PT ІЇ7 1 nrf7 тл -.^ -. 3 page

Дослідивши зазначений період розвитку європейської інтег-
рації, можна стверджувати, що її становлення та еволюція супро-
воджувалася майже безперервним процесом розширення сфер її
впливу та залученням до комунітарних досягнень все більшої
кількості держав європейського регіону. Саме приклад першого
розширення став свідченням того, що екстенсивний характер євро-
пейської інтеграції не лише стимулював запровадження внутріш-
ньокомунітарних реформувань та їх адаптації до зростання кіль-
кісного складу Європейських співтовариств, а й мав також перма-
нентний характер, практично співпадаючи з зародженням та ста-
новленням євроінтеграційного процесу. В ранній повоєнний пе-
Ріод необхідність реконструкції європейських економічних та по-
літичних інституцій призвела до виникнення чисельних моделей
подальшого економічного розвитку та їх активного обговорення.
Пошук ефективних механізмів реалізації комунітарних завдань
проходив практично паралельно з переговорами про вступ до ЄС
^1нШих європейських країн, з урахуванням позицій та інтересів всіх

_ЄС у ₆₀_

задіяних в цьому процесі держав, що свідчило з самого початку про
експансіоністський характер європейського інтеграційного проце-
су, його прагнення охопити якомога більшу кількість учасників.

Досить розтягнуті в часі переговори щодо вступу Великої Бри-
танії, Данії, Ірландії та Норвегії до ЄС сприяли значною мірою по-
шуку найбільш ефективних та оптимальних процедурних механіз-
мів, які лягли в основу подальшої еволюції як внутрішньокому-
нітарних процесів, так і формування зовнішньої інтеграційної стра-
тегії Співтовариства як щодо країн, які не були потенційними пре-
тендентами на членство, так і до майбутніх членів ЄС. На початко-
вому етапі переговорів про вступ антиінтеграційна політика Вели-
кої Британії фактично лише прискорила зазначені вище процеси,
сприяла формуванню митного союзу країн «малої Європи»,
підштовхнувши більш стриманих його прихильників до більш
рішучих дій. Ідеї децентралізації та диференційованої інтеграції,
закладені в основу пропозиції англійського представника С. Ллой-
да кардинально розходилися з положеннями Спільного ринку, за-
пропонованими П.-Г. Спааком, що передбачали поглиблення
інтеграційних процесів та перехід від простої лібералізації
внутрішньої торгівлі до політичної інтеграції у майбутньому. За- \
пропонована П.-Г. Спааком інституційна структура і внутрішні ко-
мунітарні принципи та методи зіграли вирішальну роль у форму-
ванні майбутнього процесу розширення.

На цих засадах були сформовані також найбільш важливі поло-
ження механізму переговорного процесу, розроблена досить склад-
на схема переговорів, яка лягла в основу усіх майбутніх розширень.
Були сформульовані перші важливі принципи, що супроводжували
в майбутньому кожний новий етап розширення Європейських
співтовариств. Вони передбачали: визнання країнами-кандидата-
ми «комунітарних досягнень» та політичних цілей Співтовариства;
визнання інституційних правил, механізмів та усіх комунітарних
угод, які набули до цього часу чинності; обговорення з кандидатами
лише умов перехідного періоду, необхідного для їх адаптації; чітке
обмеження у часі перехідного періоду. Вирішення проблеми адап-
тації, яка неминуче мала виникнути, передбачалося здійснювати за
рахунок перехідного періоду, а не за рахунок модифікації вже існу-
220

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

_чих правил. При цьому перехідний період мав бути досить корот-
ким, однаковим для всіх кандидатів та мати чіткий календар вико-
нання. За французькою ініціативою в період переговорів з Великою
5ританією було введено в практику попереднє прийняття основних
комунітарних положень та врегулювання спірних питань до
вирішення проблеми нового розширення Співтовариства. Перера-
ховані положення і сьогодні є ключовими. Вони відображають
прагнення прихильників більш глибоких інтеграційних процесів
зберегти їх динаміку та основні досягнення, компенсувати кожне
нове розширення новими більш інтенсивними реформами, на-
правленими на поглиблення інтеграції та нейтралізацію ризику
зниження ефективності її інституціонального функціонування.

Протиріччя держав — членів ЄС під час переговорів щодо пер-
шого розширення сприяли запровадженню принципу «синхро-
нізації», який передбачав підтримку балансу між національними
інтересами країн-партнерів. І хоча цей принцип практикувався з
самого початку існування Співтовариства, його реалізація до засто-
сування деголлівського вето грунтувалася на взаємній довірі. Відте-
пер пропонувалося застосовувати метод рівночасного обміну. Саме
звідси бере початок техніка переговорів, яка сьогодні має узагаль-
нену форму «пакетів», тобто формування блоку різних питань, які
дають можливість одночасно задовольняти вимоги всіх партнерів.
Таким чином, поступово акцент змінювався від пошуку глобально-
го вирішення спільних інтересів до необхідності встановлення
рівноваги між поступками та надбаннями кожного члена Співтова-
риства. Впровадження механізму синхронізації дозволило поступо-
во перейти від звичайного врахування цілей всіх учасників інтег-
рації до традиційного домінування комунітарних інтересів над
вузьконаціональними, що, з точки зору автора, є однією з важливих
причин дієздатності Європейських співтовариств.

Феномен розширення фактично зіграв роль фактора, що стиму-
лював інтеграційний процес у Співтоваристві. Переговори супро-
воджувались не лише пошуком компромісу, а й впровадженням
більш ефективних та дієвих механізмів функціонування, що в
Рівній мірі задовольняв інтереси всіх учасників. Збільшення
кількості членів Співтовариства та їх різнорідність зумовили потре-

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

бу впровадження важливих структурних та політичних змін. І хоча
метод міжурядового співробітництва продовжував відігравати
вирішальну роль, його використання дедалі частіше враховувало
комунітарні механізми та інтереси. Можливість використання
учасниками права вето в цих умовах значно знижувало ефектив-
ність функціонування ЄС.

Нове розширення за рахунок країн Південної Європи остаточно
визначило основні підходи щодо визнання природи ЄС та його
місця і ролі в загальноєвропейській архітектурі. Поряд із випробу-
ванням себе в новій ролі основного гаранта стабільності у регіоні та
формування розвиненої структури політичного плюралізму і де-
мократії, Співтовариство також мало випробувати свою здатність
ефективно застосовувати комунітарні принципи на значно ширші
та більш різноманітні сфери економіки, розробивши нові політичні
інструменти співробітництва. Найбільше занепокоєння щодо роз-
ширення виказували так звані «інтеграціоналісти», які, виступаючи
за поглиблення інтеграції, розглядали розширення як перешкоду
активному розвитку цього процесу. Представники малих дер-
жав — членів ЄЕС висловлювали побоювання, що прийом нових
членів послабить основні комунітарні інституції, а це призведе як
до гальмування інтеграції, так і до можливого домінування великих
держав у Співтоваристві. Прихильники розширення навпаки, вва-
жали, що збільшення кількості держав ЄС мало зіграти роль ка-
талізатора у вирішенні проблем, що накопичилися. Розширення
мало прискорити, на їх думку, процес інституційного реформуван-
ня та пошук шляхів покращення їх функціонування. Мова йшла
про розробку більш гнучкої інституціональної структури Співтова- 1
риства, перегляду механізму голосування в бік більш широкого за-
провадження механізму кваліфікованої більшості.

Однією з характерних рис євроінтеграційного процесу є спроби

поєднати такі підходи. Вони являли собою своєрідний компроміс

між максималістською позицією, що передбачала можливість роз- '!

ширення лише при наданні значних повноважень комунітарним

інститутам, та мінімалістською, яка розглядала розширення як

шлях до перетворення ЄЕС на організацію міждержавного

співробітництва. Суть компромісу полягала в збереженні класич-

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

_ного підходу до європейської інтеграції, який оцінював цінність ко-
мунітарних досягнень більше, ніж загальну суму його складових, не
зважаючи на складність процесу їх імплементації. Успіх євроінтег-
раційних процесів залежав би від збереження наднаціональних
інституцій, які стоять на захисті спільних інтересів ЄС та врівнова-
жують великі й малі держави — члени ЄС при одночасному збере-
женні національного статусу держави як незаперечної та неза-
мінної основи суспільно-політичної організації європейської фор-
мації.

