Стан корупційної злочинності

В Україні, як і в усьому світі, корупцію віднесено до головних політичних, економічних і соціальних проблем. Вона визнана одним із найзагрозливіших явищ сучасності, що здатне мотивувати позанормативну діяльність органів державного управління, гальмувати економічний розвиток, нести загрозу багатьом елементам конституційного та суспільного ладу, а також національній безпеці держави. Корупція підриває засади демократичного устрою, довіру до влади, порушує принципи верховенства права, справедливості й рівності перед законом, відповідальності за вчинене діяння, чесної конкуренції; призводить до зростання тіньової економіки та падіння авторитету держави у міжнародному співтоваристві. За умов відсутності системної протидії корупції з боку держави та суспільства вона здатна до поширення та вкорінення у суспільних відносинах і в державній системі в цілому. Тому ефективність методів боротьби з корупцією у процесі соціальної стабілізації та інституційного становлення Української держави набуває особливого значення, актуалізує потребу глибокого і комплексного їх дослідження [51, с. 1].

На сьогодні ситуація, що склалась у сфері протидії корупції в Україні, є складною та суперечливою: бракує єдиної скоординованої державної політики подолання корупції, чіткого та узгодженого бачення шляхів досягнення цієї мети. Низький рівень координації суб’єктів боротьби з корупцією, їх чисельність та слабка співпраця з громадськістю призводить до розпорошеності антикорупційних зусиль державних органів. Традиційний підхід до вирішення цієї проблеми лише репресивними засобами жодним чином не протидіє існуванню корупції та не впливає на її розвиток. Державою практично не здійснюються профілактичні заходи щодо запобігання появі та поширенню корупції [52, с. 142].

Таким чином, одним із найактуальніших питань сучасного розвитку України залишається нагальна необхідність посилення боротьби з корупцією та віднесення її до невід’ємної складовою загальної і всеохоплюючої внутрішньої політики держави. У цьому контексті першочерговим завданням є невідкладна розробка антикорупційного законодавства, яке б стало ефективним інструментом у системному впровадженні державної політики протидії корупції.

Упродовж багатьох років Україні не вдається переломити небезпечні тенденції зростання масштабів корупції. Не виконуються прийняті Україною міжнародні зобов’язання щодо боротьби з корупцією, що випливають з Конвенції ООН проти корупції, Конвенції Ради Європи про кримінальну відповідальність за корупцію, численні рекомендації ЄС, Ради Європи, Стамбульського плану дій Організації економічного співробітництва і розвитку. Незавершеними залишаються реформи у цій царині: досі не прийняті дієві антикорупційні закони, немає оновленої стратегії та плану дій, не створено спеціалізованого правоохоронного органу.

Такий стан справ на міжнародній арені спричиняє критичне ставлення до України як до корумпованої держави з нестабільними державними інститутами, зокрема системою правосуддя. Індикатором цієї позиції вже традиційно є рейтинги міжнародної організації «Трансперенсі Інтернешнл» (Transparecy International). З року в рік Україна в цьому рейтингу посідає одне з останніх місць. У 2010 році Україна у щорічному рейтингу країн за рівнем корумпованості посіла 134 місце серед 178 країн поруч із Того та Зімбабве. Для порівняння: у 2009 р. Україна займала 146 місце, у 2008 р. – 134. Грузія, яка провела серйозні антикорупційні реформи, знаходиться на 66-й позиції разом з Італією та Кубою, Російська Федерація – 154-те місце поруч із Папуа- Новою Гвінеєю та Таджикистаном [53].

Такий стан справ спричиняє критичне ставлення до України як до корумпованої держави з нестабіль­ними державними інститутами. Індикатором цієї позиції вже традиційно є рейтинги міжнародної організа­ції «Трансперенсі Інтернешнл». Зокрема, у 2011 р. Україна у щорічному рейтингу країн за рівнем корумпованості посіла 152 місце, серед 182 країн, у 2012 р. зайняла 144 місце серед 176 країн світу [60].

За висновками експертів, зниження оцінки Індексу сприйняття корупції лише на один пункт призводить до відпливу з країни капіталу, що дорівнює 0,5 % валового внутрішнього продукту держави. Для України ці цифри означають втрату щороку щонайменше 20 млрд грн.

Численні соціологічні та кримінологічні опитування та інтерв’ювання, на жаль, доводять, що в Україні не проводиться послідовних кроків з формування єдиної антикорупційної політики. У поточному році критика Заходу на адресу України щодо відсутності реальних дій, спрямованих на подолання корупції, посилилась. Висловлюються сумніви в тому, що політична еліта України дійсно визнає нагальну необхідність вирішення цієї проблеми в країні, піддаються критиці «половинчасті» або суто пропагандистські дії. У висловлюваннях зарубіжних політичних експертів звучать оцінки щодо «тотального» характеру корупції в Україні.

Наприкінці 2010 року Україна отримала негативні оцінки щодо боротьби з корупцією від Організації економічного співробітництва та розвитку (Стамбульський план дій) та Групи країн Ради Європи проти корупції (GRECO). Голова Групи Драго Коса з цього приводу висловився так: «Україна виявляє найменше зусиль у боротьбі з корупцією з усіх відомих мені країн» [54].

Також міжнародні партнери України стверджують, що декілька великих программ по боротьбі з корупцією, що здійснювалися за підтримки донорів і міжнародних організацій упродовж останніх 4-х років (UPAC, «Гідна Україна»), не привели до практичних результатів, оскільки напрацювання та рекомендації цих проектів не були впроваджені на практиці[55]. Протягом останніх років в Україні мали місце випадки брутального порушення прав іноземних інвесторів через корупційні схеми і відсутність незалежної та прозорої судової системи. У зв’язку з цим може бути скорочена фінансова допомога Україні, згортання проектів технічної допомоги.

Проведення ефективної антикорупційної політики ґрунтується на трьох універсальних умовах, що є чинними незалежно від рівня економічного та політичного розвитку держави.

Це – наявність політичної волі, незалежна судова та правоохоронна система, проведення реформ (економічної, адміністративної, соціальної тощо).

Основною причиною відсутності прогрессу у питаннях подолання корупції в Україні міжнародні експерти називають дефіцит політичної волі керівників держави.

Проблема корупції в країні посідає одне з чільних місць серед тем обговорення в суспільному і політичному житті. Представники влади неодноразово підкреслювали свою рішучість у боротьбі з цим явищем.

Державна програма соціально-економічного розвитку, прийнята 20 травня 2010 року, також містить розділ про боротьбу з корупцією [56]. Крім того, в державі хоча і створено єдиний центр вироблення стратегічних рішень з питань антикорупційної політики.

Національний антикорупційний комітет, його роль на сьогодні є недостатньо активною з огляду на загострення проблеми.

Особливо гостро сьогодні стоїть питання існування політичної та високопосадової корупції, що становить серйозну загрозу національній безпеці України та є розсадником інших форм корупції. Як зазначає Р. Чапка, «влада корумпує, а абсолютна влада корумпує абсолютно», їх взаємозв’язок корисливий не лише матеріально. Саме політичний компонент забезпечує будь-якій корупції прикриття і дозволяє її учасникам уникати відповідальності [57, с. 8].

Політична корупція, яка полягає в нелегітимному використанні учасниками політичного процесу та носіями публічної влади їх можливостей і повноважень з метою отримання особистих чи групових вигод, породжує корупційні схеми на всіх рівнях економічного та суспільного життя.

До останнього часу корупція залишалась найбільш прибутковим і найменш ризикованим бізнесом в Україні. Високий рівень корупції відзначається у сфері державних закупівель, земельних відносин, будівництві, торгівлі, видобувній промисловості. Тіньові схеми у цих галузях існують за підтримки високопосадовців та політиків.

Водночас переслідування корупції в державі є неефективним через відсутність відповідного законодавства та спеціалізованих інституцій, недоліків діяльності правоохоронних органів, корупцію в судах, прокуратурі, міліції. Ця проблема є достатньо політизованою, оскільки до відповідальності за корупційні злочини притягуються представники конкуруючої політичної групи, що сприймається як політичне переслідування опонентів. Тоді як корупційні дії представників провладного політичного блоку залишаються без уваги правоохоронних органів.

Таким чином, ще одним проблемним моментом неефективності протидії корупції в Україні є неадекватне реагування на рівні законодавчого забезпечення запобіганню та боротьби з цим явищем. За роки незалежності України ухвалено чимало нормативних актів антикорупційного спрямування. Загальна їх кількість нараховує понад 100 законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, галузевих нормативних актів. Однак усі вони приймалися в різний час, різними органами, в деяких випадках – безсистемно, без належного наукового обґрунтування, внаслідок чого і виникають колізії та протиріччя в їх застосуванні. Виникає необхідність в інвентаризації громіздкої правової бази, моніторингу якості вітчизняного антикорупційного законодавства та узгодження його з міжнародними стандартами права [58, с. 488-489].

Корупція є однією з найгостріших соціальних проблем сучасності. Деякі дослідники вважають, що корупція стала головною політичною проблемою кінця XX століття і сьогодні вона є одним з основних чинників, що створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави. Корупція негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.

І саме тому боротьба з корупцією та організованою злочинністю є однією з тих першочергових проблем, що стоять перед незалежною українською державою.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Законом України від 13 березня 2012 року № 4496-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Митного кодексу України» до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції також віднесено підрозділи внутрішньої безпеки митних органів [18].

Спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень.

Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Для забезпечення належної координаційної діяльності правоохоронних органів в цьому напрямі Генеральною прокуратурою України видано наказ від 04 травня 2012 року №1/1гн «Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією», згідно з яким таку діяльність визначено одним із головних пріоритетів у роботі прокурорів усіх рівнів [19].

Спільним наказом Генерального прокурора України і керівників правоохоронних органів від 26 квітня 2012 року № 43/375/166/353/284/241/290/256 затверджено Положення про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією і відповідно до відомчого наказу від 23 серпня 2012 року № 73 утворено постійно діючу робочу групу з питань підготовки та проведення координаційних нарад, організації та контролю виконання прийнятих ними рішень, до складу якої увійшли керівники правоохоронних органів і їх галузевих підрозділів[20].

За результатами діяльності у 2012 році спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції до суду направлено 2438 протоколів про адміністративні корупційні правопорушення.

В цілому органами внутрішніх справ складено протоколи про адміністративні корупційні правопорушення щодо 605 осіб, органами Служби безпеки України– щодо 769 осіб, органами Державної податкової служби України – щодо 92 осіб, органами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України – щодо 50 осіб.

За результатами направлених до суду протоколів про адміністративні корупційні правопорушення до відповідальності притягнуто 1987 осіб, на яких накладено штрафи на загальну суму 2 104 066 грн.

Інформація про притягнутих до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення за сферами діяльності: