Рококо. Рококо́ — реверсований стиль щодо бароко, що в другій

Рококо́ — реверсований стиль щодо бароко, що в другій

половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим

рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було есері

(«esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи

рації («raison») класицизму.

Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її

мінливих смаків і примх. Майже головним словом доби

рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві

визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала

істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент

(зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу

рококо широко розвинулося мистецьке ремесло —

ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.

Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні

насолоди. Насолодам повинні були сприяти розкішні

інтер'єри палаців і церков, розкішні сукні, черга свят в

садах бароко і в павільйонах влітку, а взимку в палацах.

Надміру використовувалась косметика — білила, пудра,

рум'яна, чорна фарба(сурма)для брів, мушки. Косметику

рясно використовували як шляхетні жінки, так і чоловіки. Особливого поширення набуло використання мушок

на обличчі — різне розташування мушок мало своє

значення для обізнаних в куртуазних іграх вельмож.

В живопису доби рококо переважали свята і театральні

вистави, безкінечні закохані пари міфологічних персон,

штучні і приємні пейзажі, пристосовані лише для побачень, флірту, танців, шляхетного і легковажного дозвілля. В портретах — всі підкреслено усміхнені, люб'язні, витончені, але це була

маска, що приховувала числені недоліки осіб і

надзвичайно складні проблеми.

Представники:

Живопис(Френсіс Хейман, П'єр Кійяр, Джованні Бонацца.)