PT ІЇ7 1 nrf7 тл -.^ -. 1 page

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

звели _{до нових} оцінок нейтральними країнами ЄАВТ свого ста-
тусу. Він став практично сумісний з повним членством у ЄС.

у зміщенні акцентів в політиці країн ЄАВТ суттєву роль зіграла і
позиція самого Співтовариства. Враховуючи кардинальні зміни в
Східній Європі, ЄС сконцентрував свої зовнішньополітичні пріо-
ритети на допомозі молодим демократичним урядам східноєвро-
пейських країн та налагодженню з ними тісних взаємовідносин,
зменшивши тим самим свою активність та ентузіазм щодо досить
складних переговорів по ЄЕЗ. На момент подачі першої заяви на
вступ до ЄС (Австрія — 17.07.1989) більшість членів Європейської
Комісії, а також представників країн — членів ЄС у Раді міністрів
негативно ставилися до перспективи чергового завчасного розши-
рення Співтовариства. На порядку денному Співтовариства сто-
яли, в першу чергу, такі питання, як завершення до кінця 1993 р.
формування внутрішнього ринку, перехід до економічного та ва-
лютного союзу, а також посилення ролі ЄС у сфері зовнішньої
політики та безпеки. Остання проблема зайняла окреме, важливе
місце в підписаних 7 лютого 1992 р. у Маастрихт! угод про Євро-
пейський Союз. Саме положення про спільну зовнішню політику
та політику безпеки (СЗПБ), які мали скласти другу опору Євро-
пейського Союзу, викликали найбільше труднощів на шляху інтег-
рації до ЄС нейтральних країн ЄАВТ¹.

У підготовленій Ж. Делором в квітні 1992 р. напередодні засідан-
ня РМ у Лісабоні доповіді «Наслідки розширення» висловлювалося
попередження, що «вступ нових членів збільшить різнорідність та
гетерогенність Співтовариства. При цьому розширення не має бути
здійснене за рахунок поглиблення» інтеграції². Позиція Комісії в
цьому питанні стала ще більш однозначною після негативного ре-
зультату референдуму з Маастрихтських угод у Данії, де 50,7 % на-
селення, які брали участь у голосуванні, висловились проти їх

Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980—2000 роки): Підруч. /
Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремінь, Л. В. Губерський та ін. — К.: Либідь, 2001. —
С. 284—286; Топорнин Б. Н. Европейское право: Учебник. — М.: Юристь,
1998. — С. 199—203; Заглядывая в XXI век: Европейский Союз и Содружество
Независимых Государств / Под ред. Ю. А. Борко, В. В. Журкина, В. Г. Шемя-
тенкова. — М.: Интердиалект+, 1998. - С. 78-114.
² Financial Times, 7.04.1992. — P. 2.

"•— 193

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

країн від Спільного європейського ринку. На порядок денний
вийшли нові загрози, такі як транснаціональна злочинність, масові
та неконтрольовані пересування біженців, великі екологічні руйну-
вання, тероризм, які вимагають використання колективних
рішень, що зводить до мінімуму не лише ідеологічний характер, а й
значення нейтралітету в цілому.

Першою заяву на вступ до ЄС в червні 1989 р. подала Австрія.
У липні 1991 р. кандидатом на вступ стала Швеція. Вже у січні 1992 р.
прем'єр-міністр Швеції, виступаючи в парламенті, висловився за
відмову від поняття «нейтралітет» на користь поняття «неучасті в
військових альянсах», наполягаючи при цьому на необхідності
підтримувати достатню обороноздатність, щоб дозволити країні за-
лишатися нейтральною у разі війни¹. Незадовго після цього Комітет
із зовнішніх зв'язків шведського парламенту прийняв нові положен-
ня, що коректували політику нейтралітету Швеції. Так, у заяві
прем'єр-міністра Швеції Карла Білдта, зробленій ним у листопаді
1993 p., підкреслювалось, що хоча Швеція і підтримує політику нейт-
ралітету, вона не буде здійснюватися автоматично в кожному окре-
мому випадку. Більше того, враховуючи нестабільну політичну ситу-
ацію в сусідніх країнах прибалтійського регіону, К. Білдт висловлю-
вав побоювання, що «на сьогоднішній момент, при виникненні
конфліктів на кордонах (Швеції)... подальша перспектива збережен-
ня нейтралітету здається досить проблематичною»². Нова концепція
нейтралітету передбачала перетворення Швеції на активного
суб'єкта процесу формування нової системи безпеки в Європі на ос-
нові її участі в організаціях невійськового характеру. Швеція стала
навіть учасником Програми НАТО «Партнерство заради миру».

Заява Фінляндії (18.03.1992) на вступ до ЄС також не містила за-
стережень щодо її нейтрального статусу і фактично відображала та-
кий самий прагматичний підхід до СЗПБ, як і аналогічна заява
Швеції³. Розпад Радянського Союзу та виникнення вздовж 1 300 км

¹ Defence nationale, Mars 1996.

² Agirpour ГЕигоре. Les relations franco-allemandes dans Papres-guerre froide / Hans
Stark (coordination). — Paris; Milan; Barcelone: Masson, 1995. — P. 122.

³ Parlement Europeen. Documents de la seance. Rapport de la commission des affaires
etrangeres et de la securite sur Telargissement et la neutralite. Rapporteur: Holzfuss
M., 14fevrierl994. — P. 12.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

корД°^нУ з Росією стратегічно нестабільного простору змушувало
фінський уряд розглядати участь в СЗПБ як один із факторів
національної безпеки¹. Заміна договору 1948 р. з СРСР новою уго-
дою в січні 1992 р. з Росією дозволило замінити поняття «нейт-
ралітет» поняттям «неучасть у військовому альянсі». Згодом Фін-
ляндія стала членом Програми «Партнерство заради миру» та отри-
мала статус спостерігача в Раді Північноатлантичного співробіт-
ництва.

У підготовленому фінським урядом 9 січня 1992 р. документі
«Фінляндія та членство в Європейському співтоваристві» підкрес-
лювалось, що, з точки зору економічних інтересів та проблем без-
пеки, участь Фінляндії в ЄС відкриває перед національними мож-
ливостями нові перспективи². І хоча, на відміну від Швеції,
Фінляндія не відмовилася в перспективі від свого нейтрального
статусу заради «європейської ідентичності», поняття її нейтраліте-
ту було обмежене до двох основних елементів: утримання від
участі у військових альянсах та здатність до незалежної та са-
мостійної оборони. «Ми вирішили, — заявив щодо офіційної по-
зиції Фінляндії 21 грудня 1993 р. прем'єр-міністр Еско Ахо, — за-
лишитися поза військовими альянсами та підтримувати нашу не-
залежну оборону»³.

Дещо складніша ситуація склалася з нейтралітетом Австрії, який
був закріплений в основних положеннях конституції Австрії і ви-
знавався нормами міжнародного права, що зумовлювало як вне-
сення його положень до заяви Австрії про вступ до ЄС, так і необ-
хідність його узгодження з основними юридичними нормами
Співтовариства⁴. У рекомендаціях з питань вступу Австрії до ЄС,

Vandamme ],, Mouton J.-D. L'avenir de Г Union europeenne: elargir et appro-
₇ fondir. — Bruxelles: Presses interuniversitaires europeennes, 1995. — P. 104.

Redman J. Prospective Europeans: new members for the European Union. — New
₃ York; London: Harvester Wheatsheaf, 1994. - P. 80.

Д?/>роиг ГЕигоре. Les relations franco-allemandes dans 1'apres-guerre froide / Hans

Stark (coordination). — Paris; Milan; Barcelone: Masson, 1995. — P. 122.

Parlement Europeen. Documents de la seance. Rapport de la Commission des affaires

etrangeres et de la securite sur relargissement et la neutralite. Rapporteur: Holzfuss

M.,14fevrier 1994. -P. 11.

1Q7

^ ЄС У 60-90-ті РОКИ

підготовлених Комісією в серпні 1991 p., підкреслювалась загроза
виникнення додаткових труднощів щодо узгодження її нейтраль-
ного статусу як вже з існуючими комунітарними угодами, так і з
перспективами формування спільної зовнішньої політики та
політики безпеки ЄС. У зв'язку з цим Комісія рекомендувала «от-
римати від австрійської влади спеціальні гарантії щодо її юридич-
них можливостей виконувати зобов'язання згідно з вимогами
СЗПБ»¹.

У зв'язку з перспективою вступу до ЄС ще 26 червня 1989 р. такі
найбільш впливові політичні сили Австрії, як Соціалістична та
Християнсько-демократична народна партія, дійшли згоди про
необхідність внесення відповідних змін до федеральної консти-
туції. Підкреслюючи важливість збереження для Австрії статусу
постійного нейтралітету, а також враховуючи економічне значен-
ня вступу до Співтовариства, спільна партійна угода наполягала
на необхідності узгодження цих двох важливих факторів². Говоря-
чи про значення австрійського нейтралітету, Президент Австрії
Томас Клестіль підкреслював, що він є «гарантом безпеки країни.
Коли в Європі буде існувати система колективної безпеки, яка
зможе гарантувати Австрії більш надійну безпеку, настане час го-
ворити про наш нейтралітет»³. Під час офіційного візиту до:
Франціївжовтні 1993 р. канцлер Австрії Ф. Вранітцкі звернувся до
країн ЄС з пропозицією враховувати прихильність Австрії до
«концепції нейтралітету»⁴.

Рішення було знайдене за рахунок звуження поняття нейт-
ралітету в основному до його юридичної суті — утримання від
участі у війні, утримання від участі у військових організаціях та
відсутність іноземних збройних сил на території Австрії. Такий
підхід не заперечував ні активній участі в СЗПБ, ні статусу спос-
терігача в Західноєвропейському союзі (ЗЄС), ні політиці «міжна-

European Commission. Opinion on Austria's Application for Membership. Bulletin
of the European Communities. Supplement 4/92. — P. 18.

² LuifP. On the road to Brussels. The political dimensions of Austria's, Finland's and
Sweden's accession to the European Union. — Vienna: Austrian institute for interna-
tional affairs. Braumuller, 1995. — P. 197.

³ Le Figaro, 12 octobre 1992.

⁴ Le Monde, 28 octobre 1993.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

оодної солідарності» стосовно санкцій ООН. Характеризуючи нейт-
ральний статус Австрії, міністр закордонних справ Алоїс Мок у
своєму зверненні до урядів країн ЄС підтверджував його «повну
відповідність змісту, положенням та перспективам Маастрихтських

угод»'-

У 1992 р. Австрія прийняла нову військово-політичну доктрину,
яка лягла в основу майбутньої політики національної оборони та
засновувалась на принципах мобільності, гнучкості та модернізації.
Попередня, в основному статична, стратегія оборони, що передба-
чала використання досить чисельнних міліцейських сил, була
замінена стратегією прикордонної оборони. Це дозволило скоро-
тити кількість молоді, що щорічно мобілізовувалась до армії з
200 тис. до 120 тис. Провідна роль у стратегії національної оборони
приділялась добре тренованим силам швидкого реагування, що на-
раховували 15 тис. чоловік. До їх завдань входило не стільки попе-
редження воєнної загрози, скільки вирішення таких проблем регіо-
нального характеру, як ліквідація наслідків екологічних катастроф,
упередження масової міграції, політичного та релігійного терориз-
му, організованої міжнародної злочинності². Враховуючи своє ста-
новище, Австрія більше ніж Ірландія чи країни Бенілюксу була
зацікавлена в функціонуванні такої ефективної системи європей-
ської безпеки. Тим паче, що вона зовсім не суперечила основним
положенням політики нейтралітету, а статті Маастрихтських угод
не передбачали жодних обмежень щодо нейтрального статусу но-
вих країн-кандидатів.

У грудні 1994 р. австрійський уряд прийняв «Білу Книгу», яка
формувала стратегію майбутніх відносин Австрії з Європейським
співтовариством. І хоча «Біла Книга» не передбачала конкретних
Шляхів щодо її реалізації, вона підтверджувала відповідність
зовнішньої політики Австрії завданням та цілям СЗПБ Співтовари-
ства, розглядаючи її як один з практичних кроків у перетворенні ЄС
на систему європейської безпеки. Після повного вступу до ЄС
^австрійський уряд проголошував готовність Австрії увійти на

' Le Monde, 4 octobre 1993.

