливість підвищення заробітку, а недоліком є те, проводиться жорстка регламентація робіт, і тому існує ризик нещасних випадків і професійних захворювань.

Перевага з точки зору підприємства полягає у тому, що постійні витрати на одиницю продукції знижуються, але існує і ризик зниження якості продукції. Для того, щоб забезпечити працівнику мінімальний розмір заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати, часто використовують змішану форму оплати – відрядна оплата з гарантованим мінімумом.

Наприклад: на підприємстві досягнуто угоди про відрядну оплату з розрахунком 10 крон на одиницю продукції. Крім цього кожному робітнику гарантовано мінімальну почасову оплату 100 крон. Якщо робітник виготовляє до 10 одиниць продукції на годину, то діє умова гарантованої погодинної оплати (100 крон) і оплата буде мінімальною. Коли ж обсяг виготовленої продукції перевищує 10 одиниць, то стає актуальною відрядна оплата.

Винагороди продавцям можуть бути у вигляді твердих окладів чи комісійних, сума яких залежить від якості роботи продавця. Комісійні становлять певний відсоток від величини обороту досягнутого продавцем, або коли продавцю вдалося вплинути на ціну реалізації.

Використовують також змішані форми твердих окладів у поєднанні з комісійними. Тверді оклади відносяться до постійних витрат, а комісійні - до змінних.

Тверді оклади застосовують тоді, коли фірма хоче зберегти за собою повний контроль над процесом реалізації. Наприклад, коли постає необхідність почати реалізацію нового виду продукції чи залучити нових покупців.

Недоліки твердих окладів з точки зору фірми є у тому, що вони не стимулюють зусиль продавця добитись більшого обсягу реалізації.

Найчастіше застосовують форму твердих окладів з певним видом комісійних. Наприклад продавець отримує 10 відсотків з обороту при мінімально гарантованій зарплаті 240000 крон на рік. Якщо продавець реалізує продукції менше ніж на 2400000 крон, то вступають в силу гарантовані умови, якщо більше, наприклад 3000000 крон, то комісійні складуть 300000 крон.

Іншим видом змішаної оплати є твердий оклад з доплатою комісійних.

Звичайною формою оплати праці інших працівників (адміністративний персонал) є тверді оклади, оскільки виконаний обсяг робіт важко виміряти.

Слід зазначити, що фірми укладають з своїми працівниками також угоди про форми розподілу прибутку. Фірми розподіляють частину своїх прибутків у формі готівкових грошей чи у формі акцій у акціонерних товариствах.

Якщо власник фірми одна особа, то і оплата праці власника фірми виглядає як заробітна плата власника, її розраховують з точки зору витрат втрачених можливостей. Вихідним пунктом даного розрахунку є сума, яку власник міг би заробити, використовуючи свою робочу силу не як власник фірми, а десь у іншому місці.

Орендна плата звичайно відноситься до постійних витрат, але якщо величину орендної плати встановлюють у відсотках до обороту підприємства, то ці витрати є змінними.

Маркетингові витрати спрямовані на збільшення обсягу реалізації фірмою своєї продукції. Значну частину їх складають витрати на винагороду продавцям і торговим агентам. Сюди входять витрати на рекламу, участь у виставках, ярмарках. Ці витрати є постійними, тому вони є незмінними у певний період часу.

Протягом часу експлуатації всі елементи основного капіталу падають у ціні і знецінюються. Виняток складає земля, особливо в період високої інфляції, і певні види будівель, ціна яких в цей період не тільки не падає, а й зростає. Падіння у ціні складає амортизацію відповідної частини основного капіталу і тому відноситься до витрат.

Найрозповсюдженішими методами нарахування амортизації в Данії є:

- лінійна амортизація;

- амортизація за залишковою вартістю;

- амортизація за обсягом виробництва. Лінійна річна амортизація = (ПВ – ЛВ)/ТС, де:

ПВ – початкова вартість;

ЛВ – ліквідаційна вартість;

ТС – термін служби.

Наприклад, машина куплена за 450000 крон. Витрати на доставку 150000 крон. Тоді початкова вартість становлять 600000 крон. Термін служби – 5 років.

Ліквідаційна вартість 100000 крон.

Таблиця 22

А= (600000 – 100000)/5 = 100000 крон

Амортизація за залишковою вартістю.

Початкова вартість 600000. Щорічні амортизаційні списання становлять 30 % від залишкової вартості.

Ми бачимо, що великі суми амортизації списують у перші роки. Цей метод ще називають дегресивним.

Амортизація за обсягом виробництва.

Якщо капітал подати у вигляді запасу товарів (вугільна шахта, нафтова свердловина, гравійний кар’єр), то амортизація відноситься до змінних витрат.

Наприклад, за 2000000 крон куплено гравійний кар’єр, який за оцінками має 1000000 метрів кубічних гравію. У цьому випадку величина амортизації становитиме 2000000/1000000 = 2 крони на кожен добутий кубічний метр гравію.

Наприклад. Підприємство придбало форму для лиття за 100000 крон і передбачено, що вона повинна, перш ніж вийти з ладу витримати 25000 готових відливків, то амортизація цієї форми становитиме на одне лиття 100000/25000 = 4 крони.

Витрати на експлуатацію, ремонт машин та інші елементи основного капіталу, як правило, є постійними витратами підприємства.

Витрати на різні види енергоносіїв (електроенергію, газ, нафту, вугілля) на підприємстві поділяють на дві групи: одна охоплює змінні витрати, які знаходяться в безпосередній залежності від обсягу і структури виробництва, наприклад, витрати на електроенергію для роботи машин. До другої належать всі інші витрати на задоволення електропотреб, наприклад на освітлення, опалення, і є постійними витратами.

Витрати на перевезення товарів покупцям рахуються змінними, якщо цей вид послуг фірма передоручає якійсь іншій стороні, наприклад Датським державним залізничним дорогам, пошті чи транспортній компанії.

Якщо ж на підприємстві є власний транспорт для перевезення, то основна частина витрат буде належати до постійних.

Під структурою витрат розуміють процентне співвідношення змінних і постійних витрат підприємства в межах його валових витрат..

Підприємства А і В мають різну структуру

Таблиця 23. Витрати Підприємство А Підприємство В

Це зумовлено тим, що підприємство А менш автоматизоване, потребує використання ручної праці, а відповідно і великих змінних витрат на оплату праці.

Підприємство В, навпаки, має високу ступінь автоматизації, тобто високі постійні витрати і малі змінні витрати на оплату праці.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Як здійснюється бухгалтерське регулювання в Данії.

2. Особливості обліку витрат в Данії.

3. Як здійснюють розподіл постійних витрат?

4. Як здійснюють розподіл змінних витрат?

5. Дайте характеристику основних статей витрат.

6. Бухгалтерський облік в Німеччині

Німеччина має давні традиції бухгалтерської справи. З одного боку, на бухгалтерську справу мають вплив законодавчі органи, а з другого – у країні є високоосвічені спеціалісти з бухгалтерського обліку.

У Німеччині є три типи компаній:

1. Компанії з обмеженою відповідальністю, акції яких вільно змінюють власників. До керівництва компаній входить однакова кількість акціонерів і працівників компанії.

2. Компанії з обмеженою відповідальністю і обмеженим правом на передачу акцій. Акції не можуть вільно переходити від одного власника до іншого. Орган нагляду створюють, якщо кількість працівників не перевищує 500 чоловік.

3. Компанії, в яких хоча б одна особа несе повну відповідальність.

Важливим елементом німецького бухгалтерського законодавства є принцип обов’язковості, який повинен забезпечити надання бухгалтерських документів відповідно до податкових законодавств. Характерний також зворотній зв’язок.

Для німецької бухгалтерської практики характерні дві особливості:

- готовність прийняти державне втручання в економічну діяльність компанії.

- сильні традиції анти індивідуалізму.

У результаті цього, основними постачальниками капіталу стали не індивідуальні інвестори, а великі банки, які заснували свої власні аудиторські фірми і зобов’язують співпрацювати з ними надаючи необхідну їм фінансову інформацію. Традиції обліку сформувались ще у 30 роках ХХ ст. У даний час, маючи висококваліфікованих спеціалістів, держава займає домінуючі позиції в бухгалтерській справі.

У 1931 р. держава зобов’язала компанії проводити аудиторські перевірки. Визнані кваліфіковані аудитори в 1932 р. об'єднались в професійну організацію і створили Інститут. В 1961 р. створено офіційний орган контролю за діяльністю аудиторів під керівництвом Міністерства економіки, що проводить реєстрацію всіх аудиторів.

Крім цього існує ще добровільна асоціація кваліфікованих аудиторів, в яку входить 84 % із 6680 аудиторів даного рівня підготовки.

Після об’єднання Німеччини 140 аудиторів з Східної Німеччини також отримали право зареєструватись як кваліфіковані аудитори після складання іспитів німецького юридичного та податкового законодавства.

Отримати звання кваліфікованого аудитора досить важко. Необхідно мати спеціальну освіту. У 1950 р. в Німеччині у школах бізнесу всі студенти вивчали бухгалтерську справу. Для порівняння, у Великобританії в той самий час бухгалтерська справа читалась лише для 500 студентів. 75 % всіх кандидатів на отримання цього звання мають вчену ступінь в бізнесі чи бухгалтерській справі. Потім кандидату необхідно пройти 5 років професійної практичної підготовки, після чого його допускають до здачі 7 письмових екзаменів, на кожен з яких відводять 4 - 6 годин. Після цього спеціально створена комісія з 8 університетських професорів приймає усний екзамен. Середній вік осіб, що отримують звання кваліфікованого аудитора, – 35 років.

Особи, що отримують звання професійного податкового консультанта, проходять менші випробування. Для отримання звання необхідно мати 3 роки практичної підготовки (здебільшого кваліфіковані аудитори спочатку отримують звання професійного податкового консультанта). Потім необхідно 5 років займатися професійною практичною діяльністю, тільки після цього дозволяється складати іспити на отримання звання кваліфікованого аудитора.

Аудиторські перевірки повинні проводити всі середні і великі компанії.

Компанії підлягають під ці визначення, якщо перевищують два із трьох встановлених критеріїв протягом двох останніх років.

До критеріїв відносять: загальна сума активів 2,0 млн. євро; обсяг продажу – 4,0 млн. євро; середня кількість працівників – 50 чоловік.

При проведенні аудиторських перевірок аудитори стикаються з такими типовими проблемами.

1. Німецькі аудиторські фірми можуть володіти більшістю акцій, що належать зовнішнім акціонерам. Клієнт такої фірми може мати тісні зв’язки з акціонерами, що володіють акціями цієї фірми. Такої практики нема у жодній європейській державі.

