ХLII. ЩЕ ОДИН ПРАВОПИС - ПРАВОПИС-90

Навряд чи треба дивуватися, що разом з національним і культурним піднесенням 80-х років в Україні виринуло питання перегляду наявного правопису. Під тиском громадськости і з дозволу ЦК КПУ Інститут мовознавства АН УССР у кінці 80-х років створив комісію для перегляду українського правопису. Це породило надію, що новий український правопис виправить десятиліттями прищеплювані українській мові невластиві їй риси.

Однак надії так і лишилися надіями.

Передбачаючи неминучість українського відродження та неминучість перегляду колоніяльного правопису, проімперська КПУ в кінці 80-х років дозволила Інститутові мовознавства АН УССР зробити деякі косметичні виправлення в офіційному українському правописі, аби псевдореформою запобігти справжній правописній реформі. Дозволяючи псевдореформу, ЦК КПУ суворо заборонив відроджувати будь-які норми вилученого з ужитку Правопису-28. "Мудрий" задум КПУ втілився в життя у виробленому Інститутом мовознавства АН УССР правописі 1990 р. /Правопис-90/.

Правопис цей дістав негативну оцінку громадськости України, а позитивну — лише від працівників Інституту мовознавства.

Почнім з того, що Правопис-90 міняє українську абетку — переставляє знак м'якшення з кінця абетки на місце після літери Щ, як і в російській мові.

Українська абетка

Аа

Бб

Вв

Гг

Ґґ

Дд

Ее

Єє

Жж

Зз

Ии

Іі

Її

Йй

Кк

Лл

Мм

Нн

Оо

Пп

Рр

Сс

Тт

Уу

Фф

Хх

Цц

Чч

Шш

Щщ

Юю

Я я

Ьь

Абетка Правопису-90

Аа

Бб

Вв

Гг

Ґґ

Дд

Ее

Єє

Жж

Зз

Ии

Іі

Її

Йй

Кк

Лл

Мм

Нн

Оо

Пп

Рр

Сс

Тт

Уу

Фф

Хх

Цц

Чч

Шш

Щщ

Ьь

Юю

Яя

Нащо зроблено таку перестанову?

Ініціятор нововведення — математик Л. Іваненко. Він обґрунтовує цей захід рядом аргументів. Один з них: не знати хто переставив знак м'якшення на кінець абетки. Л. Іваненко пише:

"Першу спробу поставити м'якого знака в абетці після Я мені вдалося виявити у "Правилах" (певно правописних?), НТШ Львів, 1922 р... Але виданий там само, 1924 року, "Словник" Івана Огієнка подає абетку в її традиційній формі."

Насправді ж історія української абетки не така "безбатченкова".

Ще 1884 року у виданому у Львові "Малорусько-німецькому словарі" піонер української лексикографії Є. Желехівський компонує азбуку лише з літер, а знак м'якшення і апостроф зараховує до знаків і в абетку не включає.

Цей принцип і ліг в основу поширеної в Галичині реформованої української абетки із знаком м'якшення на кінці. З початком українізації в УССР реформовану абетку запроваджено і до прийнятого там правопису.

Твердження Л. Іваненка, що "перша спроба" зміни абетки має дату 1922 р. не відповідає дійсності. Щодо словника І. Огієнка, то згідно з перевиданням 1978 р. в Канаді, цей словник зовсім не наводить абетки.

Отже, аргументи математика про не-знати-ким-змінену абетку, м'яко кажучи, необґрунтовані.

Річ у тім, що галицький варіянт української мови (в імперській "науці" — діялект) мав великий вплив на розвиток соборної літературної мови України. Цей вплив не можна сьогодні ні спростувати, ні перекреслити. Але аргументами про не-знати-ким-змінену абетку цей вплив практично заперечувано. Такі аргументи перекручують історію української культури, применшують внесок Галичини в її розвиток. Справді, повернення нашій абетці "общесоюзної" форми зводить нанівець прогресивне значення здійсненої в Галичині реформи абетки.

Далі Л. Іваненко аргументує повернення знака Ь "на своє традиційне місце" потребою створення "усеслов'янської комп'ютерної системи". На цей аргумент я свого часу поставив питання у пресі, на яке п. Іваненко так і не відповів:

"Якщо для якоїсь усеслов'янської комп'ютерної системи треба переставити знак м'якшення, то хай система собі переставляє, але нащо заради цього міняти усталену абетку в усенаціональному маштабі?"

Обстоюючи свою ідею, Л. Іваненко наводить приклад, що в Центральній науковій бібліотеці АН УССР книжки не було впорядковано за чинною українською абеткою, а за порядком Ы, Ь, Ъ, Ю, Я Так це ж було тому, що в цій бібліотеці ігнорували українську мову і працювали на "чєловєческом язикє" Знавець же математики практику українофобів підключає на захист своєї ідеї!

Плюс до всього Л. Іваненко висловлює припущення, що зміна абетки — це вияв хахлацької упертости "Аби не так, як у Москві" Оминувши відверто шовіністичну тональність такого здогаду, поясню справжню причину цієї зміни відокремити літери від знаків Позиція знаку м'якшення на кінці абетки помагає учням її запам'ятовувати, і продовж більше як століття (рахуючи від публікації "Малорусько-німецького словаря") з боку падагогів не було нарікань на реформовану абетку Реформа абетки відповідала логіці й потребам навчання. Це був прогресивний крок, і важко не визнати його доцільним, а реформовану абетку — нашим національним надбанням.

Ці міркування доводять, що зміна української абетки — це проімперський хід, який суперечить незалежному розвиткові української культури. Зате хід цей узгоджується з іншими проімперськими рисами Правопису-90.

Зміни, допущені Правописом-90, радше косметичні, а не спрямовані на відродження самобутніх рис української мови.

1. Розреклямована реабілітація літери Ґ насправді мильна бульбашка. Літеру Ґ допущено до вживання у яких двох-трьох десятках переважно маловживаних слів. Правопис декларує "У власних назвах іншомовного походження етимологічний звук Ґ у вимові й на письмі передаватиметься традиційним (?) Г, проте збереження Ґ у вимові не вважатиметься порушенням ортоепічної норми".

Іншими словами, літеру Ґ запроваджено косметично, для показухи. Щождо географічних назов і прізвищ, то там має й далі писатися Г: Біг Бен, а не Біґ Бен, Грімм, а не Ґрімм, Гданськ, а не Ґданськ.

Постає питання навіщо літера Ґ в українській абетці? Щоб її й далі не використовувати? На мою думку, укладачі Правопису-90, а вірніше їхні високі зверхники з ЦК КПУ, погодилися на запровадження літери Ґ для заспокоєння громадськости в Україні та діяспорі, і заразом зробили все, щоб написання імен та географічних назов ув українському правописі нічим не відрізнялося від російського написання.

Запровадження літери Ґ в українському правописі мало б повернути належне місце й літері Г, яку досі у багатьох словах замінювано на літеру X: Хельсінкі замість Гельсінкі, Хаммер замість Гаммер, Ханна замість Ганна. Аж ні. Правопис-90 зберіг проімперську практику перекладу іншомовного "Н" як X. Слова Гельсінкі, Гантер, Гофман і далі писатимуться Хельсінкі, Хантер, Хофман. Комісія подбала, щоб у написанні власних імен не було жодних розбіжностей з російським правописом.

2. Ряд інших змін — цс усунення правописних розбіжностей, а не правописного погрому 30-х років.

3. Усунувши деякі малоістотні розбіжності, Правопис-90 не зачепив кричущих перекручень погромних часів Українці і далі мають писати.