Типові мовні звороти 1 page

З огляду на функціональні особливості термінологічні словосполучення, як зазначає Лариса Скрипник, варто розглядати як фразеологічні одиниці у системі терміно­логії. Тому спеціальні фразеологічні словники фіксують

Особливості усного і писемного наукового мовлення 41

лише ті термінологічні словосполучення, які розвинули переносне значення і які вживають із цим значенням у загальнонаціональній мові (лакмусовий папір, рушійна сила, легка промисловість, майнове право).

Морфологія наукового мовлення. Морфологічні форми (вживання частин мови) наукового стилю є суво­ро нормативними. Це виявляється у певній обмежено­сті у використанні одних граматичних форм і частій повторюваності інших. У науковій мові, зокрема, пере­важають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою займенники, частки. Співвідношення частин мови в тексті залежить від належності до одного з типів мови — розповіді, опису, міркування.

Так, морфологічні норми регулюють уживання форм слів, морфем, відхилення від яких призводить до морфологічних помилок:

— неправильне утворення відмінкових форм імен­ників, прикметників, числівників, займенників (писа­ти лист замість писати листа, семи експертами замість сімома (сьома) експертами);

— неправильне визначення граматичного роду імен­ників (солідна рукопись (ж. р.) замість ґрунтовний ру­копис (ч. p.), кандидатська степень (ж. р.) замість кан­дидатський ступінь (ч. p.), ваша підпись (ж. р.) замість ваш, підпис (ч. р.));

— неправильне утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників (більш складніша ситуа­ція замість більш, складна ситуація, найбільш, ефектив­ніше замість найбільш, ефективно);

— неправильна словозміна числівників (від п'яти-десяти до шестидесяти відсотків замість від п'ятдеся­ти до шістдесяти відсотків); порушення закономірно­стей сполучуваності дробових числівників з іменника­ми (отримали 5,2 бали замість отримали 5,2 бала);

— відхилення від морфологічних норм у межах лек­сико-граматичного класу займенників (саме завдяки ньому замість саме завдяки йому);

— порушення категорій стану, особи дієслів (виба­чаюся замість вибачте, хотять замість хочуть); непра­вильне утворення дієслівних форм (говорючи, починаю­чий дослідник замість говорячи, дослідник-початківець) тощо.

Іменник. Найбільш поширені в наукових текстах — іменники з абстрактним значенням і віддієслівні імен-

42 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

ники (вивчення, застосування, узагальнення, дослі­дження).

У наукових текстах важливо уникати мовних недо­ліків, що виникають унаслідок калькування з російсь­кої мови (табл. 1.10)

Таблиця 1.10

Уживання іменників у наукових текстах

Недостатнє розуміння значень іменників спотворює відмінкові форми. Значна кількість помилок зумовле­на вибором форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни.

Флексію -а (-я) мають переважно іменники, що по­значають:

— конкретні одиничні предмети, населені пункти, а також назви осіб (ректора, інтелігента, відсотка, тижня, ступеня, Житомира, Луцька, Тернополя);

— власні імена та прізвища (Андрія, Юрія, Кудрен-ка, Мадзігона, Вашуленка);

— назви мір довжини, ваги, часу тощо (метра, грама, тижня, але віку, року);

— назви місяців і днів тижня (понеділка, грудня, листопада, але листопаду — назва процесу);

— назви грошових знаків і числові назви (червінця, мільйона, мільярда);

— терміни іншомовного походження, які означа­ють елементи будови чогось, конкретні предмети, гео­метричні фігури та їх частини (куба, ромба, радіуса тощо);

— українські за походженням слова-терміни (імен­ника, підмета, числівника тощо, але виду, роду, також синтаксису, складу, способу).

Особливості усного і писемного наукового мовлення 43

Закінчення -у (-ю) характерне для іменників чолові­чого роду:

— із значенням абстрактності, збірності, почуття, учення, а також ті, що називають явища природи, уста­нови, речовини, ігри: іспиту, досліду, тексту, інтелек­ту, критерію, університету, ВАКу, принципу, рукопи­су, наказу, витягу, болю, успіху, ритму;

— термінів іншомовного походження (математичні, фізичні, хімічні, літературознавчі (аналізу, синтезу, ферменту, жанру, журналу, роману, сюжету тощо);

— назв річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей та ін. (Дону, Дунаю, Сахаліну, Китаю, Донбасу);

— складених назв населених пунктів, другою части­ною яких є іменник (Кривого Рогу, Високого Ставу, Далекого Бугу тощо).

Деякі слова мають і закінчення -а, і закінчення -у. Наприклад, термін у значенні «слово» — терміна, у значенні «строк» — терміну, апарата (прилад) — апа­рату (установа), елементу (абстрактне) — елемента (конкретне), інструмента (одиничне) — інструменту (збірне), рахунка (документ) — рахунку (дія), фактору (чинник) — фактора (маклер).

Власні назви, які вживають із паралельними закінченнями -а і -у, можуть набувати нових значень (табл. 1.11).

Таблиця 1.11

Власні назви із закінченнями -а, -у

У складних словах — назвах населених пунктів відмі­нюється кожна частина: Кам'янець-Подільський — Кам' янця-Подільського; Корсунь-ІПевченківський — Кор-суня-Шевченківського; Могилів-Подільський — Могиле-

44 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

ва-Подільського; Новоград-Волинський — Новограда-Во-линського; Переяслав-Хмельницький — Переяслава-Хмельницького та ін.

Варто пам'ятати й особливості закінчень родового відмінка множини таких слів: статей, гостей, облич, відкриттів і відкрить, сумішей, старост і старостів, воєн і війн, татів і тат.

У давальному відмінку можуть уживатися пара­лельні закінчення: декану і деканові, ректору і рек­торові. Коли поряд використовують декілька іменни­ків — назв осіб у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: директорові Живодьору Володи­миру Федоровичу; заступникові міністра Віктору Івановичу Козаку.

У звертаннях послуговуються кличним відмінком {Ігоре, Олеже, Маріє, Любове). Звертаючись до особи на ім'я та по батькові, ставлять у кличному відмінку обидва іменники: Іване Степановичу, Олено Миколаївно. У звер­таннях, які складаються з двох загальних назв або з пер­шої загальної, а другої іменної, обидва слова вживають у кличному відмінку: пане професоре, добродію Андрію.

Чоловічі прізвища на -ко, -ук та з нульовим закін­ченням відмінюються, жіночі — ні: Леоніду Гнатюку (але Тетяні Гнатюк), Василя Сухойваненка (але Ната-лїіСухойваненко), Михайла Лебедя (але Оксани Лебідь), Миколи Солдатенка (але Віталіни Солдатенко).

Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах використовують у чоловічому роді: заслужений учитель України Ольга Рудницька, професор Ольга Матвієнко, академік Неля Ничкало, декан Ольга Рудь, старший викладач Ірина Кожем'якіна, завідувач кафедри Вікторія Герман.

Прикметник. Серед прикметників у науковому мовленні переважають відносні {компромісний, аналі­тичний, концептуальний, експериментальний), що максимально точно вказують на ознаки. Використову­ють у наукових творах аналітичні форми вищого і най­вищого ступенів порівняння якісних прикметників {більш, удалий, менш, критичний, найбільш- доцільний, найменш, зрозумілий), рідше синтетичні форми ступе­нів порівняння: Морфологію справедливо вважають чи не найосновнішим предметом термінологічних дослі-

Особливості усного і писемного наукового мовлення

джень, особливо в галузі творення нових термінів (І. Ярошевич).

У науковому мовленні важливо дотримуватися нор­мативного вживання прикметників (табл. 1.12).

Таблицяі.12

Уживання прикметників у наукових текстах

Слід звертати увагу на значення певних прикметни­ків. Так, здатний — це спроможний, такий, що має змогу, силу, певні дані щось зробити: аспірант здат­ний виконувати експериментальне дослідження; здіб­ний означає «обдарований, такий, шо має здібності»: здібний аспірант. Загальноприйнятий — це визнаний усіма, узвичаєний, натомість загальноприйнятний — такий, якого всі можуть визнати і прийняти.

