З ДИСЦИПЛІНИ 1 page

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

«ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

Тема 1: Підприємництво в ринковому середовищі

1. Поняття та ознаки підприємництва

2. Принципи та функції підприємництва

3. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності

Література: І – 1-3

ІІ – 1,2,4,7,10,13,15

ІІІ – 1,9,12,14

Підприємництво - невід’ємна частина бізнесу, ринкової економіки й розвивається тільки там, де утверджується вільне ринкове середовище й демократизація суспільства.

Згідно із Господарським кодексом України підприємництво розглядається як комерційна господарська діяльність. У Законі зазначено, що підприємництвом є така господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку.

У ст.42 підприємництво визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку

Якщо порівняти визначення підприємницької діяльності, яке подано у Господарському кодексі України, з визначенням, у Законі України "Про підприємництво", то незмінним залишилось виділення таких рис підприємницької діяльності, як самостійність, ініціативність, систематичність і наявність власного ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Господарський кодекс України є нормативною базою для здійснення підприємницької діяльності. Саме він регламентує ступінь свободи підприємницької діяльності, її основні, принципи, організаційні форми підприємництва, права найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці, загальні гарантії для підприємців, державну підтримку підприємства, відповідальність суб'єктів підприємництва, діяльність іноземних підприємців в Україні, припинення підприємницької діяльності.

Для підприємницької діяльності провідне значення має характеристика сучасного ринкового механізму, основними ознаками якого є: наявність необмеженої кількості товаровиробників, різноманітні форми власності, вільна конкуренція.

Основна мета підприємницької активності – виробництво й пропозиція ринку такого товару, який би викликав зацікавленість та приносив прибуток.

Підприємницький прибуток - це різниця між доходами та витратами, отримана внаслідок реалізації прийнятого підприємцем рішення щодо виробництва й постачання на ринок товару.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

• стабільність економічної та соціальної політики держави, яка є джерелом упевненості підприємців у тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень;

• позитивна громадська думка - ставлення до підприємництва як до одного з престижних видів діяльності;

• існування розвинутої інфраструктури підприємництва;

• ефективна система захисту інтелектуальної власності;

• дебюрократизація процедур регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів.

Підприємництво в Україні здійснюється на основі таких принципів:

1) вільний вибір діяльності;

2) вільний найм працівників;

3) самостійне встановлення цін відповідно до законодавства;

4) самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників та споживачів;

5)вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів;

6)отримання та використання матеріально-технічних фінансів, трудових і природних ресурсів, використання яких не заборонено державою;

7)самостійне здійснення юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, підприємництво є елементом бізнесу, типом господарювання й способом життя.

Підприємництво - це перш за все організація економічної діяльності, а потім вже одержання прибутку. Становлення і розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов'язана з одержанням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що відрізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, — це можливість і обов'язковість одержання певного зиску.

Підприємництво — це комплекс особливих функцій, які викопуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення інноваційного поля діяльності.

Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: вона за своїм змістом характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів.

В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавчо цю діяльність заборонено. Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємців, наприклад працівники фінансових органів, податкової інспекції.

Отже, суб'єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, що володіють різними формами власності, а також громадяни іноземних держав, а саме:

· власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик та під свою економічну й юридичну відповідальність;

· колективи підприємців та підприємницькі асоціації;

· працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій засадах;

· державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками операцій (надання урядових замовлень підприємцям).

Державні структури можуть мати й непрямий вплив на суб'єктів ділових стосунків, будучи гарантами здійснення законного бізнесу.

Залежно від юридичного статусу підприємницька діяльність може здійснюватись:

• зі створенням юридичної особи

• без створення юридичної особи

Об'єкт підприємницької діяльності - це товар, продукт послуга, власне, те, що може задовольнити чиюсь потребу й що пропонується на ринку для придбання, використання та споживання.

Зміст визначення підприємницької діяльності передбачає наявність права підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Законодавство України передбачає певні обмеження щодо здійснення підприємництва. Зокрема, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження для певних осіб щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення

Господарським кодексом України передбачено обмеження та призупинення діяльності суб'єкта господарювання, а саме:

• у разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог;

• у випадку, коли підприємство (торгівлі чи громадського харчування) неодноразово допустило реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушує встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг чи умови зберігання і транспортування товарів;

• у випадках і порядку, передбачених законом, коли їх діяльність не відповідає вимогам нормативних актів.

Згідно з Господарським кодексом України, суб'єктами підприємницької діяльності є державні комерційні підприємства.

Трактування поняття "підприємець":

1) Річард Кантільйон (1725): "Підприємець - це людина, яка діє в умовах ризику";

2) Френсіс Уокер (1876): "Слід розуміти тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям";

3) Йозеф Шумпетер (1934): "Підприємець - це новатор, який розробляє нові технології";

4) Роберт Хізрич (1985): "Підприємець - це людина, яка витрачає весь необхідний час та сили на процес створення чогось нового, що має вартість, приймає на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, отримуючи в нагороду гроші та задоволення досягнутим".

З точки зору М. Вебера, для підприємця сама справа стає "необхідною умовою існування". Це, на думку автора, єдино вірна мотивація, яка виявляє ірраціональність образу життя, при якому Людина існує для справи, а не справа для людини.

Підприємницька діяльність вимагає від людини певних якостей, оскільки ґрунтується на необхідності виявлення творчих здібностей, таланту, розуму та кмітливості, а також широти мислення й знань.

Тому успіх у підприємництві пов'язаний з особистими якостями підприємця, основними з яких є:

• Сміливість і наполегливість.

• Пошук можливостей та ініціативність

• Готовність до ризику.

• Орієнтація на ефективність та якість.

• Уміння вступати у ділові контакти.

• Цілеспрямованість.

• Бажання бути інформованим.

• Незалежність та самостійність.

Підприємці на ринку не діють навмання. Незважаючи на притаманну їм невизначеність в кожній конкретній ситуації, в загальному результат підприємницької діяльності може бути визначеним з певним ступенем ймовірності. Інша справа, що, виступаючи в якості законів - тенденцій, економічні закони залишають для підприємців в кожному конкретному випадку певну свободу, в межах якої останній має достатньо широкий вибір альтернатив при прийнятті рішень.

Характерні ознаки підприємця:

• підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів,

землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва;

• підприємець - це новатор, який прагне впроваджувати

нові продукти, технології, форми організації бізнесу;

• підприємець - це людина, яка йде на ризик.

Тема 2: Економічна свобода і підприємництво

1. Свобода господарської діяльності як головна умова розвитку підприємництва

2. Рушійні сили підприємництва

3. Умови розвитку підприємництва

Література: І – 1-3

ІІ – 1,2,4,7,10,13,15

ІІІ – 1,9,112,14

У внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємці мають високий ступінь свободи у здійсненні бізнесу. Це відображається у чіткому визначенні прав, які їм надаються відповідно до чинного законодавства України.

Суб'єкт підприємницької діяльності має такі права:

• без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом;

• самостійно обирати вид підприємства (об'єднання), створювати власну справу, будувати організаційну структуру управління;

• визначати обсяги виробництва та збуту продукції, асортимент товарів, порядок та умови їхньої реалізації, встановлювати чисельність та склад працюючих, систему оплати праці;

• формувати відносини з різнопрофільними підприємствами, організаціями, виконувати роботи і поставки для державних потреб;

• самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод, товарні біржі, посередницькі організації;

• відкривати на своє ім'я або на ім'я фірми банківський рахунок, брати кредит у банку або у будь-якому підприємстві на договірних засадах;

• розраховувати на економічну, правову, науково-технічну підтримку з боку держави, комерційних структур, спонсорів, створювати спілки, асамблеї та інші громадські об'єднання підприємців;

• продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу;

• продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва;

• використовувати за угодою сторін майно юридичних або фізичних осіб на умовах лізингу, страхувати ризик за допомогою страхових компаній;

• укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;

• самостійно встановлювати системи і розміри оплати праці, використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації роботи працюючих залежно від професії, кваліфікації, складності і умов виконуваних ними робіт;

• розпоряджатися прибутком згідно з законодавством України, установчими документами; випускати, реалізовувати та купувати цінні папери;

• користуватись послугами систем державного соціального та медичного забезпечення, надавати пільги працюючим, впроваджувати ефективні системи заохочування;

• проводити ліквідацію і реорганізацію підприємства за рішенням власника, участю трудового колективу або уповноваженого органу чи за рішенням суду;

• оскаржувати у суді неправові дії громадян, юридичних осіб, органів державного управління.

Деякі права підприємців гарантуються з боку центральних та виконавчих органів державної влади. Держава гарантує:

• рівні права всім підприємцям незалежно від обраних ними організаційних форм підприємництва;

• рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних ресурсів;

• забезпечення підприємців матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцями поставок, робіт чи послуг для державних потреб;

• недоторканість майна, захист майнових прав підприємців. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємців основних і оборотних фондів, іншого майна допус-кається на підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством.

