Поняття адміністративного судочинства

Адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство є но­вою са­мо­стій­ною га­луззю про­це­суально­го пра­ва, спрямо­ва­ною на ре­а­лі­за­цію та за­хист норм адмі­ні­стра­ти­вно­го пра­ва як ма­те­рі­а­ль­но­го. Пра­во адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства має свій, окре­мий від інших на­ук, предмет, ме­тод, за­вдання. Во­но ґрунтуєть­ся на пе­вних принци­пах, які, як пра­ви­ло, ді­ють си­сте­мно, в по­єднанні одно­го з інши­ми.

Го­ло­ва Ви­що­го адмі­ні­стра­ти­вно­го суду Укра­їни О. Па­се­нюк у сво­їх виступах не­одно­ра­зо­во ви­сло­влював думку, що «адмі­ні­стра­ти­вна юсти­ція не є струк­турою про­ти­сто­яння, а є струк­турою ви­пра­влення до­пуще­них суб’єкта­ми вла­дних по­вно­ва­жень по­ми­лок в їх управлінсь­кій ді­яль­но­сті». Та­ким чи­ном, по­няття «адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство» не­обхідно розгляда­ти че­рез при­зму по­няття «адмі­ні­стра­ти­вна юсти­ція», яке по сво­їй суті є ши­ршим та по­гли­нає в со­бі пе­рше.

Но­рма­ти­вне ви­зна­чення адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства на­да­єть­ся в п. 4 ч. 1 ст. 3 Ко­де­к­су адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства Укра­їни, відпо­ві­дно до яко­го во­но ви­зна­ча­єть­ся як ді­яль­ність адмі­ні­стра­ти­вних судів що­до розгляду і ви­рі­шення адмі­ні­стра­ти­вних справ у по­рядку, вста­но­вле­но­му коди­фі­ко­ва­ним за­ко­ном. На­явність ко­ди­фі­ко­ва­но­го за­ко­ну — Ко­де­к­су адміні­стра­ти­вно­го судо­чинства Укра­їни, — при­йнято­го 6 ли­пня 2005 р., а також уста­ле­на з 2005 р. судо­ва прак­ти­ка підтве­рджують са­мо­стій­ність адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства як окре­мої га­лузі пра­ва.

Адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство мо­ж­на оха­ра­к­те­ри­зува­ти як судо­вий порядок розгляду спо­рів, що ви­ни­ка­ють у сфе­рі вла­дно­го управління між фізи­ч­ни­ми та/або юри­ди­ч­ни­ми осо­ба­ми, з одно­го бо­ку, та суб’єк­та­ми вла­дних по­вно­ва­жень — з іншо­го. На­явність суб’єк­та вла­дних по­вно­ва­жень в адмі­ні­стра­ти­вно­му судо­чинстві є обо­в’язко­вою умо­вою.

Одра­зу не­обхідно за­зна­чи­ти, що по­няття «адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство» (адміністративний процес), на на­шу думку, слід розгляда­ти як адміністративне судове право у значеннях:

— адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство як га­лузь юри­ди­ч­ної на­уки;

— по­зи­ти­вне (об’єк­ти­вне) адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство як га­лузь права;

— адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство як окре­ма га­лузь пра­во­суддя.

Адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство як га­лузь юри­ди­ч­ної на­уки розглядає чинне за­ко­но­давство і судо­ву прак­ти­ку йо­го за­сто­сування, йо­го істо­рію та те­о­рію, за­ко­но­давство інших держав, яке ре­гулює ви­зна­че­ні пра­во­відноси­ни. Адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство має свій предмет і ме­тод.

Як га­лузь на­уки адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство та­кож до­ці­ль­но розгляда­ти як ці­лі­сну си­сте­му знань про пра­во­вий зміст про­це­сів, явищ, про­це­дур, що скла­ли­ся в те­о­ре­ти­ч­ній та прак­ти­ч­ній сфе­рах адмі­ні­стра­ти­вно­го судочинства. Пра­во адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства ви­вчає по­няття і зміст права на судо­вий за­хист у публі­ч­но-пра­во­вих відно­синах, по­рядок і фо­рми йо­го ре­а­лі­за­ції та ме­ха­нізм за­безпе­чення.

Ре­а­лі­за­ція пра­ва адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства здій­снюєть­ся за до­помо­гою по­зо­вно­го про­ва­дження.

Ха­ра­к­те­рни­ми ри­са­ми адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства як га­лузі пра­ва мо­ж­на ви­зна­чи­ти на­ступні:

1) адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство є фо­рмою ре­а­лі­за­ції адмі­ні­стра­ти­вно­го пра­ва як пра­ва ма­те­рі­а­ль­но­го;

2) спрямо­ва­не на ре­гулювання публі­ч­но-пра­во­вих відно­син;

3) одним із суб’єк­тів завжди ви­ступає суб’єкт вла­дних по­вно­ва­жень;

4) на­явність публі­ч­но­го інте­ре­су;

5) на­явність спе­ци­фі­ч­но­го, ли­ше йо­му при­та­манно­го, ме­то­ду — імпера­ти­вно-ди­спо­зи­ти­вно­го з пе­вни­ми осо­бли­во­стями;

6) йо­го но­рми вста­но­влюють­ся Верхо­вною Ра­дою Укра­їни, що є ви­щим орга­ном за­ко­но­да­вчої вла­ди;

7) во­но зна­хо­дить ви­яв як у за­ко­нах Укра­їни, так і в між­на­ро­дних но­рма­ти­вно-пра­во­вих ак­тах.

По­зи­ти­вне (об’єк­ти­вне) адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство являє со­бою сукупність юри­ди­ч­них норм, що встановлюють правила з’ясування:

1) чи ма­ли мі­сце обста­ви­ни, яки­ми обґрунто­вува­ли­ся ви­мо­ги адмі­ні­стра­ти­вно­го по­зо­ву та за­пе­ре­чення про­ти ньо­го, і яки­ми до­ка­за­ми во­ни підтве­рджують­ся;

2) чи є інші фа­к­ти­ч­ні да­ні (про­пущення стро­ку зве­рнення до суду тощо), які ма­ють зна­чення для ви­рі­шення спра­ви, та до­ка­зи на їх підтве­рдження;

3) яку пра­во­ву но­рму на­ле­жить за­сто­сува­ти до спі­рних пра­во­відно­син;

4) чи підлягають за­до­во­ленню по­зо­вні ви­мо­ги;

5) як розпо­ді­ли­ти між сто­ро­на­ми судо­ві ви­тра­ти;

6) чи є підста­ви для не­гай­но­го ви­ко­нання по­ста­но­ви суду;

7) чи є підста­ви для ска­сування за­хо­дів за­безпе­чення адмі­ні­стра­ти­вно­го по­зо­ву тощо.

Адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство як га­лузь пра­ва включає в се­бе:

1) за­га­ль­ні по­ло­ження (за­вдання адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства, визна­чення по­нять, які вжи­ва­ють­ся у КАС, за­ко­но­давство про адмі­ні­страти­вне судо­чинство, принци­пи адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства, по­ло­ження що­до пра­во­вої до­по­мо­ги при ви­рі­шенні справ у адмі­ні­стра­ти­вно­му суді);

2) орга­ні­за­цію адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства (адмі­ні­стра­ти­вну юрисди­к­цію і підсудність адмі­ні­стра­ти­вних справ, склад суду, відво­ди, судо­ві ви­кли­ки і по­відомлення, фі­к­сування адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су, но­рми що­до уча­сни­ків адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су то­що);

3) про­ва­дження в суді першої інста­нції (зве­рнення до адмі­ні­стра­ти­вного суду та відкриття про­ва­дження в адмі­ні­стра­ти­вній спра­ві, підго­то­вче про­ва­дження, судо­вий розгляд спра­ви то­що);