2. 30 % доходів аудиторів надходить від консультацій керівництва компаній, а це підриває незалежність аудиторів.

3. За німецьким законодавством відповідальність аудиторів незначна, тому вони не особливо виявляють свою особисту незалежність.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Які типи компаній існують в Німеччині?

2. Дайте характеристику особливостей німецької бухгалтерської практики.

3. Дайте характеристику бухгалтерських професій в Німеччині.

7. Облік у Великобританії

У Великобританії є кілька особливих характеристик бухгалтерської справи, які відсутні в інших країнах Європейського Союзу.

Виділимо основні з них:

- незалежне і впливове становище спеціалістів бухгалтерської професії;

- існує традиція все стороннього юридичного обґрунтування виставлених вимог і детального обґрунтування бухгалтерських методів, якими займаються недержавні організації;

- тісні зв’язки з колегами із США, цьому сприяє ведення обліку єдиною мовою, а також тісні контакти між офісами міжнародних бухгалтерських фірм, що розташовані у Великобританії і США.

Шість британських професійних бухгалтерських організацій отримали статус юридичної особи і утворили консультативний комітет бухгалтерських рад. Серед цих організацій є такі.

1. Інститут присяжних бухгалтерів Шотландії, який є наступником Единбургського інституту, що був заснований ще у 1853 р.

2. Інститут присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу, заснований у 1880 р.

3. Інститут дипломованих бухгалтерів Ірландії, заснований у 1888 р.

Вищезазначені організації є незалежними, але на практиці їх діяльність подібна. Майже всі їх студенти отримують підготовку для роботи в державному секторі, але після отримання кваліфікації в цьому секторі залишаються працювати не більше 50 %, решта шукають роботу в інших сферах.

4. Асоціація дипломованих бухгалтерів, заснована в 1904 р. як Лондонське товариство бухгалтерів дає змогу своїм студентам проходити підготовку як для роботи в державному секторі, так і в комерційних організаціях. За Законом про діяльність компаній представники всіх вищезазначених організацій можуть призначатися як аудитори у компанії з обмеженою відповідальністю.

5. Інститут бухгалтерів менеджерів забезпечує підготовку спеціалістів для комерційних організацій, де і працює більша частина його членів.

6. Інститут державних фінансів і бухгалтерської справи, що працює в державному секторі.

У цій країні історично склалось так, що давніші професійні організації постійно вступали в боротьбу з метою ліквідації тих структур, які з’являлися пізніше. Наприклад, журнал Інституту присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу у 1989 р. писав, що лондонське товариство бухгалтерів “своїми діями соромить професію бухгалтера ”. Але згодом бухгалтерські організації почали працювати і координувати свою діяльність. Наприклад, з 1976 по 1990 рр. Комітет по бухгалтерських стандартах зумів сформувати Правила стандартної бухгалтерської практики.

Бухгалтерське законодавство у Великобританії має давню історію. Так у 1844 р. з’являється перший закон про діяльність компаній, який передбачав проведення аудиторської перевірки бухгалтерського звіту. Але у 1856 р. ця вимога втратила свою юридичну силу через те, що уряд вважав, що бухгалтерські вимоги повинні бути об’єктом не закону, а узгодженості між зацікавленими особами. І лише у 1990 р. вимога проведення аудиторської перевірки поданого бухгалтерського звіту була знову введена. Закони про бухгалтерську справу, особливо з 1948 р. до 1967 р., суттєво розширили обсяги інформації, яка повинна включатися в бухгалтерські звітні документи, але поряд з цим залишилось багато питань бухгалтерської оцінки на розгляд самих компаній і спеціалістів.

Комітет по бухгалтерських стандартах сформував цілий ряд стандартів щодо різних напрямків бухгалтерської справи. Ці стандарти випускали окремі професійні організації під власну відповідальність. При цьому організації вимагали від аудиторів, щоб вони вказували в звітах, чи дотримуються перевірені ними компанії стандартів.

Закон про діяльність компаній 1989 р. ввів нові нормативні вимоги для великих компаній. Цей закон вимагав, щоб документація компаній відповідала бухгалтерським стандартам або пояснювала причини відхилень від них у коментар ах до бухгалтерських звітних документів.

Всі без винятку компанії Великобританії повинні подавати свою щорічну бухгалтерську звітність на аудиторську перевірку професійно підготовленим аудиторам. З 1948 р. уряд визнає право на проведення таких перевірок за членами чотирьох професійних бухгалтерських організацій (Інститут присяжних бухгалтерів Шотландії, Інститут присяжних бухгалтерів Англії та

Уельсу, Інститут дипломованих бухгалтерів Ірландії, асоціація дипломованих бухгалтерів).

Облік основного капіталу ведуть за початковою вартістю, але поряд з цим різні активи, які належать до однієї категорії, можуть показуватися у різних базах для визначення їх вартості. Дозволяється проводити капіталізацію залучених коштів на період освоєння основного капіталу.

