PT ІЇ7 1 nrf7 тл -.^ -. 1 page
2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки
звели до нових оцінок нейтральними країнами ЄАВТ свого ста- тусу. Він став практично сумісний з повним членством у ЄС.
у зміщенні акцентів в політиці країн ЄАВТ суттєву роль зіграла і позиція самого Співтовариства. Враховуючи кардинальні зміни в Східній Європі, ЄС сконцентрував свої зовнішньополітичні пріо- ритети на допомозі молодим демократичним урядам східноєвро- пейських країн та налагодженню з ними тісних взаємовідносин, зменшивши тим самим свою активність та ентузіазм щодо досить складних переговорів по ЄЕЗ. На момент подачі першої заяви на вступ до ЄС (Австрія — 17.07.1989) більшість членів Європейської Комісії, а також представників країн — членів ЄС у Раді міністрів негативно ставилися до перспективи чергового завчасного розши- рення Співтовариства. На порядку денному Співтовариства сто- яли, в першу чергу, такі питання, як завершення до кінця 1993 р. формування внутрішнього ринку, перехід до економічного та ва- лютного союзу, а також посилення ролі ЄС у сфері зовнішньої політики та безпеки. Остання проблема зайняла окреме, важливе місце в підписаних 7 лютого 1992 р. у Маастрихт! угод про Євро- пейський Союз. Саме положення про спільну зовнішню політику та політику безпеки (СЗПБ), які мали скласти другу опору Євро- пейського Союзу, викликали найбільше труднощів на шляху інтег- рації до ЄС нейтральних країн ЄАВТ1.
У підготовленій Ж. Делором в квітні 1992 р. напередодні засідан- ня РМ у Лісабоні доповіді «Наслідки розширення» висловлювалося попередження, що «вступ нових членів збільшить різнорідність та гетерогенність Співтовариства. При цьому розширення не має бути здійснене за рахунок поглиблення» інтеграції2. Позиція Комісії в цьому питанні стала ще більш однозначною після негативного ре- зультату референдуму з Маастрихтських угод у Данії, де 50,7 % на- селення, які брали участь у голосуванні, висловились проти їх
Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980—2000 роки): Підруч. / Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремінь, Л. В. Губерський та ін. — К.: Либідь, 2001. — С. 284—286; Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник. — М.: Юристь, 1998. — С. 199—203; Заглядывая в XXI век: Европейский Союз и Содружество Независимых Государств / Под ред. Ю. А. Борко, В. В. Журкина, В. Г. Шемя- тенкова. — М.: Интердиалект+, 1998. - С. 78-114. 2 Financial Times, 7.04.1992. — P. 2.
"•— 193
Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ
країн від Спільного європейського ринку. На порядок денний вийшли нові загрози, такі як транснаціональна злочинність, масові та неконтрольовані пересування біженців, великі екологічні руйну- вання, тероризм, які вимагають використання колективних рішень, що зводить до мінімуму не лише ідеологічний характер, а й значення нейтралітету в цілому.
Першою заяву на вступ до ЄС в червні 1989 р. подала Австрія. У липні 1991 р. кандидатом на вступ стала Швеція. Вже у січні 1992 р. прем'єр-міністр Швеції, виступаючи в парламенті, висловився за відмову від поняття «нейтралітет» на користь поняття «неучасті в військових альянсах», наполягаючи при цьому на необхідності підтримувати достатню обороноздатність, щоб дозволити країні за- лишатися нейтральною у разі війни1. Незадовго після цього Комітет із зовнішніх зв'язків шведського парламенту прийняв нові положен- ня, що коректували політику нейтралітету Швеції. Так, у заяві прем'єр-міністра Швеції Карла Білдта, зробленій ним у листопаді 1993 p., підкреслювалось, що хоча Швеція і підтримує політику нейт- ралітету, вона не буде здійснюватися автоматично в кожному окре- мому випадку. Більше того, враховуючи нестабільну політичну ситу- ацію в сусідніх країнах прибалтійського регіону, К. Білдт висловлю- вав побоювання, що «на сьогоднішній момент, при виникненні конфліктів на кордонах (Швеції)... подальша перспектива збережен- ня нейтралітету здається досить проблематичною»2. Нова концепція нейтралітету передбачала перетворення Швеції на активного суб'єкта процесу формування нової системи безпеки в Європі на ос- нові її участі в організаціях невійськового характеру. Швеція стала навіть учасником Програми НАТО «Партнерство заради миру».
Заява Фінляндії (18.03.1992) на вступ до ЄС також не містила за- стережень щодо її нейтрального статусу і фактично відображала та- кий самий прагматичний підхід до СЗПБ, як і аналогічна заява Швеції3. Розпад Радянського Союзу та виникнення вздовж 1 300 км
1 Defence nationale, Mars 1996.
2 Agirpour ГЕигоре. Les relations franco-allemandes dans Papres-guerre froide / Hans Stark (coordination). — Paris; Milan; Barcelone: Masson, 1995. — P. 122.
3 Parlement Europeen. Documents de la seance. Rapport de la commission des affaires etrangeres et de la securite sur Telargissement et la neutralite. Rapporteur: Holzfuss M., 14fevrierl994. — P. 12.
2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки
корД°нУ з Росією стратегічно нестабільного простору змушувало фінський уряд розглядати участь в СЗПБ як один із факторів національної безпеки1. Заміна договору 1948 р. з СРСР новою уго- дою в січні 1992 р. з Росією дозволило замінити поняття «нейт- ралітет» поняттям «неучасть у військовому альянсі». Згодом Фін- ляндія стала членом Програми «Партнерство заради миру» та отри- мала статус спостерігача в Раді Північноатлантичного співробіт- ництва.
У підготовленому фінським урядом 9 січня 1992 р. документі «Фінляндія та членство в Європейському співтоваристві» підкрес- лювалось, що, з точки зору економічних інтересів та проблем без- пеки, участь Фінляндії в ЄС відкриває перед національними мож- ливостями нові перспективи2. І хоча, на відміну від Швеції, Фінляндія не відмовилася в перспективі від свого нейтрального статусу заради «європейської ідентичності», поняття її нейтраліте- ту було обмежене до двох основних елементів: утримання від участі у військових альянсах та здатність до незалежної та са- мостійної оборони. «Ми вирішили, — заявив щодо офіційної по- зиції Фінляндії 21 грудня 1993 р. прем'єр-міністр Еско Ахо, — за- лишитися поза військовими альянсами та підтримувати нашу не- залежну оборону»3.
Дещо складніша ситуація склалася з нейтралітетом Австрії, який був закріплений в основних положеннях конституції Австрії і ви- знавався нормами міжнародного права, що зумовлювало як вне- сення його положень до заяви Австрії про вступ до ЄС, так і необ- хідність його узгодження з основними юридичними нормами Співтовариства4. У рекомендаціях з питань вступу Австрії до ЄС,
Vandamme ],, Mouton J.-D. L'avenir de Г Union europeenne: elargir et appro- 7 fondir. — Bruxelles: Presses interuniversitaires europeennes, 1995. — P. 104.
Redman J. Prospective Europeans: new members for the European Union. — New 3 York; London: Harvester Wheatsheaf, 1994. - P. 80.
Д?/>роиг ГЕигоре. Les relations franco-allemandes dans 1'apres-guerre froide / Hans
Stark (coordination). — Paris; Milan; Barcelone: Masson, 1995. — P. 122.
Parlement Europeen. Documents de la seance. Rapport de la Commission des affaires
etrangeres et de la securite sur relargissement et la neutralite. Rapporteur: Holzfuss
M.,14fevrier 1994. -P. 11.
1Q7
^ ЄС У 60-90-ті РОКИ
підготовлених Комісією в серпні 1991 p., підкреслювалась загроза виникнення додаткових труднощів щодо узгодження її нейтраль- ного статусу як вже з існуючими комунітарними угодами, так і з перспективами формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. У зв'язку з цим Комісія рекомендувала «от- римати від австрійської влади спеціальні гарантії щодо її юридич- них можливостей виконувати зобов'язання згідно з вимогами СЗПБ»1.