Аналізуючи основні етапи розширення ЄС у зазначений період,
можна стверджувати, що вони фактично співпадають з домінуван-
ням в ЄС трьох основних теоретичних підходів щодо європейської
інтеграції. Мова йде про розширення в 70-ті роки та домінування
міжурядового, або реалістського, підходу до європейської інтег-
рації. Розширення 80-х років співпало в свою чергу з ревізією нео-
функціоналістських підходів та їх прагненням пояснити кризові
явища інтеграції як якісний стрибок до більш складних форм інтег-
рації. Розширення 90-х років викликало до життя та активізувало
такі євроінтеграційні моделі та концепції, як «міцне ядро», «кон-
центричні кола», «багатошвидкісна Європа», «Європа різних швид-
костей».

Наведені вище приклади є свідченням того, що європейський
інтеграційний процес розвивається шляхом емпіричного пошуку
оптимальної рівноваги між дезінтеграційними факторами, які ба-
зуються на суто прагматичних інтересах учасників, та максималіст-
ськими інтеграційними проектами в європейському об'єднанні.
Пошук компромісу між двома взаємозалежними рівнями інтегра-
ційного реформування на сьогодні є першочерговим завданням
європейської інтеграційної стратегії. Водночас, слід враховувати,
Що сучасний феномен європейської інтеграції відбувається на фоні
яскраво виражених глобалізаційних процесів, які охоплюють всі
сфери економічного, політичного, соціального та культурного
Життя, створюючи таким чином додаткові об'єктивні передумови
Розширення зони впровадження передового комунітарного досвіду
та залучення до інтеграційного процесу нових держав європейсько-
го регіону.

,

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ
ЄС НА СХІД

3.1. Основні передумови та значення
розширення ЄС на Схід

На відміну від кінця 70-х — початку 80-х років, так званого
періоду «євросклерозу», коли Співтовариство переживало складні
часи серйозних внутрішніх протиріч, у першу чергу пов'язаних з
вимогами Великої Британії переглянути умови внесків до кому-
нітарного бюджету та з реформою ССП, реструктуризацією регіо-
нальних фондів, інституційною трансформацією, наприкінці 80-х
років розвиток Європейських співтовариств вступив у фазу, яка
слушно характеризується як «бум розширення»'. До цього часу пла-
ни чергового розширення ЄС здавалися майже фантастичними у
зв'язку із наявністю значних внутрішніх конфліктів і з урахуванням
того, що більшість європейських країн, які ще не стали членами
ЄС, не підходили на роль кандидата на вступ з політичних мірку-
вань (країни Центральної та Східної Європи), через внутрішньо-

¹ Miles L. Enlargement of the European Union. Hull: University of Hull, 1995. — P- 6;
Cameron F., Avery G. The Enlargement of the EU. Sheffield: Sheffield University
Press, 1998. - P. 22; Redmond J. The 1995 Enlargement of the European Union.
Aldershot, 1997. - P. 54.

3.1. Основні передумови та значення розширення ЄС на Схід

олітичні конфлікти (Туреччина, Мальта, Кіпр) або з огляду на
раніше _Обрану міжурядову форму інтеграції (члени ЄАВТ).

Ситуація наприкінці 80-х змінилася настільки кардинально, що
на вступ до Європейських співтовариств утворилася черга з 18 кан-
дидатів. Крім країн — членів ЄАВТ, що увійшли до ЄС в 1995 p.,
виділялося дві групи: країни Середземномор'я та країни Централь-
ної і Східної Європи. Настільки велика зацікавленість пояснювала-
ся перш за все тим, що з прийняттям Єдиного європейського акта,
підписанням Маастрихтського та Амстердамського договорів
змінився характер інтеграції. Перехід до Валютно-Економічного
союзу, формування Спільної зовнішньої та безпекової політики,
інституційні реформи свідчили про перетворення ЄС на безумов-
ного лідера європейських економічних і політичних процесів. На
фоні динамізму європейської інтеграції альтернативні європейські
«клуби» або втратили свою привабливість (ЄАВТ), або зникли
зовсім як Рада Економічної Взаємодопомоги. За таких темпів роз-
витку комунітарного співробітництва ставало очевидним, що пере-
бування поза межами ЄС ускладнює доступ до Спільного ринку й
позбавляє країни, що не є його членами, ряду переваг. Результати
Уругвайського раунду ГАТТ наочно продемонстрували слабкість
позиції таких країн, створивши зовнішні і внутрішні фактори тиску
на країни, що не приєдналися до певної сторони¹.

