PT ІЇ7 1 nrf7 тл -.^ -. 2 page

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

_європейської федерації в межах пан'європейського конфедератив-
_ного об'єднання.

Аналізуючи фактори, що визначали еволюцію стратегії Співто-
вариства щодо прийому країн ЄАВТ, центральне місце слід виділи-
ти політиці окремих країн — членів ЄС. Найбільшого впливу
зовнішньополітичних факторів зазнала позиція Франції. Традицій-
ний принцип французької політики в ЄС «поглиблення перед роз-
ширенням» у нових геополітичних умовах набув для Франції ще
більш важливого значення. В результаті об'єднання Німеччини та
перспективи нового розширення Співтовариства за рахунок країн,
з якими в неї склалися тісні економічні стосунки, а також врахову-
ючи можливість нового розширення з участю країн Центральної та
Східної Європи, Франція неодмінно втратила б лідерство в євро-
пейських інтеграційних процесах. Намагаючись нейтралізувати
зростаючий вплив Німеччини в Співтоваристві, Франція активізу-
вала політику зближення з нею та формування франко-німецької
вісі в межах загальноєвропейських процесів.

Одночасно Франція, особливо в період президентства Ф. Мітте-
рана, займала тверду позицію щодо обов'язкової попередньої мо-
дифікації комунітарних інститутів. Це не лише дозволяло Франції
відстоювати необхідність ефективного функціонування розшире-
ного Співтовариства, а й робило перспективу майбутніх розширень
ЄС більш складною та проблематичною. Уряд Е. Балладюра навіть
здійснив спробу теоретичного обгрунтування своєї політики, за-
пропонувавши концепцію «трьох кіл»¹.

Бельгія, представляючи інтереси прихильників наднаціональ-
них інституцій у Співтоваристві, також негативно реагувала на пер-
спективу нового розширення. Представники Бельгії, підкреслю-
ючи на переговорах важливість для Співтовариства формування
СЗПБ, критично ставилися до можливості успішної адаптації нейт-
рального статусу кандидатів від ЄАВТ до комунітарних інтегра-
ційних процесів. Міністр закордонних справ Бельгії Марк Айскенс
навіть заблокував підготовку Співтовариством відповіді на австрій-
ську заяву про вступ до ЄС. У своєму інтерв'ю він висловився не

Le Monde, 31 mail 994.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБАИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ І

лише за необхідність надання австрійському нейтралітету більщ
гнучкого характеру, а й «обговорення Співтовариством цього пи-
тання з Радянським Союзом»'. І хоча позиція М. Айскенса не була
прийнята до уваги керівництвом Австрії, політику Бельгії в цьому
питанні підтримували й інші країни Бенілюксу, які розглядали нове
розширення як загрозу послаблення загального впливу малих країн
у Співтоваристві. Можливі складнощі в інтеграції нейтральних країн
Західної Європи, пов'язані із стриманою позицією Радянського Со-
юзу з цієї проблеми, були вирішені в жовтні 1989 р., коли СРСР виз-
нав за Фінляндією право вибору її інтеграційної політики, знявши,
таким чином, з порядку денного і австрійське питання.

Двоїсту позицію щодо майбутнього розширення займали країни
південних регіонів ЄС на чолі з Іспанією. З одного боку, прийом
країн ЄАВТ з розвиненою промисловістю та високим рівнем життя
неминуче призвів би до зменшення ролі бідних країн ЄС. Обгово-
рювалася також загроза можливої втрати країнами середземно-
морського регіону права меншості, яка могла блокувати рішення в
Раді міністрів під час процедури голосування кваліфікованою
більшістю голосів. У зв'язку з цим Іспанія разом з іншими країнами
Півдня ЄС наполягала на імплементації Пакету Делора-2 як перед-
умови розширення. З іншого боку, позитивним моментом розши-
рення для цієї групи країн було те, що нові кандидати, не зважаючи
на суттєві поступки з боку ЄС в ході переговорів щодо їх розміру
внеску до комунітарного бюджету, мали все ж стати його донорами.
Так, Швеція домоглася бюджетних поступок у розмірі 2 млрд екю
протягом перших трьох років, обмеживши свій бюджетний внесок
у перший рік лише 50 млн екю². Що стосується Ірландії, як
найбіднішої країни ЄС, то вступ нейтральних країн ЄАВТ означав
би посилення її особливого статусу в Співтоваристві.

На відміну від Франції, консервативний уряд Великої Британії
виступав активним прихильником концепції першочергового роз-
ширення, що повністю відповідало її стратегічним проектам

¹ Eyskens М. Affaires etrangeres. De la confrontation a la cooperation Est-Ouest
1989-1992. - Knokke: Creart, 1992. - P. 116-118.

- Miles L. The 1993-1994 Enlargement Negotiations: A Critical Appraisal. — Hull:
CELTS, 1994. -P. 13-15.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

еретворення ЄС на організацію міжурядового характеру. Фактич-
но позиція Великої Британії більше відповідала принципу «розши-
рення замість поглиблення». Керівництво Великої Британії розра-
ховувало, що еволюція ЄС у складі 16 чи 20 членів на наднаціональ-
ну організацію буде значно ускладнена, оскільки країни-члени ма-
тимуть більше можливостей відстояти інтереси національного су-
веренітету.

Політика Німеччини в питанні нового розширення Співтовари-
ства характеризувалася витриманістю. Вона визначалася як бажан-
ням німецької політичної еліти зберегти в умовах нового зовніш-
ньополітичного становища країни рівновагу в традиційних німець-
ко-французьких відносинах, так і прагненням задовольнити свої
національні пріоритети та економічні інтереси. Не виділяючи особ-
ливих протиріч між поглибленням інтеграції та поширенням її ра-
мок, керівництво Німеччини розглядало їх, у разі дотримання тра-
диційних комунітарних правил, лише як складові елементи проце-
су подальшого інтеграційного розвитку Співтовариства. Саме тому
Німеччина вважала можливість нового розширення ЄС лише після
ратифікації Маастрихтських угод всіма країнами — членами ЄС.
Крім того, країни-кандидати, в першу чергу Австрія та Фінляндія,
як і Німеччина виступали за проведення активної політики щодо
країн Центральної та Східної Європи з метою підготовки їх еко-
номічної та політичної систем до майбутнього вступу до ЄС.
У зв'язку з цим економічний потенціал та внесок до бюджету ЄС
країн ЄАВТ, на думку німецького керівництва, також сприяв би
перспективі залучення до ЄС країн ЦСЄ.

Активна дипломатична діяльність Німеччини викликала навіть
загострення франко-німецьких відносин навесні 1994 р. Застере-
ження політичних кіл Франції щодо можливості перетворення
Німеччини на консолідуючий центр європейських інтеграційних
процесів підтверджувалися як заявами німецьких офіційних осіб, так
і концептуальними розробками основних політичних партій Німеч-
чини. Так, висловлюючи 10 березня 1994 р. перед Бундестагом по-
зицію уряду з питання розширення ЄС, К. Кінкель заявляв: «Вступ
трьох північних країн та Австрії до ЄС є вирішальним кроком до
встановлення рівноваги в Європі. Федеральний уряд ніколи не іден-

- _ •.. >^/І\КІ

Інфікував себе з концепцією Західного чи Південне-Західного Со-
юзу... Буде справедливо відзначити, що нове розширення лише по-
силить внутрішню рівновагу в Співтоваристві, яка є ключовим еле-
ментом у становленні центрального місця Німеччини в ЄС»¹.

Своєрідним пробним кроком, покликаним проаналізувати став-
лення інших країн ЄС до майбутнього європейської інтеграції, були
пропозиції, ініційовані парламентською групою ХСС\ХДС напе-
редодні міжурядової конференції 1996р. Ініціатива ХДС\ХСС, хоча
й не отримала офіційної підтримки Г. Коля та німецького уряду, да-
вала досить чітке уявлення про основні цілі та завдання інтег-
раційної політики Німеччини в Співтоваристві. Основна ідея її
європейської інтеграційної концепції полягала у формуванні інтег-
раційного центру (міцного ядра) у складі п'яти країн засновників
ЄС (Німеччина, Франція, країни Бенілюксу), які взяли б на себе
роль локомотива європейської інтеграції і на які орієнтувалися б
інші країни ЄС. Така модель європейської інтеграції, на думку
більшості німецьких політиків, не лише упередила б інституційну
кризу в ЄС, а й запобігла б поступовому просуванню Співтовари-
ства в напрямі моделі «карткової Європи» та «його розколу на Пів-
денно-Західну групу країн на чолі з Францією, що характеризується
більш протекціоністською політикою, та Північне-Східною — на
чолі з Німеччиною, схильною до проведення більш відкритої
політики з третіми країнами»².