У зв'язку з перспективою вступу до ЄС ще 26 червня 1989 р. такі найбільш впливові політичні сили Австрії, як Соціалістична та Християнсько-демократична народна партія, дійшли згоди про необхідність внесення відповідних змін до федеральної консти- туції. Підкреслюючи важливість збереження для Австрії статусу постійного нейтралітету, а також враховуючи економічне значен- ня вступу до Співтовариства, спільна партійна угода наполягала на необхідності узгодження цих двох важливих факторів2. Говоря- чи про значення австрійського нейтралітету, Президент Австрії Томас Клестіль підкреслював, що він є «гарантом безпеки країни. Коли в Європі буде існувати система колективної безпеки, яка зможе гарантувати Австрії більш надійну безпеку, настане час го- ворити про наш нейтралітет»3. Під час офіційного візиту до: Франціївжовтні 1993 р. канцлер Австрії Ф. Вранітцкі звернувся до країн ЄС з пропозицією враховувати прихильність Австрії до «концепції нейтралітету»4.
Рішення було знайдене за рахунок звуження поняття нейт- ралітету в основному до його юридичної суті — утримання від участі у війні, утримання від участі у військових організаціях та відсутність іноземних збройних сил на території Австрії. Такий підхід не заперечував ні активній участі в СЗПБ, ні статусу спос- терігача в Західноєвропейському союзі (ЗЄС), ні політиці «міжна-
European Commission. Opinion on Austria's Application for Membership. Bulletin of the European Communities. Supplement 4/92. — P. 18.
2 LuifP. On the road to Brussels. The political dimensions of Austria's, Finland's and Sweden's accession to the European Union. — Vienna: Austrian institute for interna- tional affairs. Braumuller, 1995. — P. 197.
3 Le Figaro, 12 octobre 1992.
4 Le Monde, 28 octobre 1993.
2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки
оодної солідарності» стосовно санкцій ООН. Характеризуючи нейт- ральний статус Австрії, міністр закордонних справ Алоїс Мок у своєму зверненні до урядів країн ЄС підтверджував його «повну відповідність змісту, положенням та перспективам Маастрихтських
угод»'-
У 1992 р. Австрія прийняла нову військово-політичну доктрину, яка лягла в основу майбутньої політики національної оборони та засновувалась на принципах мобільності, гнучкості та модернізації. Попередня, в основному статична, стратегія оборони, що передба- чала використання досить чисельнних міліцейських сил, була замінена стратегією прикордонної оборони. Це дозволило скоро- тити кількість молоді, що щорічно мобілізовувалась до армії з 200 тис. до 120 тис. Провідна роль у стратегії національної оборони приділялась добре тренованим силам швидкого реагування, що на- раховували 15 тис. чоловік. До їх завдань входило не стільки попе- редження воєнної загрози, скільки вирішення таких проблем регіо- нального характеру, як ліквідація наслідків екологічних катастроф, упередження масової міграції, політичного та релігійного терориз- му, організованої міжнародної злочинності2. Враховуючи своє ста- новище, Австрія більше ніж Ірландія чи країни Бенілюксу була зацікавлена в функціонуванні такої ефективної системи європей- ської безпеки. Тим паче, що вона зовсім не суперечила основним положенням політики нейтралітету, а статті Маастрихтських угод не передбачали жодних обмежень щодо нейтрального статусу но- вих країн-кандидатів.
У грудні 1994 р. австрійський уряд прийняв «Білу Книгу», яка формувала стратегію майбутніх відносин Австрії з Європейським співтовариством. І хоча «Біла Книга» не передбачала конкретних Шляхів щодо її реалізації, вона підтверджувала відповідність зовнішньої політики Австрії завданням та цілям СЗПБ Співтовари- ства, розглядаючи її як один з практичних кроків у перетворенні ЄС на систему європейської безпеки. Після повного вступу до ЄС австрійський уряд проголошував готовність Австрії увійти на
' Le Monde, 4 octobre 1993.
Managing security in Europe: the European Union and the challenge of enlargement / Ed. Franco Algieri. Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publ, 1996. — P. 22.
Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС V 60-90-ті РОКИ
-Г_^
правах спостерігача до Західноєвропейського союзу, а також взяти участь у спільних діях ЄС із формування Європейського пакту стабільності та в програмі НАТО «Партнерство заради миру». Щ0_ правда, участь Австрії обмежувалася лише трьома сферами: заходи з підтримки миру; гуманітарна діяльність; ліквідація наслідків при- родних катаклізмів1.
Говорячи про юридичну несумісність статусу нейтралітету та на- лежкості до Європейського Союзу, слід виділяти дві основні про- блеми, які співпадають зі змістом перших двох опор ЄС. У межах першої опори Економічного співтовариства до підписання Мааст- рихтських угод основними пунктами розбіжностей були вимоги спільної торгової політики. Згідно з параграфом 2 статті 99 (колиш- ньої статті 103) консолідованого договору про ЄЕС, визнання ос- новних принципів, що регулюють торгову політику держав-членів, у тому числі можливі санкції проти третіх країн, є винятковою пре- рогативою Співтовариства і насамперед Ради міністрів2. Оскільки в такій ситуації РМ виносить рішення кваліфікованою більшістю го- лосів, нейтральні держави мали б підпорядковуватися рішенням, які б суперечили їх статусу.
Під час переговорів, що передували вступу до Співтовариства, три нейтральні держави намагалися обійти ці протиріччя, викорис- товуючи положення, що містилися в статтях 296 (колишня стат- тя 223) та 297 (колишня стаття 224). Враховуючи, що пункт «б» па- раграфа 1 статті 296 дає можливість державі-члену вживати «за- ходів, які воно важає необхідними для захисту важливих інтересів своєї безпеки», то теоретично вона давала їм право не брати участі в дотриманні економічних санкцій, ембарго чи інших діях згідно зі статтею 99, які б суперечили їх нейтральному статусу і загрожували їх безпеці3. Що стосується статті 297, то вона дозволяє нейтральній державі в аналогічному контексті звільнитися від своїх зобов'язань
1 Managing security in Europe: the European Union and the challenge of enlargement / Ed. Franco Algieri. Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publ., 1996. — P. 26.
2 Union Europeenne. Recueil des traites. Luxembourg: Office des publications officielles des Communautes europeennes. Volume 1, 1999.— P. 159—160.
3 Ibid.-P. 333.
2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки
по Співтовариству, якщо її статус може розглядатися як дійсний внесок в підтримку миру та міжнародної безпеки1. Цей факт в значній мірі пояснює, чому в документах про вступ до ЄС Австрія та Фінляндія визначали нейтралітет як «особливий внесок у справу миру та безпеки в Європі»2.
Нова стаття ЗОЇ (колишня стаття 228 а), що міститься в договорі про Європейський Союз, значно змінила ці положення. Тепер рішення Співтовариства щодо економічних санкцій проти третіх країн має виконуватись, виходячи зі спільної позиції та спільних дій, у межах спільної зовнішньої політики та політики безпеки3. І хоча, згідно з процедурою, передбаченою статтею ЗОЇ, рішення приймається РМ кваліфікованою більшістю голосів, вона фактич- но встановлює зв'язок між зовнішньоекономічними відносинами Співтовариства та СЗПБ (другою опорою ЄС), у межах якої рішен- ня приймаються одностайно на основі міжурядових принципів. Існування процедури, яка спеціально передбачає прийняття рішення про такі санкції, таким чином, дещо зменшує значення статті 99 і робить нейтралітет хоча б формально сумісним з поло- женнями документів Співтовариства, оскільки теоретично дає можливість нейтральним країнам Європейського Союзу блокувати в основі ті санкції, які вони вважають несумісними з їх статусом. При цьому слід враховувати, що положення статей 296 та 297 мо- жуть бути використані лише в рішеннях, що приймаються згідно зі статтею ЗОЇ. Тоді як в питаннях СЗПБ, де передбачаються спільна позиція та спільні дії, ці положення використані бути не можуть. На сьогодні єдиний засіб для заперечення здійснення спільних акцій в межах СЗПБ (без заняття позиції) передбачається параграфом 7 статті 14 (колишньої статті 14), згідно з яким РМ вишукує належні рішення коли до неї звертається будь-яка держава «у випадку ви- никнення значних труднощів в здійсненні спільних дій»4. Саме
1 Union Europeenne. Recueil des traites. Luxembourg: Office des publications , officielles des Communautes europeennes. Volume 1, 1999. — P. 334. ~ Defence nationale, Mars 1996.
Європейський Союз: Консолідовані договори. — К.: Вид-во «Port-Royal», 4 1999.-С. 199.
Там само. — С. 22.
Н РОКИ
тому вважається, що співробітництво в межах СЗПБ досі є основ- ною причиною протиріч між статусом нейтралітету та участю в ЄС. У той же час існує цілий ряд аргументів, які з юридичної точки зору дозволяють зберігати статус нейтралітету одночасно з член- ством в ЄС. По-перше, виконання положень спільної зовнішньої політики та політики безпеки, з якими погодились три нові держа- ви — члени ЄС, виключають перспективу спільної оборони, яка могла б бути несумісною з їх нейтральним статусом. «Спільна обо- рона» розглядається лише як одна з майбутніх можливостей євро- пейської інтеграції, а отже, має стати предметом нових переговорів і, відповідно, одностайного голосування. По-друге, хоча ЗЄС іме- нується в параграфі 1 статті 77 «невід'ємною частиною розвитку Союзу, забезпечуючи йому доступ до операційних можливостей... та підтримує Союз щодо захисту спільної зовнішньої політики та політики безпеки», він на практиці не є інтегрованою частиною ЄС, а цілком автономною організацією1. Тому на сьогодні з суто юридичної точки зору матеріальне роз'єднання між цими двома організаціями є виправданим. Потрете, так зване «ірландське» за- стереження, записане в параграфі 1 статті 17 у зв'язку зі вступом Ірландії до ЄС, яке передбачає, що заходи СЗПБ «не повинні завда- вати шкоди особливому характеру політики безпеки та оборонної політики певної держави-члена», виправдовує збереження нейт- рального статусу будь-якої держави2. По-четверте, існує обов'язко- вий характер одностайного прийняття рішень з питань спільної політики та політики безпеки, що дає формально кожній державі право використати вето у разі, коли під питання ставиться її безпе- ка. Останній аргумент, однак, може бути лише винятковим яви- щем, оскільки в статті 1J передбачено зобов'язання держав — членів ЄС підтримувати «активно та відкрито зовнішню політику та політику безпеки Союзу в дусі лояльності та взаємодопомоги»3.
2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки
Таким чином, перераховані вище фактори полегшували інтег- паиію нейтральних країн до ЄС. В першу чергу вони висловились за активну участь в усіх невійськових сферах зовнішньої політики та політики безпеки, в яких вони фактично відігравали традиційно важливу роль на міжнародній арені (процес ОБСЄ, роззброєння та контроль за озброєнням, нерозповсюдження ядерної зброї, пре- вентивна дипломатія та інше). Австрія та Фінляндія зайняли навіть прихильну позицію щодо принципу прийняття рішення більшістю голосів у питаннях СЗПБ. Швеція, в свою чергу, погоджувалася не блокувати рішення по СЗПБ, навіть якщо її позиція буде розходи- тися з точкою зору більшості1.
Принципове рішення щодо нового розширення ЄС було прий- няте на саміті в Лісабоні у червні 1992 р. Враховуючи постійно зрос- таючий інтерес та вимоги більш активної політики щодо країн Цен- тральної та Східної Європи, Європейською Радою були про- аналізовані основні принципи, на яких мала грунтуватися наступна фаза розширення ЄС. Вступ країн ЄАВТ до Співтовариства до по- чатку роботи чергової МУК був найбільш сприятливим, оскільки відбувався напередодні внесення фундаментальних змін до кому- нітарних інституцій та механізмів їх функціонування і потребував прийняття ними лише незначних адаптаційних заходів. На саміті було прийняте рішення, що всі інституційні зміни та доповнення в механізмі прийняття рішення будуть здійснені лише після вступу країн-кандидатів від ЄАВТ.
Вже в серпні 1992 р. Комісією були підготовлені рекомендації стосовно вступу до ЄС Швеції. В листопаді 1992 р. аналогічні реко- мендації були підготовлені по Фінляндії, в березні 1993 р. — по Норвегії2. У рекомендаціях визначалися основні групи питань, що потребували обговорення. В першу чергу, мова йшла про сільське господарство, яке в скандинавських країнах мало більш високий
Union Europeenne. Recueil des traites. Luxembourg: Office des publications officielles des Communautes europeennes. Vol. 1, 1999. — P. 38-39.
Європейський Союз: Консолідовані договори. — К.: Вид-во «Port-Royal», 1999.-С. 24.
Там само. — С. 21.
' Financial Times, 11 June 1993.
2 European Commission. Opinion on Sweden's Application for Membership. Bulletin of the European Communities. Supplement 5/92; European Commission. Opinion on Finland's Application for Membership. Bulletin of the European Communities. Supplement 6/92; European Commission Opinion on Norway's Application for Membership. Bulletin of the European Communities. Supplement 2/93.
Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ
рівень дотацій, ніж в середньому до ЄС. Сільському господарству цих країн були притаманні арктичні та субарктичні риси, які визна- чали дуже НИЗЬКИЙ рівень Прибутковості. Більше 60 % Території дед
країн знаходиться в північних широтах, де зимовий період не три- ває менше чотирьох місяців. Дотації сільському господарству прак- тично були єдиним засобом зберегти заселеність цих районів, де гу- стота населення є значно нижчою, ніж в інших європейських краї- нах (13 чол. на 1 км2 в Норвегії і 145 — в середньому по ЄС).' Крім того, в умовах біполярної системи міжнародних відносин однією з характерних рис стратегії національної безпеки, особливо це стосу- валося Фінляндії, було не лише заселення периферійних північних районів країни, а й забезпечення самодостатності національного сільського господарства. Перераховані вище фактори значно підвищували рівень державних витрат на дотації національного аг- рарного сектора. В Фінляндії вони перевищували середній рівень дотацій по ЄС майже в два рази2. У Швеції, де розпочата в 1991 р. аг- рарна реформа призвела до зменшення державної підтримки на більшість сільськогосподарських продуктів, рівень дотацій з 1992 р. не перевищував аналогічні показники по ЄС більше як на 15—20 %'. Важливе місце в процесі переговорів посіло вирішення питання рибної ловлі та продуктів моря. Саме ця проблема стала основною причиною негативного результату референдуму 1972 р. в Норвегії щодо вступу останньої до ЄС. Членство в Співтоваристві означало відкриття Норвегією для спільної риболовної політики ЄС своєї дванадцятимильної зони. Враховуючи, що риболовна промис- ловість в економіці Норвегії посідає перше місце (експорт її про- дукції становить 11 % загального експорту країни), а вилов риби складає ЗО % щорічних показників ЄС, громадська точка зору з цьо- го питання в Норвегії була різко негативною, шо в подальшому не- І минуче вплинуло на хід переговорів. Крім того, ЄС вимагав скоро-
2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки
чення на 200 млн евро субсидій, що норвезький уряд виділяв щорічно риболовній промисловості1.
Назасіданні Європейської Ради в Единбурзі 12грудня 1992р. був ухвалений основний графік переговорів щодо розширення ЄС. ураховуючи успішну ратифікацію Пакету Делора-2 з питань фінан- сування бюджету Співтовариства, ЄР прийняла рішення про поча- ток переговорів з Австрією, Швецією та Фінляндією вже на початку 1993 р. Швейцарія не була включена до списку країн-кандидатів, оскільки на референдумі 6 грудня 1992 р. її населення не ратифіку- вало угоди про ЄЕЗ. На відміну від саміту в Лісабоні, який передба- чав початок переговорів з країнами-кандидатами лише після ра- тифікації Маастрихтських угод всіма країнами ЄС, ЄР в Единбурзі дещо пом'якшила умови розширення, дозволивши розпочати пе- реговори, не чекаючи результатів референдуму в Данії та Великій Британії. Ратифікація угод про ЄС залишалася обов'язковою умо- вою розширення, але її виконання могло бути відкладеним до за- вершення переговорів про вступ2.
Особливу позицію щодо перспектив функціонування розшире- ного Співтовариства займав Європейський парламент. У січні 1993 р. Європейський парламент прийняв важливу резолюцію з питань розширення та перспектив формування загальноєвро- пейських інституційних структур, підготовлену Інституційною комісією ЄП3. У ній попереджалося про непідготовленість інсти- туцій Співтовариства до нового розширення. З точки зору Парла- менту, некерований процес розширення до шістнадцяти, дев'ят- надцяти і більше країн — членів ЄС, без будь-якого зваженого концептуального підходу щодо інтеграційної стратегії Співтова- риства в цілому, негативно вплине не лише на ефективність його функціонування, а й на демократичний характер європейських інституцій.
__________
1 ElatgissementdeL'Unioneuropeenne// Regard surl'actualite, 1994, N.201. —P. 23.
2 European Commission. Opinion on Finland's Application for Membership. Bulletin of the European. Див. Defence nationale, Mars 1996.
3 Fbid.-P. 11-12.
Elargissement de L'Union europeenne // Regard sur I'actualite, 1994, N. 201. —
P. 24.
L'Union Europeene et les defis de 1'elargissement / Ed. Mario Telo. — Braxelles: Edi- tion de rUniversite de Bruxelles, 1994. — P. 16.
Journal Officiel des Communautes Europeenes (JOCE), N. С 42, du 15 fevrier 1993. —P. 125 ;Agence Europe. Europe Documents, N. 1820-1821,30 Janvier 1993.
Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ
У зв'язку з цим Європейським парламентом вносились пропо- зиції, що розглядали можливість розширення ЄС як щойно по ра- тифікації Маастрихтських угод, так і після проведення перших інституційних реформ. Пропонувалося посилити політичну та керівну роль Європейської Ради, збільшивши термін головування в ЄР. Мова йшла про внесення принципових змін до семестрового механізму ротації керівництва ЄР, без порушення права рівності всіх країн-членів, що мало підвищити як його компетентність, такі ефективність діяльності. Парламент пропонував збільшити компе- тенцію Європейської комісії, надавши їй урядові функції. Що сто- І сується безпосередньо змін у самому Парламенті, враховуючи зрос- таючу кількість країн-членів та відповідно збільшення кількості де- путатів в ЄП, резолюція передбачала посилення механізму демо- кратичного представництва на основі принципу «зменшення про- порцій». Цей принцип передбачав внесення змін до принципу представництва класичного механізму вибору депутатів до ЄП з ме- ] тою пропорційного зменшення представництва держав — членів ЄС в Парламенті. Це дозволило б при зростаючій кількості країн- членів зменшити загальну кількість депутатів у Парламенті, тим са- мим забезпечивши його більш ефективну діяльність.
Ініціатива Європейського парламенту оцінювалась багатьма як перший можливий крок у перспективі формування на основі Євро- пейського Союзу справді конституційного об'єднання на федера- тивних засадах. Філософія цієї позиції полягала в тому, що не- одмінною умовою ефективного функціонування Співтовариства, при постійно зростаючій кількості його членів, є поступовий пе- рехід до наднаціональних форм правління. Надання пріоритету інституці иному реформуванню та посиленню ефективності меха- нізму прийняття рішень у Співтоваристві, з точки зору Інститушй- ної комісії ЄП, не лише позитивно впливало б на його діяльність, а й сприяло самому процесу розширення. Фактично, мова йшла про «поглиблення заради розширення». Така позиція прихильників фе- дералістського майбутнього Європи, хоча й приділяє більше уваги інституційним аспектам поглиблення інтеграційних процесів, до- сить добре узгоджується з основними положеннями доктрини «концентричних кіл», що передбачають у перспективі формування 206
|