Держава забезпечує суб'єктам підприємництва рівні правові та економічні умови господарювання, сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи. За сприянням державних органів забезпечуються пільгові умови підприємцям, які впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, що потребують соціального захисту. Особлива увага концентрується на стимулюванні розвитку малого і середнього бізнесу.

Держава гарантує дотримання прав і законних інтересів підприємницьких структур, які мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємців з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається. Державні органи і службові особи можуть втручатись у діяльність суб'єктів підприємництва тільки відповідно до своєї компетенції.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідні певні умови: економічні, соціальні, правові.

Економічні - це пропозиція товарів і попит на певні види товарів, обсяги грошових коштів, які покупці можуть витратити па покупки, надлишок або брак робочих місць, робочої сили. На економічну обстановку впливає також обсяг позикових коштів, до яких звертаються підприємці при фінансуванні своїх ділових операцій і які надають їм кредитні установи.

Більшість організацій, які складають інфраструктуру ринку, допомагають підприємцям встановлювати ділові взаємовідносини та здійснювати комерційні операції. До таких організацій належать банки, постачальники (постачання сировини, матеріалів, палива, енергії тощо); продавці (надання послуг для доведення товарів до споживача, а також професійних юридичних, бухгалтерських та посередницьких послуг).

Соціальні умови формування підприємництва - це насамперед прагнення покупців придбавати товари, які відповідають певним смакам та моді.

Істотну роль відіграють моральні та релігійні норми, які залежать від соціально-культурного середовища. Це має прямий вплив на попит. Соціальні умови впливають на ставлення окремої людини до роботи, що, в свою чергу, впливає на результати праці

Важливу роль у формуванні підприємництва відіграє підготовка кадрів: організація навчання сучасним методам підприємницької діяльності, створення мережі консультативних центрів.

Велике значення має створення правового поля. Це, насамперед, наявність законів, які регулюють підприємницьку діяльність, створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва, спрощена процедура відкриття та реєстрації підприємства, захист підприємця від державного бюрократизму, вдосконалення податкового законодавства, розвиток співпраці із зарубіжними країнами.

Створення законодавчої бази продиктовано необхідністю надати всім господарюючим суб'єктам гарантії щодо захисту їхньої власності, виключивши можливості націоналізації, створити для всіх учасників бізнесу однаково рівні права, повну економічну незалежність.

Тому, розглядаючи кожне окреме питання відносно соціально-економічного реформування в Україні, треба перш за все підходити з позицій доцільності впровадження того чи іншого світового досвіду саме в нашій країні з ЇЇ національними, історичними та соціально-психологічними особливостями.

У сучасних економічних дослідженнях виділяють такі елементи підприємницького середовища: економічний стан; політична ситуація; правові, соціально-культурні, технологічні, географічні, інституціональні, організаційно-технічні. Середовище і підприємець активно взаємодіють між собою. Більше того, підприємець намагається змінювати середовище, формувати його так, щоб воно відповідало дослідницькому ха-рактеру його діяльності.

Підприємницьке середовище включає всі сили й організації, з якими підприємство стикається у повсякденній і стратегічній діяльності. Буквально все, що існує поза підприємством, може бути включене в це поняття, тому що всі елементи середовища можуть впливати на неї. Середовище ніколи не буває стабільним. І звичайно, кожному підприємству необхідно не тільки знати своє середовище "перебування" і природу змін, а й вміти реагувати на ці зміни: невдачі в пристосуванні до підприємницького середовища негативно виливають на бізнес взагалі.

Надходження ззовні матеріально-технічних, енергетичних ресурсів, інформації, кадрів, а також реалізація виготовленої продукції є необхідною умовою безперервного функціонування і розвитку будь-якого підприємства. Підприємницьке середовище в широкому розумінні є сукупністю суб'єктів, що господарюють, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов, що діють у глобальному оточенні.

Сучасні чинники зовнішнього економічного середовища.

Перший чинник - відсутність на початковому етапі відродження національної економіки послідовної проринкової політики держави, реального ринкового курсу, підтриманого державною владою. Відсутність руху до цивілізованого ринку обумовило відповідну якість та імідж вітчизняного підприємництва. Воно почало ідентифікуватися з напівлегальним і кримінальним секторами тіньової економіки й у цій якості визначає стан нашої пост соціалістичної економіки.

Другий чинник - атмосфера політико-правової нестабільності, відсутність економіко-правового середовища, яке б відповідало ринковим стандартам. Підприємництво припускає в якості найважливішої умови свого існування впевненість у довгостроковій перспективі та її законодавчих гарантіях. Мова йде не про законодавчий захист підприємців від ризику функціонування в умовах конкурентного середовища, а про те, що підприємництво може нормально розвиватися тільки за наявності юридичних гарантій від неправомірних зазіхань з боку держави, юридичних і фізичних осіб на приватну власність, вільну конкуренцію, право успадкування та інші права. Іншими словами, всі ті гарантії, що забезпечують економіко-правовий статус підприємця. Такі гарантії створюють Конституція, господарське законодавство і сукупність чинників, що забезпечують стабільність у країні. На сьогодні ми не маємо ні першого, ні другого, ні третього.

Третій чинник полягає в тому, що становище українського підприємництва визначається існуючою в межах національного інвестиційного поля атмосферою позамежного ризику економічного і позаекономічного. У такій обстановці підприємцями намагаються стати не тільки схильні до цієї діяльності люди, а й їхні антиподи, для яких полем діяльності (кримінально-економічне середовище.

Важливим чинником аномального економічного ризику є дефіцит відповідних правових традицій, поваги до законів. Останнє поряд з іншим означає, що багатьох бажаючих стати підприємцями зупиняє минулий досвід, коли можна було відразу позбавитися всього. Жодних гарантій того, що це не повториться сьогодні, у них немає. А це, у свою чергу, пов'язано з четвертим чинником, зміст якого зводиться до того, що, незважаючи на офіційно проголошене право на власність, громадяни не мають законодавчого захисту. Але для того, щоб щось віднімати, потрібно щось мати.

У цьому зв'язку навряд чи не найважливішим чинником, який зумовлює аномалії вітчизняного підприємництва, є відсутність реальної приватизації, коли більшість громадян країни не є суб'єктами відносин приватної власності на засоби виробництва. Тому українське підприємництво позбавлене можливості поповнювати свої ряди за рахунок чесних і енергійних людей. Знівечена ідея приватизації, проведення її без врахування інтересів як колективу працівників, так і адміністрації, відсутність великих національних капіталів, справедливої законодавчої бази для залучення в процес приватизації іноземних інвесторів не дали очікуваних позитивних результатів.

Ще одним специфічним чинником деформації і гальмування розвитку цивілізованого підприємництва є наростання монополістичних тенденцій у сфері дії підприємницьких структур, в основі яких лежить протиправне суміщення, зрощування політичної влади і господарського підприємництва в умовах перехідної економіки.

Становлення цивілізованого підприємництва в нашій державі можливо тільки за умови ліквідації впливу всіх вищезгаданих чинників і причин, що їх породжують.

Тема 3: Організаційно-правові форми підприємництва

1. Підприємство як організаційна структура підприємництва

2. Види підприємств в Україні

3. Особливості створення господарських товариств

4. Принципи діяльності виробничого кооперативу

Література: І – 1-3

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане за різними ознаками:

1. За формами власності (приватні, державні, комунальні);

2. За кількістю власників (індивідуальні, колективні);

3. За розмірами (малі, середні, великі);

4. За характером діяльності (виробничі, комерційні, посередницькі, фінансові, страхові, консультативні).

Форми підприємництва можна підрозділити на організаційно-правові та організаційно-економічні. Організаційно-правові:

1) підприємства;

2) товариства

3) кооперативи.

Організаційно-економічні:

• концерни;

• асоціації;

• консорціуми;

• синдикати;

• картелі;

• фінансово-промислові групи.

Господарським кодексом України передбачені різні форми організації підприємницької діяльності шляхом виділення певних видів господарських товариств.

Товариства - це об'єднання людей з метою здійснення підприємницької діяльності. Перевагою його є наявність партнерів та залучення додаткового капіталу.

Залежно від виду майнової відповідальності своїх учасників товариства поділяються на два основних типи: повне товариство та командитне. У командитних - частина партнерів може мати необмежену, а частина - обмежену відповідальність.

Товариство з обмеженою відповідальністю.

Головна ознака й одна із найважливіших переваг товариства полягає в тому, що його учасники несуть відповідальність за обов'язками, прийнятими на себе таким товариством тільки в межах своїх внесків у капітал товариства. Саме в цьому розумінні відповідальність товариства обмежена. У той же час саме товариство як юридична особа відповідає перед кредиторами за обов'язками всім своїм майном.