Офіційні переговори про вступ розпочалися в лютому 1993 р. за
часи президентства в Європейській Раді Данії. Однак перші суттєві
результати цього процесу були досягнуті лише восени 1993 р.
У грудні 1993 р. був досягнутий компроміс з питання державної мо-
нополії на виробництво алкогольних напоїв у Швеції та Фінляндії.
Обидві країни відмовлялися від монополії на виробництво, імпорт
та оптову торгівлю алкогольними напоями, зберігаючи при цьому
монополію на роздрібну торгівлю в цій сфері, що повністю
відповідало умовам статті 37 Угоди про ЄС³. Важливе місце у пере-

¹ Agir pour FEurope: les relations franco-allemandes dans Tapres-guerre froide.
(Coord. Hans Stark). —Paris; Milan; Barcelona: Masson, 1995. — P. 127.

² CDU/CSU-Fraktion des Deutschen Bundestages. Reflexions sur la politique
europeenne. — Bonn, septembre 1994. — P. 10.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

говорному процесі посідала проблема формування спільних кри-
_теріїв щодо стандартів у сфері захисту навколишнього середовища,
це питання порушувалося ще під час переговорів щодо формуван-
ня Європейської економічної зони. Значно вищі вимоги до вироб-
ничих стандартів країн ЄАВТ становили реальні перепони на шля-
ху вільного пересування товарів. У результаті переговорів восени
1993 р. сторони досягли компромісу, що передбачав збереження
країнами-кандидатами протягом 4—5 років своїх власних стандар-
тів, у той час як розширений ЄС перегляне комунітарні вимоги в бік
їх зростання¹.

Не менш важливою проблемою, що обговорювалась під час пе-
реговорів, була регіональна політика ЄС. Країни-кандидати праг-
нули зберегти основні положення своєї регіональної політики та
одночасно привести її у відповідність до установчих положень ЄС.
Враховуючи економічну та політичну складність цієї проблеми, а
також те, що на той час лише регіон Бургенланд в Австрії відповідав
цим вимогам, країни ЄС дійшли згоди щодо формування нових по-
ложень для регіонів із густотою населення до 8 чоловік на квадрат-
ний кілометр. Беручи до уваги, що більша частина території
північних країн Європи не відповідала вимогам Структурного мо-
нетарного фонду, цей крок, хоча й мав тимчасовий характер (у
1999 р. передбачався перегляд основних умов функціонування
Структурного фонду), був значною поступкою з боку країн ЄС².

Найбільш складною частиною переговорного процесу були пи-
тання, пов'язані з рибною ловлею. Найбільшого рівня протиріччя
вони досягли в переговорах з Норвегією і закінчилися на два тижні
пізніше, ніж з іншими трьома кандидатами. Перед учасниками пе-
реговорів стояло складне завдання узгодження позиції Норвегії
Щодо підтримання рибних ресурсів та політики ЄС, яка згідно з по-
ложеннями ССП передбачала відповідний доступ до цих ресурсів

European Commission. Opinion on Sweden's Application for Membership. Bulletin
of the European Communities. Supplement 5/92. — P. 30.
Granell F. The European Union's enlargement negotiations with Austria, Finland,
Norway and Sweden //Journal of Common Market Studies. Vol. 33, N. 1, 1995. —
, P. 129.

Granell. F. Op. cit. - P. 129.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

інших країн Співтовариства. Рішення, прийняте 16 березня
1994 p., передбачало можливість встановлення перехідного періо-
ду з наданням можливості аналогічного з Португалією та Іспанією
обмеженого доступу до ресурсів. Цей режим мав проіснувати до
остаточного прийняття в січні 1996 р. єдиних норм участі в
Спільній риболовній політиці (СРП). Іспанія, яка сама затягувала
процес своєї повної інтеграції до комунітарної риболовної політи-
ки, в свою чергу, поставила можливість нового розширення в за-
лежність від повної інтеграції країн-кандидатів до СРП. Учасники
переговорів продемонстрували винахідливість при розподілі ри-
боловних квот, щоб забезпечити країни — члени ЄС і особливо
Іспанію пакетом угод, що включали консолідовані квоти в межах
Європейської економічної зони з деякими додатковими можливо-
стями рибної ловлі.

