Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Загальноприйняті скорочення





 

авт. а.   авторський аркуш
б-ка   бібліотека
вид.   видання
вип.   випуск
в. о.   виконувач обов'язків
грн   гривня
див.   дивись
д. н.   доктор наук
до н. є.   до нашої ери
доц.   доцент
заст.   заступник
іт.д.   і так далі
К.   Київ
М.   Москва
м. місто
Мн.   Мінськ
напр.   наприклад
nop.   порівняйте
пп.   параграфи; пункти
прим.   примітка
проф.   професор
п/с   поштова скринька
р-н   район
pp.   роки
СПб.   Санкт-Петербург
ст.   століття
т.   том
таін.   та інші, та інше
у т. ч.   у тому числі
X.   Харків
ц. р.   цього року

Якщо скорочення є новотвором, то після першого його згадування в науковому тексті у дужках наводять повну форму. Не слід використовувати скорочені записи одиниць виміру, фізичних одиниць, знаків (параграф, номер, відсоток), якщо вони вжиті без цифр. Довільні скорочення не повинні бути однозвучними з іншими загальновідомими абревіатурами чи скороченнями.

Мовне оформлення композиції наукового дослі­дження.Науковий текст починається зі вступу. Цей складник композиції виконує функцію програми



Культура наукового тексту


дослідження. Робочий варіант вступу має бути написа­ний на початку виконання цілісної наукової роботи. Остаточно його варто оформляти на завершальному етапі роботи, коли повно будуть виявлені її результати відповідно до поставлених завдань.

Схема побудови вступу наукової роботи стандартна:

— обґрунтування актуальності наукової проблеми;

— характеристика наявних за цією темою теоретич­них і практичних досліджень, історія питання;

— визначення предмета дослідження, мети, гіпоте­зи, завдань;

— обґрунтування використаних методів.

Для обґрунтування вибору теми та її актуальності використовують такі мовні засоби: проблема... має пер­шорядне, наукове, теоретичне, практичне значення; проблема актуальна, цікава, доцільна, не втратила свого значення, актуальності тощо.

В огляді літератури подають наукові джерела, що висвітлюють історію розвитку проблеми: теоретичні роботи, які повною мірою чи частково розкривають про­блему, виокремлюють потребу у власному дослідженні. Мовні засоби цього складника такі: з указаної (назва­ної, цієї) проблеми існує...; наявна значна кількість...; недостатня кількість публікацій, робіт, досліджень.

Мета дослідження — це уявлення про резуль­тат роботи. її визначають на основі більш конкретного, детального опису теми дослідження. Для формулюван­ня мети дослідження використовують такі конструкції: дипломна робота присвячена вивченню, розгляду, дослі­дженню, опису, вирішенню... .

У наукових, зокрема педагогічних, дослідженнях пропонують гіпотезу (припущення), яку необхідно довести в основній частині. Це можлива від­повідь на питання, яке міститься у проблемі, тобто це очікуваний результат за дотримання певних умов. Мовні засоби припущення такі: система роботи... набуде ефективності, якщо; вивчення специфіки май­стерності письменника... сприятиме формуванню читаиького інтересу, підвищуватиме читацьку куль­туру дітей за умов... .

Завдання дослідження в сукупності повинні давати уявлення, що слід зробити для досягнення мети. У науковій роботі формулюють, як правило, від 3 до


Композиція писемного наукового тексту



7 завдань. Серед мовних засобів оформлення завдань переважають дієслова вивчити, дослідити, описати, проаналізувати, розглянути, визначити, встановити, обґрунтувати, виявити, перевірити, довести, показа­ти, апробувати тощо, а також іменники фактори, під­ходи, роль, доцільність, форми, методи, прийоми, тех­нології, критерії, особливості та ін.

Для досягнення поставленої мети і розв'язання зав­дань у роботі виокремлюють методи. Це шляхи, спо­соби досягнення поставленої мети і завдань досліджен­ня, своєрідні науково обґрунтовані алгоритми засто­сування визначених, у т. ч. розумових, дій та операцій для пізнання предмета дослідження.

Вибір методу залежить від предмета дослідження, спеціальності, за якою виконують наукову роботу, а також дослідницької мети.

У наукових роботах послуговуються теоретичними і емпіричними методами.

До теоретичних методів зараховують такі:

1) історико-структурний метод, що полягає у висвіт­ленні основних компонентів на різних етапах історич­ного розвитку;

2) хронологічний метод, що дає змогу розглянути предмет у часовій послідовності;

3) діахронний метод, який використовують для до­слідження якісних змін у системі в межах визначених історичних періодів розвитку;

4) метод структурно-системного аналізу, яким послу­говуються з метою теоретичного розроблення проблеми;

5) метод термінологічного аналізу, який застосову­ють для визначення базових понять дослідження;

6) метод наукової ідентифікації й порівняльного аналізу архівних та літературних джерел, що полягає в забезпеченні достовірності одержаних результатів;

7) прогностичний метод, яким послуговуються для поширення висновків, здобутих унаслідок аналізу використаних джерел;

8) метод аналізу дисертаційних праць, який викори­стовують для ознайомлення з дисертаціями, щоб одер­жати вихідний матеріал для написання наукової роботи.

Емпіричні методи охоплюють такі: 1) метод спостереження — для виявлення стану про­блеми в теорії і практиці; як правило, складається з



Культура наукового тексту


етапів сприйняття, констатації, опису певного явища з допомогою словників;

2) анкетування — одержання відомостей про фак­тичний стан справ й інформації шляхом опитування;

3) метод експертного опитування (оцінок) — у спе­ціальний спосіб організоване збирання суджень, оцінок і пропозицій компетентних фахівців з певної галузі знань, їх аналіз, систематизація, формулювання вива­жених висновків; такий метод дає змогу об'єктивно оха­рактеризувати явище, яке вивчається;

4) метод педагогічного моніторингу — система постій­них спостережень, оцінювання і прогнозів зміни стану якого-небудь природного, соціального об'єкта;

5) педагогічний експеримент — наукове досліджен­ня, яке припускає втручання у природні умови існуван­ня предметів і явищ, повторює визначені ознаки (вла­стивості) предметів і явищ у спеціально створених умо­вах з метою їх вивчення;

6) методи статистичного аналізу даних експеримен­ту — з використанням комп'ютерного оброблення.

У лінгвістичних роботах використовують такі методи:

а) структурний метод — аналіз елементів структури
мовних одиниць і мовних творів;

б) структурно-семантичний метод — дослідження
співвідношення між формальними і смисловими еле­
ментами структури мовних одиниць і мовних творів;

в) функціональний метод — вивчення факторів
уживання мовних одиниць у мовленні, їх функціону­
вання у творах;

г) лінгвостилістичний метод — аналіз стилістичних
характеристик мовних одиниць і мовних творів;

ґ) зіставний метод — дослідження подібних і відмін­них ознак у двох і більше мовах;

д) порівняльний метод — аналіз подібних і відмін­
них ознак у споріднених мовах з метою реконструкції
мови-предка.

Методи дослідження автор наукової роботи обирає, консультуючись із науковим керівником, опираючись на методологічну основу.

Методологічна основа основне, вихідне положення, на якому грунтується наукове дослідження.

Наукова робота обов'язково має бути скерована на одержання нових знань в обраній галузі, тобто характе-


Композиція писемного наукового тексту



ризуватися науковою новизною. Для молодого дослідника є важким (інколи неможливим) процес здо­буття абсолютно нових знань. У зв'язку з цим у студент­ських наукових роботах новизну визначають переваж­но такі терміни: доповнено, уточнено, узагальнено, систематизовано, класифіковано, проілюстровано, обґрунтовано, унаочнено.

У дисертації важливо показати відмінність одержа­них результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни, тому слід вживати такі мовні одиниці: уперше одержано, удосконалено, отримало подальший розви­ток. Кожне наукове положення необхідно формулюва­ти чітко, виокремлюючи його основну сутність і зосере­джуючи особливу увагу на рівні досягнутої новизни, воно має сприйматися однозначно. Не варто вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації.

У дослідженні вказують також на практичну користь отриманих результатів у навчальному закладі чи на виробництві. Для магістерських робіт, дисертацій важливо подати короткі відомості (довідку) про впрова­дження результатів дослідження із зазначенням назви організації, де здійснено апробацію системи вправ, зав­дань, методики тощо (див. Додатки).

Довідка про впровадження результатів дисертації письмове підтвердження організації, підприємства, установи, яке подають до вченої ради із захисту дисертацій, про застосування отриманих здобувачем результатів дослідження із зазначенням способів їх використання.

Вступ закінчується короткою характеристикою (анотацією) структури і змісту наукової роботи. Напри­клад: Дисертація складається зі вступу, трьох розді­лів, висновків, списку умовних скорочень, бібліографії (... позицій) і переліку джерел ілюстративного матері­алу (... найменувань). Загальний обсяг дисертації — ... с, з них ... с. основного тексту.

Далі зазначають назви розділів й основну мету подання матерілу в кожному з розділів. Мовні кліше зазвичай використовують такі: У «Вступі» обґрунтову­ється актуальність теми, визначаються об'єкт та предмет дослідження, його новизна. Формулюється мета і завдання дисертаційної праці... Указується на теоретичне та практичне значення висновків і уза­гальнень дослідження... .



Культура наукового тексту


В основній частині роботи викладають тео­ретичні основи і коротку історію порушеної проблеми, розглядають отримані результати, пропонують об'єк­тивний аналіз зібраного матеріалу, роблять узагальнен­ня. Така інформація становить зміст двох чи більше розділів. Назви розділів та їх змістове наповнення повинні відображати завдання наукового дослідження. Кожний розділ починають із нової сторінки. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених результатів, а також подають посилання на праці автора з досліджуваної теми.

У першому (описовому) розділі міститься огляд праць вітчизняних та зарубіжних науковців з означеної проблеми. Подібні позиції дослідників можна позначити, перерахувавши прізвища авторів. Напри­клад: Умовою, що забезпечує можливість творчості, є формування стилю сучасного педагогічного мислення. Учені (О. Мойсеєв, Ю. Кулюткін, Г. Сухоборська, А. Петровський та ін.) серед основних рис цього стилю виокремлюють певну сукупність якостей (В. Семи-ченко).

У цьому розділі можливе використання таких мов­них формул: автор розглядає, розкриває, висвітлює, порушує, розв'язує проблему, занурюється у проблему, зупиняється на проблемі; вважає, відзначає, що; пише, що; наголошує, що; справедливо вказує на те, що; автор стверджує, аналізує, характеризує, переконли­во доводить, порівнює, зіставляє, з'ясовує, посилається на, наголошує на важливості, формулює, виходить з того, що; автор припускає, висловлює припущення, пропонує; автор заперечує, стверджує, ігнорує, дорікає, критикує, не підтверджує висновку словами, спросто­вує, критично ставиться, ставить завдання, підтвер­джує висновок фактами, причину вбачає у тому, що.

Огляд літератури закінчується висновками і пропо­зиціями стосовно завдань, які необхідно дослідити в контексті виконуваної роботи. Мовні кліше цього складника такі:

Нам видається, що...; Ці обставини дають нам підстави припускати, що...; Усе це дає змогу вислови­ти нам такі припущення...; Зупинимося докладніше на...; Перейдемо до розгляду...; Продовжимо розгляд...;

Урахування українськими вченими здобутків зарубіжних дослідників стимулювало нові підходи до...;


Композиція писемного наукового тексту



На початку XXI cm. виразною стає тенденція до...; Як засвідчує аналізований матеріал...; За нашим спостереженням, найпомітніші зміни відбулися в...; Упродовж останніх десятиліть активізувалося ви­вчення...; Наукова зацікавленість цією проблемою ціл­ком обґрунтована.

У другому (аналітичному) розділі пода­ють загальну методику проведення дослідження. У третьому розділі (наступних розділах) — реалізацію програми дослідної роботи. При цьому показниками зв'язку є такі мовні кліше: як уже було сказано, показано, згадано, відзначено; як [уже] зазна­чалося, згадувалося, наголошувалося вище; відповідно до..., згідно з цим, у зв'язку з цим, у зв'язку зі сказаним вище; зазначений, вищезгаданий, вищеописаний.

Показники вираження часової співвіднесеності і порядку викладу: по-перше, по-друге, по-третє...; перше, друге, третє...; насамперед, передусім, перш ніж, після того як, у кінці, перед тим як; перш, за все, в першу чергу, спочатку, тепер, попередньо, раніше, поряд з цим, надалі.

Причину й наслідок, умову й наслідок виражають такі мовні формули: тому, тоді, тим самим, тому що, оскільки, завдяки тому, що; звідси випливає, зважаючи (з огляду) на це, через це, через те що; у зв'язку з цим, відповідно до цього, згідно з цим, у цьому (такому) разі (випадку), зважаючи на те, що, з огляду на те що; за цих (таких) умов, на цій підставі. Показники запере­чення, зіставлення і протиставлення: але, а, же, однак, проте, порівняно з..., на відміну від..., навпаки, з одно­го боку..., з другого (іншого) боку..., водночас, тим часом, також, подібно до цього, аналогічно.

Ступінь вірогідності повідомлення засвідчують такі мовні одиниці: очевидно, безумовно, без сумніву, безпе­речно, напевне; доповнення, уточнення, ілюстрацію до сказаного, виділення окремого випадку — водночас, зокрема, крім того, щоправда, наприклад, як-от, точні­ше, зауважимо, також, головним чином.

Висновки до розділів повинні випливати із сутності результатів проведеної роботи.

Важлива вимога до загальних висновків — їх стислість, чіткість, ґрунтовність. Відповідно узагаль­нюють власні спостереження, оцінюють результати,



Культура наукового тексту


одержані під час дослідження, вказують ступінь дося­гнення поставленої мети, виконання завдань, пропо­нують рекомендації стосовно практичного викори­стання здобутих результатів. У висновках не повторю­ють змісту вступу, основної частини, висновки до розділів.

Пишуть висновки за допомогою таких мовних кліше: узагальнено результати проведеного досліджен­ня...; відзначено, що...; з'ясовано, що...; дослідження показало...; зіставний аналіз... уможливлює...; отже, можна зробити висновок, що...; узагальнюючи сказане; зважаючи на викладене вище, підсумовуючи, є підста­ви твердити, що... .

Додатки — засоби, завдяки яким створюють екс­периментальну частину роботи: зразки дидактичного матеріалу, ілюстрації, таблиці тощо. Додатки не є обов'язковим елементом наукової роботи, однак залу­чення анкет підвищує рівень довіри до результатів до­слідження.

Кожний наступний додаток починають із нової сто­рінки і позначають послідовно літерами української абетки, за винятком Г, Ґ, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад: додаток А, додаток Б і т. д.

Текст кожного додатка за необхідності можна поді­ляти на розділи й підрозділи, які слід нумерувати у межах кожного додатка, наприклад: А.2 — другий роз­діл додатка А; В.2.1 — перший підрозділ другого розді­лу додатка В. Подібно нумерують й ілюстрації, таблиці та формули: рис. АЛЛ — перший рисунок першого роз­ділу додатка А.

Значні труднощі завжди викликає оформлення бібліографії.

Бібліографія (грец. ЬІЬІІоп — книжка і grapho пишу, креслю) — відомості про джерело, наведені за певними правилами і достат­ні для ідентифікації документа.

Укладають бібліографію відповідно до вимог дер­жавного стандарту. Використані джерела розміщують у порядку появи посилань у тексті або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів чи заголовків.

Після підготовки першого варіанта наукового дослі­дження аналізують логічні зв'язки між окремими частинами і складають остаточний план із розділами,


Композиція писемного наукового тексту 95

пунктами і підпунктами. На цьому етапі дріб'язкові, другорядні деталі в основному тексті вилучають або переносять у додатки.

Важливо, щоб порції інформації, поданої у кожній частині наукової роботи, були помірними за обсягом і зрозумілими для сприймання, а назви частин слугува­ти своєрідним путівником у науковому тексті (див. Додатки).

Мова наукової роботи має відзначатися точністю, ясністю, лаконічністю викладу. Спеціальні терміни необхідно вживати в їх конкретному значенні. Структу­ра речень повинна бути прозорою, негроміздкою, що заважає сприйняттю матеріалу. Недоцільними є вико­ристання конструкцій розмовного стилю, виклад мате­ріалу від 1-ї особи однини, вільне скорочення.

Слід дотримуватися і загальноприйнятих правил переносу, коли не можна:

— переносити прізвища, залишаючи в кінці попе­реднього рядка ініціали (один ініціал) або умовні скоро­чення (проф., акад. тощо), які до них належать (М. С. Вашуленко, а не М. С. // Вашуленко; акад. С. Гон­чаренко, а не акад. // С. Гончаренко);

— роз'єднувати графічні та умовні скорочення на зразок і т. д., і т. ін., т-во, б-ка, л-ра;

— відривати скорочені назви одиниць виміру від цифр, до яких вони належать (2008 p., а не 2008 // p., 508 км, а не 508 // км.);

— переносити в інший рядок граматичні закінчен­ня, з'єднані з цифрами через дефіс (2-й, а не 2- // й; 3-го, а не З- /І го);

— розривати односкладові частини складноскоро-чених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіату­ри (АПН України, ВАК, НБУ, ЧАЕ, стінгазета, а не сті-нгазета);

— відокремлювати від попередньої букви м'який знак або апостроф (') (стільки, а не сті-льки; порадь­те, а не порадьте, розв'я-заний, а не розв'-язаний);

— розривати буквосполучення, що передають на письмі один звук (ґудзик, а неґуд-зик, грин-джо-ли, а не ґринджоли);

— відривати одну букву від кореня, префікса (роз-ви-вати, а не розвивати, при-їжджа-ти, а не приїжджа­ти);


96 Культура наукового тексту

— залишати в попередньому рядку або переносити в наступний одну букву (опи-тування, а не опитування, аналіз, а не а-на-ліз);

— залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прийменник (в, по, при), з якого почина­ється речення;

— переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають поперед­ній рядок, а також залишати в попередньому рядку від­криту дужку або відкриті лапки.

Грамотний виклад роботи ґрунтується не тільки на нормах слововживання, орфографії, стилістики, а й пунктуації. Варто уважно переглянути розділові знаки при вставних словах, однорідних, відокремлених чле­нах речення, у складних реченнях.

Невід'ємною складовою наукових робіт є посилання і цитування.

Посилання — фрагмент наукової праці, в якому автор подає відо­мості про предмет свого дослідження, наявні в інших наукових джерелах.

Мета посилання — аргументувати, доповнити або проілюструвати власну думку фактами з інших науко­вих текстів; підтвердити чи спростувати чужу думку; порівняти різні підходи вчених стосовно аналізованої проблеми. Наприклад: Мова, наголошував В. Гум-больдт, це об'єднана духовна енергія народу, що диво­вижним чином закріплена у відповідних звуках і в цьому вияві та через взаємозв'язок своїх звуків зрозумі­ла всім мовцям [1, с. 21].

У записі [1, с. 21] 1 указує на перше джерело в бібліографії, 21 — на його сторінку. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтова­ність положень запропонованого дослідження.

При визначенні термінів важливо посилатися на останні видання словників та довідників, на більш ранні — лише у випадках, коли в них наявний матері­ал, який не ввійшов до останнього видання.

Необхідно подавати посилання на всі джерела чи матеріали, згадані в науковому тексті. Використання окремих термінів, запропонованих іншими авторами, теж є посиланням. Це допомагає відшукати подібний документ, перевірити точність указаних даних, з'ясува-


Композиція писемного наукового тексту



ти інформацію, обставини виникнення ідеї чи контексту. Наукових термінів, упроваджених іншими авторами, не виділяють лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовують вираз «так званий».

Слід звертати увагу на оформлення ініціалів та прізвища автора. У списку використаних джерел спо­чатку вказують прізвище, відтак ініціали, у тексті наукової статті чи монографії на перше місце ставлять завжди ім'я або ім'я і по батькові, на друге — прізви­ще. Якщо перед прізвищем зазначено посаду, профе­сію, то прізвище та ініціали пишуть після цієї назви (завідувач лабораторії Волошина Н. Й., психолог Ри­балка Валентин). Із метою уникнення непорозумінь потрібно скрупульозно перевіряти кожне прізвище та ініціали авторів, на яких здійснюють посилання.

Наявність посилань свідчить про наукову обізна­ність автора, обґрунтованість положень дослідження.

Посилання можна робити у вигляді цитати, дослів­ного чи недослівного переказу з окремими цитованими елементами, вказівки на автора.

Цитата (нім. zitat, від лат. cito — наводжу, проголошую) — дослів­но наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілю­страції певної думки.

Основними функціями цитати в текстах наукового стилю є комунікативна (спілкування), когнітивна (пі­знавальна), аргументативна (доказова). Серед цитат, які застосовують у науковому тексті, поширені цита-т и - т є з и (ними послуговуються для складання авто­ром основних пунктів лекції, виступу, наукової допові­ді) або цитати-докази (використовують для під­твердження суджень автора наукового тексту). їх беруть у лапки, розділові знаки ставлять, як при прямій мові. Наприклад: Щоразу, поринаючи у світ мудрих книг і статей, переймаємося відчуттям того, що спіл­куємося дійсно з животрепетним, естетично-креатив-ним словом, яке глибоко розкриває вищу сутність Людини. «Моя неповторність, говорить Іван Андрі­йович, успадкована трохи від батька-матері, трохи від учителів, трохи від самостійного пізнання людської психологи...» [4, с. 5].

Слова цитати наводять у тій граматичній формі, в якій вони подані у літературному джерелі, зі збереженням



Культура наукового тексту


особливостей авторського написання. Цитування має бути повним, без перекручень і довільного скорочення авторського тексту. У разі пропуску деяких слів чи сло­восполучень на початку цитати ставлять крапки. Кожна цитата супроводжується посиланням на джерела, напри­клад: Символіка поняття загальнолюдське і націо­нально специфічне, етногенетичне. Дослідження саме останнього аспекту символіки надзвичайно акту­альне, особливо всебічне вивчення первісної символіч­ної системи [114, с.78](Т.Усатенко).

Цитату необхідно подавати безпосередньо з першо­джерел, а не з праць інших авторів. Першоджерелом є першодрук або академічне видання тексту. Коли воно не доступне (архівне), можна скористатися цитатою з іншо­го видання з обов'язковим зазначенням «цитується за».

Якщо при цитуванні були виділені деякі слова — в дужках подають спеціальне застереження, яке пояснює виділення. Частіше за все ставлять ініціали — ім'я та прізвище автора наукового тексту. Наприклад: Пропо­нуючи посібник, автори вказують на прагнення «допо­могти учням усвідомити, що мова це цілісна система,історія якої пов'язана з історією народу» (виділення наше. — О. С.).

Непряме цитування (виклад думок інших авторів своїми словами) подають без лапок, воно має бути гра­нично точним. Наприклад: Обдарованість, за Г. Костю-ком та П. Білоусом, трактуємо як індивідуальну своє­рідність особливої комбінації загальних і спеціальних здібностей людини, цілого комплексу психофізіологіч­них процесів і станів, що створюють сталий рівень реалізації можливостей, бажань, інтересів індивіда.

Значна кількість суцільних цитат і посилань ство­рює враження компіляції (лат. compilatio — крадіжка) роботи, її реферативності, відсутності авторського бачення проблеми. Головна мета цитат — розвиток власної думки шляхом її порівняння з думкою інших авторів. На сторінках наукової роботи повинна бути аргументована і коректна дискусія. При цьому слід остерігатись плагіату.

Плагіат (лат. plagiatus викрадений) копіювання чужих ідей, тексту без посилання на першоджерело.

Для виявлення плагіату серед дисертацій ВАК Укра­їни використовує спеціальні комп'ютерні програми.


Наукова стаття як самостійний науковий твір



Вони укладені п'ятьма мовами і дають змогу знаходити цілі фрагменти тотожних текстів. Якщо в науковій роботі виявляють плагіат, ВАК обов'язково повинна скасувати рішення спеціалізованої вченої ради стосовно присудження наукового ступеня кандидата чи доктора наук без права перезахисту.

Отже, важливим етапом роботи зі створення науко­вого тексту є редагування: правка, вичитка, скорочен­ня, оброблення чи перероблення. Складність цього етапу полягає в тому, що тривала робота над відповід­ною темою призводить до запам'ятовування цілих шматків тексту і «блокування зору». Ідеться про те, що, «як тільки мозок ухоплює початкові букви слова чи початкове слово фрази, він відразу ж без допомоги зору, за допомогою асоціативної пам'яті добудовує слово чи фразу, відключаючи водночас на деякий термін зір. Ви начебто дивитеся на речення, слова, букви, але не бачи­те їх» (А. Зосімов, В. Голік).

На етапі редагування варто критично оцінити напи­сане, перевірити концепцію, підсилити обґрунтованість висновків, простежити логічні зв'язки між частинами тощо, тобто побачити текст «стороннім оком». У такому випадку практикують повільне читання тексту з олів­цем у руках.

2.4. Наукова стаття

як самостійний науковий твір

Невід'ємною складовою наукового дослідження є його апробація.

Апробація (лат. approbatio схвалення) спосіб корегування, доопрацювання, виправлення, компетентного оцінювання.

Різновидами апробації є наукова стаття і науковий виступ. Висока вимогливість до змісту, форми, мови дає змогу успішно представити ці науково-навчальні жанри широкому загалу читачів і слухачів.

Спільними з науковою статтею ознаками наукового виступу є інформативність, аргументованість, логіч­ність, лаконічність. Однак, на відміну від статті, це жанр усної мовної комунікації, обмежений часовим


j_00 Культура наукового тексту

проміжком і характеризується безпосереднім контак­том зі слухачем.

Наукова стаття вид наукової публікації, у якому описано кінце­ві або проміжні результати проведеного дослідження, обгрунтова­но способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань.

Обсяг наукової статті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35—1 др. арк. За змістом наукові статті класифікують на:

— власне наукові статті (виклад основних результа­тів роботи);

— науково-популярні статті (орієнтують на читацьку аудиторію, серед якої можуть бути непрофесіонали). Ознакою таких статей є доступність змістової інформації;

— науково-навчальні та науково-методичні статті (містять практичний виклад закономірностей, дослі­джуваних об'єктів, методи їх застосування у прак­тичній діяльності);

— науково-публіцистичні статті (присвячені акту­альним для наукової громадськості проблемам).

Призначені наукові статті науковцям, спеціалістам певної галузі або кількох галузей. За кількістю авторів наукові статті бувають одноосібні (один автор) або колективні (колектив авторів).

За галузевим призначенням виокремлюють статті мовознавчі, літературознавчі, педагогічні, психологіч­ні, історичні та ін. За науковим завданням — теоретич­ні і прикладні.

Наукові статті виконують дослідницьку функ­цію (подають наукові результати), презентаційну (представляють дослідника в науковому товаристві), оцінну (оцінюють стан наукових досліджень з певної проблеми) та комунікативну (слугують засобом спілкування дослідників).

Ознаками мови наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність роз­криття одного або кількох питань), логічність і обґрун­тованість висновків, наявність міркувань і посилань.

За способом розкриття статті поділяють на оглядові, проблемні і методологічні. Оглядові статті містять


Наукова стаття як самостійний науковий твір 101

характеристику стану і перспектив наукових досліджень у тій чи тій предметній галузі. У проблемних стат­тях наявний аналіз проблеми, яка не одержала всебіч­ного осмислення. Методологічні статті подають обґрунтування методології розв'язання проблеми. Підготовка наукової статті охоплює такі етапи:

1. Формулювання робочої назви статті:

1) заголовок має бути лаконічним і однозначним;

2) заголовок повинен сконцентрувати увагу читача на предметі дослідження.

 

2. Визначення меж теми та обсягів наукової інфор­мації, представленої в науковій статті.

3. Розроблення орієнтовного плану (змісту) статті: вступу, основної частини, висновків, перспективи до­слідження.

4. Окреслення у вступі змісту роботи:

 

1) постановка проблеми, з'ясування її актуальності та науково-практичного значення;

2) аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання певної проблеми і на які опирається автор;

3) порушення не вирішених раніше питань, яким присвячена стаття;

4) формулювання мети і завдань статті.

5. Визначення методів дослідження, джерельної
бази, підготовки основних тез — відповідей на завдання.

6. Тлумачення використаних у статті термінів.

7. Обґрунтування в основній частині отриманих результатів. Текст має опиратися на принципи «від відомого до невідомого», «від простого до складного».

8. Перевірка узгодженості між заголовком, метою, завданнями і висновками.

9. Міркування над перспективами наступних розві­док у цьому питанні.

10. Проведення самоконтролю виконаної роботи на
змістовому, логічному, мовностилістичному рівнях.
Перевірка тексту статті на відповідність:

— чинним правописним нормам;

— вимогам наукового стилю;

— оформлення цитат і посилань.

11. Оформлення списку використаних джерел за
чинними стандартами.



Культура наукового тексту


Обов'язковим структурним компонентом наукового тексту є заголовок. Важливо, щоб назва була короткою, однозначною, конкретною, точно відображала тему науко­вої статті та обмежувала обсяг наукового тексту (табл. 2.2).

Таблиця 2.2








Date: 2015-04-23; view: 453; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.025 sec.) - Пожаловаться на публикацию