Managing security in Europe: the European Union and the challenge of enlargement /
Ed. Franco Algieri. Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publ, 1996. — P. 22.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС V 60-90-ті РОКИ

-Г_^

правах спостерігача до Західноєвропейського союзу, а також взяти
участь у спільних діях ЄС із формування Європейського пакту
стабільності та в програмі НАТО «Партнерство заради миру». Щ₀_
правда, участь Австрії обмежувалася лише трьома сферами: заходи з
підтримки миру; гуманітарна діяльність; ліквідація наслідків при-
родних катаклізмів¹.

Говорячи про юридичну несумісність статусу нейтралітету та на-
лежкості до Європейського Союзу, слід виділяти дві основні про-
блеми, які співпадають зі змістом перших двох опор ЄС. У межах
першої опори Економічного співтовариства до підписання Мааст-
рихтських угод основними пунктами розбіжностей були вимоги
спільної торгової політики. Згідно з параграфом 2 статті 99 (колиш-
ньої статті 103) консолідованого договору про ЄЕС, визнання ос-
новних принципів, що регулюють торгову політику держав-членів,
у тому числі можливі санкції проти третіх країн, є винятковою пре-
рогативою Співтовариства і насамперед Ради міністрів². Оскільки в
такій ситуації РМ виносить рішення кваліфікованою більшістю го-
лосів, нейтральні держави мали б підпорядковуватися рішенням,
які б суперечили їх статусу.

Під час переговорів, що передували вступу до Співтовариства,
три нейтральні держави намагалися обійти ці протиріччя, викорис-
товуючи положення, що містилися в статтях 296 (колишня стат-
тя 223) та 297 (колишня стаття 224). Враховуючи, що пункт «б» па-
раграфа 1 статті 296 дає можливість державі-члену вживати «за-
ходів, які воно важає необхідними для захисту важливих інтересів
своєї безпеки», то теоретично вона давала їм право не брати участі
в дотриманні економічних санкцій, ембарго чи інших діях згідно зі
статтею 99, які б суперечили їх нейтральному статусу і загрожували
їх безпеці³. Що стосується статті 297, то вона дозволяє нейтральній
державі в аналогічному контексті звільнитися від своїх зобов'язань

¹ Managing security in Europe: the European Union and the challenge of enlargement /
Ed. Franco Algieri. Gutersloh: Bertelsmann Foundation Publ., 1996. — P. 26.

² Union Europeenne. Recueil des traites. Luxembourg: Office des publications
officielles des Communautes europeennes. Volume 1, 1999.— P. 159—160.

³ Ibid.-P. 333.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

по Співтовариству, якщо її статус може розглядатися як дійсний
внесок в підтримку миру та міжнародної безпеки¹. Цей факт в
значній мірі пояснює, чому в документах про вступ до ЄС Австрія та
Фінляндія визначали нейтралітет як «особливий внесок у справу
миру та безпеки в Європі»².

Нова стаття ЗОЇ (колишня стаття 228 а), що міститься в договорі
про Європейський Союз, значно змінила ці положення. Тепер
рішення Співтовариства щодо економічних санкцій проти третіх
країн має виконуватись, виходячи зі спільної позиції та спільних
дій, у межах спільної зовнішньої політики та політики безпеки³.
І хоча, згідно з процедурою, передбаченою статтею ЗОЇ, рішення
приймається РМ кваліфікованою більшістю голосів, вона фактич-
но встановлює зв'язок між зовнішньоекономічними відносинами
Співтовариства та СЗПБ (другою опорою ЄС), у межах якої рішен-
ня приймаються одностайно на основі міжурядових принципів.
Існування процедури, яка спеціально передбачає прийняття
рішення про такі санкції, таким чином, дещо зменшує значення
статті 99 і робить нейтралітет хоча б формально сумісним з поло-
женнями документів Співтовариства, оскільки теоретично дає
можливість нейтральним країнам Європейського Союзу блокувати
в основі ті санкції, які вони вважають несумісними з їх статусом.
При цьому слід враховувати, що положення статей 296 та 297 мо-
жуть бути використані лише в рішеннях, що приймаються згідно зі
статтею ЗОЇ. Тоді як в питаннях СЗПБ, де передбачаються спільна
позиція та спільні дії, ці положення використані бути не можуть. На
сьогодні єдиний засіб для заперечення здійснення спільних акцій в
межах СЗПБ (без заняття позиції) передбачається параграфом 7
статті 14 (колишньої статті 14), згідно з яким РМ вишукує належні
рішення коли до неї звертається будь-яка держава «у випадку ви-
никнення значних труднощів в здійсненні спільних дій»⁴. Саме

¹ Union Europeenne. Recueil des traites. Luxembourg: Office des publications
, officielles des Communautes europeennes. Volume 1, 1999. — P. 334.
~ Defence nationale, Mars 1996.

Європейський Союз: Консолідовані договори. — К.: Вид-во «Port-Royal»,
₄ 1999.-С. 199.

Там само. — С. 22.

Н РОКИ

тому вважається, що співробітництво в межах СЗПБ досі є основ-
ною причиною протиріч між статусом нейтралітету та участю в ЄС.
У той же час існує цілий ряд аргументів, які з юридичної точки
зору дозволяють зберігати статус нейтралітету одночасно з член-
ством в ЄС. По-перше, виконання положень спільної зовнішньої
політики та політики безпеки, з якими погодились три нові держа-
ви — члени ЄС, виключають перспективу спільної оборони, яка
могла б бути несумісною з їх нейтральним статусом. «Спільна обо-
рона» розглядається лише як одна з майбутніх можливостей євро-
пейської інтеграції, а отже, має стати предметом нових переговорів
і, відповідно, одностайного голосування. По-друге, хоча ЗЄС іме-
нується в параграфі 1 статті 77 «невід'ємною частиною розвитку
Союзу, забезпечуючи йому доступ до операційних можливостей...
та підтримує Союз щодо захисту спільної зовнішньої політики та
політики безпеки», він на практиці не є інтегрованою частиною
ЄС, а цілком автономною організацією¹. Тому на сьогодні з суто
юридичної точки зору матеріальне роз'єднання між цими двома
організаціями є виправданим. Потрете, так зване «ірландське» за-
стереження, записане в параграфі 1 статті 17 у зв'язку зі вступом
Ірландії до ЄС, яке передбачає, що заходи СЗПБ «не повинні завда-
вати шкоди особливому характеру політики безпеки та оборонної
політики певної держави-члена», виправдовує збереження нейт-
рального статусу будь-якої держави². По-четверте, існує обов'язко-
вий характер одностайного прийняття рішень з питань спільної
політики та політики безпеки, що дає формально кожній державі
право використати вето у разі, коли під питання ставиться її безпе-
ка. Останній аргумент, однак, може бути лише винятковим яви-
щем, оскільки в статті 1J передбачено зобов'язання держав —
членів ЄС підтримувати «активно та відкрито зовнішню політику та
політику безпеки Союзу в дусі лояльності та взаємодопомоги»³.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

Таким чином, перераховані вище фактори полегшували інтег-
паиію нейтральних країн до ЄС. В першу чергу вони висловились за
активну участь в усіх невійськових сферах зовнішньої політики та
політики безпеки, в яких вони фактично відігравали традиційно
важливу роль на міжнародній арені (процес ОБСЄ, роззброєння та
контроль за озброєнням, нерозповсюдження ядерної зброї, пре-
вентивна дипломатія та інше). Австрія та Фінляндія зайняли навіть
прихильну позицію щодо принципу прийняття рішення більшістю
голосів у питаннях СЗПБ. Швеція, в свою чергу, погоджувалася не
блокувати рішення по СЗПБ, навіть якщо її позиція буде розходи-
тися з точкою зору більшості¹.

Принципове рішення щодо нового розширення ЄС було прий-
няте на саміті в Лісабоні у червні 1992 р. Враховуючи постійно зрос-
таючий інтерес та вимоги більш активної політики щодо країн Цен-
тральної та Східної Європи, Європейською Радою були про-
аналізовані основні принципи, на яких мала грунтуватися наступна
фаза розширення ЄС. Вступ країн ЄАВТ до Співтовариства до по-
чатку роботи чергової МУК був найбільш сприятливим, оскільки
відбувався напередодні внесення фундаментальних змін до кому-
нітарних інституцій та механізмів їх функціонування і потребував
прийняття ними лише незначних адаптаційних заходів. На саміті
було прийняте рішення, що всі інституційні зміни та доповнення в
механізмі прийняття рішення будуть здійснені лише після вступу
країн-кандидатів від ЄАВТ.