Для проведення переоцінок не існує законодавчо визначених норм, які встановлюють періодичність їх проведення і базу переоцінки. Проект подання інформації, виданий у 1990 р., передбачає, що переоцінка основного капіталу повинна проводитись за методом вартості чистої реалізації, але на практиці компанії частіше застосовують відновну вартість. Амортизація основного капіталу повинна проводитись систематично протягом очікуваного терміну служби активу. Бухгалтерські стандарти встановлюють спеціальний комплекс правил з обліку інвестицій у нерухомість, за якими передбачається, що за інвестиціями в нерухомість амортизація не проводиться, за винятком випадків оренди терміном менше 20 років. Замість амортизації щорічно повинна проводитись переоцінка таких активів. Позитивна чи негативна різниця від переоцінки має надходити безпосередньо у фонд переоцінки, за винятком випадків, коли негативна різниця перевищує залишки у фонді переоцінки. Тоді це перевищення повинно відображатись у звіті про прибутки та збитки. Введення такого набору правил лише для одного типу операцій з основним капіталом виглядає дещо непослідовно. Але такий прагматичний підхід стає дедалі популярнішим як серед компаній, що займаються нерухомістю, так і інвестиційних аналітиків.

Бухгалтерські стандарти вказують, що готові вироби повинні оцінюватись за нижчим показником значень собівартості і чистій вартості реалізації. Закон про діяльність компаній дозволяє використовувати всі методи оцінки фінансових потоків, але виключає можливість використання методу “останнім надійшов – першим використаний ” і базового запасу.

Бухгалтерський стандарт “Бухгалтерський облік і звітність орендних угод ” вказує, як необхідно трактувати всі питання, пов’язані з бухгалтерською стороною оренди.

Фінансову оренду має враховувати орендатор як актив і пасив для виплати орендних платежів у майбутньому. Цей актив повинен амортизуватися. Грошові платежі для покриття орендного зобов’язання не поширюються на весь період дії орендної угоди, термін якої встановлюють за стартовими нормами. Орендодавець повинен показувати засоби, отримані від орендатора, як фінансові активи. І навпаки, при короткотерміновій оренді орендодавець враховує надані ним в оренду засоби як основний капітал, на який поширюються норми амортизації, а платежі, оплачені за нього, надходять на рахунки прибутків і збитків відповідно орендодавця і орендатора.

Бухгалтерські стандарти встановлюють також правила для такої заплутаної сфери обліку, як пенсійне зобов’язання. Положення цього стандарту полягає у тому, що будь-які пенсійні зобов’язання, встановлені законодавством чи взяті компанією добровільно, повинні обліковуватись. Бухгалтерська мета, яку переслідують при цьому, - раціональний розподіл очікуваних затрат на ці зобов’язання на період роботи працівників. У великих британських компаніях пенсійні схеми побудовані найчастіше на основі “допомоги певного розміру ”, внески на утворення якої перераховують в окремий пенсійний фонд.

У результаті впливу директив ЄС зовнішній вигляд і зміст бухгалтерських документів, що діють у Великобританії, суттєво змінився, але через неоднозначне тлумачення деяких облікових принципів реально бухгалтерська практика залишається однією з найконсервативніших у Європі.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Дайте характеристику особливостей бухгалтерської практики в

Великобританії.

2. Як здійснюється підготовка бухгалтерів у Великобританії.

3. Як формувалося бухгалтерське законодавство в Великобританії.

4. Які компанії в Великобританії повинні подавати свою щорічну бухгалтерську звітність на аудиторську перевірку?

5. Як ведеться облік основного капіталу в Великобританії?

8. Облік у Нідерландах

У Нідерландах розташовані штаб-квартири багатьох основних багатонаціональних корпорацій, а тому не дивно, що у бухгалтерській системі країни значною мірою проявляються інтернаціональні підходи. Тут з великою повагою ставляться до міжнародних стандартів, незважаючи на те, що традиційно в державі бухгалтерське регулювання доволі слабке. Відмінною ознакою голландської бухгалтерської системи є використання відновної вартості, витоки якої виходять з ідей Теодора Лімперга.

Перший голландський закон, що встановлював норми бухгалтерської справи, введений у 1928 р. Він вказував, які дані про активи потрібно подавати в балансовому звіті. В 1970 р. прийнятий закон про бухгалтерський облік і звітність, під дію якого підпадають усі компанії з обмеженою відповідальністю, кооперативи та асоціації. Цей закон встановлює загальні правила підготовки бухгалтерських звітних документів, але залишає вирішення деяких проблем на розгляд бухгалтерів-професіоналів, наполягаючи при цьому, щоб документи відповідали вимогам.

У 1971 р. організований Комітет з бухгалтерських стандартів, у який ввійшли спеціалісти бухгалтерської справи. В 1982 р. Комітет перейменований у Раду з подання щорічних звітів. Бухгалтерські стандарти, які встановлює ця організація, відрізняються великою гнучкістю. Хоч вони не обов’язкові за законом, але в країні їх вважають авторитетними документами.

Нідерландський інститут зареєстрованих бухгалтерів - професійний орган голландських бухгалтерів - заснований у 1895 р. Закон про кваліфікацію бухгалтерів 1962 р. передбачав складання претендентами встановлених іспитів і закріпив виконання аудиторських зобов’язань за зареєстрованими бухгалтерами, які мають бути членами Нідерландського інституту зареєстрованих бухгалтерів і зобов’язані діяти в межах кодексу та системи цієї організації.

У 1974 р. наступний закон встановив посаду адміністративного консультанта. Ці спеціалісти не мають права проводити аудиторські перевірки, вони працюють з невеликими і середніми підприємствами. У них також своя професійна організація, членство у якій є добровільним.

У Нідерландах усі компанії, за винятком малих, повинні піддаватися аудиторському контролю. До малих належать компанії, в яких виконуються дві з вказаних умов:

- загальний обсяг активів менший 1,9 мільйони євро;

- чистий товарообмін менший 3,8 мільйони євро;

- середня чисельність працівників менша 50 чоловік.

Як правило, консолідовані бухгалтерські звітні документи мають подавати холдингові компанії. Винятки з цього правила бувають при наступних умовах.

1. При складанні таких консолідованих документів не будуть перевищені показники, встановлені для категорії малих підприємств.

2. Жодна з компаній групи не зареєстрована на фондовій біржі.

3. Компанія не належить до кредитних установ.

4. Не надійшло заперечень проти відсутності таких документів не менше, ніж від 10 відсотків акціонерів.

До дочірніх компаній відносяться ті структури, показники яких відповідають хоч би одній з таких трьох вимог:

- холдингова компанія володіє не менш ніж 50 % голосуючих прав;

- холдингова компанія має право призначати і звільняти більше половини членів з ради директорів;

- холдингова компанія несе повну відповідальність як партнер.

Нідерланди – це єдина країна в світі з незначними темпами інфляції, де розроблена система обліку відновної вартості, яку застосовує багато великих компаній.

Теорія відновної вартості розроблена не у відповідь на інфляційні проблеми, а на основі економічної науки. Її створювали протягом багатьох років. Започаткував дану теорію у своїх працях Т. Лімперг у 1917 р., в яких він обгрунтував оцінку через відновну вартість.

З 1922 по 1950 рр. Теодор Лімперг очолив школу економіки бізнесу в Амстердамському університеті.

Ван Севентер вказує, що в основі теорії Лімперга лежить постулат неперервності. Він передбачає відношення до операційних процесів бізнесу, як до потоку ділової активності, причому в момент реалізації виробленої продукції засоби виробництва повинні відновлюватися при умові, що виробнича діяльність не буде припинятись. Ця умова дає можливість використовувати відновну вартість для вимірювання вартості всіх компонентів фірми.

Бурже в 1972 р. дав критичну оцінку теорії відновної вартості Лімперга.

Зокрема, він вказав на деякі невирішені проблеми і питання з її застосуванням:

- теорія не може вирішити проблеми бухгалтерії, зумовлені впливом інфляції на грошові статті;

- теорія не може вирішити проблеми, пов’язані з технологічним розвитком обладнання, коли відновлення не обмежується заміною втраченої вартості;

- коли дану теорію застосовують щодо специфічних питань рівня цін, то вона не може вказати на співвідношення між ними і загальним рівнем цін.

Вказані проблеми пов’язані перш за все з питаннями практичного застосування теорії відновної вартості Лімперга, а не з фундаментальними принципами її корисності.

На основі досліджень, проведених у 1979 р. намагались встановити, чому компанії зупиняються на одному з варіантів бухгалтерського обліку. Ряд компаній не проводить переоцінку своїх запасів готової продукції, якщо вони відносно незначні, бо переоцінка у цьому випадку несуттєва. Три з тридцяти одної компанії, що досліджувалися, не проводили коригування вартості запасів готової продукції, тому що цінові коливання настільки хаотичні, що їх облік призвів би до нереалістичних змін у показниках прибутку. Цікаво зазначити, що представники деяких компаній висловили стурбованість з приводу того, що автоматична переоцінка вартості активів може привести до завищення розмірів амортизаційних відрахувань, що передбачались, і тому обмежили масштаби переоцінки.

Серед компаній, які ведуть облік на основі відновної вартості, є відома компанія Philips. Ця компанія визначає наступні моменти своєї роботи.

12. Для обрахунку відновної вартості основних фондів, запасів, готової продукції та незавершеного виробництва використовують систему індексів, розроблену в самій компанії. Обрахунок цих показників - складова частина визначення політики закупівлі.

13. Однакову систему бухгалтерських документів застосовують для звітів, на основі яких працює керівництво компанії, і для тих, які опубліковані для загального користування.

14. Публікування документів, підготовлених на основі відновної вартості, складова частина загальної політики, що дає змогу переконати профспілкові організації в правильності визначення доходів компанії, а в роботі з податковими органами дає можливість показати, як впливають податкові відрахування на доходи компанії.

За голландським законодавством виділяють п’ять категорій матеріальних засобів, з яких три перших використовують у виробничих процесах.

6. Земля, будівлі та споруди.

7. Основні виробничі засоби і технічне обладнання.

8. Інші основні засоби, що безпосередньо використовують в основній діяльності.

9. Об’єкти, що будують.

10. Основні засоби, що не використовують в основній діяльності.

Визначення засобів, що використовують в основній діяльності, характерне для підходу, що базується на економіці бізнесу.

Основні засоби можна оцінювати або за початковою вартістю, або за поточною вартістю. Але після вибору підходу він не може змінюватися, а тому не допускають, щоб частину засобів оцінювали за початковою вартістю, а частину за поточною.

Витрати на дослідження і розробки можуть капіталізуватись, коли є підтвердження, що вони в майбутньому вигідно окупляться. Щоб відповідати цьому підходу при обґрунтуванні витрат на дослідження і розробки, необхідне:

- чітке встановлення мети розробки і величини витрат;

- здійснення реалістичного техніко-економічного обґрунтування проекту;

- намагання керівництва компанії довести проект до практичної реалізації;

- підтвердження того, що новий товар корисний і на нього буде попит на ринку;

- підтвердження того, що для проведення досліджень і розробок є достатньо коштів.

