З ДИСЦИПЛІНИ 3 page

Тема 7: Державне регулювання підприємництва

1. Сутність та методи державного регулювання підприємництва

2. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

3. Державна політика підтримки підприємництва

4. Антимонопольна діяльність держави

Література: І – 1,2,4,7-9

ІІ –2,4,6,7,10,14

ІІІ – 1,3,7,9,13,15

Державне регулювання — система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, спрямованих на досягнення намічених цілей, що здійснюються органами виконавчого управління.

Цілі державного регулювання підприємництва:

• створення правової бази;

• стабілізація економіки і здійснення її структурної перебудови, створення умов для економічного зростання, згладжування товарних і регіональних диспропорцій;

• забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій;

• потреба поповнення державного бюджету, справедливого розподілу доходів;

• забезпечення ефективності вітчизняного виробництва і діяльності суб'єктів бізнесу, раціональне використання різних видів ресурсів;

• забезпечення належного правопорядку та національної безпеки держави;

• захист національних інтересів у системі міжнародних господарських зв'язків;

• захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків (ефектів) діяльності деяких підприємницьких структур, гарантування населенню екологічної безпеки.

Основними методами державного регулювання підприємницької діяльності є адміністративні, правові та економічні.

Адміністративні методи — способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень.

У розвинутих країнах світу адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях.

Правові методи — способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів.

Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство і антимонопольна діяльність держави.

Економічні методи — способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо.

Серед економічних методів розрізняють прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект, то непрямі — через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігається, як правило, через 1,5—2 роки.

У загальному вигляді основними напрямками державного регулювання підприємництва є:

• розробка, прийняття і контроль за законодавчо-нормативними документами, які забезпечують правове поле і захист інтересів підприємців;

• підвищення ефективності регулювання бізнесу, зниження нераціональних витрат, виявлення резервів зростання;

• послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

• створення умов для вільної і добросовісної конкуренції на ринку, вільного переміщення товарів на внутрішньому ринку, спостереження за дотриманням правил конкуренції;

• управління фінансовою, податковою політикою по відношенню до підприємців, сприяння зростанню накопичення приватного капіталу;

• стримування інфляції, зняття обмежень адміністративного регулювання бізнесу;

• контроль за дотриманням трудового законодавства, регулювання приватного найму і порядку оплати праці, підтримка соціальної рівноваги серед працюючих у сфері підприємництва, контроль за забезпеченням соціальних гарантій робітникам;

• об'єднання поточних і перспективних напрямків розвитку економіки, включаючи структурно-інвестиційну та науково-технічну політику;

• створення сприятливого підприємницького клімату, включаючи інвестиційний режим і захист фінансових ресурсів.

Залежно від цілей державне регулювання спрямоване на рішення як макроекономічних завдань, так й завдань на мікрорівні, тобто на рівні економічних суб'єктів ринку та ринкових відносин.

Розглянемо функції державного регулювання підприємницької діяльності.

Функція організації включає такі види діяльності:

1. Законотворчість: затвердження основ законності і правопорядку; гарантія економічної та соціальної безпеки; захист прав приваьтної власності; захист прав споживачів та виробників продукції; забезпечення дотримання прав і безпеки кожного громадянина країни, суспільства в цілому та суб'єктів ринкової економіки.

2. Створення та забезпечення організаційно-правових засад підприємницької діяльності включає:

• розробку та прийняття законів, що визначають права власності, регулюючих підприємницьку діяльність;

• гарантії свободи підприємницької діяльності, коли суб'єкти господарювання могли б проявити себе, користуючись своїм правом.

3.Створення умов функціонування усіх ринкових механізмів:

• для вільного переливання капіталів, свободи переміщення робочої сили, товарів та послуг;

• забезпечення умов для вільного ринкового ціноутворення.

4. Створення організаційних засад господарської діяльності:

• організаційне забезпечення дотримання економічними суб'єктами господарського законодавства і правових норм у галузі податкової політики, фінансової звітності, вимог до стандартизації та сертифікації, дотримання вимог до якості продукції;

• забезпечення дотримання підприємцями своїх фінансових зобов'язань перед контрагентами і робітниками;

• організаційне забезпечення дотримання підприємцями «правил гри», що регулює міжфірмові відносини та ділову етику.