Однією з найбільш важливих проблем, що залишалась неви-
рішеною, не зважаючи на політичні домовленості, було питання
ефективного функціонування інституційного механізму розшире-
ного Співтовариства. На порядок денний стали такі питання, як го-
ловування в Раді міністрів, оптимальна кількість комісарів в Євро-
пейській комісії та депутатів у Парламенті, проблема перекладу на
одинадцять офіційних мов.

Важливе місце серед цих питань посідала проблема головування
в РМ. Збільшення країн — членів ЄС автоматично збільшувало
тривалість періоду, що проходив між головуванням країн. До роз-
ширення в 1995 р. кожна країна головувала протягом шести місяців
кожні шість років. Нове розширення не лише збільшувало кількість
малих держав, які не мали як достатнього дипломатичного досвіду в
цій сфері, так і необхідного адміністративного апарату для вико-
нання необхідних функцій, а й збільшувало період, що проходив
між головуванням, до семи з половиною років. Це загрожувало як
послабленню ролі великих держав в ЄС, так і авторитету самого
Співтовариства на міжнародній арені, хоча використання системи
«трійка», що об'єднувала попереднього головуючого, сучасного та
майбутнього, дозволяло певною мірою послабити негативні
наслідки принципу постійної ротації головуючих у РМ. На
засіданні РМ у Брюсселі 10-11 грудня 1993 р. було затверджено ка-
212

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

ар головування на наступні роки, який передбачав обов'язкову
участь великої держави в кожній «трійці»¹.

Одним із найскладніших питань, що безпосередньо впливало на
ефективність діяльності ЄС, була проблема, пов'язана з можли-
вістю прийняття рішення більшістю голосів в Раді міністрів та фор-
мування на демократичних принципах необхідної для блокування
меншості. Нове розширення порушувало залежність між кількістю
населення держав та вагою їх голосу в Раді міністрів, що існувала
раніше. Такі зміни, на їх думку, неодмінно порушили б традиційно
існуючий принцип, що забезпечував об'єднанню двох великих та
однієї малої держави необхідний мінімум голосів для блокування
процесу прийняття рішення в РМ².

Проявляючи найбільшу активність у вирішенні цього питання,
Іспанія та Велика Британія переслідували дещо різні цілі. Перша в
своїх пропозиціях керувалася мотивами, що передбачали можли-
вість зменшення впливу та ваги країн північного регіону в резуль-
таті нового розширення ЄС. Позиція другої в питанні голосування
у РМ пояснювалася як традиційним протистоянням будь-яким
наднаціональним тенденціям у ЄС, так і наявністю впливового
внутрішньополітичного фактора. Позиція британського уряду пе-
ребувала під постійною загрозою зростання впливу європесиміс-
тичних тенденцій у парламенті. Під час переговорів 14—15 березня
1994 р. Велика Британія наполягала на збереженні мінімальної
кількості голосів, необхідних для блокування рішення в Раді
міністрів, — 23. При цьому таке рішення мало бути прийняте ще до
початку інституційного реформування Співтовариства. Позиція
Великої Британії та Іспанії не знайшла підтримки в інших державах
ЄС, які наполегливо вимагали підняти поріг необхідної для блоку-
вання меншості голосів до 27, оскільки це фактично відповідало
ЗО % представлених у Раді міністрів голосів.

Протистояння в Співтоваристві привело до укладення ЗО берез-
ня 1994 р. так званого «Іоннінського компромісу». У разі виникнен-

, Elargissement de L' Union europeenne// Regard suiTactualite, 1994. N.201. — P. 40.
SchildJ. Deutschland, Frankreich und die EFTA-Erweiterung der Europischen Uni-

on in... S. 116.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ |

ня протиріч при прийнятті рішення в Раді міністрів і коливання
кількості голосів, необхідної для блокування, від 23 до 27, передба-
чалося втручання Голови РМ, в обов'язки якого входило пошук ос-
таточного рішення за достатньо короткий проміжок часу. Досягну-
тий компроміс мав тимчасовий характер, оскільки фактично пере-
дував інституиійним реформам, що мали бути здійснені на міжуря-
довій конференції 1996 р.

Першою країною, що ратифікувала Угоди про вступ до Євро-
пейського Союзу, була Австрія. Національний референдум 12 черв-
ня 1994 р. більшістю голосів (66,6 %) підтвердив приєднання
Австрії до ЄС в передбачені строки¹. Суспільна думка з цього пи-
тання в країнах Скандинавського півострова не характеризувалася
достатньою однорідністю, що проявилося навіть у послідовності
проведення референдумів. Найбільшою підтримкою ідея вступу до
ЄС користувалася в Фінляндії, де 56,9 % населення проголосувало
16 жовтня 1994 р. за ратифікацію Угоди з ЄС. У Швеції референдум
був проведений майже через місяць — 13 листопада і також мав, хо-
ча й незначні, але позитивні результати (52,2 %). На відміну від на-
селення основних міських центрів Фінляндії та Швеції, більшість
північних сільськогосподарських районів двох країн проголосувала
проти вступу до ЄС.

У Норвегії референдум був проведений в останню чергу,
оскільки позитивні результати голосування в Фінляндії та Швеції,
на думку норвезького уряду, мали здійснити позитивний вплив на
негативну позицію більшості норвезького населення. Однак за ра-
тифікацію Угоди з ЄС в Норвегії проголосувало лише на 0,6 % насе-
лення більше, ніж під час невдалого референдуму 1972 р. (47,7 %),
що демонструвало послідовне його небажання приєднатися до
європейських інтеграційних процесів, навіть незважаючи на ево-
люцію європейської інтеграційної політики та комунітарних
підходів щодо проблем екології та охорони природних ресурсів. Хо-
ча уряду Норвегії і вдалося підписати ряд досить вигідних угод з ЄС
в галузі рибної ловлі, це не вплинуло на обережне ставлення нор-
----------------------

¹ Kaiser W. Austria in the European Union // Journal of Common Market Studies,
1995, Vol. 33. No. 3, September. - P. 419-427.

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

везького суспільства до перспектив членства в ЄС та його можли-
вих негативних наслідків для національного суверенітету країни'.

у цілому переговори щодо розширення в 90-ті роки були більш
ефективними та зайняли значно менше часу, ніж аналогічні пере-
говори у 80-ті роки з країнами Іберійського півострова. Тривалість
переговорів з країнами ЄАВТ, яка в середньому не перевищувала
13 місяців, була найкоротшою в історії Співтовариства. Це пояс-
нюється перш за все тим, що відносини країн ЄАВТ зі Співтовари-
ством характеризувалися більш тісним співробітництвом та
взаємодією. Формування Європейської економічної зони не лише
закріпило економічну взаємозалежність країн ЄС та ЄАВТ, а й за-
безпечило формальну основу для більш тісних взаємовідносин, ут-
воривши спільну юридичну базу, яка на 60 % відповідала кому-
нітарному праву. Переговори по ЄЕЗ та застосування в національ-
ному законодавстві країн ЄАВТ комунітарних норм не лише знач-
но підняли рівень конвергенції останніх з країнами ЄС ще до по-
чатку переговорів про вступ, а й свідчили про їх готовність повністю
визнати aquis communautaire. Вирішення на цій стадії більш нагаль-
них питань, що становили спільний інтерес для двох об'єднань,
дозволило під час переговорів зосередити увагу на врегулюванні ли-
ше конкретних та відносно обмежених питань співробітництва, які
країн и-апліканти відносили до сфери своїх стратегічних націона-
льних інтересів. До того ж, враховуючи досвід попередніх перего-
ворів із розширення ЄС та формування ЄЕЗ, країни ЄАВТ макси-
мально обмежили застосування поняття національних інтересів.

Позитивне значення для швидкого завершення переговорів про
вступ нових кандидатів до ЄС мала також гнучкіша позиція самого
Співтовариства. Враховуючи економічне та політичне становище
країн ЄАВТ, їх достатню підготовленість до комунітарних вимог та,
відповідно, незначні негативні наслідки, викликані майбутнім роз-
ширенням, країни ЄС зайняли на цей раз більш помірковану по-
зицію щодо повного дотримання та буквальної інтерпретації aquis
communautaire. Наочним прикладом були такі заходи ЄС, як адап-

Sogner I., Archer С. Norway and Europe: 1972 and now // Journal of Common Mar-
ket Studies, 1995. Vol. 33. No. 3, September. — P. 396-410.

