Мистецтво д.п.19 ст

Архітектура на Україні у другій половині XIX ст. продовжує

відчувати на собі сильний вплив російської та європейської

шкіл. На зміну ампіру приходить еклектизм, для якого

характерне використання елементів різних стилів;

особливо поширився віденський ренесанс. З орієнтацією

на віденську моду побудовані найбільш репрезентативні

тогочасні споруди у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Чернігові. Архітектори, підкоряючись моді, відмовлялися від

архітектурних ансамблів і всю свою увагу спрямовували на створення окремих будинків, які виділялися своєю

пишністю завдяки перенасиченню їх різьбленням,

ліпленням, позолотою, але втрачали стрункість форм, красу й завершеність, а отже, і мистецьку вартість. Серед

численних споруд цього періоду виділяються більшою

мистецькою вартістю оперні театри в Одесі (архітектори

Ф. Фельнер і Г. Гельмер, 1884-1887), Києві (В. Шребер,

1897-1901) та Львові (3. Горголевський, 1897-1900),

будинки Нової біржі в Одесі (О. Бернардацці, 1894-1899), Львівського політехнічного інституту (З. Захаревич,

1873-1877). Для скульптури друга половина XIX ст. була

періодом виникнення національної реалістичної школи, основоположниками якої стали Л. Позен та П. Забіла.

Перший працював в основному в тематично-жанровій

скульптурі малих форм, другий – у жанрі скульптурного

портрета. Серед творів скульпторів-монументалістів слід

відзначити відомий пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві

(1888, скульптор М. Микешин). У скульптурі Східної Галичини та Буковини ще панує академізм. Лише в 70-90-х pp. навколо майстерні Ц. Філіппі сформувалась група молодих митців

(Т. Баронч, Т. Болотницький, А. Кужава, Ю. Марковський,

К. ОстровськУ 60-х pp. починається поворот до національного мистецтва у західноукраїнському малярстві. Першим звернувся до народної тематики К. Устиянович, у творчості якого

помітні риси реалізму. На Східній Україні розпочався рух

до так званого ідейного реалізму, гаслом якого стала формула «Мистецтво – на службу громадським ідеям». У 70-х роках

ця течія оформилась у вигляді Товариства пересувних

художніх виставок, яке було популярне на Україні до кінця

XIX ст. Найбільш яскраво типові риси передвижництва представлені у творчості художників І. Крамського,

І. РєпінаМайстром батального живопису на Україні став М. Самокиш; з його історичних полотен найбільш відома картина «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким».. З 1875 р. в Києві діяла заснована М. Мурашком рисувальна школа, учнями якої були відомі згодом майстри українського живопису М. Пимоненко. С. Костенко. І. Їжакевич, а також російські художники М. Врубель, В. Серов. Розвивається у цей період і граверне мистецтво. Традиції Т. Шевченка продовжували К. Трутовський, Л. Жемчужников.

Основою нової музичної культури України, що витворилась у другій половині XIX ст., стала народна пісенна творчість.

Українські народні мелодії використовували у своїх творах

російські композитори М. Глінка, М. Мусоргський,

П. Чайковський, М. Римський-Корсаков та інші. На їх основі створена перша українська національна за змістом опера «Запорожець за Дунаєм» (1862) С. Гулака-Артемовського

(1813-1873), яка стала фундаментом класичного

українського оперного мистецтва. Цілу епоху в розвитку української музичної культури складає творчість Миколи Лисенка (1842-1912), талановитого композитора, піаніста, диригента, музикознавця, педагога та громадського діяча, творця національного

напрямку української музики,

29. Етапи культури України 20-п.21ст.

1.Період національного відродження(1917-1933).

Було проголошено національну суверенну державу. Період революції був дуже складним т.я. багато представників

Культури виїхало за кордон, частина приймало активну

участь в подіях боротьби. Але незважаючи на труднощі відбувається процес відродження. Створюється академія мистецтв, академія наук, діють представники різних літературних та мистецьких напрямків. З 1923р. розпочинається процес «українізації», що незважаючи на більшовицький контроль

сприяло розвитку української культури.

2. тоталітарне панування соцреалізму (1933-1956).

30-ть роки ввійшли в історію як «розстріляне відродження».

Була знищена ціла генерація українських діячів

:М.Хвильовий, Л.Курбас, були розстріляні кобзарі та лірники, а кобза оголошена «класово ворожим інструментом».

3.стихійне піднесення духу національного опору(1956-87рр).

Породжене хрущовською лібералізацією та

Демократизацією, але не доведені зміни до логічного завершення викликали рух опору тоталітарній системі, за поглиблення розпочатих процесів. Зявляється нове покоління митців «шістдесятники».першим публічним виступом став протест проти арештів правозахисників, під час прем’єри фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» в кінотеатрі «Україна». Прозвучали

Виступи В.Стуса, В.Чорновола.

4.Національно-духовне оновлення.(1987-1991)

Проголошення курсу на перебудову та демократизацію та

гласність сприяв новій хвилі національного відродження.

Важливу роль відіграли і процеси реабілітації та вихід на

волю дисидентів. Відродилися клуби, організації, відновлено видання журналу «Український вісник». Відбувається відродження історичної памяті, повертаються заборонені імена.

Відбувається і релігійне відродження. Відхід від соцреалізму, повернення багатогранності стилів та течій.

5.культура доби незалежності. (1991- …)

Поруч з традиційною йде процес формування нової

культури. Формування національної та поєднання з загальносвітовими процесами, еднанння з історією та досягненнями людства. Процес очищення від тоталітарної свідомості, формування рис самобутності та національної

єдності.