5. Організація боротьби з корупцією, незаконним бізнесом та іншими негативними явищами, які стримують розвиток підприємництва.

6. Організація і фінансування виконавчих органів влади — державного апарату, що здійснює функції регулювання підприємницької діяльності та економіки в цілому.

7. Організація та управління державною власністю — виробничими підприємствами, що виступають суб'єктами господарської діяльності, об'єктами інфраструктури.

Функція держави як власника та управляючого своєю власністю в умовах ринкового господарювання вимагає рішення завдання підвищення ефективності державного підприємництва, утому числі у формі участі держави у великих корпоративних структурах та управління пакетами акцій.

Функція контролю охоплює:

1. Контроль за дотриманням правових норм і законодавства про підприємницьку діяльність: дотримання правил конкуренції та свободи підприємництва, дотримання етико-правових норм та адміністративно-ділової етики; за незаконною діловою практикою; за рівнем монополізації галузей.

2. Контроль за розвитком процесів на макроекономічному рівні: за виконанням доходної та витратною частиною бюджету; за рівнем грошової маси в обігу; за обсягом спекулятивних угод; за станом навколишнього середовища.

3. Контроль за розвитком зовнішньоекономічних зв'язків.

Держава як основний фактор зовнішнього середовища бізнесу виконує такі функції:

1.Партнерська. Стимулювання економічного зростання та інноваційного процесу, формування сприятливої нормативно правової бази підприємництва, створення ринкової інфраструктури, фінансова допомога, кадрова та інформаційна підтримка, організаційне забезпечення бізнесу, закупівля продукції для державних потреб, підтримка зовнішньоекономічної діяльності.

2. Регулятивна. Регулювання, формування та використання доходів через ціни, податки, розподіл прибутку, регулювання конкуренції, захист соціальних груп та гарантійне забезпечення соціальних потреб.

3. Фіскальна. Пов'язана з визначенням системи податків та механізмом їхнього стягнення.

У сучасних умовах підвищується роль таких функцій держави стосовно підприємництва:

1) освітні функції, пов'язані з професійною підготовкою, вихованням кадрів у сфері бізнесу;

2) фінансова підтримка початківців та вже функціонуючих на ринку підприємців (з цією метою державою розробляються програми розвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу);

3) держава бере на себе функції щодо створення для підприємців ринкової інфраструктури, тобто тих інституційних структур, які можуть надати підприємцям супровідні послуги, необхідні для успішного бізнесу та реалізації проектів.

Основними інституційними елементами інфраструктури бізнесу на ринку капіталів є: валютні та фондові біржі, комерційні банки, страхові фірми, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, довірчі товариства.

До складових елементів інфраструктурного середовища на ринку засобів виробництва і предметів споживання відносяться: оптові бази та склади, товарні біржі, роздрібні торговельні підприємства, автосалони, речові ринки, лізингові компанії, ярмарки, аукціони, торгові доми та ін.

Держава забезпечує підприємців потрібною інформацією статистичного, довідкового, маркетингового характеру, бере на себе витрати по веденню наукових, науково-технічних, проектних робіт з наданням їхніх результатів підприємцям на безкоштовній або пільговій основі. Держава сприяє появі на ринку бізнес-інкубаторів, венчурних підприємств, технопарків, інформаційно-консалтингових та інформаційно-інвестиційних центрів.

Бізнес-інкубатори — це центри підтримки для початківців, що надають суб'єктам ринку юридичні, консалтингові, інформаційні послуги, шукають інвесторів, розробляють установчі документи та бізнес-плани, ведуть підготовку кадрів для малих підприємств, пропонують пільгові кредити, надають в оренду приміщення.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у цьому секторі ринкової економіки здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні тв фізичні особи.

Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок. бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Зазначені фонди є неприбутковими організаціями. Фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється зазначеними фондами за передбаченими відповідними програмами напрямами через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру.

Стимулювання діяльності комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо обслуговування потреб малих підприємств може здійснюватися так:

• встановленням сприятливого режиму оподаткування і переваг фінансово-кредитним організаціям, що безпосередньо обслуговують підприємців-товаровиробників;

• страхуванням фінансово-господарських ризиків суб'єктів малого підприємництва;

• запровадженням системи мікрокредитування.