Хоча негативна мотивація вступу до ЄС, викликана побоюван-
нями залишитися поза інтеграційними процесами, створювала за-
грозу приєднання до цієї організації з хибних міркувань, еволюція
розширення свідчить, що більшість кандидатів подавала заявки аби
уникнути ізоляціоністської перспективи. Ці країни, як правило, не
змінили своїх позицій, залишаючись прибічниками міжурядового
співробітництва, відкидаючи наднаціональні форми управління.
Дещо інші загрози виникли перед країнами ЦСЄ напередодні роз-
ширення 2004 р. з огляду на те, що перед ними постала можливість
втратити частину суверенітету, який був щойно здобутий у нелегкій
боротьбі. На першому етапі ця загроза мінімальна, бо йдеться про

Результати уругвайського раунду багатосторонніх торгівельних переговорів:
Тексти офіційних документів. — К.: «Вимір», Секретаріат Міжвідомчої комісії
з питань вступу України до СОТ, 1998. — 520 с.

R.,„. 225

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

«плату» за членство в ЄС, але згодом вона може стати реальною з or
ляду на наднаціональне управління. Позиція Польщі в переговорах
щодо проекту Конституції для Європи є цьому яскравим свідченням
Іншим важливим фактором активізації розширення ЄС в окрес-
лений період став розпад соціалістичного табору та поява нових
економічних, політичних чинників та збереження безпеки та
стабільності в регіоні.

Аналізуючи причини можливого порушення системи безпеки в
Європі внаслідок приєднання країн ЦСЄ, Стокгольмський міжна-
родний інститут досліджень проблем миру виокремив принципові
ризики, до яких належать: етнічні й регіональні конфлікти;
політична нестабільність нових членів на тлі посттоталітарних пе-
ретворень; соціальна напруга, що неминуче виникає в ході транс-
формації планової економіки на ринкову; загроза навколишньому
середовищу, яку створюють застарілі металургійні та хімічні під-
приємства, атакожАЕС¹.

Військові чинники безпеки в цих умовах вже не є абсолютно
домінуючими. На перший план виходять такі аспекти безпеки, як
превентивне врегулювання конфліктів, ядерна та енергетична без-
пека, стійке економічне зростання та соціальна захищеність, бо-
ротьба з міжнародним тероризмом та злочинністю, протидія неле-
гальній міграції та неконтрольованому зростанню чисельності на-
селення, захист навколишнього середовища тощо. Класичні засоби
захисту державного суверенітету (збройні та поліцейські сили, при-
кордонні війська) не в змозі вирішити більшості цих проблем. Гло-
бальний характер окреслених проблем робить неможливим їх вре-
гулювання в межах окремої країни, вимагаючи інтернаціоналізації
зусиль. Відтак розширення ЄС на схід відігравало роль стабілізую-
чого фактора та інструменту врегулювання і запобігання криз в
країнах-кандидатах на вступ.

Швидкий економічний розвиток також є гарантією зміцнення
миру та стабільності в регіоні. Будь-який конфлікт, навіть локаль-
ного характеру, може завдати шкоди Західній Європі за рахунок

¹ Ротфельд А. Формирование новой европейской системы безопасности //

Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — N 2. — С. 21.
226

3.1. Основні передумови та значення розширення ЄС на Схід

•грації, зростання витрат на оборону та зміни інвестиційного
клімату. З погляду багатьох західноєвропейських політичних
_лідерів, європейська безпека неподільна. «Якщо Східна Європа по-
чуває себе погано, Західна Європа теж... не зможе процвітати».¹