Амортизація таких затрат не повинна перевищувати в звичайних умовах 5 років. У звітності потрібно показувати кошти, витрачені на дослідження і розробки за кожен рік.

За голландським законодавством пенсійні права працівників визначають незалежні пенсійні фонди чи страхові компанії. Підприємства повинні подавати своїх звітних документах усі пенсійні зобов’язання, що виникли протягом року, тому пенсійні витрати можуть точно не відповідати пенсійним відрахуванням, виплаченим у вказані фонди, що веде до збільшення загальної величини активів або пасивів.

З усього вказаного можна зробити висновок про те, що система бухгалтерського обліку та звітності в Нідерландах відповідає за своєю гнучкістю англо-американській моделі. Але ця система має свої особливості.

1. Працівники компаній відіграють важливішу роль при формуванні правил, що діють у бухгалтерській справі, як користувачі її продукції;

2. Існує добре розроблена система обліку впливу на економіку інфляційних процесів.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Коли було введено перший голландський закон, що встановлював норми бухгалтерської справи?

2. Які компанії в Нідерландах належать до малих?

3. Вкажіть на особливості організації обліку в компанії Philips?

9. Облік та звітність Китаю

9.1 Організаційні основи побудови обліку в Китаї

Починаючи з 1979 року, важливою складовою частиною політики Китаю щодо проведення структурних економічних реформ і відкриття країни для зовнішнього світу, є залучення іноземних інвестицій. З цього часу вони принесли значний економічний прибуток і зробили істотний внесок у зростання національної економіки.

Даний матеріал підсумовує і дає оцінку процесам обліку та звітності, що відбуваються в Китаї. У короткому огляді висвітлюються недоліки та помилки, а також досліджуються шляхи розв'язання проблем.

"Система обліку Китайської Народної Республіки для спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу" затверджена Міністерством фінансів у 1985 р. Економічні об'єкти можуть коригувати процедури обліку, встановлені Системою, для забезпечення особливих вимог. Можна назвати такі основні моменти облікових процедур, дотримання яких вимагає Система:

- бухгалтерський облік ведеться за методом подвійного запису;

- записи у бухгалтерських документах і звітах повинні вестися на основі реальних ділових операцій; вони повинні бути своєчасними, правильними, всеохоплюючими і повними;

- бухгалтерські рахунки повинні вестися китайською мовою або китайською і паралельно однією з іноземних мов, погоджених партнерами;

- грошові показники повинні бути виражені в одиницях законного для Китаю засобу платежу — юанях (женьміньбі) або в грошових одиницях однієї з іноземних валют за погодженістю між партнерами;

- необхідно вести три основні облікові книги: журнал, головну бухгалтерську книгу та допоміжну бухгалтерську книгу.

9.2 Положення про сумнівні рахунки, старіння запасів та повернення проданих товарів

Положення про сумнівні рахунки, старіння запасів і повернення проданих товарів виключаються з бухгалтерського обліку у відповідності з правилами бухгалтерського обліку в Китаї.

Коли збирання дебіторських рахунків стає настільки складним, що це викликає занепокоєність, тоді дані, що неможливо зібрати, мають бути ретельно вивчені.

Будь-який пункт, що справді не можна відобразити у детальному управлінському аналізі, повинен бути списаний як безнадійний борг, який підлягає вилученню з бухгалтерського прибутку за відповідний період. Під такий самий режим підпадають застарілі запаси та знос.

Щороку від керівника вимагається складання принаймні одного щорічного обрахунку фізичного стану інвентарних одиниць, і йому дозволяється списувати всі товарно-матеріальні цінності, які є фізично пошкодженими, загубленими, відпрацьованими і які визначені застарілими. До книг записуються відповідні поправки, що затверджуються керівництвом, а витрати віднімаються від прибутків за конкретний період.

Нерідко бувають скарги з боку іноземних інвесторів, які часто зумовлені браком необхідних положень про втрати, що є рідкісним явищем.

Дозволяти чи не дозволяти прогнозування сумнівних рахунків, за старіння запасів та повернення проданого товару — питання спірне. Можна стверджувати, що такі прогнози у найкращому випадку будуть простими оцінками, а визнання втрат (якщо вони визначені реалістично) допоможе уникнути перекручення даних.

Проте справедливе і те, що непердбачення сумнівних рахунків суперечить бухгалтерському принципу приведення прибутків у відповідність до вартості і не виходить за межі міжнародних бухгалтерських норм.

9.3 Облік основного капіталу та його знецінення

Капітал із строком служби більше одного року, в обліку проводиться як основний капітал і підлягає періодичній амортизації. Предмети, одинична вартість яких менша ніж 5000 юанів і з терміном користування менше одного року, розглядаються як періодичні витрати відповідно до обсягу, реально використаного під час виробництва.

Величину основного капіталу слід оцінювати за його початковим нагромадженим амортизаційним зносом, обчисленим рівномірним способом і застосованим на груповій основі. Залишкова вартість в обсязі до 10-ї початкової величини активу віднімається при надходженні від загальної величини знецінювання вартості.

Коли особливі обставини диктують необхідність застосування прискореного нарахування зносу або запровадження більш досконалих методів обчислення зносу, то прийнято, щоб заява розглядалася місцевими податковими органами, а кінцеве підтвердження надходить від Міністерства фінансів Китаю. У протилежному випадку ставка прискореного нарахування зносу, що перевищує нормальну величину, не може бути утриманою під час реєстрації податкової декларації.

Запровадження прискореного нарахування зносу та амортизації нематеріальних активів протягом менше 10 років, затверджене інструкцією про прибуткові податки, є одним з найбільш сприятливих режимів, які можуть бути надані підприємствам. Щоб відповідати цим сприятливим режимам, підприємство має задовольняти одну із таких умов:

- мати інвестиції у розмірі більше 5 млн. доларів;

- використовувати найсучасніше устаткування та технології;

- досягти максимальної економічної ефективності при обновленні існуючих підприємств;

- вважатися особливо необхідним підприємством, яке відповідає цим умовам, може надаватись сприятливий режим застосування прискореного нарахування зносу, або звільнення від податків, або підвищення квоти для продажу їх продукції на місцевому ринку. Рішення про вибір однієї з пільг приймається самою фірмою або шляхом консультацій з партнерами.

Встановлення фонду знецінювання та ставок періодичного знецінювання є обов'язковим для державних підприємств. Фонди, забезпечені операціями шляхом ставок знецінювання, можуть бути поєднані з іншими поточними

фондами, які знаходяться у вільному розпорядженні.

9.4 Облік нематеріальних активів

В засобах державних підприємств немає одиниць, що називаються "нематеріальними активами". На підприємствах економічних зон спостерігається інша ситуація: у випадку спільних підприємств інвестування на витрати на такі категорії, як патенти, технічні "ноу-хау", проценти від використання торгової марки, авторське право на використання території чи інші особливі привілеї вносяться на рахунок нематеріальних активів, що підлягають періодичній амортизації. Якщо купується якась товарної матеріальна цінність, то її початкова вартість має бути доступною за ціною, яку платить підприємство. Для інвестицій початкова вартість повинна встановлюватись на підставі визначення цінності цього товару, як це передбачено в угоді або контракті, укладеному між партнерами.

Витрати, що їх зазнає підприємство вільної економічної зони протягом підготовчого періоду, можуть бути віднесені на рахунок організаційних витрат (стаття у списку нематеріальних активів). Капіталізовані таким чином витрати не повинні включати ті видатки, які робляться з метою одержання фінансових та інших нематеріальних активів або проценту, одержаного протягом періоду будівництва.

Первісна вартість нематеріальних активів може бути амортизована, а періодичні амортизаційні ставки є припустимими оперативними витратами для сплати прибуткового податку. Ті одиниці, які вважаються інвестованими іноземним підприємством із передбаченням часового ліміту використання, відносяться до таких, що підлягають амортизації відповідно до встановленого ліміту часу, починаючи з місяця, коли вони вступили в дію. Одиниці, що не належать такому передбаченню, повинні бути амортизованими у період не менш ніж 10 років.

9.5 Облік надходження та витрачання іноземної валюти

До кінця 1987 р. підприємства Китаю оцінювали свої валютні ресурси — вклади у банках, рахунки та векселі дебіторів — за їхньою початковою вартістю на основі обмінного курсу, що зафіксовано в книгах по закінченні операцій. Відповідно до Нормативного акту бухгалтерського обліку від 1985 р., який діяв до 31 грудня 1987 р., надходження і витрати іноземної валюти щоразу записувались у книги. Хоча обмінний курс коливався, балансюаневих рахунків іноземної валюти не міг бути скоригованим. Таким чином, коли валютна розписка вносилась до банківського рахунку, валютні прибутки та витрати можна було визначити тільки після повернення документів з банку. У випадку, коли бралася позика в іноземній валюті, прибутки та витрати можна було визначити тільки після погашення; якщо отримувані рахунки надходили від реалізації продукції, то прибутки і витрати валюти можна було визначити тільки після збору всіх рахунків. І, нарешті, якщо рахунки у іноземній валюті з'явились в результаті закупівель, то валютні прибутки і витрати можна були визначити тільки після ліквідації заборгованості.

Очевидним недоліком такої процедури є те, що вплив коливань курсу на операції — а це сьогодні постійне явище у економіці Китаю, не знаходив своєчасного відображення у рахунках та звітах. Багато підприємств зіштовхнулись з широким діапазоном коливань своїх валютних прибутків та втрат. У надзвичайних випадках деякі з них мали сукупні валютні прибутки та втрати більші, ніж їхні щорічні адміністративні витрати.

Намагаючись виправити ситуацію, Міністерство фінансів у своєму додатковому нормативному акті про операції з іноземною валютою, опублікованому 31 грудня 1987 р., замінило описану вище процедуру більш реалістичним підходом. Згідно з положенням, підприємства можуть коригувати свій обмінний курс на кінець року після одержання згоди від місцевих фінансових та податкових органів. Величина, утворена від цього коригування внаслідок наявності різниці між обмінним курсом, зафіксованим у бухгалтерській книзі, та курсом на кінець року, повинна вноситися у новий рахунок під назвою "Очікувана амортизація валютних прибутків та витрат", що підлягає періодичній амортизації в терміни, обумовлені підприємствами та місцевими фінансовими та податковими органами. Звичайно для цього встановлюється термін від одного до п'яти років. Амортизований баланс рахунку "Очікувана амортизація валютних прибутків та витрат" повинен вноситись до балансу як "відстрочені бюджетні витрати", якщо йдеться про дебетовий залишок або як "відстрочені кредити" у випадку кредитового залишку.

9.6 Облік фінансових результатів

Періодичний чистий прибуток визначається шляхом бухгалтерської процедури, у якій слід дотримуватися таких принципів:

- витрати приводяться у відповідність до прибутків;

- витрати розподіляються між послідовними періодами на основі накопичення;

- прибутки визнаються такими, коли є підтвердження операціям з реалізації продукції і прибуток ресурсів вважається визнаним;

- оцінку активів та визначення прибутку проводять на основі первісної вартості;

- розрізняються капітальні витрати та прибуткові витрати.

Незважаючи на те, що бухгалтерські регулятивні акти, якими керуються підприємства у Китаї, розроблялись з урахуванням законів про прибутковий податок (а тому обліковий прибуток головним чином узгоджується з прибутком, що підлягає оподаткуванню), вони дещо відрізняються від законів про прибутковий податок. Тимчасові відмінності виникають тому, що час, витрачений на бухгалтерське визнання деяких прибутків та витрат, не відповідає вимогам закону про податки. Типовим прикладом є знецінювання. Впровадження прискореного нарахування зносу також являє собою тимчасову відмінність.

Постійні відмінності виникають тоді, коли різниця між обліковим прибутком та прибутком, що підлягає оподаткуванню, не вкладається в межі податкового закону. Підприємство може призначити такі заходи, як штрафи, штрафи за прострочення сплати податків, дотації на суспільний добробут та підвищення рівня життя, витрати на конфіскованій власності, витрати на розваги та суспільну діяльність, що перевищують 3% прибутку з продажу за податковий рік, до загальних адміністративних і неоперативних витрат. Ці статті не віднімаються згідно з податковим законом. Для цілей оподаткування необхідно скоригувати величину рахунку чистого прибутку відповідно до прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Закон вимагає правильного розподілу чистого прибутку, що залишається після сплати податків, перш ніж прибуток буде розподілений між власниками.

Певна частина чистого прибутку повинна забезпечити асигнування для З категорій: резерв для виплати премій та грошових допоміг працівникам; привласнені збережені прибутки на розширення підприємства і привласнені збережені прибутки на непередбачені витрати. Підприємство не зобов'язане визначати конкретну величину чи частку для активів кожної з категорій. Резерв на сплату премій та грошових допоміг персоналу є резервом пасиву, що являє собою ресурс, утриманий з періодичних прибутків із спеціальною метою поліпшення добробуту персоналу та передбачення його преміювання, і таким чином заохочування тих, хто робить порівняно більш значний внесок у виробництво. Цей фонд може використовуватись виключно для грошового забезпечення колективної допомоги для персоналу, на медичне обслуговування та на фінансову допомогу. У випадку ліквідації залишок з цього рахунку не розподіляється між власниками, а є пасивом, який так чи інакше має бути сплачений персоналу.

Привласнені збережені прибутки на розширення підприємства, є частиною внеску власника, яка складається з ресурсів, що діють за межами підприємства вільної економічної зони для розширення виробництва і бізнесу. Гроші можуть бути використані на придбання нових активів основного капіталу, для зміцнення існуючого становища та для розширення операцій, а також на випуск пробних партій нової продукції та науково-дослідні роботи.

Збережені прибутки на непередбачені витрати також є частиною внеску власника, частиною прибутку, призначеною для оптимізації наступних витрат і страхування від непередбачених витрат. Обсяг збережень визначається комітетом директорів, який є верховним колективним органом управління. При необхідності його також можна використовувати на розширення виробництва або перевести на рахунок внесеного капіталу. Після того, як процес привласнення, описаний вище, завершується і зобов'язання виконуються так, як це передбачено статутами акціонерних компаній, залишок прибутку може бути розподілений у пропорціях, що відповідають частці їх внеску до капіталу. Рішення про розподіл прибутку приймається комітетом директорів. Проте прибутки не можуть бути розподілені доти, доки втрати минулих років не виведені із збережених непередбачених прибутків і витрат.

9.7 Бухгалтерська звітність

В Китаї практикується складання 3-х форм бухгалтерського звіту: бухгалтерського балансу, звіту про прибутки та збитки та звіту про зміни у фінансовому становищі. З метою доповнення основних звітів та оприлюднення більш детальної фінансової та іншої оперативної інформації, від них також вимагається підготовка комплекту додаткових звітів. У таблиці 23 наведено перелік звітів, які повинні бути зібрані в межах цієї підготовки. Комплект щорічних бухгалтерських звітів повинен супроводжуватись "Роз'ясненням фінансового становища", де зазначаються позитивні надбання та недоліки поточного року, а також заходи, які слід здійснити в очікувані поліпшення у наступному році.

Необхідні звіти в Китаї

Таблиця 24

Копії річних, квартальних та бухгалтерських звітів повинні бути подані партнером по інвестуванню, адміністративному органу, який є куратором підприємства, фінансовому органу на тому ж рівні, що й адміністративним та місцевим податковим органом. Одна копія річного звіту також подається урядовому органу, у компетенції якого знаходиться санкціонування організації підприємства. Підприємства, які за визначення Міністерства фінансів мають важливе значення, повинно також подавати одну копію у Міністерство.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Охарактеризуйте організаційні основи побудови обліку в Китаї.

2. Як ведеться облік сумнівних боргів?

3. Як здійснюється облік основного капіталу?

4. У чому полягають особливості організації обліку нематеріальних активів в Китаї?

5. Як ведеться облік і витрачання іноземної валюти?

6. Як ведеться облік фінансових результатів в Китаї?

7. Дайте характеристику бухгалтерської звітності в Китаї.

10. Облік в Греції.