Вересня 2008 року, четвер

8.30 — 10.00 — реєстрація учасників конференції (фойє, корпус № 1 університету)

9.00 — 10.00 — перегляд науково-методичної виставки, екскурсія до музею історії університету.

10.00 — 11.30 — відкриття конференції, пленарне засідання (конференц-зал, корпус № 1 універси­тету)

11.30 — 11.45 — перерва

11.45 — 13.30 — продовження пленарного засі­дання

13.30 — 14.00 — огляд виставок декоративно-при­кладного мистецтва, екскурсія в зал рідкісної книги (ауд. 5, корпус № 1 університету)

14.00 — 15.00 — обідня перерва

15.00 — 18.00 — робота секцій, майстер-класи, кру­глі столи (Глухівський ДПУ, Глухівська ЗОШ № 2, Глухівськи ЗОШ №6)

18.00 — 19.00 — «Мова пісні, мова костюма» (кон­цертна програма за участю гурту автентичної пісні Барського гуманітарно-педагогічного коледжу та сту­дентів Глухівського ДПУ)

Додатки

3. Види самостійної роботи

1. Конспект наукової статті з фахової проблематики.

2. Укладання словника термінів з теми наукового дослідження.

3. Підготовка і проведення дискусії «Якою, на ваш погляд, повинна бути сучасна українська педагогічна термінологія: прагматичною, інтернаціональною чи національною?».

4. Мовностилістичний аналіз наукового тексту.

5. Мовностилістичний аналіз науково-навчального тексту.

6. Мовностилістичний аналіз науково-популярного тексту.

7. Анотація фахової статті, книги, підручника, кур­сової, дипломної, магістерської роботи.

8. Презентація наукового інформаційного продукту.

9. Складання програми публічного обговорення дипломної (магістерської) роботи однокурсника.

10. Обґрунтування назви наукового тексту (статті, курсової, дипломної, магістерської роботи).

11. Створення плану презентації авторської науко­вої роботи.

12. Редагування наукового тексту.

13. Рецензування наукового тексту.

14. Підготовка звіту про опрацьовані джерела нау­кової інформації.

15. Складання конспекту статті, книги, підручника, курсової, дипломної, магістерської роботи.

Термінологічний словник

Абзац (нім. Absatz, букв. — перерва, пауза) — відступ управо на початку першого рядка кожної частини тексту.

Адресант (нім. Adressant — відправник) — один із комунікантів; той, хто породжує висловлення, тобто мовець або автор тексту.

Адресат (нім. Adressat — отримувач) —- один із комунікантів, на якого спрямована й розрахована мовленнєва дія того, хто породжує висловлення, тобто співрозмовник або читач, реципієнт повідомлення.

Анотація (лат. annotatio — зауваження, примітка) — короткі відо­мості про книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей.

Анотування — процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацювання інформації, мета якого — отримання узагальненої харак­теристики наукового документа, що розкриває логічну структуру та зміст.

Апробація (лат. approbatio — схвалення) — спосіб скорегування, доопрацювання, виправлення, компетентного оцінювання.

Аргумент (лат. arguere — показувати, з'ясовувати) — логічний висновок, що слугує підставою для доказу тези.

Багатство мовлення — одна з якостей мовлення, ознака високої мовної компетенції людини, що полягає у використанні великої кіль­кості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), різних за сми­слом і будовою, відсутності невиправданих повторень слів, однотип­них синтаксичних конструкцій.

Бібліографія (грец. biblion — книжка igrapho — пишу, креслю) — відомості про джерело, наведені за певними правилами і достатні для ідентифікації документа.

Виписки — вибрані з тексту потрібні теоретичні положення, ста­тистичні дані тощо з посиланням на наукове джерело.

Виразність мовлення — комунікативна якість писемного чи усно­го мовлення, яка полягає в доборі мовленнєвих одиниць (слів, речень), що найточніше, оригінально, переконливо передають думку висловлю­вання, привертають увагу читачів або слухачів, впливають на їхні емо­ції та почуття. Його основою є незвичність, новизна, своєрідність.

Внутрішнє мовлення — механізм розумової діяльності людини; беззвучне мовлення, основними функціями якого є опрацювання й усвідомлення інформації, планування програми майбутнього мовлен­нєвого висловлювання.

Вступ — частина наукового твору, в якому обґрунтовується вибір теми дослідження, описано методи дослідження, сформульовано цілі і завдання роботи.

Вчене звання — звання, офіційно надане науковому і науково-педагогічному працівникам на підставі їхньої творчої участі в науко­вих дослідженнях і викладацькій діяльності у вищих навчальних закладах, підтверджене атестатом. В Україні встановлено такі вчені звання: старший науковий співробітник, доцент, професор

Гіпертекст (грец. hyper — над і лат. textum — побудова, зв'язок) — особливий метод побудови інформаційних систем, що забезпечує

Термінологічний словник

прямий доступ до інформації на підставі логічного зв'язку між її блоками; система представлення текстової та мультимедійної інформації у вигляді мережі пов'язаних між собою текстових та інших файлів.

Дефініція (лат. definitio — визначення) — коротке логічне визна­чення змісту якого-небудь поняття.

Джерело наукової інформації — документ, що містить науковий факт або є результатом аналітичного та логічного опрацювання.

Дипломна робота — навчально-наукове дослідження, яке вико­нується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» і передбачає систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань із базової фахової навчальної дисципліни та застосування їх при розв'язанні конкретних наукових і практичних завдань у відповідній галузі знань, розвиток навичок самостійної пошукової роботи й оволодіння методикою дослідження.

Дисертант — особа, яка виконує і представляє до захисту дисер­тацію.

Дисертація (лат. dissertatio — розвідка, дослідження) — оригі­нальне самостійне науково завершене дослідження, яке може сприя­ти розв'язанню певної наукової проблеми (для кандидатської дисерта­ції) або відкриттю нових напрямів у науці (для докторської дисертації).

Дискурс (лат. discursus — міркування) — 1) сукупність взаємо­пов'язаних висловлювань (текстів), що реалізуються в певних соціально-культурних, часових і просторових умовах з урахуванням діяльності учасників комунікації (адресата й адресанта); 2) процес вербального й невербального спілкування.

Дискусія (лат. discussio — розгляд, дослідження) — публічне обго­ворення певної проблеми або окремих питань на зборах, конферен­ціях, у пресі з метою досягнення істини.

Диспут (лат. disputo — міркую, сперечаюсь) науковий — форма організації попередньо підготовленого публічного обговорення складного суперечливого питання, у процесі якої наявні різні (іноді протилежні) погляди.

Дієвість мови — комунікативна якість такої мови, що спонукає адресата до зміни зовнішньої поведінки (вчинків, дій) чи внутрішньої (думок, поглядів, настроїв).

Джерело наукової інформації — документ, що містить у собі нау­ковий факт або є результатом аналітичного та логічного опрацювання.

Довідка про впровадження результатів дисертації — письмове підтвердження організації, підприємства, установи, яке подають до вченої ради із захисту дисертацій, про застосування отриманих здо-бувачем результатів дослідження із зазначенням способів їх викори­стання.

Доказ — система умовиводів, логічна послідовність міркувань, що використані для встановлення істинності (помилковості) твер­дження.

Термінологічний словник

Доктор наук — науковий ступінь, присуджений ВАК на підставі клопотання спеціалізованої ради із захисту дисертацій, прийнятого за результатами публічного захисту дисертації здобувачем, що має нау­ковий ступінь кандидата наук.

Доповідь наукова — науковий документ, у якому викладено результати науково-дослідної чи дослідно-конструкторської роботи, опублікований або прочитаний в аудиторії.

Доречність мови — комунікативна якість мови; добір, організа­ція мовних засобів, що роблять мову відповідною меті, умовам, ситуа­ції спілкування.

Доречність мовлення — неодмінна ознака стилістично доскона­лого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення, яка найточніше відповідає тій конкретній ситуації, за якої і задля якої реалізується мовлення.

Дослідження наукове — процес вироблення нових наукових знань, вид пізнавальної діяльності, що характеризується об'єктивні­стю, відтворюваністю, доказовістю, точністю.

Достатність мови — комунікативна якість мови, яка виражає понят­тя «кількість мовної інформації» і відповідає вимогам певного функціо­нального стилю літературної мови, логічній завершеності думки.

Доступність мови — комунікативна якість мови, здатність певної форми мови бути зрозумілою комунікантам, полегшувати сприйняття вираженої інформації; відповідність повідомлення комунікативній сприйнятливості.

Доцент (docere — учити, пояснювати) — учене звання, присвоєне працівникам вищих навчальних закладів і наукових організацій за науково-дослідну і науково-педагогічну діяльність.

Доцільність мови — комплекс комунікативних якостей, який виникає у процесі спілкування, зумовлений мовною свідомістю, функ­ціональними стилями, соціальними ролями, ситуацією спілкування, різноманітністю комунікативних завдань та умов.

Експерт (лат. expertus —досвідчений) — фахівець у певній галузі науки і практичної діяльності, що виконує в ній експертизи.

Експресивність (лат. expressus — виразний) — ознака інтенсифі­кації значення слів за шкалою зменшення чи збільшення денотативних і конотативних ознак, зокрема логічного змісту, оцінок та емотивності.

Електронна презентація (лат. praesento — передаю) наукового тексту — спосіб подання наукової інформації за допомогою муль-тимедіа-можливостей (зображення, звуку, відео), які відповідають за зорове, слухове, кінестетичне сприйняття інформації.

Електронний текст — писемне текстове утворення, розміщене на електронному носії.

Емоційність (лат. emovere — збуджувати, хвилювати) мови — комунікативна якість мови, що виражає індивідуальні почуття, пере­живання, настрої, суб'єктивне ставлення особистості до висловлюва­ного, уникання експресивного дисонансу.

Естетичність (грец. aisthetikos — чуттєво сприйманий) мови — комунікативна якість мови, що полягає в оптимальному відборі й

Термінологічний словник

організації її відповідно до комунікативних умов і завдань самого змі­сту, оптимальному мовному оформленні змісту, гармонії та цілісності тексту, якісності його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній.

Етикет (франц. etiquette, від estiquien — прикріплювати) науко­вий — сукупність правил діяльності і поведінки, які забезпечують до­тримання основних принципів наукової етики і сприяють створенню комфортних умов роботи вченого.

Ефективність наукової комунікації — комунікативний параметр, що визначає досягнення комунікативного співробітництва (коопера­ції) між адресантом та адресатом і спрямований на такий спосіб орга­нізації концептуальної структури тексту, який сприяє розумінню його з мінімальними зусиллями для читача.

Жанр (франц. genre — рід, вид, жанр) — форма організації мов­ного матеріалу в межах певного стилю мовлення, що історично скла­лася і характеризується функціонально-смисловою специфікою і сте­реотипною композиційною структурою.

Жанр наукового стилю мови — конкретний різновид наукових текстів, що різняться за функціями і структурою (наукова стаття, моно­графія, огляд, рецензія).

Заголовок наукового тексту — інформативна одиниця, що відоб­ражає тему твору і відповідає змісту тексту.

Звіт науковий — науковий документ, що містить детальний опис методики, перебіг дослідження, результати, а також висновки, отри­мані в процесі науково-дослідної роботи.

Зв'язність наукового тексту — поєднання компонентів науково­го тексту між собою за змістом.

Здобувач наукового ступеня — особа, що закріплена за вищим навчальним закладом, науковою організацією з метою підготовки та захисту дисертації і працює над здобуттям наукового ступеня.

Змістовність мови — комунікативна якість мови, що визначаєть­ся інформаційним наповненням висловлюваного, відповідністю його темі повідомлення.

Змістовність мовлення — глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.

Ідіостиль (грец. idios — свій, власний, особливий і stylos — палич­ка для письма) — сукупність формальних і стилістичних особливостей, характерних для мови окремої людини.

Індивідуальний інтонаційний стиль — інтонаційна манера, осно­вою якої є вибір мовцем варіантів інтонаційних одиниць (інтонем).

Інтенсивність (лат. /ntens/o — напруження] мовлення — сила вимови звуків, слів, мовних тактів, що залежить від амплітуди коли­вань голосових зв'язок і пов'язана з особливостями мовного дихання.

Інтерактивність (лат. intev — між, поміж і activus — діяльний) — текстово-дискурсивна категорія, представлена суб'єктно-об'єктно-суб'єктною взаємодією адресанта й адресата на підставі знакового

Термінологічний словник

континууму тексту, інтенцій, стратегій, тактик комунікації та програми адресованості повідомлення тексту.

Кандидат (лат. candidatus — одягнутий у біле) наук — науковий ступінь, присуджений спеціалізованою радою із захисту дисертацій за результатами публічного захисту дисертації здобувачем, що має вищу професійну освіту.

Картотека (лат. charta — книжка і грец. theke — сховище) — перелік усіх матеріалів, виявлених з певної тематики.

Каталог (грец. katalogos — список) алфавітний — система кар­ток у бібліотеці з описом видання, розміщених за алфавітом прізвищ авторів і назв публікацій незалежно від їхнього змісту.

Каталог предметний — система карток у бібліотеці, що містить дані про наявність літератури й інформації, що згруповані за предмет­ними рубриками, розміщеними за алфавітом.

Каталог систематичний — система карток, згрупованих у логіч­ному порядку відповідно до галузей знання.

Ключове слово — слово або словосполучення, яке найбільш повно і специфічно характеризує зміст наукового документа або його частини.

Компіляція (лат. compi'/at/o — крадіжка) — текст, написаний на основі запозичення в інших авторів матеріалів без самостійного їх створення.

Композиція (лат. compositio — складання, створення) наукового тексту — структура, побудова тексту.

Компресія (лат. compressio — стискання) наукового тексту — членування тексту на блоки інформації, їх називання, розкриття сми­слової структури тексту.

Комунікація (лат. соттипісаґю — зв'язок, пов'язаний) наукова — процес обміну науковою інформацією.

Комунікативна поведінка — сукупність правил і традицій вер­бального та невербального спілкування, що склалися в певному соціу­мі і реалізуються в процесі комунікації.

Комунікативна ситуація — функціонально-комунікативна сфера (побутова, офіційно-ділова, наукова тощо), в якій створюють текст.

Комунікативна стратегія — мовленнєвий засіб, який учасники дискусії використовують з метою донесення своєї думки до слухачів у найбільш зрозумілий або найбільш економний спосіб.

Комунікативний намір (інтенція) — конкретно визначена мета висловлювання мовця, що є регулятором мовленнєвої поведінки партнерів і на визначення якого впливають мотивація, потреба, умови ситуації та ін.

Конспект (лат. conspectus — огляд) — короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Конференція (лат. conferentia, від confero — збираю в одному місці) наукова — форма обміну науковою інформацією з певної тема­тики відповідно до розробленої заздалегідь програми, регламенту виступів.

Термінологічний словник

Концепція — система поглядів, розуміння певних явищ, проце­сів, набір доказів при побудові наукової теорії.

Корпусна (лат. corpus — організація, основа) лексикографія (грец. Іехікоп — словник igrapho — пишу) — галузь вивчення мови на основі текстів сучасної мови з постійним використанням комп'ютера для аналізу, збереження і опрацювання лексикографічної інформації.

Культура мови — мовознавча наука, яка на основі даних лекси­ки, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови і оцінюваня мовних одиниць та явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (впровадження в словники та мовну практику).

Культура мовлення — нормативність і доцільність викладу інфор­мації, тобто філологічне і психолого-педагогічне обґрунтування вико­ристання граматичних структур відповідно до умов і вимог конкретної ситуації.

Культура наукової мови — нормативне застосування наукової мови в усній і писемній, діалогічній і монологічній формах, високий рівень мовнокомунікативної культури.

Культура наукового мовлення — дотримання літературних норм вимови, наголошення, слововживання, побудови словосполучень, речень, текстів; нормативність усної й писемної наукової мови, що виражається в її правильності, точності, ясності, чистоті, логічності, доречності, виразності, а також у різноманітності граматичних кон­струкцій, багатстві словника, дотриманні в писемному мовленні орфографічних і пунктуаційних норм.

Магістерська (лат. magister — керівник, наставник) робота — кваліфікаційна самостійна науково-дослідницька робота, що викону­ється з метою отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «магістр».

Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який він одер­жує на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста шляхом погли­блення спеціальних умінь і знань інноваційного характеру, маючи дос­від використання і виробництва нових знань для розв'язання проблем­них професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Методологічна основа — основне, вихідне положення, на якому грунтується наукове дослідження.

Милозвучність — здатність фонетичної системи мови створюва­ти мелодійність звучання. Милозвучність української мови досягаєть­ся чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, використанням паралельних морфологічних форм слів однакового значення, в т. ч. службових слів: у — в, з—із— зі, о—об, би—б тощо.

Мова науки — засоби мови, що характеризують усі функціональ­но-стильові різновиди наукової сфери спілкування; специфічна систе­ма граматичних і семантичних засобів вираження знакових одиниць, які становлять ядро і периферію наукового стилю.

Мовленнєва компетенція (лат. competire — досягнення, відпо­відність) — складова комунікативної компетенції; діяльність людини,

Термінологічний словник

спрямована на розуміння або створення тексту (усного чи писемно­го), що здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності.

Мовленнєвий вплив — мовленнєва дія адресанта, керована цільовою установкою мовного спілкування, спрямована на зміну поведінки, психологічних станів, свідомості адресата, оцінки ним певного явища тощо.

Мовна економія — вилучення мовного елемента (слова, слово­сполучення) у структурі висловлювання, що не впливає на його загальний зміст.

Мовна майстерність — здатність особистості для викладу своїх думок з урахуванням мовних норм обирати з можливих варі­антів найбільш вдалий, точний у семантичному і стилістичному від­ношеннях.

Мовна особистість — людина, яка володіє сукупністю здатно­стей і характеристик, що обумовлюють створення і сприйняття нею текстів, які вирізняються структурно-мовною складністю, глибиною й точністю відображення дійсності.

Мовна стійкість — суспільно-політичне явище, основою якого є національні традиції, національна свідомість та солідарність, націо­нальна культура (духовна і матеріальна), національний мир і співро­бітництво з іншими народами, що живуть на території відповідного народу.

Мовне чуття — мовний смак, що забезпечує ефективну комуні­кативну діяльність мовця, знання ним норм сучасної літературної мови в їх зіставленні зі стильовими нормами, історично мінливими літературними нормами; індивідуальна система підсвідомих оцінок, що грунтується на літературних нормах і мовних ідеалах.

Мовний етикет — мікросистема національно-специфічних сте­реотипних стійких формул спілкування, прийнятих суспільством для встановлення контакту співрозмовників, дотримання або припинен­ня спілкування.

Мовні здібності — сукупність психологічних і фізіологічних умов, що забезпечують засвоєння, відтворення й адекватне сприйняття мовних знаків мовного колективу, об'єднують здібність аналізувати мовні явища, лінгвістичну спостережливість, мовне чуття і пам'ять.

Мовні огріхи — відхилення від лексичних і синтаксичних норм слів, словосполучень, самостійних речень.

Мовно-інформаційна компетенція — уміння здійснювати само­стійний пошук необхідної інформації, у т. ч. електронної, зберігати її, передавати, аналізувати тощо.

Мовнокомунікативна компетенція — сформована система про­фесійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.

Мовнотермінологічна компетенція — уміння доречно викори­стовувати термінологію певної спеціальності.

Модальність (лат. modus — спосіб) тексту — вираження автор­ського ставлення у науковому дослідженні.

Термінологічний словник

Монографія (грец. monos — один і grapho — пишу) — наукова праця обсягом понад 100 сторінок друкованого тексту, найбільш повне і всебічне вивчення певного об'єкта, бачення його в проблем­ному полі сучасної науки.

Монолог (грец. monos — один і logos — слово, вчення) — розгор­нуте висловлювання однієї особи, звернене до однієї людини або пев­ного колективу для повідомлення інформації, впливу або спонукання до дії.

Морфологічні норми — норми словозміни самостійних частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів).

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; форма суспільної свідомості.

Наголос — вирізнення складу, фонетичного слова чи синтагми шляхом посилення голосу або підвищення тону.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст, обсяг, порядок вивчення і викладання певної навчальної дисципліни чи її розділу.

Навчальний посібник — видання, що заміняє або доповнює підручник, часто відображає певні детально розроблені розділи на­вчальної дисципліни.

Наголос — виділення одного складу, фонетичного слова чи син­тагми при супрасегментному членуванні мовленнєвого потоку.

Наукова галузь — галузь науки, у якій проводять наукові дослі­дження, диференціюють наукове знання і відповідно до назви якої присуджують відповідний науковий ступінь.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямо­вана на одержання і використання наукового знання.

Наукова доповідь — жанр наукового стилю, який припускає розгор­нуте повідомлення на спеціальну тему, фіксується в усній чи письмовій формі і виголошується на засіданні наукового товариства.

Наукова конференція (лат. conferentia, від confero — в одне місце) — збори, нарада представників наукових організацій з метою обговорення і вирішення певних питань.

Наукова лексика — слова з додатковим стилістичним забар­вленням, вживані в мові наукового стилю.

Наукова мовна культура — нормативне користування науковою мовою в усній і писемній, діалогічній і монологічній формах, виро­блення високого рівня комунікативної культури.

Наукова рецензія (лат. recens/o — огляд, обстеження) — спе­ціальний текст-аналіз наукового джерела (джерел), розрахований на певне коло фахівців.

Наукова стаття — вид наукових публікацій, у якому описано кін­цеві або проміжні результати дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також окреслено перспективи наступних напрацювань.

Наукова тема — завдання наукового характеру, що потребує проведення наукового дослідження.

Термінологічний словник

Наукове дослідження — цілеспрямоване пізнання з метою одер­жання знання як системи понять, законів і теорій.

Наукове мовлення — функціонування національної мови у сфері наукової комунікації.

Науковий виступ — публічне виголошення промови (думки) з певного питання.

Науковий відгук — стисла форма письмової оцінки наукової роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатської чи докторської дисертації).

Науковий діалог (грец. dialogos — бесіда) — тип наукового мовлення, що складається з обміну репліками-висловлюваннями між кількома вченими — учасниками розмови (бесіди, дискусії, супереч­ки), наслідком якого є нові наукові знання.

Науковий керівник — особа, призначена наказом ректора вищо­го навчального закладу або директора наукової установи керівником студента чи аспіранта для підготовки дипломної, магістерської робіт або кандидатської дисертації.

Науковий консультант — особа, призначена наказом ректора вищого навчального закладу або керівника наукової установи кон­сультантом докторанта при підготовці дисертації.

Науковий стиль — функціональний різновид літературної мови, що обслуговує різні галузі науки, виробництва, освіти і реалізується в книжних спеціалізованих текстах різних жанрів.

Науковий ступінь — наукова кваліфікація у певній галузі знань, підтверджена захистом дисертації і закріплена одержанням диплома.

Науковий текст — цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами, параграфами, абзацами), насиченими відпо­відною термінологією.

Об'єктивність наукового викладу — властивість тексту, яка ви­являється у викладі й аналізі різних поглядів на проблему.

Образність мови — комунікативна якість мови, орієнтована на виникнення додаткових асоціативних зв'язків, тобто вживання слів і словосполучень у їх незвичному оточенні, зокрема їх переосмислення у тропах.

Опис — тип мовного висловлювання, за якого перераховують у певній послідовності ознаки та властивості того чи того об'єкта.

Ораторське (лат. orator, від ого — говорю) мистецтво — майстер­ність виголошення усного слова, що ґрунтується на засвоєнні основ­них положень риторики, а також особистих якостях мовця.

Орфографічні (грец. orthos — правильний і grapho — пишу) норми — система загальноприйнятих правил написання слів і їх зна­чущих частин, написання слів окремо, разом чи через дефіс, вживан­ня великої літери.

Орфоепічні (грец. orthos — правильний і epos — мовлення) норми — усталені способи, зразки вимови окремого звука, найрізно­манітніших поєднань звуків, які характеризуються, пояснюються у формі мовноорфоепічних правил.

Термінологічний словник

Офіційне спілкування — спілкування, в якому кожний учасник намагається відповідати своїй соціальній ролі, говорити стримано, дотримуватися всіх формальностей.

Офіційний опонент (лат. opponens — той, хто заперечує) — особа, призначена вченою радою із захисту дисертацій для рецензу­вання дисертації й автореферату дисертації та виступу з науковим від­гуком на її захисті.

Пароніми (грец. para — префікс на позначення суміжності, пере­міщення, зміни і опута — ім'я) — слова, близькі за звучанням, але різні за значенням.

Пауза (грец. pausis — припинення) — перерва у звучанні.

Писемне мовлення — результат вираження думки з допомогою системи письма відповідної мови.

План (лат. planum — площина) наукового тексту — короткий запис, що окреслює послідовність викладу думки, розкриває зміст тексту і відновлює його в пам'яті.

Плагіат (лат. plagiatus — викрадений) — копіювання чужих ідей, тексту без посилання на першоджерело.

Плеаназм (грец. pleonasmos — надмірність) — багатослів'я, зво­рот, який містить зайві слова з однаковими чи близькими значення­ми; стилістична фігура, побудована як нагромадження синонімічних висловів, утворених з близькозначних слів.

Полеміка (грец. polemikos — войовничий) наукова — тип диску­сії, метою якої є утвердження певних цінностей з використанням коректних прийомів.

Помітка — позначення у вигляді певних знаків, символів важливих для читача (користувача) слів, словосполучень, рядків, речень у тексті.

Послідовність мовлення — логічність та лаконічність думки.

Правильність мовлення — повна відповідність мовлення нор­мам літературної мови, одна з основ мовленнєвої культури.

Предметна (фахова) мова — сукупність мовних засобів, які використовують у професійній сфері комунікації з метою забезпечен­ня порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері.

Професійне читання — звернення до текстів, що містять фахову інформацію.

Професіоналізми — слова та вирази, поширені в певному науко­вому середовищі.

Пунктуаційні (лат. punktum — крапка) норми — система загаль­ноприйнятих правил уживання розділових знаків.

Пуризм (лат. purus — чистий) — надмірне прагнення до очищен­ня літературної мови від іншомовних запозичень, неологізмів, а також намагання вберегти літературну мову від проникнення лексич­них чи граматичних елементів, які перебувають за межами норми (розмовних, просторічних, діалектних та ін.).

Реферат (лаг. referre — доповідати, повідомляти) — аналітико-син-тетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо), ана­ліз його основних положень, фактів, результатів, висновків.

Термінологічний словник

Рецепція (лат. receptio — прийняття) — сприймання мовцем (читачем, слухачем) інформації, зумовлене його попереднім досвідом та мовною компетенцією.

Реципієнт (лат. recu/piens — той, хто отримує) — той, хто сприй­має мовну інформацію.

Риторика (грец. rhetorine — ораторське мистецтво) — філологіч­на дисципліна, що вивчає способи побудови художньо виразної мови; наука красномовства, ораторське мистецтво. Риторика інтегрує змі­стові компоненти цих наук філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності, літературознавства.

Риторичне запитання — стилістична фігура виразності й емоційно­сті мови, яка у формі запитання передає ствердження чи заперечення.

Риторичне звертання — стилістична фігура, побудована як висловлювання, адресована до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи тощо.

Роздум — тип мовного висловлювання, в якому автор викладає свої міркування з приводу наукової проблеми.

Розуміння наукового тексту — розкриття сутності предметів та явищ, описаних у науковому тексті, усвідомлення зв'язків, відношень та залежностей між ними.

Рубрикація (лат. rubrika — заголовок закону) наукового тексту — чіткий і логічний поділ на певні частини.

Синтаксичні (лат. syntaxis — побудова, зв'язок) норми — норми побудови синтаксичних конструкцій (словосполучень і речень).

Складання плану — вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розу­міння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) компо­зиції тексту.

Слайд (англ. slide — ковзати) (кадр інформації) — кольорове або чорно-біле фотографічне зображення, що проектується на екран.

Словник — зібрання слів (словосполучень), розташованих у пев­ному порядку, із супутніми поясненнями залежно від призначення.

Сприймання наукового тексту — психічний процес відображен­ня людиною змісту тексту за безпосереднього впливу на органи чуття.

Сприйняття мовлення — психічний процес упізнання інформації, що передається, звіряння її з наявними у свідомості знаками, подаль­ше опрацювання й розуміння.

Стилістичні норми — норми вживання в певному функціонально­му стилі властивих йому мовних засобів.

Стиль наукового мислення — історично сформована сукупність методологічних регулятивів, ідеалів і норм науки, що визначають зміст і спрямованість розвитку науки.

Стислість мови — комунікативна якість мови, що полягає у пра­гненні виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю всіх мовних засобів.

Стратегія комунікативна — мовленнєвий засіб, який учасники дискусії використовують з метою донесення своєї думки до слухачів у найбільш зрозумілий або найбільш економний спосіб.

Термінологічний словник

Сугестивність (лат. suggestio, від suggero — навчаю, навіюю) — здатність навіювати емоції і впливати на поведінку адресата.

Суперечка — словесне змагання між двома або кількома особа­ми щодо певного питання, за якого кожна із сторін доводить свою думку.

Суржик — змішана мова, що виникає внаслідок тривалої русифі­кації, частого вживання русизмів.

Текст (лат. tekstum— тканина, зв'язок, побудова) — закінчене мовленнєве утворення, змістова, структурно-граматична єдність, що об'єктивована в усній або писемній формі.характеризується замкну­тістю, зв'язністю, різними типами лексичного, граматичного, логічно­го, стилістичного зв'язку і має певну прагматичну настанову.

Термін (лат. terminus — межа) — слово або словосполучення, що позначає спеціальне поняття певної галузі знання або діяльності.

Точність мови — комунікативна якість мови; адекватність слова і позначуваного ним предмета, адекватність змісту мови і виражених у ній понять.

Точність мовлення — знання й використання у мовленні точних слів, словосполучень, зафіксованих у спеціальних довідниках.

Умовні позначення — специфічна термінологія, вживана в нау­ковій роботі, певні скорочення.

Усвідомлення наукового тексту — осягнення, осмислення струк­тури і змісту тексту через аналіз вербальної форми тексту.

Усне мовлення — мовлення, розраховане на слухове сприйняття і конкретного адресата.

Фонетичні норми — норми вимови голосних і приголосних зву­ків, а також норм наголошування слів.

Форми мовлення — усне і писемне мовлення, що співвідносить­ся між собою.

Функціональна мова — мова, призначена для спеціальних цілей та обслуговування окремих сфер людського спілкування.

Функціональний стиль — суспільно усвідомлена сукупність при­йомів уживання, відбору та сполучення мовленнєвих засобів, функ­ціонально зумовлена соціально значущою сферою спілкування

Цитата (нім. Zitat, від лат. cito — наводжу, проголошую) — дослів­но наведений уривок з якого тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи тієї думки.

Цілісність наукового тексту — внутрішня організованість, сми­слова єдність, цілісне оформлення початку і кінця твору, переходи між частинами тексту за допомогою певних мовних одиниць.

Чистота мови — комунікативна якість мови, пов'язана з пра­вильною літературно-нормативною вимовою, з відсутністю позаліте-ратурних елементів: діалектизмів, вульгаризмів, плеоназмів, штам­пів, канцеляризмів, слів-паразитів, таких мовно-виражальних засо­бів, що заперечуються нормами моралі.

Література

Основна література

Антисуржик / Ред. А. Сербенська. — Львів: Світ, 1994. — 150 с.

Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. — К.: Радянський письменник, 1970. — 254 с.

Арутюнова Н. Д. Диалогическая модальность и явление цитации // Человеческий фактор в язьіке: Коммуникация, модальность, дейксис/ Под ред. І В. Бульїгиной — М.: Наука, 1992. — С. 52—79.

Баженова Е. А. Научньїй текст в аспекте политекстуальности. — Пермь: Изд-во Пермского ун-та, 2001. — 272 с.

Баранник Д. X. Усний монолог (загальні особливості мовної структури). — Дніпропетровськ, 1969. — 144 с.

Бахтин М. М. Зстетика словесного творчества. — М.: Искусство, 1986. — 445 с.

Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2004. — 344 с.

Богдан С. К. Семантична визначеність вставних одиниць у науко­вому тексті //Українське мовознавство. — К.: Вища школа, 1988. — Вип. 15. — С. 124—129.

Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посіб. — К.: Артек, 1998. — 190 с.

Василевич А. П. Как слово наше отзовется? (Опьіт исследования качества научного вьіступления) // Знергия. — 2006. — № 2. — С. 61— 66.

Вінніков В. А. Пам'ятка молодим вченим з написання наукових праць // Український радіологічний журнал. — 2009. — № 17. — С. 7—9.

Волкотруб Г. Практична стилістика української мови: Навч. посіб. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. — 256 с.

Гальперин И. Р. Научньїй текст как обьект лингвистического исследования. — М., 1999. — 139 с.

Гінзбург М. Д. Десять відомих правил українського ділового та наукового стилю, зведені в систему // Стандартизація, сертифікація, якість. — 2004. — № 2. — С. 22—28.

Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі: Монографія. — Черкаси: Бра-ма-Україна, 2008. — 400 с.

Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови // Українська термінологія і сучасність: 36. наук, праць. — К.: КНЕУ, 2001. — Вип. IV. — С. 11—14.

Деркач В. В. Філологічна термінологія М. П. Драгоманова в систе­мі української наукової термінології кінця XIX — початку XX ст.: Авто-реф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01 / Інститут мовознавства ім. О. 0. Потебні НАН України. — К., 1999. — 17 с.

Література

Дротянко Л. Наукова і побутова мови у процесі взаємопрони­кнення культур // Вісник НАН України. — 2005. — № 11. — С. 51—58.

Дядюра Г. М. Функціональні параметри образності в науковому стилі (на матеріалі текстів природничих та технічних наук): Автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01 / Черкеськ, інжен.-технол. ін-т. — Черкаси, 2001. — 18 с.

Євграфова А. Заголовок як актуалізатор текстової інформації // Електронна бібліотека Інституту журналістики. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <htpp:// www.jorn.univ.kiev.ua >. — Загол. з екрана. — Мова укр.

Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). — К.: Довіра, 1999. — 267 с.

Жайворонок В. В. та ін. Українська мова в професійній діяльно­сті: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2006. — 431 с.

Жовтобрюх М. А. Нариси історії українського радянського мово­знавства (1918—1941) / АН України. Ін-т мовознавства ім. 0.0. Потеб­ні; відп. ред. В. М. Русанівський. — К.: Наукова думка, 1991. — 260 с.

Зарицький М. С. Актуальні проблеми українського термінознав-ства: Підручник. — К.: ІВЦ Вид. «Політехніка»; ТОВ «Фірма "Періоди­ка"», 2004. —128 с.

Зелінська Н. В. Сучасний науковий дискурс: парадокси розвит­ку // Вісник Київськ. міжн. ун-ту. — 2004. — Вип. 3. — С. 13—25.

Иванов Л. Ю. Текст научной дискуссии: Дейксис и оценка. — М.: НИП «2Р», 2002. — 208 с.

Караулов Ю. Н. Русский язьік и язьїковая личность. — Изд. 6-е. — М.: URSS, 2007. — 263 с.

Карпіловська Є., Кочерга О., Мейнарович Є. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя // Про­блеми української термінології. Вісник НУ «Львівська політехніка». — 2004. — № 503. — С. 3—8.

Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. — К., 1970. — 306 с.

Котюрова М. П. Культура научной речи: текст и его редактирова-ние: Уч. пособие. — Пермь: Пермский гос. ун-т, 2005. — 125 с.

Кочерга О. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку укра­їнської наукової термінології // Сучасність. — 1994. — № 399—400. — С. 173—182.

Культура мовлення вчителя-словесника / О. М. Горошкіна (уклад.). — Луганськ: Навчальна книга, 2007. — 111 с.

Литовченко В., Стріха М. Українська наука — безмовна? // Дзеркало тижня. — 14—20 лютого 2004. — № 6 (481). — [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу: < http://www.dt.ua/300/3050145537/. — Загол. з екрана. — Мова укр.

Лотман Ю. О лингвистическом исследовании текстов научного стиля // Вопросьі язьїкознания. — 1997. — № 4. — С. 125—138.

Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — 360 с.

Література

Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: Вища школа, 2003. — 311 с.

Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика українсь­кої мови: Підручник. — К.: Вища школа, 2003. — 462 с.

Михайлова О. Г., Сидоренко А. А., Сухопар В. Ф. Українське нау­кове мовлення. Лексичні та граматичні особливості: Навч. посіб. — X., 2000. — 97 с.

Морозов В. Культура письменной научной речи: Уч. пособие. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <htpp:// www.gumer.info >. — Загол. з екрана. — Мова рос.

Непийвода Н. Автор наукового твору: спроба психологічного пор­трета // Мовознавство. —'2001. — № 3. — С. 11—23.

Непийвода Н. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект) / НАН України; Інститут мово­знавства ім. 0. 0. Потебні. — К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. — 303 с.

Ничкало Н. Про рідномовні обов'язки вченого-педагога // Педа­гогіка і психологія професійної освіти. — 1998. — № 4. — С. 12—14.

Огієнко І. Історія української літературної мови. — К.: Наша куль­тура і наука, 2001. — 440 с.

Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови: Навч. посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 312 с.

Основи наукового мовлення: Навч.-метод, посіб. / Уклад. Т. В. Симо-ненко. — Черкаси: ЧНУ ім. Богдана Хмельницького. — 2005. — 80 с.

Панько Т., Кочан І., Мацюк Г. Українське термінознавство: Підручник. — Львів: Світ, 1994. — 215 с.

Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. — К.: Наукова думка, 1976. — 287 с.

Пономарева Е. Н. Научньїй стиль как обьект освоєння носителя-ми язьїка, — Автореф. дисс.... канд. филол. наук, 10.02.04. — Томск, 2004. — 24 с.

Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації / НАН України; Інсти­тут української мови; відп. ред. М. М. Пещак. — К., 1998. — 194 с.

Ракитина С. В. Когнитивно-дискурсивное пространство научного текста: Автореф. дисс.... д-ра филол. наук: 10.02.01 / Госуд. образов. учреждение «Волгоград, госуд. пед. ун-т». — Волгоград. — 2007. — 43 с.

Регушевський Є. С. Нариси про мову наукових праць І. Я. Фран­ка. — Сімферополь, 2006. — 194 с.

Різун В. Про стан нашої науки та вимоги до написання дисертацій (За матеріалами виступу на науковому семінарі перед керівниками дисертаційних досліджень та здобувачами наукових ступенів 12 березня 2003 року) // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <Електронна бібліотека Інституту журналістики, htpp: // www.journ. univ.kiev.ua/>. — Загол. з екрана. — Мова укр.

Рожанківський Р. Синтаксично-стилістичні вади сучасної фахової мови // Вісн. Нац. ун-ту «Львівська політехніка». — 2004. — № 503. Проблеми української термінології. — С. 14—20.

Література

Сабліна С. В. Сучасні мовознавчі проблеми дослідження укра­їнського мовного етикету // Вісник Запорізького держ. ун-ту, 2002. — № 3. — С. 37—44.

Сагач Г. М. Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації: Навч. посіб. — К.: Зоря, 2003. — 255 с.

Свойкин К. Б. Диалогика научного текста. — Саранск: Изд-во Морд, ун-та, 2006. — 148 с.

Селігей П. Питоме і чуже в термінології: гармонія чи конфлікт // Вісник НАН України, 2007. — № 9. — С. 20—28.

Селігей П. О. Сучасне термінотворення: симптоми та синдроми // Мовознавство. — 2007. — № 3. — С. 48—61.

Селиванова Е. А. Основьі лингвистической теории текста и ком-муникации: Монограф. уч. пособие. — К.: Брама, Изд. Вовчок О. Ю., 2004. — 336 с.

Семеног О. Культура наукової української мови: Навч. посіб. / За ред. Л. Мацько. — Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008. — 252 с.

Семеног О. Українська культуромовна особистість учителя (шляхи її формування в системі професійної підготовки): Монографія / За ред. Л. І. Мацько. — К.: Педагогічна думка, 2007. — 278 с.

Серажим К. Тексти-міркування і тексти-докази: семантичне і сти­лістичне розмежування // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <Електронна бібліотека Інституту журналістики, htpp: // www.journ. univ.kiev.ua/>. — Загол. з екрана. — Мова укр.

Сербенська О. Культура усного мовлення: Практикум: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — 216 с.

Сербенська О. Сучасна українська термінографія і проблеми еко­логії мови // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2002. — № 453. — С. 17—20.

Симоненко Л. Нові підходи до розбудови української наукової термінології // Українська термінологія і сучасність: 36. наук, праць. — К.: КНЕУ, 2005. — Вип. VI. — С. 21—26.

Синельникова Л. Н. Современньїй научньїй дискурс (рассужде-ния с пристрастием). — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: < http://russia.org.ua/fair/forumruss/reports/3e4b8b54cbl5f/ >. — Загол. з екрана. — Мова рос.

Синиця І. А. Діалогічність у науковому тексті // Мовознавство. — 2004. — № 2—3. — С. 55—60.

Современная русская устная научная речь / О. А. Лаптева (общ. ред.). — М.: Здиториал УРСС, 1999. — Т. 4. Тексти. — 375 с.

Соловьева Н. В. Толерантность в научной дискуссии: лингвости-листический аспект (на материале текстов научного дискурса 1950— 2000 гг.): Автореф. дисс.... канд. филол. наук, 10.02.01. — Екатерин-бург, 2008. — 19 с.

Ставицька Л. Відгук офіційного опонента // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <Електронна бібліотека Інституту журналі­стики, htpp: //www.journ.univ.kiev.ua/ >. — Загол. з екрана. — Мова укр.

Література

Ставнюк В. Дещо про мову науки, або Роздуми історика на теми сьогодення // День. — № 190. — Субота, 3 листопада 2007. — [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/190800

Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX ст. — Тернопіль: Астон, 2002. — 352 с.

Сурмін Ю. Науковий текст: специфіка, підготовка та презентація: Навч.-метод. посіб. — К.: НАДУ, 2008. — 184 с.

Тернавська Т. До проблеми експресивності наукового мовлення // Вісник Луганськ, держ. пед. ун-ту імені Т. Шевченка. Серія: Філологічні науки. — Луганськ: Альма-матер, 2001. — № 3. — С. 134—140.

Труш 0. М. Синтаксис наукового мовлення Івана Франка (складне речення): Автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01 — українська мова. — Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів, 2008. — 24 с.

Українська лінгвостилістика XX — початку XXI століття: система понять і бібліографічні джерела / За ред. д-ра філол. наук, проф. С. Я. Єрмоленко. — К.: Грамота, 2007. — 368 с.

Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріали / Упоряд. Л. Масенкота ін. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с.

Умберто Еко. Як написати дипломну роботу: Гуманітарні науки / Пер. за ред. 0. Глотова. — Тернопіль: Мандрівець, 2007. — 224 с.

Учіться висловлюватися / П. І. Скиба, Ю. О. Арешенков, Г. М. Віняр та ін. — К.: Радянська школа, 1990. — 126 с.

Циткіна Ф. А. Деякі аспекти зіставного аналізу наукових текстів // Мовознавство. — 1987. — № 4. — С. 43—48.

Чак Є. Д. Складні випадки правопису та слововживання. — К.: А.С.К., 1998. — 272 с.

Чак Є. Д. Чи правильно ми говоримо? — К.: Освіта, 1997. —239 с.

Чепіга І. П. Мовленнєві особливості наукового тексту: текст-мір-кування, текст-доказ // Лінгвістичні студії. — Донецьк, 2002. — Вип. 10. — С. 157—161.

Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового сту­пеня: Метод, поради. — 3-тє вид., випр. і доп. / Автор-упоряд. Л. А. Пономаренко. — К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», вид-во «Толока», 2005. — 80 с.

Ярема С. На теми української наукової мови. — Львів: Укр. т-во з механізації руйн. матер., 2002. — 44 с.

Словники

Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — К.: Довіра, 2007. — 207 с.

Бибик С. П., Сюта Г. М. Словник іншомовних слів: Тлумачення, словотворення та слововживання: Близько 35 000 слів і словосполу­чень / С. Я. Єрмоленко (ред.). — X.: Фоліо, 2006. — 623 с.

Література

Білоус М., Сербенська О. Екологія українського слова. Практич­ний словник-довідник. — Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. — 88 с.

Бук С. 3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної укра­їнської мови / Наук. ред. Ф. С. Бацевич. — Львів: ЛНУ ім. Івана Фран­ка, 2006. — 192 с.

Бурячок А. А. Орфографічний словник української мови. — К.: Наукова думка, 2002. — 460 с.

Бурячок А. А. Словник синонімів української мови: У 2-х т. / НАН України; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні / А. А. Бурячок (ред.). — К.: Наукова думка, 1999.

Вассер С. П., Дудка І. О., Єрмоленко В. І., Зерова М. Д., Ільчен-коА. Я. Російсько-український словник наукової'термінології: Біологія. Хімія. Медицина / НАН України; Інститут мовознавства ім. 6. О. Потеб­ні / 0. Л. Бсльгард (ред.). — К.: Наукова думка, 1996. — 660 с.

Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики: 253 000 слів / В. Т. Бусел (авт., кер. проекту та гол. ред.). — К. — Ірпінь: Перун, 2004. — 887 с.

Гринчишин Д. Г., Капелюшний А. О., Пазяк О. М., Сербенська О. А., Терлак 3. М. Словник труднощів української мови: Близько 15000 слів / С. Я. Єрмоленко (ред.)- — К.: Радянська школа, 1989. — 336 с.

Демська О. М., Кульчицький І. М. Словник омонімів української мови / Міжнародний фонд «Відродження». — Львів: Фенікс, 1996. — 223 с.

Дзюбишина-Мельник Н. Я., Дужик Н. С, Єрмоленко С. Я., Ленець К. В., Пустовіт Л. О. Культура мови на щодень / НАН України; Інститут української мови / С. Я. Єрмоленко (ред.). — К.: Довіра, 2000. — 170 с.

Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова: Корот­кий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко (ред.). — К.: Либідь, 2001. — 224 с.

Караванський С. Російсько-український словник складної лекси­ки. — К.: Видавничий центр «Академія», 1998. — 712 с.

Карачун В. Я. Орфографічний словник наукових і технічних термі­нів: Правопис. Граматика: Понад ЗО 000 слів. — К.: Криниця, 1999. — 524 с.

Кочерган М. П. Словник російсько-українських міжмовних омоні­мів. — К.: Академія, 1997. — 400 с.

Полюга Л. М. Словник синонімів української мови. — Вид. 2-ге. — К.: Довіра, 2006. — 477 с.

Пономарів О. Д. Фонеми г і г: Словник і коментар. — К.: Вид. центр "Просвіта", 1997. — 40 с.

Практичний словничок нормативних висловів / Упоряд. А. Сер­бенська. — Львів: НТШ, 2002. — 35 с.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія. — Полтава: Довкілля — К., 2006. — 716 с.

Словарь української мови / За ред. Б. Грінченка. — Т. 1—4. — К.: Довіра — Рідна мова, 1997.

Література

Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сєрбенська, 3. Терлак. — К.: Знання, 2004. — 367 с.

Словник української мови: В 11-ти т. — К.: Наукова думка, 1971— 1978.

Струганець Л. Культура мови. Словник термінів. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. — 2000. — 87 с.

Українська мова: Енциклопедія / НАН України; Інститут мово­знавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови / В. М. Русанів-ський (голова ред. кол.). — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укра­їнська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с.

Українсько-російський словник наукової термінології / За заг. ред. Л. 0. Симоненко. — К. — Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — 416 с.

Фразеологічний словник української мови: У 2-х кн. — 2-ге вид. — К.: Наукова думка. — 1999. — Кн. 1, 2.

Шевчук С. В. Разом, окремо, через дефіс. А—Я: Орфографічний словник: 32000 слів: Найуживаніші слова і словосполучення. Найно­віші запозичення. Спеціальна різногалузева термінологічна лексика. — К.: А.С.К., 2006. — 416 с.

Шевчук С. В. Російсько-український словник ділового мовлення. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища школа, 2008. — 487 с.

Широков В. А., Шевченко І. В., Рабулець О. Г., Костишин О. М., Пещак М. М. Словники України — інтегрована лексикографічна система. Електронний ресурс / НАН України; Український мовно-ін­формаційний фонд. — К., 2001. — 1 електрон, опт. диск (CDR).

Інтернет-ресурси

http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/

http://chak-chy-pravylno-my-hovorymo.wikidot.com/

http://kultura-movy.wikidot.com/

http://rodovyi-vidminok.wikidot.com/

http://www.madslinger.com/mova/pravopys-2007/

http://nepravylno-pravylno.wikidot.com/

http://ros-ukr-idioms.wikidot.com/

http://terminy-mizhkult-komunikacii.wikidot.com/

Навчальне видання

Серія «Альма-матер» Засновано в 1999 році

СЕМЕНОГ Олена Миколаївна

Культура наукової української мови

її •*

Навчальний посібник

Спільний проект із видавництвом «Академвидав»

Редактор А. В. Кулачок Коректор А. А. Даниленко Комп'ютерна верстка Є. М. Байдюка

Підписано до друку 11.01.2010.

Формат 84x108/32. Папір офс. № 1.

Гарнітура Шкільна. Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 11,34.

Обл.-вид. арк. 12,07. Зам. 10-082.

Видавничий центр «Академія»