Вже в серпні 1992 р. Комісією були підготовлені рекомендації
стосовно вступу до ЄС Швеції. В листопаді 1992 р. аналогічні реко-
мендації були підготовлені по Фінляндії, в березні 1993 р. — по
Норвегії². У рекомендаціях визначалися основні групи питань, що
потребували обговорення. В першу чергу, мова йшла про сільське
господарство, яке в скандинавських країнах мало більш високий

Union Europeenne. Recueil des traites. Luxembourg: Office des publications
officielles des Communautes europeennes. Vol. 1, 1999. — P. 38-39.

Європейський Союз: Консолідовані договори. — К.: Вид-во «Port-Royal»,
1999.-С. 24.

Там само. — С. 21.

' Financial Times, 11 June 1993.

² European Commission. Opinion on Sweden's Application for Membership. Bulletin
of the European Communities. Supplement 5/92; European Commission. Opinion
on Finland's Application for Membership. Bulletin of the European Communities.
Supplement 6/92; European Commission Opinion on Norway's Application for
Membership. Bulletin of the European Communities. Supplement 2/93.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

рівень дотацій, ніж в середньому до ЄС. Сільському господарству
цих країн були притаманні арктичні та субарктичні риси, які визна-
чали дуже НИЗЬКИЙ рівень Прибутковості. Більше 60 % Території дед

країн знаходиться в північних широтах, де зимовий період не три-
ває менше чотирьох місяців. Дотації сільському господарству прак-
тично були єдиним засобом зберегти заселеність цих районів, де гу-
стота населення є значно нижчою, ніж в інших європейських краї-
нах (13 чол. на 1 км² в Норвегії і 145 — в середньому по ЄС).' Крім
того, в умовах біполярної системи міжнародних відносин однією з
характерних рис стратегії національної безпеки, особливо це стосу-
валося Фінляндії, було не лише заселення периферійних північних
районів країни, а й забезпечення самодостатності національного
сільського господарства. Перераховані вище фактори значно
підвищували рівень державних витрат на дотації національного аг-
рарного сектора. В Фінляндії вони перевищували середній рівень
дотацій по ЄС майже в два рази². У Швеції, де розпочата в 1991 р. аг-
рарна реформа призвела до зменшення державної підтримки на
більшість сільськогосподарських продуктів, рівень дотацій з 1992 р.
не перевищував аналогічні показники по ЄС більше як на 15—20 %'.
Важливе місце в процесі переговорів посіло вирішення питання
рибної ловлі та продуктів моря. Саме ця проблема стала основною
причиною негативного результату референдуму 1972 р. в Норвегії
щодо вступу останньої до ЄС. Членство в Співтоваристві означало
відкриття Норвегією для спільної риболовної політики ЄС своєї
дванадцятимильної зони. Враховуючи, що риболовна промис-
ловість в економіці Норвегії посідає перше місце (експорт її про-
дукції становить 11 % загального експорту країни), а вилов риби
складає ЗО % щорічних показників ЄС, громадська точка зору з цьо-
го питання в Норвегії була різко негативною, шо в подальшому не- І
минуче вплинуло на хід переговорів. Крім того, ЄС вимагав скоро-

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

чення на 200 млн евро субсидій, що норвезький уряд виділяв
щорічно риболовній промисловості¹.

Назасіданні Європейської Ради в Единбурзі 12грудня 1992р. був
ухвалений основний графік переговорів щодо розширення ЄС.
ураховуючи успішну ратифікацію Пакету Делора-2 з питань фінан-
сування бюджету Співтовариства, ЄР прийняла рішення про поча-
ток переговорів з Австрією, Швецією та Фінляндією вже на початку
1993 р. Швейцарія не була включена до списку країн-кандидатів,
оскільки на референдумі 6 грудня 1992 р. її населення не ратифіку-
вало угоди про ЄЕЗ. На відміну від саміту в Лісабоні, який передба-
чав початок переговорів з країнами-кандидатами лише після ра-
тифікації Маастрихтських угод всіма країнами ЄС, ЄР в Единбурзі
дещо пом'якшила умови розширення, дозволивши розпочати пе-
реговори, не чекаючи результатів референдуму в Данії та Великій
Британії. Ратифікація угод про ЄС залишалася обов'язковою умо-
вою розширення, але її виконання могло бути відкладеним до за-
вершення переговорів про вступ².