Державна підтримка малого підприємництва щодо формування його інфраструктури здійснюється шляхом створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів

У сфері підготовки та перепідготовки кадрів:

• забезпечення підвищення якості підготовки кадрів для підприємницької діяльності;

• сприяння залученню окремих категорій населення до бізнесу;

• стимулювання створення нових робочих місць на діючих та новостворених малих підприємствах;

• використання можливостей іноземних та міжнародних організацій, учбових закладів, фондів для підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, налагодження ділових контактів.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, спря­мованих на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Прийняття антимонопольних законів сприяло послаб­ленню процесу монополізації економіки, посиленню кон­куренції. Водночас воно стимулювало утворення нових форм монополістичних об'єднань (групових монополій), створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою і технологічною залежністю).

В Україні на початку 1992 р. прийнято закон «Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей закон спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конку­ренції. Згідно з ним монопольним слід вважати станови­ще, коли частка товару підприємця на ринку перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реор­ганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою за­побігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, відшкодування збитків, за­подіяних зловживанням монопольним становищем та не­добросовісною конкуренцією.

Тема 8: Організація підприємництва

1. Підприємницька ідея та її джерела

2. Визначення переваг створюваного підприємства

3. Вибір організаційно-правових форм господарювання

Література: І – 1

ІІ –2-4,6,7,8,10, 12

ІІІ – 6, 9-12, 15

Логіка підприємницької діяльності — це послідовність прийняття управлінських рішень, спрямованих на одержання прибутку.

Процес підприємницької логіки відбувається за такими етапами:

• зародження ідеї;

• обгрунтування та первинна оцінка ідеї в цілому;

• визначення реальності впровадження ідеї у практику, врахування своїх можливостей та ситуації на ринку;

• проведення необхідних підприємницьких розрахунків з метою виявлення можливого прибутку;

• експертна оцінка одержаної інформації і результатів підприємницьких розрахунків;

• прийняття підприємницького рішення.

Діяльність підприємця розпочинається з зародження ідеї для впровадження її у життя.

Підприємницька ідея — це виявлений підприємцем загальний задум (інтерес) щодо створення нового або модифікованого товару, просування його на ринок, надання послуг. Особливістю є те, що ідея підприємця базується на інновації або включає раціоналізаторський момент.

Реальна ідея — складовий елемент здійснення підприємницької діяльності, концентрації ресурсів. Дійсно, якщо є капітал, то можна організувати виробництво. Але це стає марним за відсутністю перспективної ідеї, заради якої залучаються інвестиції у виробничий процес.

Отже, бізнес-ідея - це відображення в свідомості підприємця притаманного споживачу бажання мати той товар, який буде вироблено. У зв'язку з цим має бути пряме поєднання інтересу підприємця з інтересом кінцевого споживача. Саме споживач приймає рішення щодо купівлі або відмови від купівлі конкретного товару, враховуючи якість, упаковку, репутацію фірми, вартість. Якщо процес продажу відбувається, то вкладені економічні ресурси перетворюються у доходи підприємця.

На основі кількісних та вартісних показників продажу товарів складається уявлення про фірму. Підприємництво виживає або процвітає залежно від бізнес-ідеї. Вона виражає організаційну основу конкретного виду виробничо-комерційної діяльності підприємства, характеризує сили, що визначають її теперішній та майбутній стан. Для того, щоб належним чином привести ці сили у дію, тобто впровадити бізнес-ідею у життя, слід правильно її сформулювати. Бізнес-ідея може вивчатись, обговорюватись, змінюватись та покращуватись. Це необхідно для розробки найоптимальнішої стратегії розвитку підприємства.

Бізнес-ідея тримається на потребах ринку, внутрішніх здібностях, можливостях розвитку підприємства, умовах здійснення бізнесу.

