Перелік питань на залік

1. Предмет і метод дисципліни.

2. Основні принципи розміщення виробництва.

3. Фактори розміщення виробництва.

4. Економічний район у структурі народного господарства.

5. Типи економічних районів.

6. Кількість населення, його природний і механічний рух.

7. Місце хімічної промисловості в народному господарстві.

8. Природні ресурси хімічної промисловості.

9. Методи врахування факторів розміщення виробництва.

10. Рівень розвитку продуктивних сил України.

11. Промислові райони, їх спеціалізація.

12. Промислові вузли, їх типи.

13. Концентрація промисловості та охорона навколишнього середовища.

14. Паливно- енергетичний комплекс.

15. Металургійний комплекс.

1. Машинобудівельний комплекс.
2. Хімічний комплекс.
3. Лісовиробничий комплекс.
4. Будівельний комплекс.
5. Розміщення галузей агропромислового комплексу.
6. Транспортний комплекс.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ. (автор Іщук І.С.)

Предмет, завдання та методологія курсу «Розміщення продуктивних сил»

Наука про розміщення продуктивних сил, як і інші науки, ви­никла і розвивається у тісному зв'язку з практичними потребами і запитами людського суспільства. Їй належить важлива роль в оволодінні світоглядними началами та у формуванні разом з іншими економічними науками професійної кваліфікації майбутніх еконо­містів. Розміщення продуктивних сил — галузь економічної науки, що вивчає специфічні просторові аспекти прояву дії економічних законів. Територіальну модифікацію економічних законів можна розглядати як закономірності розміщення продуктивних сил.

Продуктивні сили в економічній науці повинні вивчатись у тісному зв'язку з виробничими відносинами. Розміщення продук­тивних сил є складною категорією, зміст якої полягає в розподілі за територією трудових ресурсів і засобів виробництва, всіх осно­вних компонентів суспільно-географічного комплексу та зв'язків між ними.

Поняття «розміщення продуктивних сил» (РПС) трактується в науці неоднозначне і може вживатися в кількох значеннях. Час­то його вживають для виявлення конкретного стану розподілу по території народногосподарських об'єктів і населення (аналіз фік­сованого стану процесу). РПС може розглядатись як форма організації діяльності людей і виробництва; як процес здійснених зрушень в розміщенні об'єктів виробничої та невиробничої сфер на певній території, або ж як один із напрямків економічної полі­тики держави.

На думку Е.Б.Алаєва розміщення продуктивних сил — це «динамічний стан, що характеризує їх розподіл за територією відповідно до природних, соціальних і економічних умов та факто­рів, який визначається особливостями територіального поділу праці певної соціально-економічної формації» [3,191]. Оскільки розміщення продуктивних сил розглядається як динамічний стан процесу їх розвитку у просторі і в часі, форми зосередження вироб­ничої діяльності постійно змінюються. Ці зміни обумовлюються процесом суспільного поділу праці в його територіальній формі. На основі територіального поділу праці формується виробнича спеціалізація регіонів, посилюється міжрегіональна кооперація, обмін спеціалізованою продукцією і послугами.

З визначення «розміщення продуктивних сил», видно, що це поняття охоплює вивчення трьох великих складових: розміщення населення і трудових ресурсів; розміщення природних ресурсів;

розміщення виробництва і сфери обслуговування. Особливе місце займають такі складові як розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту та групи галузей сфери обслуговування. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципів територіальної організації виробництва, ефективність розміщення галузей народного господарства в різних країнах і регіонах.

Наука про розміщення продуктивних сил за змістом є близькою до соціально-економічної географії та регіональної економіки. Наукове обґрунтування географічного розміщення виробництва, розподілу його по території має велике значення для зростання продуктивних сил суспільства і підвищення ефективності суспі­льного виробництва. Всебічний економіко-географічний аналіз географічного положення місцевості, природних, економічних і історичних умов розвитку виробництва в кінцевому підсумку доз­воляють економити суспільні затрати в народному господарстві, під­вищувати продуктивність праці.

Раціональне розміщення продуктивних сил розглядається дея­кими вченими, як основа, головна складова частина регіональної економіки [20, с. 19]. У зв'язку з цим визначаються комплексні зав­дання цієї науки. Вони зводяться до вивчення територіального поділу праці і спеціалізації регіонів; вдосконалення внутрірегіональних і міжрайонних транспортно-економічних зв'язків; раціо­нального використання трудових ресурсів; забезпечення належних умов для трудової діяльності, побуту і відпочинку населення;

охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів [5, с,14]. Як бачимо, предметом регіональної економіки вважається економіка районів, розміщення продуктивних сил, територіальний поділ праці. Цими питаннями займається також соціально-економічна географія. Однак вона, як справедливо зазначає В.А.Анучін, «вивчає продуктивні сили не через призму виробничих відносин, а як умову дальшого суспіль­ного розвитку, як компоненти географічного середовища, залучені до процесів суспільного виробництва» [6, с.76]. Саме тому цей вче­ний стверджував, що неправомірно вважати розміщення продук­тивних сил складовою частиною будь-якої науки. Ми вважаємо, що всі проблеми, які пов'язані з розміщенням продуктивних сил, повинні розв'язуватись різними науками. Багато з них є суто еконо­мічними як, наприклад, оцінка економічної ефективності ресурсної бази, використання трудових ресурсів, виробничого потенціалу, аналіз соціальних факторів розвитку господарства та ін. Цілий ряд проблем розв'язують такі науки як соціально-економічна географія та регіональна економіка. До їх вирішення залучаються також кібернетика, соціологія і навіть окремі технічні науки. Все це вида­ється цілком правомірним у наш час, коли інтеграція наукових дос­ліджень у важливих проблемних напрямках є закономірним явищем. Адже об'єкт дослідження може бути спільним для багатьох наук, а предмети вивчення, як правило, різні.

З розміщенням продуктивних сил дуже тісно пов'язана тери­торіальна організація продуктивних сил — «науково обґрунтоване розміщення взаємопов'язаних виробництв, підприємств, сфери обслуговування населення та інфраструктури, яке дає значний економічний і соціальний ефект, внаслідок комплексування життє­діяльності людей і повного використання території» [20, с.85]. Як­що категорія «розміщення продуктивних сил» акцентує увагу на процесах локалізації населених пунктів і різноманітних підп­риємств, то категорія «територіальна організація продуктивних сил» — на територіальні їх поєднання і управління цими елемен­тами територіальної структури.

Під територіальною структурою розуміють динамічне розміщення продуктивних сил в економічних регіонах, що функціонують в єдиній системі національної економіки.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що наука про розміщення продуктивних сил вивчає загальні закономірності розміщення галузей господарства на регіональному, міжрегіона­льному, державному і міждержавному рівнях. Розміщення про­дуктивних сил як важлива складова регіональної політики повин­но оптимізувати і взаємно пов'язувати територіальні тенденції з розвитком виробництва і зростанням населення. Сучасні наукові розробки цього напрямку передбачають створення і обґрунтування моделей територіальної організації продуктивних сил, за допо­могою яких можна було б оцінити сумарну економічну, соціальну й екологічну ефективність різних варіантів з метою вдосконалення управління регіональним розвитком окремих територій.

Методологічні основи науки. Одним з принципових питань в науці про розміщення продуктивних сил є з'ясування методологі­чних основ даного напрямку дослідження. Тобто необхідно розіб­ратись, які головні обставини обумовлюють розміщення об'єктів народного господарства на території. Конкретна оцінка напрямків і наукових течій дається як у вітчизняній, так і в зарубіжній нау­ці.

Серед багатьох наукових напрямків, що аналізують дану про­блему можна виділити «вульгарний географізм». Його засновни­ком був Елсворт Хентінгтон, який виклав свою концепцію у кни­зі «Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку». Суть вульгарного географізму полягає в тому, що визначальною силою людського суспільства (зокрема розміщення продуктивних сил) вважаються природні умови. Саме вони, на думку прихильників цього напря­мку, формують структуру і розміщення виробництва, визначають економічні й соціальні особливості життя людей у різних кліма­тичних поясах Землі. Тому цей напрямок ще називають «кліма­тичним детермінізмом», або ж «географічним детермінізмом».

Близьким до цього вчення є «енвайронменталізм» (англ. «environment» — довкілля, середовище). Його представники Р.Сміт, Г.Тейлор доводять, що міжнародний поділ праці складається залежно від природного середовища. Згідно з теорією енвайроменталістів найбільш сприятливі умови для розвитку виробництва склалися у тих групах країн, територія яких лежить у помірному поясі.

Значної популярності в зарубіжній науці набули теорії, що базувались на визначальній ролі прибутку в умовах ринкового господарства. Основоположниками останніх були спочатку Й. Тюнен і А. Вебер, а пізніше А. Гетнер, А. Льош, В. Кристаллер. У 1926 році Йоган Тюнен виклав свої погляди у книзі «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії». Він зайнявся побудовою моделей розміщення сільського господарства навколо ринку концентричними колами, в яких кожне окреме підприємство завдяки вдалому розміщенню, давало б найвищий прибуток. Пізніше, в 1909 році Альфред Вебер у своїй книзі «Теорія штандорта промисловості» твердив, що капіта­лістична промисловість розміщується на території країни за принципом найменших витрат. На його думку, розміщення про­мисловості визначається трьома орієнтаціями — транспортною, робочою і агломерацією. Теорія штандорта була розвинена у книзі Августа Льоша «Географія розміщення господарства», що вийшла ще в 1940 році. Автор доводив, що єдиним імпульсом при розміщенні підприємства є максимальний прибуток. Основну увагу він приділив ринкам збуту продукції, як вирішальному фактору розміщення виробництва.

Досить популярною у 20-3 0-х роках XX століття була на За­ході «хорологічна» концепція німецького вченого А. Гетнера. Погляди цього вченого зводились до того, що головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні. Їх підтримав і розвивав Річард Хартшорн — відомий американський вчений-теоретик. Ця описова хорологічна концепція зберігала свої позиції в американській науці до середини 50-х років XX століття. Сьогодні цілком очевидно, що описовість — це лише початковий етап дослідження явищ і процесів при розміщенні продуктивних сил. Необхідно головну увагу зосередити на пізнанні просторової диференціації у господарстві на основі вивчення причинних взаємозв'язків між об'єктами і явищами, з одного боку, і територією, якої вони сто­суються — з іншого.

Необхідно зазначити, що марксистська теорія розвитку і розмі­щення продуктивних сил базується на головному положенні:

кожному суспільному ладу властиві свої економічні закони і за­кономірності. Вчені-марксисти не відкидають також дії загальних законів. В колишньому Радянському Союзі та інших соціаліс­тичних країнах більшість теоретичних положень про розміщення продуктивних сил були практично реалізовані на основі центра­лізованого планування, що дозволяло зосереджувати ресурси в тих регіонах, які вважалися найбільш сприятливими з точки зору центральних органів управління. Однак вже у 70-80-х роках стало очевидним, що із центру не завжди можна визначити найк­ращий варіант розміщення продуктивних сил. Прикладом може бути Чорнобильська АЕС, при розміщенні якої не були з усією серйозністю і відповідальністю враховані негативні фактори природного і соціально-економічного характеру на території Київського регіону, що діяли об'єктивно і протистояли вольовому рішенню всемогутнього Центру.

Сьогодні, коли інтеграційні процеси в економіці всіх країн світу посилюються, а науково-технічний процес докорінно впливає на характер виробництва у планетарному масштабі, вчені прихо­дять до висновку про те, що економічні закони і закономірності набувають всеохоплюючого характеру. На розміщення продук­тивних сил впливає весь комплекс закономірностей і факторів. Вирішальна роль належить процесу територіального поділу праці, що має вияв на мікро- мезо- і макрорівнях — від низових адміні­стративних районів до середніх та великих територіальних цілісностей. Вся реальна різноманітність виробничої і невироб­ничої діяльності населення окремих місцевостей значною мірою формується як результат процесу територіального поділу праці. Він є незворотним об'єктивним процесом розвитку і розміщення продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих регіонів, обмін між ними продуктами своєї діяльності.

Запитання і завдання

1. Що вивчає наука про розміщення продуктивних сил і які наукові напрямки розробляються у цій галузі?

2. Які завдання вирішує територіальна організація виробництва?

3. Розкрийте суть і взаємозв 'язок понять: «територіальна організація продуктивних сил» і «територіальна структура виробництва».

4. У чому полягають методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил, які напрямки її розвитку Вам відомі?