Числівник. Однозначні числа, які не мають поси­лань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами, складні і складені кількісні, дробові числів­ники — цифрами.

Порядкові числівники часто використовують на по­значення часу. Утворюючи такі сполуки, потрібно пра­вильно підбирати прийменники (о (об), пів, на, до, за): о сьомій годині, пів на дванадцяту, пів до восьмої, трид­цять хвилин на третю, за двадцять чотирнадцята, п'ятнадцять до сьомої. Половину години передають за допомогою двох прийменників —- на і до: пів на десяту, пів до десятої. У межах першої півгодини час познача­ють такими мовними конструкціями: п'ять хвилин на восьму, чверть на п'яту, десять на другу, двадцять на четверту; другої — за п'ятнадцять восьма, за чверть години дев'ята. На питання типу «О котрій годині засі­дання вченої ради?» варто відповідати, додавши при­йменник о («О пів на одинадцяту») чи об («Об одинад­цятій годині»). Коли йдеться про кількість часу, витра-

46 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

чену на якусь роботу чи дію, послуговуються кількісни­ми числівниками: «Пленарне засідання триватиме з десятої ранку до чотирнадцятої дня» або «Обговорення триватиме півтори години».

Уживання порядкового числівника другий у значен­ні прикметника інший створює враження віддаленості. Не прийнято використовувати в наукових творах не­означено-кількісні числівники (багато, мало, чимало, кільканадцять, декілька), а також збірні (двійко, троє, обидва, обоє).

Особливості використання деяких числівників пода­но в табл.1.13

Таблиця 1.13

Використання числівників у наукових текстах

Із числівниками два, три, чотири іменники вжи­вають у називному відмінку множини (три студен­ти, чотири студенти), із числівниками п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять — у формі родового відмін­ка множини: шість монографій. Типовою помилкою у наукових текстах є використання числівникових сполук зі словом раз типу два і п'ять десятих рази. Слово раз відмінюється як мільйон, мільярд. З дробо­вими числівниками слід уживати раза (два і п'ять десятих раза).

Займенник. Ця частина мови маловживана в науко­вому тексті. Не слід використовувати займенники я, ти. Займенником ми послуговуються, коли необхідно представити думку певної групи людей, однак частіше він функціонує у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник ви вживають в усному і писемному науковому мовленні для вираження поваги, пошани і

Особливості усного і писемного наукового мовлення 47

ввічливості: Прошу Вас, шановний колего...; Хотілося б почути Вашу думку стосовно цього....

Не завжди етичне в науковому мовленні викори­стання займенників він, вона, вони. Присутню на засі­данні особу потрібно називати на ім'я і по батькові чи за прізвищем. Поширена форма викладу від 3-ї особи: автор доводить, майстер слова наголошує, вчений роз­глядає.

В українській науковій мові послуговуються вказів­ними займенниками цей, той, такий з прийменника­ми, що визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання: в тому випадку, з цією метою. Ужива­ють також означальні займенники інший, увесь, запе­речний жоден, натомість не доречні в науковому тексті неозначені займенники щось, дещо, що-небудь.

Особливості використання деяких займенників подано в табл.1.14.

Таблиця 1.14

Використання займенників у наукових текстах

Щодо займенників їх і їхній український письмен­ник Борис Антоненко-Давидович зауважує, що займен­ник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони. Він трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до за­йменника їхній. Щоб уникнути зайвого паралелізму, який створює плутанину, в усному і писемному мовлен­ні варто використовувати присвійний займенник їхній.

Дієслово. Усне і писемне наукове мовлення харак­теризується значною кількістю дієслівних форм. Інфі­нітив має форму на -ти {починати, виконувати); закін­чення -ть переважає в розмовному мовленні.

Більшість дієслів у наукових текстах функціонує у формі теперішнього часу, що виражає значення конста-

48 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

тації факту: розглядається, спостерігаються, виявля­ються, існують, відбуваються.

