Поняття і предмет адміністративного спору. Співвідношення понять «адміністративно-правовий спір» і «публічно-правовий спір»

Юридичним фактом, який зумовлює появу первинних позитивних адміністративно-правових відносин між громадянином і суб’єктом владних повноважень є звернення громадянина щодо задоволення свого суб’єктивного права.

М. Нікіфоров вважає, що адміністративно-правовий спір являє собою індивідуальну адміністративну справу, яка виникає у зв’язку з тим, що у одного з учасників управлінських відносин складається враження, що його права чи законні інтереси обмежуються діями іншого учасника відповідних суспільних відносин, або один із учасників вбачає в діях іншого ознаки порушення правил, діючих у сфері державного управління [2, с. 41].

Адміністративно-правовий спір є різновидом юридичного конфлікту. Його розуміють як прояв об’єктивних і суб’єктивних протиріч, які виражаються у протидії сторін, тобто спостерігається ситуація, коли суб’єкти взаємодії прагнуть досягнення таких, що взаємно виключають чи суперечать одна одній цілі [4, с. 27].

Власне права та обов’язки сторін становлять зміст цих правовідносин. Для їх виникнення згода суб’єкта владних повноважень не потрібна. Громадянин, подаючи звернення, реалізує свою об’єктивно-правову можливість, яка вимагає як гарантування з боку держави, так і захисту.

Адміністративно-правовий конфлікт можна розглядати як різновид юридичного конфлікту, специфіка якого обумовлена характером правовідносин, які виникають у сфері функціонування виконавчої влади, наприклад, при порушенні органом виконавчої влади прав і свобод громадян (юридичних осіб). Така конфліктна ситуація нерозривно пов’язана зі спором про адміністративне право.

Таким спорам властивий адміністративно-правовий характер, особливе становище його суб’єктів (учасників спірного правовідношення), особливий порядок вирішення, а також специфічні засоби і способи захисту їхніх інтересів.

Специфічний адміністративно-правовий характер спору зумовлений певною мірою тим, що обов’язковим суб’єктом (стороною) спірного правовідношення є суб’єкт владних повноважень. Однак більшою мірою цей характер обумовлено сутністю відносин між органом (посадовою особою) і зацікавленою стороною. Як питання, яке становить зміст спору (тобто ті матеріально-правові відносини, якими зв’язані сторони), є питанням адміністративного права. Окрім суб’єкта і предмета спору, до його структури ще також можна зачислити сам процесс протистояння сторін – учасників спору, за допомогою якого реалізуються цілі і завдання спору.

Адміністративно-правовий конфлікт переростає в адміністративно-правовий спір тоді, коли громадянин (юридична особа) усвідомлює, що зовнішня поведінка суб’єкта владних повноважень, виражена в правових актах, інших владних діях або в бездіяльності, спрямована проти нього, створює перешкоди задоволенню законних прав та інтересів. Таке усвідомлення спонукає особу подати офіційне звернення (адміністративний позов) до адміністративного суду, який уповноважений вирішити

такий спір, втрутитись у протистояння правових позицій.

В п. 1 ст. 3 йдеться про публічно-правовий спір, яким вважають спір, де хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, котрий здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тім числі на виконання делегованих повноважень.

Предметом адміністративного спору є суб'єктивні права і обов'язки, щодо яких у зв'язку з прийнятим адміністративним актом виникли розбіжності, а також питання про законність самого адміністративного акта. Крім того, в предмет адміністративного спору можуть входити питання про порушення адміністративним актом законних інтересів.

Термін „публічно-правовий спір” свідчить про те, що до предмету судового розгляду за цими справами належатимуть не лише спірні адміністративно-правові, але й інші публічно-правові відносини, про які йдеться в шостій главі КАС. Справді, з цього погляду всю сукупність спорів, які виникають із публічно-правових відносин, цілком слушно можна назвати публічно-правовими спорами. І такі спори на сьогодні відповідно до чинного законодавства розглядають також загальні та господарські суди. З огляду на це, під час визначення підвідомчості справ до цих судів виникають значні труднощі (особливо, коли ситуація пов’язана зі спорами, що виникають із трудових, фінансових та цивільних правовідносин).