Таким чином, однією з основних запорук поглиблення інтег-
раційних процесів ЄС вважає забезпечення миру і стабільності в
безпосередньому оточенні і зведення до мінімуму ризиків, які мо-
жуть перекинутися й на інтегровану Західну Європу. Про це свідчи-
ла активна політика ЄС щодо країн ЦСЄ з використанням майже
всіх наявних інструментів: лібералізація зовнішньої торгівлі, еко-
номічна та фінансова співпраця, політичний діалог, спільні дії і, на-
решті, початок обговорення перспектив вступу. «Розширення
ЄС, — стверджував колишній комісар із зовнішніх зв'язків ЄС
Хане ван ден Брук, — має призвести до посилення безпеки,
стабільності та процвітання в Європі»².

Зі свого боку, країни ЦСЄ розглядали співробітництво та май-
бутнє членство в ЄС не лише як інструмент досягнення економіч-
ного добробуту та конкурентоспроможності, а й як можливість
уникнути попадання у так звану «сіру», або буферну, зону між Схо-
дом та Заходом. Ініціатива «скоординованого повернення» країн
ЦСЄ до Європи була висунута В. Гавелом у польському Сеймі
ЗО січня 1990 р. Він закликав не втратити історичного шансу онов-
лення Серединної Європи, яка за старими геополітичними оцінка-
ми знаходилась між сучасною Росією і Західною Європою. Гавел
пропонував створити структури, які б дозволили запустити загаль-
ноєвропейські механізми.

Необхідність такої взаємодії особливо проявилася після подій
січня 1991 р. у Вільнюсі. Вони наочно продемонстрували вплив
ліворадикальних сил та збереження на той час відповідної загрози
Політики Москви. Під впливом цих подій позиції Угорщини,
Польщі та Чехословаччини, які до цього багато в чому були не-
схожі, значно зблизилися. Результатом стала спільна вимога країн
Вишеградської групи про розформування військової організації

Hans-Dietrich Genscher. A Spirit of Solidarity, Financial Times, 16—17 May 1992.
Graham Aveiy, Fraser Cameron. The Enlargement of the European Union. Sheffield:
Sheffield Academic Press, 1998. — P. 9.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

Варшавського Договору та припинення його діяльності. Зразу ^
після розпаду ОВД головною метою ці країни проголосили інтег-
рацію до НАТО.

Важливим кроком до політичної інтеграції країн регіону було ут-
ворення в листопаді 1989 р. Дунайсько-Адріатичного співробітниц-
тва, фундаторами якого стали Італія, Австрія, Угорщина та Юго-
славія. Серед політичних цілей об'єднання проголошувалося спри-
яння процесу ОБСЄ, розширення його меж з метою досягнення
європейської єдності, остаточне «розмивання» блокових кордонів.
У липні 1994 р. на зустрічі на вищому рівні 10 держав Центральної
та Східної Європи в Трієсті Дунайсько-Адріатичне співробітництво
було трансформовано на Центральноєвропейську Ініціативу
(ЦЄІ) — добровільну угоду про співробітництво зацікавлених дер-
жав. Основним завданням проголошувалося сприяння інтеграціїдо
європейських економічних та політичних структур. На сьогодні
ЦЄІ об'єднує 16 держав регіону з керівними органами у Відні та
Інформаційним і документаційним центром у Трієсті.

Крім питань безпеки та орієнтації на інтеграцію до НАТО, краї-
ни Вишеградської групи особливу увагу приділяли розвитку регіо-
нального економічного та політичного співробітництва, яке роз-
глядалося як наближення до інтеграції в ЄС. Це не лише дозволяло
уникнути боротьби між окремими країнами за домінування в
регіоні, а й робило можливим узгодження стратегії спільних дій на
тлі кардинальних геополітичних змін на континенті. Майже одно-
часно з розпуском ОВД 28 червня 1991 р. припинила своє існування
Рада Економічної Взаємодопомоги, після чого з ініціативи Више-
градської групи в березні 1993 р. була підписана Угода про створен-
ня в Центрально-Східній Європі Зони вільної торгівлі (CEFTA),
яка мала сприяти динаміці торгового обміну між країнами регіону,
а також передбачала усунення до 1998 р. усіх торгових бар'єрів і на-
ближення до режиму торгівлі, прийнятого в ЄС.

Регіональне економічне співробітництво за часів системного
протистояння стало однією з суттєвих форм погодження інтересів
Сходу і Заходу. Певним чином можна говорити про цю форму
співробітництва як чинник зближення держав ЦСЄ з європейськи-
228

3.1. Основні передумови та значення розширення ЄС на Схід

ми структурами за часів існування СРСР. Так, у 1976-1980 pp. між
ЄЕС та РЕВ було підписано ряд галузевих угод. Справжній прорив
стався після підписання в 1988 р. спільної Декларації про встанов-
лення офіційних відносин, яка відкрила шлях до активного спів-
робітництва ЄЕС з окремими країнами РЕВ. Починаючи з 1988 p.,
були підписані угоди з Угорщиною, Польщею, СРСР, Болгарією та
Румунією. Документи мали спільне: торгове співробітництво з кін-
цевим наслідком у вигляді принципу найбільшого сприяння та ска-
сування кількісних обмежень; сприяння та розширення торгівлі на
засадах взаємної вигоди і відмови від дискримінації. Частково вони
лягли в основу майбутніх Європейських Угод та певною мірою по-
м'якшили процес переходу цих країн до ринкової економіки.

Використовуючи практику та досвід субрегіонального еко-
номічного співробітництва, а також активну участь в міжнародних
економічних організаціях, східноєвропейські країни прагнули роз-
ширити доступ на ринки розвинутих країн Західної Європи. Зі сво-
го боку, перспектива розширення ЄС на схід дозволяла Співтова-
риству, зберігаючи значну просторову динаміку інтеграції, значно
збільшити свій ресурсний потенціал (територію — на 34 %, насе-
лення — на 29 %), перетворившись фактично на глобальний ринок
з 500 млн населення'.

На рубежі 80— 90-х років у країнах ЦСЄ були прийняті плани та
програми ринкової трансформації. В основу їх реалізації була по-
кладена шокова терапія, тобто одночасні роздержавлення й прива-
тизація, подолання монополізму й розвиток конкуренції, лібе-
ралізація цінової політики, реформа грошової та фінансово-кре-
дитної політики, податкової системи і соціальної політики, лібе-
ралізація зовнішньоекономічної діяльності і т. ін. Але замість очіку-
ваного короткого різкого шоку з швидким позитивним ефектом
відбулося непередбачене суттєве падіння економічної активності.
Економічний спад торкнувся усіх країн з перехідною економікою,
незалежно від застосування ними шокової терапії. Пояснювалося
Це зміною географічних пріоритетів, зменшенням частки взаємної

_ _

Иванов И. Расширение Евросоюза: Сценарий, проблемы, последствия // Ми-
ровая экономика и международные отношения. — 1998. — № 9. — С. 22.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

торгівлі і торгівлі з країнами колишнього СРСР. І загалом, якщо в
1970 р. на країни Східної Європи припадало більше 10 % світової
торгівлі, то в 1994 р. — близько 2 %. А, скажімо, Гонконг, Південна
Корея, Тайвань та Сінгапур, маючи майже таку саму кількість насе-
лення, охоплюють 9 % світової зовнішньої торгівлі¹.

На цьому тлі відбувалося активне зростання зовнішньої торгівлі
країн ЦСЄ з ЄС з 1995 по 1997 pp. — майже на ЗО %². Використовую-
чи країни ЦСЄ як місткий ринок для своїх товарів, західноєвро-
пейські компанії розглядали їх також як географічно вдало розта-
шований ринок і для своїх інвестицій та джерело дешевої ква-
ліфікованої робочої сили. Втім зростав також експорт із країн ЦСЄ
до ЄС. Вже 1992 р. на країни Західної Європи припадало 70 % екс-
порту Польщі та Угорщини, 57 % експорту Чехословаччини.
У 1995 р. загалом близько 70 % зовнішньоторговельного обігу країн
ЦСЄ припадало на Західну Європу, причому більша його частина —
на Німеччину. Зросла питома вага ЄС і в зовнішній торгівлі країн
СНД.