Рідковживані в науковому мовленні форми дієслів 1-ї та 2-ї особи однини (виконую, простежую, пишеш, конспектуєш, доповідаєш,), натомість у відгуках і виступах використовують форми 1-ї особи множини: Відзначимо струнку і достатньо продуману структу­ру роботи; Цінність дисертації вбачаємо в наявності «наскрізної» ідеї.

Поширеними в наукових текстах є різновидові дієсло­ва дійсного способу (охарактеризувати, інтерпретува­ти, мотивувати, доводити, вважати), рідше вживають умовний спосіб. Не доречні дієслова наказового способу.

Багато дієслів у науковому стилі виконує роль зв'яз­ки: бути, стати, слугувати, вважатися, характеризу­ватися. Наприклад: Згодом слово «суржик» набуло метафоричного значення та стало вживатися на по­значення чиєїсь безнадійно скаліченої української мови...

Недоконаний вид у текстах фахового спрямування переважає у складених формах (будуть проводитися, буде здійснюватися), доконаний вид утворюється за допомогою префіксів (відвідати, започаткувати).

Характерні для наукових текстів стійкі дієслівно-іменникові сполуки (брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово, ставити запитання), інфіні­тиви у поєднанні з модальними словами (необхідно від­значити, слід наголосити, у попередньому розділі було розглянуто, подібне вирішення питання є доцільним).

Переклад дієслів у наукових текстах часто залежить від безпосереднього контексту (табл. 1.15).

Таблиця 1.15

Дієслівні конструкції у наукових текстах

Особливості усного і писемного наукового мовлення

Суть наукового тексту зосереджена в безпосередній дії, вираженій дієсловом, тому типовою помилкою є над­уживання віддієслівних іменників на -ння. Наприклад: Вивчення світових тенденцій та узагальнення зару­біжного досвіду професійної підготовки майбутнього вчите ля-філолог а сприяло виявленню найбільш, ваго­мих ідей, що заслуговують упровадження у вищих на­вчальних закладах України.

Дієслівні форми. В українській науковій мові поміт­на тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч- (-юч-) теперішнього часу і заміна їх на -увальн-: констату'вальний замість констатуючий, формуваль­ний замість формуючий, об'єднувальний замість об'єд­нуючий, інтегрувальний замість інтегруючий.

Активні дієприкметники теперішнього часу науко­вій українській мові не властиві. Варто уникати ненор­мативних форм або заміняти їх іменниками, прикмет­никами, підрядними означальними реченнями, напри­клад: виступаючий на конференції магістрант — магі­странт, що виступає на конференції; головуючий на засіданні спеціалізованої вченої ради — голова засідан­ня спеціалізованої вченої ради; відповідаючий на запи­тання дисертант — дисертант, який відповідає на запитання.

Російським пасивним дієприкметникам теперішнього часу в українській науковій мові відповідають дієприк­метники минулого часу (желаемьій — бажаний, употре-бляемьій — уживаний, анализируемая — аналізована). Проте під час перекладу дієприкметників із російської мови з'являється багато неточностей. Зокрема, російсько­му дієприкметникові данньїй відповідає український даний, а прикметникові данньїй — цей. Наприклад: Цією мовою витворено великий масив багатої, стильово різно­манітної словесної культури, здатної задовольнити смаки найвибагливішого читача (О. Сербенська).

Особливості використання деяких дієприкметників подано в табл. 1.16.

Таблиця 1.16

Уживання дієприкметників у наукових текстах

50 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

Закінчення таблиці 1.16

Дієприслівники як дієслівні форми, вживані замість іменниково-прийменникових конструкцій (де іменник — віддієслівного утворення), роблять текст більш дина­мічним. Наприклад: Акцентуючи увагу на функціо­нальному статусі неологізмів і зважаючи на відомі в мовознавстві результати спостережень за природою і словотвірними особливостями неології, логічним є, на наш погляд, узгодити об'єкт аналізу з лінгвостилі­стичною аспектністю (А. Калєтнік).

У табл. 1.17 подано дієприслівники, які слід вико­ристовувати в наукових текстах замість калькованих із російської мови іменниково-прийменникових сполук.

Таблиця 1.17

Дієприслівникові відповідники до російських іменниково-прийменникових сполук

Мовні недоліки трапляються при калькуванні дієприслівників з російської мови (табл. 1.18).

Дієприслівники недоконаного виду необхідно відріз­няти від близьких за звучанням активних дієприкмет­ників у називному (знахідному) відмінку множини, які, на відміну від дієприслівників, відповідають на питання які? і мають закінчення -і: читаючі (які?) студенти і читаючи (що роблячи?) книжку; думаючі (які?) учні і думаючи (що роблячи?) про художній твір.

Особливості усного і писемного наукового мовлення 51

Таблиця 1.18

Уживання дієприслівників у наукових текстах

Прислівник. Автори наукових творів широко послу­говуються також прислівниками (наполегливо, старан­но, мудро, щорічно, досконало, потрібно, невдовзі та ін.).

У наукових текстах використовують прислівники зі значенням ознаки дії (попереду, угорі, щоразу, згарячу, обов'язково, принагідно), стану особи (приємно,радісно, образливо), іншої ознаки (мудро, вдячно, сердечно). Можливі також ступеневі форми якісно-означальних прислівників (найсердечніше подякувати, розглянемо це більш детально, проаналізовано менш ретельно).

Перекладаючи російські вислови длиной, в длину, шириной, в ширину, висотой, глубиной, величиной, толщинои, варто вживати в писемній та усній мові такі українські відповідники: завдовжки, завширшки, зав­вишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки. Вважаю­чи слово виключно скалькованим, Б. Антоненко-Дави-дович наполягав на впровадженні в науковий обіг при­слівників тільки і винятково.

В усному і писемному науковому мовленні часто-вживаними є модальні прислівники, що надають окре­мому члену речення чи всьому реченню модальних від­тінків ствердження, заперечення, вірогідності, можли­вості або неможливості, зв'язності (безумовно, можли­во, звичайно, нарешті, по-перше, щоправда, отже). Наприклад: Найпевніший спосіб проникнути у сут­ність і життя слова — це, по-перше, пізнавати його через історичні та сучасні лексикографічні джерела, по-друге, через функціонування у щоденному мовленні, що є віддзеркаленням усього спектра суспільно-куль­турних і побутових стосунків між людьми (І. Фаріон).

52 Наукова мовна культура — основа професійної діяльності дослідника

Сполучник. Українська наукова мова послуговуєть­ся сурядними, підрядними сполучниками та сполучни­ми словами (і, але, однак, проте, відповідно до того що; після того як; залежно від того що; внаслідок того що). Мовні недоліки в наукових текстах трапляються часті­ше при калькуванні підрядних сполучників з російсь­кої мови (табл. 1.19).

Таблиця 1.19

Уживання сполучників у наукових текстах

Російському сполучникові так как відповідають українські тому що, через те що; поскольку — оскіль­ки; вместе с тем — водночас.

Прийменники. Український мовознавець Галина Балабан виокремлює групу похідних прийменників для вираження відношень обмеження: у (в) межах, у (в) рамках, у (в) сфері, у (в) галузі, у (в) ділянці, у (в) царині, на теренах. У межах спільної семантики ці прийменники різняться насамперед лексичним напов­ненням іменників, з якими поєднуються.

Прийменник у (в) рамках у наукових текстах най­частіше поєднується з іменниками на позначення галу­зей знання, напрямів, течій, стилів, жанрів, тем тощо: У рамках конференції відбувся семінар....

Якщо йдеться про місцевість, географічні поняття, мовознавець радить послуговуватися прийменником у межах: у межах країни, у межах міста, села, обла­сті та ін.

Функціонально рівнозначними, взаємозамінними Г. Балабан уважає похідні прийменники у (в) галузі, у (в) царині: фахівців галузі інформаційних технологій, висновки в галузі функціонального синтаксису, у цари­ні поетичної творчості.

З-поміж прийменників незважаючи на і попри у наукових текстах більш уживаним є прийменник незважаючи на (незважаючи на помічені недоліки, не­зважаючи на запізнення (попередні зауваження)).