Оцінювання виробничого потенціалу підприємства на підставі аналізу рівня ефективного використання структурних робочих місць

Потенціал будь-якого підприємства визначається ВП усіх його робочих місць. Робочі місця — це первинні елементи підприємства як си­стеми, від числа й ступеня використання яких залежать усі інші показники. Тому методологію визначення виробничих та економічних можливостей підприємства, які нас цікавлять, природно почати з робочого місця.

Так склалося, що робочим місцем називають дві нерівновеликі й нерівнозначні просторові зони, кожна з яких для вирішення цілого ряду завдань, пов'язаних з удосконаленням виробництва або оцінкою їхньої вартості, потребує відповідної їй локалізації самостійного обліку.

Робоче місце — елемент виробничо-технологічної струк­тури підприємства, тобто технічно й технологічно необхідне, організаційно й економічно обумовлене, первинна, не­подільна структурна ланка виробництва. Робочим місцям, з цього погляду, щонайкраще підходить назва структурні ро­бочі місця (СРМ).

Спеціалізація й число СРМ, розміри їхніх просторових зон залежать насамперед від характеру технологічного проце­су виробництва продукції, ступеня однорідності й однотип­ності окремих груп операцій і доцільності їхнього об'єднання в комплекси, або поділ на дрібніші переходи, обумовлений пе­реважно масштабами виробництва (одиничне, серійне або ма­сове).

Просторову зону роботи групи працівників можна розгля­дати як відповідну суму просторових зон персональних робо­чих місць (ПРМ), тому особливо розрізняти треба лише пер­сональні й структурні робочі місця. Площі, зайняті просторо­вими зонами ПРМ, за розміром, як правило, менші від площ під відповідними СРМ.

Основне розходження персональних і структурних робо­чих місць полягає в тому, що розмір просторової зони струк­турного місця звичайно диктується розмірами площі, яку зай­має технологічне устаткування й/або організаційне і техно­логічне оснащення, а в деяких випадках і сам предмет праці, наприклад, автомобіль. ПРМ займає тільки цілком певну частину площі СРМ або їхньої сукупності. Структурні місця, на відміну від персональних, мають чіткіші межі.

При проведенні обліку робочих місць на конкретних ви­робничих об'єктах роздільного визначення й відповідної фіксації потребують:

- кількість типів робочих місць;

- загальну кількість СРМ (суму всіх однотипних і різно­типних робочих місць);

- загальну кількість ПРМ.

У процесі виконання цієї роботи необхідно виявляти й порівнювати між собою проектні, планові й фактичні значення перерахованих показників. Проектні значення доцільно включа­ти в паспорти як знову спроектованих, так і діючих підприємств.

При вирішенні багатьох практичних завдань доводиться розрізняти три категорії структурних виробничо-технічних одиниць:

- основні робочі місця;

- резервні робочі місця;

- місця технологічного підпору, витримки виробленої продукції між наступними технологічними переділа­ми, підігріву або охолодження предметів праці або інструмента перед початком роботи.

Носіями ВП є тільки основні робочі місця виробничих ділянок підприємств. У свою чергу, резервні робочі місця пе­редбачають для створення гарячого (тактичного) і холодного (стратегічного) резерву виробництва.

Робочі місця гарячого резерву слугують насамперед для згладжування нерівномірностей надходження замовлень, можливої неритмічності виробничого процесу, усунення бра­ку й т.п. Холодний резерв робочих місць створюється для ос­воєння нової продукції, розширення її номенклатури, впрова­дження досягнень науково-технічного прогресу й т.д.

На практиці чисельність резервних робочих місць визна­чають, як правило, сукупно без диференціації за призначен­ням.

На підставі формули (6.1) запишемо функцію для визна­чення ВП деякого СРМ підприємства:

Оскільки в загальному вигляді сконструювати функцію К (ф) скаладно виразимо її у вигляді ряду нормативних коефіцієнтів К, що характеризують рівень технологічної, організаційної й соціально-економічної відповідності розглянутого робочого місця, пропонованим для даного типу підприємства вимогам до його еталонного стану (включаючи фондоозброєність), при якому величина цього коефіцієнта приймається рівною одиниці при розмірності нормо-год/людино-год.

Тоді вираз (5.2) перетвориться в наступну формулу:

(6.3)

Після відшукання оптимальної послідовності робіт, вихо­дячи з мінімуму сумарних витрат установлюють доцільність використання на даному СРМ одного або двох чоловік, а потім визначають, чи можна їх використати під час технологічно ви­правданих простоїв на інших робочих місцях. Заниження чис­ла робітників порівняно з раціональним призводить до неви­правданого збільшення розрахункового числа машино-місць для ТР автомобілів, отже, до збільшення виробничих площ і вартості виробничо-технічної бази автомобільного транспорту; завищення їхнього числа призводить до необґрунтованого скорочення робочих місць, що збільшує тривалість простоїв машин у технічно несправному стані через недолік виробни­чих площ для ремонту. Саме ця конфліктна ситуація й вирішується пошуком Р_опт, при якому сумарні витрати й втра­ти по зазначених статтях, із включенням витрат на оплату праці робітником за час технологічно виправданих пауз між різними операціями ремонту, стають мінімальними.

Зокрема, для вирішеного завдання Р_опт= 2.

Величина Р, якщо розглядати її в самому узагальненому вигляді, складається з двох доданків:

Р = Р₀+Р_П (6.4)

де Р_о — потенціал, що використовується для виконання ос­новних (профільних) робіт на даному робочому місці, нормо-год/рік;

Р_П — надлишковий потенціал, який залишається і може бути використаний для виконання побічних робіт на цьому робочому місці, нормо-год/рік. Таким чином:

- При обліку, атестації, раціоналізації й плануванні робочих місць варто розрізняти структурні й персональні робочі місця. Структурне робоче місце — елемент виробничо-технологічної структури підприємства; персональне — просторова зона місця роботи одного працівника. Найме­нування робочих місць повинні враховувати розходження між ними.

- Носієм виробничого потенціалу є тільки основні струк­турні робочі місця підприємства.

- Управляти продуктивністю й ефективністю роботи підприємства можливо шляхом оптимізації числа пер­сональних робочих місць на кожному структурному місці.

- Виробничий потенціал СРМ складається з потенціалу, необхідного для виконання основних (профільних) робіт, і надлишкового потенціалу, до реалізації якого варто праг­нути.

- Надлишковий потенціал СРМ використовується при ви­конанні побічних робіт.

Оскільки підприємство звичайно має ієрархічну будову, його ВП складається з потенціалів окремих підрозділів, техно­логічно й/або організаційно локалізованих у загальній вироб­ничій структурі. У свою чергу ВП такого структурного підрозділу (ділянки, цеху, відділення, прольоту й т.п.) можна виразити сумою ВП, що входять у нього СРМ.

(6.5)

де Рд—потенціал дільниць;

і — номер СРМ;

n — число СРМ у даному виробничому структурному підрозділі;

Р_i - ВП і- того СРМ.

Маючи на увазі формулу (6.3) можна записати:

Введення коефіцієнта резервування має на меті більш ре­алістичну оцінку ВП із акцентом не на максимальні, а на його номінальні значення.

У кожному конкретному випадку ці коефіцієнти можуть мати різний вигляд і зміст.

Коефіцієнт К_r використовують для визначення ВП індивідуальних (одиночних) СРМ (ІСРМ).

У тих випадках, коли в нормативно-технічній докумен­тації підприємства значення К_r не зазначені, то вони прийма­ються рівними 0,1.

Оскільки ВП СРМ, розглянутий нами, складається з двох частин, пов'язаних з виконанням основних і побічних робіт (6.4), можна й для підрозділів підприємства записати двочленну формулу, а ВП, що обчислює за формулою, називати сукуп­ним виробничим потенціалом ділянки Р_ус.

У формулі (6.6) коефіцієнти ή, К_r К_е, варто розглядати як середньозважені значення. Зважування здійснюється за ти­пами робочих місць і видами профільних та непрофільних робіт, які можуть бути виконані на СРМ даної ділянки, а та­кож за характером вимог, що вважаються нормальними умова­ми для виконання цих робіт (для К_с).

Так само, як ВП ділянки утвориться із суми ВП робочих місць, ВП підприємства можна визначити підсумовуванням ВП ділянок. Тоді сукупний ВП підприємства визначиться, як

де j — номер структурного підрозділу підприємства;

m — число таких підрозділів на підприємстві;

Рдо;й Рдп— виробничий потенціал j-того ділянки підприємства по виконанню основних і побічних робіт відповідно. Розгорнутий запис виразу (6.7) виглядає так:

У більш лаконічному записі за аналогією з (5.5)

Перший доданок виразу (6.8) будемо називати ВП основ­ного (профілюючого) виробництва підприємства, друге — ВП побічного виробництва підприємства.

Введення поняття сукупного виробничого потенціалу дик­тується прагненням повніше використати ВП кожного підприємства, кожного його підрозділу й робочого місця.

Якщо підприємство виконує роботи, пов'язані тільки з ви­пуском профільної продукції, то за прийнятою в цей час мето­дикою розрахунку його виробничих можливостей поза полем зору залишається та частина ВП його робочих місць, яка не задіяна в сфері випуску основної продукції.

Показник сукупного ВП підприємства має, як правило, преважаючий доданок Р_ро. На рівні ж окремих СРМ частка по­тенціалу основного (профілюючого) виробництва може бути не визначальною й малозначною.

Для розкриття наявних резервів доцільний роздільний аналіз ВП основного й побічного виробництва. Тільки в цьому випадку питання ефективного використання надлишкового ВП переважної більшості СРМ за рахунок цілеспрямованого підбо­ру для кожного з них додаткових обсягів як профільних, так і непрофільних робіт, одержать своє прийнятне рішення.

З іншого боку, з наведеного виразу (5.8) показник ВП ос­новного виробництва є частковим значенням його сукупного ВП для тих випадків, коли Р_рп = 0.

Таким чином, за рівнем узагальненості виражений ним опи­суваної властивості (виробничої потужності) підприємства, йо­го значимості й інформативності синтетичний показник Р_рп, за умови одночасної вказівки всіх його компонентів, належить до показників більш високого порядку інтеграції й точності, ніж Р_р.

Для визначення не використовуваного ВП кожного ро­бочого місця обчислимо спочатку сумарну його величину для всього підприємства в цілому. Для цього досить із вира­зу (5.8) відняти нормативні значення ВП, необхідні для ре­алізації можливостей підприємства з випуску основної (профілюючої) продукції при повному використанні ВП провідної ділянки. ВП цієї ділянки є граничним чинником, "вузьким місцем" підприємства відносно профілюючої про­дукції.

Це нормативне значення ВП основного виробництва запи­шемо так: