Висновки до розділу 1

Підсумовуючи викладене, слід зробити наступні висновки. Аналіз зарубіжного досвіду свідчить про те, що у зарубіжних країнах третейський розгляд господарських спорів одержав значний розвиток. Одночасно розвивається і міжнародні механізми розв’язання економічних спорів. Правове регулювання цих механізмів виступає і як важлива складова відповідної правової системи. Так, механізм вирішення спорів СОТ постає як засіб розвитку права СОТ – конвенційних принципів і норм. Рекомендації і пропозиції спеціальних груп і Органа по апеляціям повинні спрямовувати практику членів СОТ і, як наслідок, формувати звичаї, необхідні для застосування загальних звичаєво – правових норм в сфері міжнародної торгівлі. Тобто, розвиток права СОТ повинен здійснюватися завдяки повороту в сторону міжнародного звичая.

Міжнародні організації в ряді випадків мають свої власні системи врегулювання спорів і володіють при цьому своїм власним механізмом, більш схожим на судочинство. У зв'язку з цим можливі проблеми, що пов'язані з нашаруванням правових режимів, які, можливо, суперечні. Постає завдання розмежувати компетенції між різними системами врегулювання спорів. Держави зможуть (або будуть вимушені) обирати механізм вирішення спору „за конкурсом” у пошуках найбільш кращого з них.

Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. № 121.

Характерним для правової моделі третейських судів за цим Положенням є те, що вона у більшому ступені базувалась на засадах диспозитивності у порівнянні з регламентом діяльності державних арбітражних судів, які виконували не тільки судові, але й певні адміністративні (контролюючі) функції. У той же час, оскільки юридична природа третейських судів входила у протиріччя з адміністративно-розподільчою системою господарювання, вони практично не набули поширення. У роботі зазначено, що вказане Положення регулювало порядок розгляду господарських спорів третейським судом, які могли створюватися для розгляду конкретної справи, а також порядок виконання рішень постійно діючих третейських судів.

Проведений аналіз історії розвитку інституту третейського розгляду господарських спорів склав підґрунтя для визначення напрямів вдосконалення правового регулювання третейського розгляду спорів.

У роботі вперше сформульовано визначення правосуддя у сфері господарювання, під яким пропонується розуміти таке відправлення судочинства і застосування норм матеріального права, яке направлене на забезпечення суспільного господарського порядку і здійснюється у відповідності з законодавством на моральних засадах справедливості і добросовісності з дотриманням принципів рівноправності сторін і прийнятності для них судового рішення.

Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення визначення поняття третейського розгляду господарських спорів, яке має охоплювати не тільки процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом, але й забезпечення виконання рішення.

Зазначені пропозиції знайшли відображення у публікаціях дисертанта [83 - 86].