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

тація механізму Структурних Фондів, прийняття Співтовариством
стандартів країн ЄАВТ щодо охорони навколишнього середовища
збереження австрійського контролю за транзитом по своїй тери-
торії важких вантажних машин, збереження монополії на роздрібну
торгівлю спиртними напоями. І хоча в ході переговорів було ще раз
підкреслено право країн ЄС та Європейської Комісії на першочер-
гове збереження цілісності комунітарних правил та класичного ме-
ханізму розширення, всі перераховані вище проблеми знайшли
своє вирішення на користь країн-кандидатів. Пояснювалося це в
значній мірі ще й тим, що жодна з названих проблем не суперечила
інтересам країн ЄС, як це було у випадку з сільським господарством
країн Середземноморського регіону та рибною індустрією в Іспанії.
Крім того, країни ЄАВТ виступали чистими донорами до бюджету
ЄС, що також відіграло позитивну роль у переговорному процесі.
Переговори з країнами ЄАВТ мали також менш складний харак-
тер щодо майбутнього структурного реформування ЄС. Зміни гео-
політичного характеру, що відбулися на початку 90-х років,
настільки трансформували традиційне розуміння нейтралітету в
країнах-кандидатах, яке існувало в умовах біполярної системи між-
народних відносин, що воно досить легко поєднувалося з політич-
ними цілями Співтовариства. В нових умовах нейтральний статус
країн ЄАВТ кардинально не вступав у протиріччя з комунітарними
положеннями СЗПБ, які з часом мали перерости на спільну політи-
ку оборони.

Під час обговорення умов вступу кандидатів від ЄАВТ країни на-
магалися не ставити в пряму залежність процес нового розширення
від ефективного проведення внутрішніх реформ ЄС. І хоча саміт в
Лісабоні передбачав ратифікацію Маастрихтських угод до початку
переговорів з країнами-кандидатами, наступний саміт в Единбурзі
переглянув встановлені строки, дозволивши розпочати переговори
за умов, що вони не завершаться раніше, ніж будуть ратифіковані
Угоди про Європейський Союз. На тому ж саміті в Лісабоні, не зва-
жаючи на позицію Європейського парламенту та Комісії, було
прийняте рішення, яке передбачало можливість нового розширен-
ня ЄС ще до початку процесу інституційного реформування та пе-
регляду механізму прийняття рішень у Співтоваристві. Такий підхід
216

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

_значно полегшував процес переговорів щодо нового розширення,
концентруючи увагу лише на обмежених і досить конкретних зав-
даннях. Тоді як переговори із середземноморського розширення
спровокували обговорення цілого ряду інших проблем більш ши-
рокого характеру. Вступ країн Іберійського півострова ставився в
залежність від вирішення не лише таких конкретних питань, як
проблема внеску Великої Британії до комунітарного бюджету, а й
від вирішення питань більш глобального характеру, таких як май-
бутня стратегія європейського будівництва. Згідно з пропозиціями
Європейської комісії, представлених у 1978 p., процес розширення
Співтовариства мав розвиватися водночас із процесом поглиблен-
ня європейських інтеграційних процесів, що автоматично ставило
прийняття нових членів ЄС в пряму залежність від ефективності
внутрішніх реформ.

У той же час збільшення кількості учасників Співтовариства в
90-х роках відбувалося як на фоні досить повільного проведення
внутрішніх комунітарних реформ, так і все зростаючої тенденції
часткової участі окремих держав ЄС в європейських інтеграційних
процесах, що робило останній все більше схожим на основні поло-
ження концепції «різношвидкісної Європи». Надання Маастрихт-
ськими угодами Данії та Великої Британії пільгового права утриму-
ватися від участі в окремих інтеграційних програмах ЄС (спільна
соціальна та монетарна політика), хоча й сприяло подальшому по-
глибленню комунітарних процесів, фактично легалізувало право
часткової участі в інтеграційних процесах, виправдовуючи як виня-
ток можливість диференційованого підходу щодо інтеграції. Обме-
жена участь в СЗПБ Австрії, Швеції та Фінляндії була цьому яскра-
вим підтвердженням.

Вступ до ЄС Австрії, Швеції та Фінляндії залишиться в історії
ЄС останнім прикладом «класичного розширення», оскільки no-
Дальше розширення ЄС відрізнятиметься як кількісно, так і якісно.
Це пояснюється найбільшою за тридцять років існування Співто-
вариства кількістю кандидатів (за рішенням Європейської Ради в
Гельсінкі в грудні 1999 р. їх нараховувалось 13), помітною різницею
між економічним розвитком кандидатів та членів ЄС, а також на-
явністю дуже незначного досвіду парламентської демократії та

Розділ 2. ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС У 60-90-ті РОКИ

функціонування ринкової економіки серед переважної більшості
кандидатів. Це значною мірою пояснює застосування при остан-
ньому розширенні Європейського Союзу специфічної процедури
та специфічних критеріїв вступу.

* * *

^Н

Під час розширення 90-х років на фоні досить повільного прове-
дення внутрішніх комунітарних реформ виокремлюються зроста-
ючі тенденції розвитку європейської інтеграції на принципах кон-
цепції «різношвидкісної Європи», що знайшло своє відображенняв
частковій участі окремих держав ЄС у інтеграційних процесах. Так,
надання Маастрихтськими угодами пільгового права Данії та Вели-
кої Британії утримуватися від участі в окремих інтеграційних про-
грамах ЄС (спільна соціальна та монетарна політика), хоча й сприя-
ло подальшому поглибленню комунітарних процесів, водночас
створювало прецедент для інших держав ЄС щодо їх часткової
участі в інтеграційному будівництві. Обмежена участь в СЗПБ
Австрії, Швеції та Фінляндії та застосування принципу «позитив-
ного утримання» в процедурі прийняття рішення щодо політичного
співробітництва були цьому яскравим підтвердженням.

Виявлено своєрідне чергування заходів щодо поглиблення інтег-
рації та її розширення. Так, згідно з рішеннями Маастрихтських
угод пріоритетність поглиблення інтеграційних процесів, що пе-1
редбачало утворення Європейського Союзу з 1.01.1993 р. та прий-
няття фінансового плану формування комунітарного бюджету
(12 грудня 1992 р.) протягом семи років (1993-1999 pp.), чергувало-
ся з відкриттям 1 лютого 1993 р. переговорів із Австрією, Швецією,
Фінляндією та Норвегією відносно їх вступу до Співтовариства
(1.01.1995 p.). Після переходу до другого етапу формування єдиної
валюти (1.01.1994 р.) та проведення міжурядової конференції
1996 р. із проблем реформування основних інститутів ЄС розпочав-
ся аналітичний етап вивчення перспективи нового розширення на
схід.

Аналіз внутрішніх комунітарних процесів, що супроводжували
розширення в 60—90-ті роки дає можливість стверджувати про
взаємозалежний характер процесу розширення і поглиблення
218

2.3. Особливості розширення ЄС у 90-ті роки та його наслідки

інтеграції Просторове розширення стимулює прискорення та по-
глиблення європейської інтеграції, тоді як її перехід на більш висо-
кий рівень створює сприятливі умови для подальшого розширення.
Модель подвійного просторового та функціонального розширення
дає можливість розкрити залежність розширення географічних
кордонів ЄС та його перетворення на своєрідний центр тяжіння для
інших європейських акторів міжнародних відносин від ефектив-
ності функціонального розширення та поглиблення інтеграції на
нові сфери співробітництва. Такий підхід став основою для тлума-
чення природи та ресурсних можливостей як самого феномена роз-
ширення ЄС, так і європейської інтеграції в цілому. Концепція
подвійного просторового та функціонального розширення розкри-
ває взаємозалежність географічного розширення ЄС та поглиблен-
ня інтеграції, встановлюючи закономірний зв'язок між зростанням
кількості учасників євроінтеграційного процесу, як однієї з важли-
вих передумов якісних зрушень, каталізатора поглиблення інтег-
рації, та пошуком більш ефективних форм співробітництва з більш
широким залученням наднаціональних, федералістських прин-
ципів комунітарного будівництва.