Навіть у найгіршому випадку член такого товариства може втратити лише свій пай у капіталі товариства. Це означає, що підприємницький ризик для ділової людини наперед обмежений певною сумою.

Акціонерним називається господарське товариство, статутний капітал якого поділяється на відповідне число акцій.

Учасники ПАТ (публічного акціонерного товариства) можуть продавати чи передавати свої акції без згоди інших акціонерів цього товариства. У ПрАТ (приватному акціонерному товаристві) - акції розподіляються тільки серед засновників або заздалегідь визначеного кола осіб.

Головною особливістю ПАТ є те, що його майновий та грошовий капітал формується шляхом відкритого, вільного продажу своїх акцій. Акції продаються на ринку після їх випуску або. шляхом перепродажу за ринковими цінами. АТ публічного типу є однією з найпоширеніших та цивілізованих сучасних форм організації колективного бізнесу.

Акція засвідчує той факт, що її власник, акціонер, зробив певний внесок у капітал акціонерної компанії. Вона може бути предметом купівлі-продажу, дарування, застави. Крім того, вона може приносити доход у вигляді частки прибутку, отримуваного АТ, і надає право участі в управлінні.

Кооперативним називається підприємство, створене групою осіб для спільної виробничої чи іншої господарської діяльності. Обов'язковим у кооперативі є особиста трудова та інша участь його членів у діяльності кооперативу.

Організаційно-економічні форми:

Концерн – це багатогалузеве АТ, яке контролює підприємства через систему участі. Концерн придбає контрольний пакет акцій різних компаній, які по відношенню до нього є дочірними. Найважливішою ознакою концернів є єдність власності фірм, підприємств, банків, які входять до них. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по суті економічних відносин.

Асоціації - договірні об'єднання підприємств.та організацій, створювані для спільного виконання однорідних функцій та координування спільної діяльності. Це одна з м'яких форм об'єднання, учасники асоціацій мають право входити в будь-які інші асоціації. Основна мета їх створення - спільне вирішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних та інших завдань.

Консорціум - тимчасове, добровільне об'єднання підприємств з метою спільного проведення великої фінансової операції (наприклад, здійснення значних інвестицій у великий промисловий проект). До консорціуму можуть входити і великі, і малі підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні підприємницького плану, але не мають можливості самостійно здійснити його.

Синдикат - об'єднання для збуту продукції підприємцями однієї галузі з метою усунення надмірної конкуренції між ними.

Картель - це угода між: підприємцями однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, розподіл ринків збуту, частки в загальному обсязі виробництва.

Фінансово-промислові групи - це нова організаційно-економічна форма підприємництва. Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового й торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств та організацій.

Для підприємницької діяльності провідне значення має характеристика сучасного ринкового механізму, основними ознаками якого є: наявність необмеженої кількості товаровиробників; різноманітні форми власності; вільна конкуренція.

В економіці України та її окремих галузях спостерігається тенденція до збільшення мережі добровільних та інституціональних об'єднань підприємств та організацій (асоціацій, корпорацій). Саме в таких організаційних утвореннях підприємницька діяльність стає провідною і переважаючою формою господарювання. Тому обґрунтування і вибір найбільш ефективних (доцільних) напрямів підприємництва в корпораціях, асоціаціях та інших подібних організаційних структурах є невідкладним завданням.

Підприємство є конституюючим (створюючим) осередком економічного комплексу країни, окремого регіону чи галузі. Виступаючи економічно та юридично відокремленим утворенням, підприємство є суб'єктом, тобто учасником ринкових відносин, що виявляється у його функції купівлі-продажу. Придбаваючи на ринку засоби виробництва, робочу силу й гроші для здійснення спланованої діяльності, підприємство виступає покупцем, а реалізуючи вироблені блага - продавцем.

Підприємство - це самостійно господарюючий суб'єкт, створений підприємцем або об'єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й отримання прибутку.

Підприємство як суб'єкт і об'єкт ринку має свій економічний механізм функціонування.

Функціонування підприємства як господарюючого суб'єкта пов'язане з певними обмеженнями, які визначають межі його діяльності.

До таких обмежень належать:

• Обмеження, зумовлені ресурсами, тобто задіяні ресурси повинні бути меншими чи однаковими з тими, які є в наявності.

• Обмеження, зумовлені попитом, тобто обсяг реалізації завжди менший або однаковий з обсягом купівельного попиту.

• Бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства повинні бути меншими чи однаковими з грошовими ресурсами (з сумою грошових фондів та грошових доходів підприємства).