Особливу позицію щодо перспектив функціонування розшире-
ного Співтовариства займав Європейський парламент. У січні
1993 р. Європейський парламент прийняв важливу резолюцію з
питань розширення та перспектив формування загальноєвро-
пейських інституційних структур, підготовлену Інституційною
комісією ЄП³. У ній попереджалося про непідготовленість інсти-
туцій Співтовариства до нового розширення. З точки зору Парла-
менту, некерований процес розширення до шістнадцяти, дев'ят-
надцяти і більше країн — членів ЄС, без будь-якого зваженого
концептуального підходу щодо інтеграційної стратегії Співтова-
риства в цілому, негативно вплине не лише на ефективність його
функціонування, а й на демократичний характер європейських
інституцій.

__________

¹ ElatgissementdeL'Unioneuropeenne// Regard surl'actualite, 1994, N.201. —P. 23.

² European Commission. Opinion on Finland's Application for Membership. Bulletin
of the European. Див. Defence nationale, Mars 1996.

³ Fbid.-P. 11-12.

Elargissement de L'Union europeenne // Regard sur I'actualite, 1994, N. 201. —

P. 24.

L'Union Europeene et les defis de 1'elargissement / Ed. Mario Telo. — Braxelles: Edi-
tion de rUniversite de Bruxelles, 1994. — P. 16.

Journal Officiel des Communautes Europeenes (JOCE), N. С 42, du 15 fevrier
1993. —P. 125 ;Agence Europe. Europe Documents, N. 1820-1821,30 Janvier 1993.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

У зв'язку з цим Європейським парламентом вносились пропо-
зиції, що розглядали можливість розширення ЄС як щойно по ра-
тифікації Маастрихтських угод, так і після проведення перших
інституційних реформ. Пропонувалося посилити політичну та
керівну роль Європейської Ради, збільшивши термін головування в
ЄР. Мова йшла про внесення принципових змін до семестрового
механізму ротації керівництва ЄР, без порушення права рівності
всіх країн-членів, що мало підвищити як його компетентність, такі
ефективність діяльності. Парламент пропонував збільшити компе-
тенцію Європейської комісії, надавши їй урядові функції. Що сто- І
сується безпосередньо змін у самому Парламенті, враховуючи зрос-
таючу кількість країн-членів та відповідно збільшення кількості де-
путатів в ЄП, резолюція передбачала посилення механізму демо-
кратичного представництва на основі принципу «зменшення про-
порцій». Цей принцип передбачав внесення змін до принципу
представництва класичного механізму вибору депутатів до ЄП з ме- ]
тою пропорційного зменшення представництва держав — членів
ЄС в Парламенті. Це дозволило б при зростаючій кількості країн-
членів зменшити загальну кількість депутатів у Парламенті, тим са-
мим забезпечивши його більш ефективну діяльність.

Ініціатива Європейського парламенту оцінювалась багатьма як
перший можливий крок у перспективі формування на основі Євро-
пейського Союзу справді конституційного об'єднання на федера-
тивних засадах. Філософія цієї позиції полягала в тому, що не-
одмінною умовою ефективного функціонування Співтовариства,
при постійно зростаючій кількості його членів, є поступовий пе-
рехід до наднаціональних форм правління. Надання пріоритету
інституці иному реформуванню та посиленню ефективності меха-
нізму прийняття рішень у Співтоваристві, з точки зору Інститушй-
ної комісії ЄП, не лише позитивно впливало б на його діяльність, а
й сприяло самому процесу розширення. Фактично, мова йшла про
«поглиблення заради розширення». Така позиція прихильників фе-
дералістського майбутнього Європи, хоча й приділяє більше уваги
інституційним аспектам поглиблення інтеграційних процесів, до-
сить добре узгоджується з основними положеннями доктрини
«концентричних кіл», що передбачають у перспективі формування
206