4) пе­ре­гляд судо­вих рі­шень (апе­ляцій­не про­ва­дження, ка­са­цій­не прова­дження, про­ва­дження за ви­нятко­ви­ми обста­ви­на­ми, про­ва­дження за но­во­ви­явле­ни­ми обста­ви­на­ми);

5) про­це­суа­ль­ні пи­тання, по­в’яза­ні з ви­ко­нанням судо­вих рі­шень в адміні­стра­ти­вних спра­вах;

6) за­хо­ди про­це­суа­ль­но­го при­мусу;

7) при­кі­нце­ві та пе­ре­хі­дні по­ло­ження.

Адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство як окре­ма га­лузь пра­во­суддя ха­ра­к­те­ризуєть­ся:

1) на­явні­стю три­ла­нко­вої си­сте­ми спе­ці­а­лі­зо­ва­них судів. На сьо­го­дні­шній день існують окруж­ні, апе­ляцій­ні адмі­ні­стра­ти­вні суди та Ви­щий адміні­стра­ти­вний суд Укра­їни;

2) мо­ж­ли­ві­стю пе­ре­гляду судо­во­го рі­шення за ви­нятко­ви­ми обста­винами;

3) на­явні­стю ко­ди­фі­ко­ва­них про­це­суа­ль­них норм. На сьо­го­дні­шній день є чинним Ко­декс адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства Укра­їни;

4) на­явні­стю так зва­но­го принци­пу пре­зумпції ви­ни суб’єк­та вла­дних по­вно­ва­жень, як­що він ви­ступає як відпо­ві­дач. Фа­к­ти­ч­но, на та­ко­го суб’єкта по­кла­де­ний обо­в’язок до­ве­сти пра­во­мі­рність сво­їх рі­шень управлінсь­кого ха­ра­к­те­ру, здій­снення пе­вних дій або безді­яль­но­сті (ст. 71 КАС Укра­їни). Цей принцип ви­рі­внює фі­зи­ч­ну або юри­ди­ч­ну осо­бу в спо­рі про­ти суб’єкта вла­дних по­вно­ва­жень, який, бе­зумо­вно, має адмі­ні­стра­ти­вний інструме­нта­рій ти­ску на гро­ма­дяни­на або юри­ди­ч­ну осо­бу. Ви­хо­дячи з да­ної но­рми вва­жа­єть­ся, що суб’єкт вла­дних по­вно­ва­жень є винним до­ти, по­ки не до­ве­де свою не­винність в адмі­ні­стра­ти­вно­му суді;

5) на­явні­стю спе­ці­а­ль­но підго­то­вле­них суддів та пра­цівни­ків апа­ра­ту;

6) на­явні­стю спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го об’єк­та судо­во­го за­хи­сту;

7) на­явні­стю пе­вної спе­ці­а­лі­за­ції суб’єк­тно­го скла­ду спі­рних пра­во­відно­син. В адмі­ні­стра­ти­вних спра­вах одні­єю із сто­рін обо­в’язко­во має бути суб’єкт вла­дних по­вно­ва­жень;

8) на­явні­стю осо­бли­во­стей про­ва­дження в окре­мих ка­те­го­рі­ях адмі­ністра­ти­вних справ.

Крім того, адмі­ні­стра­ти­вне судо­чинство може розглядатися як со­ці­а­льне яви­ще, що ха­ра­к­те­ри­зуєть­ся до­да­тко­вим підтве­рдженням на­ле­ж­но­сті гро­ма­дянсь­ко­го суспі­ль­ства в кра­їні. Держа­ва, в осо­бі держа­вних орга­нів, до­во­лі обме­же­но ви­ко­ри­сто­вує у публі­ч­них пра­во­відно­си­нах диспо­зи­ти­вний ме­тод при­ва­тно­пра­во­во­го ре­гулювання, за­ли­ша­ючи до­сить ши­ро­кою мо­ж­ли­вість втручання в ці пра­во­відно­си­ни шляхом імпе­ра­ти­вно­го ре­гулювання або впли­ву.