Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Типові мовні звороти 4 page





— мовне опрацювання інформації у вигляді стислої характеристики.


Культура читання наукового тексту



Головними структурними елементами анотації нау­кового джерела є:

а) вступ — вихідні дані джерела (назва, жанр, автор,
місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації);

б) основна частина — перелік ключових проблем
опрацьованого джерела (можна за розділами, главами,
параграфами);

в) завершальна частина — актуальність і адресат
джерела.

Показниками рівня якості анотації є стислість і точ­ність інформації про першоджерело, а також оформлен­ня відповідно до чинних мовних норм. Найпоширеніша помилка при складанні анотацій — надлишковість (повтор інформації, використання невдалих висловів, зайвих фраз, складних конструкцій). Наукова терміно­логія має бути загальноприйнятою, а маловідомі термі­ни вимагають пояснення.

В анотації можливі такі мовні кліше:

1) дані про автора — автор монографії, відомий український...;

2) жанр твору — монографія видатного дослідника; у навчальному посібнику розглядаються...; у збірнику наукових праць уперше представлено...; це перший в Україні підручник, у якому...;

3) характеристика видання — у посібнику подано про­граму, змістові модулі і теми, короткий словник...; нав­чальний посібник створено відповідно до сучасних концеп­цій; наводиться статистичний матеріал...; монографія присвячена сучасним проблемам лінгводидактичної підго­товки; в монографії здійснено аналіз...; автор, аналізую­чи (що?), зупиняється на...; у книзі вміщено наукові та науково-популярні студії, розвідки та навчальні розробки відомого мовознавця; головна увага звертається на...; робота завершується оглядом...; коротко викладається історія...;розкривається суть... тощо;

4) призначення — рекомендовано студентам, аспі­рантам, молодим ученим; для широкого кола читачів; розраховано на викладачів, аспірантів, студентів...; монографія адресована...; прислужиться усім, хто пра­гне ефективно використовувати мовний ресурс в усіх ділових ситуаціях... .

Кожний автор, видавець намагається уникнути монотонності й одноманітності викладу, загострити



Культура наукового тексту


увагу на сутності питань, викладених у книзі, тому в анотаціях пропонуються такі мовні кліше: системати­зовано розглянуто найактуальніші проблеми...; пред­метом особливої уваги є...; враховано найновіші гіпоте­зи, що сформувалися в межах...; викладені в підручни­ку положення проілюстровано...; книга побудована на нових концептуальних засадах мовної освіти в Украї­ні; подано спеціальні завдання, що сприятимуть глиб­шому засвоєнню матеріалу; особливу увагу приділено...; засвоєнню проблематики, наближенню знань до прак­тичних потреб сприятимуть запропоновані завдання; подано зразок аналізу художнього твору з використан­ням структурного аналізу; теоретичні відомості про­ілюстровано прикладами з художньої літератури... .

Анотації, як правило, подають на початку книг. Анотації на дисертації пишуть переважно в кінці авто­реферату дисертації в лаконічній і конкретній науковій формі українською, російською та англійською мовами, вони відображають основний зміст і результати науко­вого дослідження. Одна з них, на вибір здобувача, має бути розгорнутішою, обсягом 2 сторінки машинописно­го тексту, дві інші — ідентичні за змістом (обсягом до 0,5 сторінки, до 1200 друкованих знаків). Після кожної анотації вміщують ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість ключових слів — від трьох до десяти (див. Додатки).

В анотаціях широко використовують дієслівні форми на зразок з'ясовано, описано, акцентовано, про­ведено, проаналізовано, установлено, простежено, ви­явлено та ін.

Отже, важливою складовою роботи з текстом є його переглядове, ознайомлювальне, поглиблене, аналітико-критичне читання. Успішність цих процесів залежить від сприймання й усвідомлення, необхідною передумо­вою яких є внутрішня мотивація. Осмислення сприйня­того залежить від віку, досвіду, фонових знань, творчо­го мислення читача. Унаслідок сприймання й усвідо­млення відбувається розуміння тексту та його інтерпретація.

Компресія наукового тексту через конспект, анота­цію, тези, реферат дає змогу більш ефективно вичлену-вати блоки інформації і розкрити смислову структуру в тексті.


Композиція писемного наукового тексту



2.3. Композиція писемного наукового тексту

Науковий текст має бути зрозумілим автору і потен­ційним читачам. Щодо цього соціолог Юрій Сурмін за­значає: потрібно чітко відповісти собі на кілька запи­тань — «для чого хочеш писати?», «стосовно чого хочеш писати?», «що хочеш писати?», «для кого хочеш писати?», «як хочеш писати?». Запитання «для чого хочеш писати?» передбачає з'ясування мети написання тексту. Запитання «стосовно чого хочеш писати?» зму­шує визначитися зі змістом наукового матеріалу: це буде опис проведеного експерименту чи результатів дос­лідження. Запитання «що хочеш писати?» вимагає встановлення жанру тексту (стаття, тези, дисертація) тощо. Відповіді на запитання органічно пов'язані між собою і можуть допомогти сформувати задум роботи, зміст і форму викладу.

Основні структурні елементи наукового тексту: вступ, де подано обґрунтування актуальності дослі­дження, визначено предмет, мету, завдання, теоретич­не і практичне значення роботи; основна частина, в якій представлено методику і техніку дослідження, пошук способів розв'язання проблеми, докази концеп­ції, ідеї; висновки, що містять результати виконаної роботи, перспективи подальшого дослідження.

Важливу роль у науковому тексті відіграє заголовок.

Заголовок наукового тексту інформативна одиниця, що відоб­ражає тему твору і відповідає змісту тексту.

У заголовку наукового тексту втілено задум автора, встановлено межі інформації, яку він має подати. За­лежно від конкретизації інформації науковці виокрем­люють кілька типів заголовків:

1) назви загального характеру («Історія лінгвофіло-софських учень»; «Українська мова в освітньому про­сторі»; «Риторика у вищій школі»);

2) назви, які конкретизують питання, досліджувані автором («Концепція мовленнєвого жанру М. Бахті-на»; «Специфіка мови професійного спілкування»);

3) назви, що відображають особливості авторської постановки питання («Сучасне термінотворення: симп­томи і синдроми»).



Культура наукового тексту


Композиція наукового тексту залежить від плану наукової роботи.

План наукового тексту короткий запис, що окреслює послідов­ність викладу думки, розкриває зміст тексту і відновлює його в пам'яті.

Він — каркас майбутньої праці. Важливі ознаки плану — чіткість, логічність і лаконічність у формулю­ванні пунктів.

Складають план наукового тексту з урахуванням таких загальноприйнятих принципів:

— встановлення структури тексту (вступ, основна частина, висновки, додатки);

— з'ясування важливих питань у межах кожної частини;

— формулювання пунктів і підпунктів плану.

У процесі роботи над текстом план змінюють, уточ­нюють, доповнюють. Інколи корисно складати кілька варіантів плану тексту, що увиразнює уявлення про предмет дослідження.

План повинен бути наочним і відображати послідов­ність викладу матеріалу. Шляхом складання плану можна з'ясувати ступінь засвоєння тексту (відтворити його у пам'яті), виявити повтори, непослідовність у викладі змісту.

За інформаційною наповнюваністю розрізняють прості плани (складаються з основних пунктів-тем, що викладені послідовно і відображають логіку тексту) і складні (містять основні пункти і підпункти, які конкретизують і деталізують зміст пунктів). За мовним оформленням плани бувають питальними (у вигля­ді логічних питань), називними (у формі називних речень), тезовими (у вигляді тез), цитатними (як пункти плану використовують речення з тексту). Робочі плани складають упродовж виконання ква­ліфікаційної наукової роботи. У них узагальнено пода­ють характеристику предмета дослідження, перелік завдань за схемою «історія — теорія — практика», які потребують розв'язання; визначають необхідну кіль­кість розділів, підрозділів та їх найменування. У проце­сі написання наукової роботи робочий план декілька разів уточнюють і доповнюють.

Відображенню логіки наукового дослідження сприяє застосування рубрикації. У рубрикації тексту,


Композиція писемного наукового тексту 83

нумерації і називанні розділів, підрозділів (парагра­фів), додатків тощо (табл. 2.1) полягає графічна культу­ра оформлення плану.

Рубрикація (лат. rubrica заголовок закону) наукового тексту

чіткий і логічний поділ на певні частини.

Характеристика цього складника викладена у вимо­гах Вищої атестаційної комісії України до дисертацій. Нумерують сторінки, розділи, підрозділи, пункти, під­пункти, рисунки, таблиці, формули арабськими цифра­ми. Порядковий номер ставлять після цих елементів (РОЗДІЛ 1; Таблиця 1.1).

Таблиця 2.1 План магістерської роботи

  Зміст Стор.
ВСТУП    
РОЗДІЛ 1    
1.1    
1.2    
1.3    
Висновки до розділу 1    
РОЗДІЛ 2    
2.1    
2.2    
2.3    
Висновки до розділу 2    
РОЗДІЛ 3    
3.1    
3.2    
3.3    
Висновки до розділу 3    
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ    
ДОДАТКИ    
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    

Заголовки розділів друкують великими літерами з нового рядка. Крапки після номера, як і після заголовка,



Культура наукового тексту


не ставлять. Структурні частини ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ВСТУП, ВИСНОВКИ, СПИ­СОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ не мають порядково­го номера.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і поряд­кового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу також повинна стояти крап­ка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розді­лу). У тому самому рядку пишуть заголовок підрозділу.

Наступний етап — складання плану-проспек-ту. Це реферативне викладення наукового матеріалу, розташованого у логічній послідовності, своєрідний довідковий покажчик. План-проспект дисертації містить, як правило, титульну сторінку із зазначенням навчального закладу чи наукової установи, де викону­ють роботу, прізвища, ім'я та по батькові автора, назву дисертації, спеціальності, за якою захищають дисерта­цію. На наступних сторінках указують актуальність проблеми, ступінь її дослідженості, зв'язок із програма­ми навчального закладу, об'єкт, предмет, мету, завдан­ня, наукове, теоретичне, практичне значення пропоно­ваного дослідження, а також зміст роботи.

Наукову роботу виконують, ґрунтовно вивчивши різноманітні джерела: навчально-методичні (підручни­ки, навчальні та методичні посібники) і наукові праці (монографії, статті, дисертації, матеріали наукових семінарів та конференцій тощо), нормативно-програмні документи (державні документи про освіту, навчальні плани і програми), а також за результатами здійсненої пошукової роботи. На основі опрацьованих літератур­них джерел укладають бібліографічний покажчик видань.

Джерело наукової інформації — документ, що містить науковий факт або є результатом аналітичного та логічного опрацювання.

Для пошуку інформації звертаються до наукової, спеціальної, профільної бібліотек. У довідково-інфор­маційному відділі бібліотеки існує система каталогів та картотек, що допомагають визначати необхідні наукові джерела. Каталог — це система накопичення і збе­реження даних про літературу, наявну в бібліотеці. Картотека — перелік усіх матеріалів, виявлених з певної тематики.


Композиція писемного наукового тексту



Існує три види каталогів — абетковий, систематич­ний, предметний. А бет ковий каталог дає змогу встановити, які твори того чи того автора є в бібліотеці, а також з'ясувати дані про видання: прізвище автора і назва книги, місто, де вона надрукована, видавництво і рік видання, кількість сторінок.

У систематичному каталозі картки згру­повані в логічному порядку відповідно до галузей знан­ня. За допомогою такого каталогу можна визначити, які твори наявні в бібліотеці, а також підібрати необхід­ну літературу. У прєдмєтному каталозі бібліо­графічні записи розташовані за алфавітом предметних рубрик. Його використовують для підбору матеріалів із вузькоспеціалізованих питань.

Для науковця-початківця часто складно за короткий термін виокремити необхідну інформацію зі значної кількості джерел. Пошук наукової інформації сьогодні значно спростився за рахунок електронних каталогів , у яких представлено електронний алфа­вітно-предметний покажчик, електронний систематич­ний каталог авторефератів, електронний каталог статей (книг) тощо (рис. 2.1).








Date: 2015-04-23; view: 475; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.012 sec.) - Пожаловаться на публикацию