Фахівці свідчать, що експортний потенціал країн з перехідною
економікою зростав повільно все ж не стільки через бар'єри на •
імпорт до ЄС, скільки в більшій мірі через внутрішні перешкоди в
самих країнах ЦСЄ³. Передусім це — нестійкість економічної ситу-
ації та значно нижчий рівень економічного розвитку. ВВП на душу
населення в країнах ЦСЄ становив на 1997 р. лише 32 % від рівня
ЄС і менше половини ВВП чотирьох найбідніших країн ЄС (Греції,
Португалії, Ірландії та Іспанії)⁴. За розрахунками Європейської
Комісії 1995 р. перспектива нового розширення Співтовариств до
26 членів, враховуючи його значно більший потенціал, мала при-
звести до зниження цих показників до 16 %, тоді як Середземно-
морське розширення ЄС 80-х років призвело до зниження середніх

¹ PaulJ. J. Welfens. Е U und Ostmitteleuropaische Lander: Probleme und Optionen der

Integration // Aussenpolitik, 1995, N. III. — S. 234.
^; Agence Europe. Europe Weekly Selected Statistics, N.I099, 29 April 1999. - P. 2.

³ PaulJ. J. Welfens. EU und Ostmitteleuropaische Lander: Probleme und Optionen der
Integration // Aussenpolitik, 1995, N. III. - S. 232-233.

⁴ Agence Europe. Europe Weekly Selected Statistics. N. 1068, 21 September 1998. —
P. 1; Подняков В., Ганжа С. Новые страны на пороге Европейского Союза //
Международная жизнь. — 1999. — № 3. — С. 39.

3.1. Основні передумови та значення розширення ЄС на Схід

показників ВВП надушу населення ЄС лише на 6 %. За розрахунка-
ми, вступ країн ЦСЄ мав спричинити зростання населення ЄС на
28 %, а ВВП — лише на 4 %'.

При тому, що за темпами зростання та іншими базовими показ-
никами, скажімо, Польща поступалася лише Ірландії, внутрішня
заборгованість у середині 90-х років становила 60 % ВВП². Щодо
зовнішніх боргів, то платежі Польщі лише Паризькому та Лон-
донському клубам у 2008 р. сягатимуть 8 млрд дол. США. Сільське
господарство, в якому задіяно 28 % населення, перебуває у стані
структурної перебудови³. Масштабна трансформація зовнішньо-
економічних зв'язків відповідно до їх політичних та географічних
критеріїв призвела до падіння обсягів виробництва у промисло-
вості та погіршення структури експорту.

Аналогічна нестабільна ситуація складалася і в інших країнах
ЦСЄ. Так, етап високих макроекономічних показників, досягну-
тий Чехією в 1991—1996 pp., що дозволило їй досягти рівня еко-
номічного розвитку найбіднішої країни ЄС — Греції, невдовзі
змінився спадом⁴. З геополітичних міркувань ЄС нарощував інвес-
тиції у пріоритетні для нього країни ЦСЄ. Чехія слідом за Угорщи-
ною і Польщею йшли у цьому сенсі в авангарді⁵.

Крім питань, пов'язаних з економічним зближенням, перспек-
тива розширення ЄС на схід ставила цілий ряд проблем реформу-
вання таких важливих напрямів комунітарної політики, як внески
до бюджету ЄС, інституційна реформа та прийняття рішень, кри-
теріальна відповідність, Спільна аграрна політика тощо.

European Commission. Agenda 2000: For a Stronger and Wider Union. Bulletin of
the European Union, supp. 5\97. — P. 109-110.

² Пекур С. Неустойчивая экономическая ситуация в Польше // Мировая
экономика и международные отношения. — 1998. — № 9. — С. 120.

³ La cooperation franco-germano-polonaise et 1'elargissement de 1'Union europeenne.
Entretien avec Bronislaw Geremek // Relations internationales et strategiques, 1997,

№ 27. - P. 23.

Mosse E. Les PECO et L¹ Union europeenne: aspects economiques // Politique

etrangere, 1996, №1. — P. 156.

Чеклша Т. Чехия: накопление неблагоприятных тенденций // Мировая эконо-
мика и международные отношения. — 1998. — № 9. — С. 123.