Якщо цю комбінацію легко скопіювати на користь інших осіб або фірм-конкурентів, то успіх буде, як правило, дуже короткотерміновим. А якщо існують унікальні особливості у комбінації бізнес-ідеї, то це ускладнює її розповсюдження. До таких унікальних особливостей мож­на віднести: ноу-хау компаній, правовий захист (патент), репутацію, науково-дослідні досягнення, високий рівень кваліфікації персоналу, конфіденційність внутрішнього складу продукту та технологічні про­цеси, які використовуються. Без власної корпоративної бізнес-ідеї практично неможливо оцінити стратегічні позиції, правильно прийняти управлінські рішення відносно подальшого розвитку підприємницької діяльності, а також побудувати будь-який план тактичних дій.

Таким чином, бізнес-ідея є ключовою умовою ділового успіху. Це досягається тоді, коли вона нова, перспективна, відповідає реальним можливостям підприємства (трудові, матеріальні, фінансові, інтелек­туальні ресурси), прив'язана до потреб ринку, забезпечує економічний та соціальний ефект. При вивченні та обгрунтуванні бізнес-ідеї необх­ідно знати характер потреб та споживчого попиту, структуру власного капіталу, стратегічні орієнтири розвитку даного виду бізнесу.

Нова бізнес-ідея необхідна для створення початківцем своєї спра­ви, збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції, поповнення власного капіталу, забезпечення більш рентабельного виробництва, зниження собівартості продукції, підвищення рівня конку­рентоспроможності підприємства.

Основними джерелами формування підприємницьких ідей є:

• аналіз товарного ринку, географічні та структурні диспропорції у системі суспільного виробництва та на ринку;

• споживачі — на основі опитувань, обговорень можна виявити неусвідомлені або незадоволені потреби покупців, вивчити нові можливості використання товару, що вже виробляється;

• торговий персонал, який знаходиться у безпосередньому кон­такті з покупцями; постачальники, посередники, які працюють у сфері комерційної діяльності, знають кон'юнктурну ситуацію на товарному ринку;

• дослідження фундаментальні (спрямовані на отримання нових знань, що призводять до виникнення ідей нових товарів) та прикладні (що цілеспрямовано використовують існуючі наукові методи для розробки ідей щодо нової продукції); лабораторії, консультанти, рекламні агентства, науково-дослідні організації, фірми з проведення маркетингових досліджень, вчені, конст­руктори, технологи;

• спостереження за схожими товарами на виставках і ярмарках, в роздрібній та оптовій мережі; товарна політика конкурентів та тенденції у розробці нових виробів;

• журнали, газети, телебачення, відомості про патенти, винаходи, каталоги, довідники, рекламні повідомлення, Інтернет та ін..

Ідея нового товару визріває також усередині колективу підпри­ємства. У цьому розумінні підприємцю важливо матеріально і мораль­но стимулювати генерування нових ідей, раціоналізаторство. Адже в деяких випадках цією роботою займаються просто формально. Для по­вної віддачі процесу висунення ідей слід керуватись деякими принци­пами, серед яких — максимальне спрощення порядку подання та розг­ляду пропозицій щодо нових ідей та заохочення цієї діяльності серед ініціаторів.

Будь-який підприємець у своїй діяльності не може уникнути про­цесу накопичення, відбору та порівняльного аналізу підприємницьких ідей.

Технологія накопичення, відбору та оцінки ідей включає в себе три моменти:

1. Підприємець здійснює накопичення ідей, які могли б скласти предмет його підприємницької активності. Накопичення ідей — резуль­тат осмислення навколишнього середовища: товарного ринку, кон'юн­ктурної ситуації, поведінки споживачів, рівня конкуренції, правового поля, специфіки галузі економіки, практичного досвіду існуючих фірм, досягнень науки, техніки і технології.

2.Проведення відбору конкретних ідей з наявного переліку (обся­гу пропозицій). Процес вибору проводиться за різними критеріями за­лежно від конкретної ситуації, у якій знаходиться сам підприємець, сфери бізнесу. Такими критеріями можуть бути: ефективність ідеї, пер­спективи завойовування стійкого становища на ринку, тривалість пе­ріоду від зародження ідеї до її впровадження, обсяг потрібного капіталу та можливість залучення інвестицій, доступність отримання сировини, матеріалів, устаткування для організації процесу виробництва, на­явність робочої сили за кількісними та якісними характеристиками.

Отже відбираються тільки ті ідеї, які є практично реальними для їхнього втілення підприємцем. Зупиняючись на виборі будь-якої ідеї, він відкидає усі інші. Однак можливий варіант, коли невикористані у даний момент ідеї переходять у банк підприємницьких ідей.

Банк підприємницьких ідей — це перелік того, що могло б скласти при необхідності потенційні невикористані можливості підприємниць­кої діяльності (у сферах, напрямках бізнесу).

Банком підприємницьких ідей можна скористатись:

• коли якась сфера діяльності стане збитковою для підприємця і виникне необхідність пошуку перспективних, рентабельних сфер бізнесу;

• при зміні правової бази, встановленні різних обмежень, що ро­бить дану сферу підприємницької діяльності непривабливою для подальшого здійснення;

• при посиленні конкуренції, диверсифікації.

Підприємець проводить порівняльний аналіз відібраних ідей на підставі певних критеріїв.

Оцінюючи кожну з ідей, він робить узагальнюючий висновок. Прийняття рішення про найкращу ідею узгоджується з поставленими цілями, логікою бізнесу, професіоналізмом.

При аналізі підприємницької ідеї враховуються також:

• знання споживача, його потреби у тому чи іншому товарі, по­слугах;

• об'єктивна оцінка підприємцем своїх власних можливостей, на­вичок, вмінь, які дозволяють реалізувати ідею;

• наявна інформація щодо рівня розвитку науково-технічного прогресу.

Крім того, потрібно мати інформацію про технологію виробництва товару. Головним є виявлення найефективнішої технології, яка була б для підприємця доступною.

Таким чином, проблема підприємницької ідеї передбачає діяль­ність по накопиченню нових ідей, їх відбору та порівняльний аналіз для прийняття рішення про те, яку з існуючих ідей можна було б реалізува­ти у даний момент.

При визначенні реальності здійснення підприємницької ідеї необ­хідно відповісти на такі основні запитання:

• Чи існує достатній капітал у підприємця для практичного впро­вадження успішної ідеї?

• Чи можливе встановлення потрібних партнерських зв'язків, одержання від партнерів усього того, шо необхідно для нормаль­ної організації виробництва?

• Чи існують достатні матеріально-технічні можливості для організації виробництва (будинки, споруди, обладнання, тех­нологія та і н.)?

• Якою буде реакція покупців на товар, що пропонується на рин­ку? Чи будуть покупці купувати продукцію в намічених обся­гах?

• Як узгоджується запропонована ідея з діяльністю конкретної фірми, її цілями та стратегічними установками?

Вивчення постачальників, посередників, конкурентів, навко­лишнього середовища дозволяє визначити також шанси підприємця для досягнення успіху шляхом реалізації привабливої, перспективної ідеї. На основі аналізу виробництва, фінансів, устаткування, кадрів він з'я­совує, які ресурси вже є у наявності, які потрібно придбати і за якою ціною, чи спроможний процес виробництва забезпечити належну кількість та якість товарів.

Вивчення потенціалу підприємця спрямоване на розкриття внут­рішніх резервів, сильних та слабких сторін діяльності. Виявляються об­ласті діяльності та функції, у яких вже є прогресивні зрушення, а також ті, що потребують удосконалення за ринковими критеріями. По суті, вив­чення ресурсів підприємця поєднується з аналізом ринкових потреб.

Таким чином, важливою умовою для прийняття обгрунтованого підприємницького рішення є проведення попередніх досліджень та розрахунків. Це передбачає необхідність виявлення співвідношення між попитом та пропозицією на товар, прогнозування ціни, аналізу різних факторів, що впливають на обсяги господарської діяльності, визначення потреби в ресурсах, визначення можливого обсягу виробництва та реа­лізації продукції, проведення розрахунків витрат, податкових відраху­вань, валового доходу, точки беззбитковості, підприємницького ефек­ту (прибутку) від реалізації ідеї.

Попередні дослідження та розрахунки, експертну оцінку одержаних результатів можуть проводити: підприємець-власник (самостійно), заснов­ники, менеджери та інші фахівці фірми, сторонні організації, до послуг яких звертається підприємець при необхідності (кваліфіковані консуль­танти, науково-дослідні установи, фірми маркетингових досліджень).

Тема 9: Механізм заснування власної справи

1. Засновницькі документи та їх підготовка

2. Порядок державної реєстрації суб’єктів підприємництва – юридичних та фізичних осіб

3. Умови припинення діяльності підприємницьких структур

4. Бізнес – план та його роль в започаткуванні власної справи

Література: І – 1,3,9,12

ІІ – 2,4-6,7,10.12,14

ІІІ – 2,3,6,8

Відправною точкою, з якої починається власна справа, є ідея, яка береться за її основу. У практиці бізнесу ідея виступає вихідним пунктом підприємницької діяльності.

Джерел нових ідей існує дуже багато: публікації, думки бізнесменів, працівників торгівлі, відгуки споживачів, продукція, що випускається конкурентами, науково-дослідні розробки.

Вибір виду діяльності може бути зі сфери виробництва, послуг, інтелектуального бізнесу, комерційної та зовнішньоекономічної діяльності. Це важкий і важливий процес, помилки у якому дорогого коштують.

Проте знайти ідею й визначити вид діяльності - це ще не все, необхідно підібрати форму організації підприємства, а для цього слід вирішити такі завдання:

• знайти свою "господарську нішу", тобто місце в навколишньому середовищі;

• встановити спрямованість або спеціалізацію підприємства;

• визначити мету своєї діяльності та накреслити способи її досягнення, тобто виробити стратегію й тактику бізнесу;

• вибрати технологію виробництва;

• провести аналіз і дати оцінку майбутніх споживачів та конкурентів;

• проаналізувати ресурсну сировинну базу;

• вивчити пільги, привілеї, складності, обмеження, перешкоди;

• розробити цінову політику на свою послугу;

• налагодити рекламу.

Розпочати власну справу можна кількома шляхами:

1) організувати індивідуальне підприємство з правом юридичної особи чи без такого права;

2)створити приватне чи сімейне підприємство;

3)стати засновником або учасником повного, змішаного, з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства;

4) купити існуюче підприємство.

Таким чином, проектуючи власне підприємство, маючи ідею та вид діяльності, визначивши форму організації, можна переходити до наступного етапу - розробки засновницьких документів.

До основних засновницьких документів, які підтверджують статус юридичних осіб, належать Статут та Засновницький договір. Створення будь-яких підприємницьких структур без цих документів неможливе. І незважаючи на те, що для одних, тобто тих, хто буде створювати індивідуальні, приватні фірми необхідним документом є Статут підприємства, для других (повного, командитного товариства) Засновницький договір, а для третіх - акціонерних, товариств з обмеженою відповідальністю та різних об'єднань підприємств - треба мати і той, і інший документи, процедура та механізм їхньої організації мало чим відрізняються.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог до розмежування змісту зазначених документів. У той же час у Законі України "Господарський кодекс України" обов'язкові положення Статуту кожного підприємства. У ньому мають бути визначені власник та назва підприємства, його місцезнаходження, предмет та мета діяльності, органи управління, порядок їх формування, повноваження трудового колективу, порядок утворення майна, умови реорганізації та ліквідації підприємства.

Детально все це фіксується у Статуті. Ці положення можуть також бути й у тексті Засновницького договору, але тільки в узагальненій формі.

Завдання Статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного господарюючого суб'єкта. У цьому розумінні Статут - це внутрішній регламентуючий акт, що доповнює й конкретизує багато положень Засновницького договору.

Зміст Засновницького договору виходить з того, що він є, по суті, одним із різновидів угод щодо спільної господарської діяльності з утворенням юридичної особи. Його зміст полягає в об'єднанні майна та підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому вирішальне значення для Засновницького договору має визначення всіх основних параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, в основному майнового та організаційного характеру.

Засновницькі документи - важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства, вказуючи на законність його існування. Ці документи вимагають професійного підходу до їхнього укладання. Процес роботи щодо укладання засновницьких документів передбачає:

• проведення підготовчої роботи, визначення цілей, завдань та методів організації підприємства;

• збирання та узагальнення матеріалів для розробки засновницьких документів;

• юридичні та економічні консультації щодо змісту за-сновницьких документів.

Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства.