Комплекс хімічних та нафтохімічних виробництв

Галузі хімічної промисловості є основою хімізації народного господарства— процесу широкого застосування хімічних техно­логій, синтетичних матеріалів у різних його галузях. Сучасна хімія має величезні переваги перед механічними способами обробки речовин. Це дає можливість перетворювати в цінні промислові продукти великі маси хімічної мінеральної сировини.

Найбільш відомі види сировини: апатити, фосфорити, калійні солі, мірабіліт, кухонні солі, сірка, барити, вапняки, гіпси і т. ін. Крім хімічної мінеральної сировини» хімія використовує для переробки величезну кількість органічного палива — нафти, газу, вугілля, а також деревини та іншої сировини рослинного по­ходження. У процесі хімічної переробки різних видів сировинних ресурсів хімія використовує у великій кількості прісну воду і повітря.

На базі хімічної технології залучаються до переробки нові види сировини, замінюється дорога дефіцитна харчова сировина деревною і мінеральною, поглиблюється комплексна переробка продуктів органічного синтезу, утилізуються відходи - чорної і кольорової металургії, легкої і харчової промисловості.

Оскільки сировинна база хімічної промисловості диферен­ціюється залежно від природної й економічної специфіки окремих районів, виникають різні за спеціалізацією і структурою хімічні комплекси. Наприклад, в одних районах розвивається гірничохімічна промисловість, а в інших—нафто-газохімічна, вуглехімічна, лісохімічна тощо. Слід відмітити, що хімічна індустрія має досить сильний вплив на сировинну базу, вона часто може приз­водити до зміни структури використовуваної сировини. Так, у процесі виробництва азотних туків довгий час використовувалися продукти переробки коксу, а том]/ їх одержували переважно у мета­лургійних районах (Донбас, Придніпровський район). Сьогодні азотно тукова промисловість використовує для переробки природний газ. У зв'язку з цим виникли нові райони її розвитку — на Заході України (Рівне), у Придніпров'ї (Черкаси).

Хімічна промисловість комбінується з нафтопереробкою, коксуванням вугілля, чорною і кольоровою металургією, лісопро­мисловим виробництвом. На основі комбінування виникають складні технологічні процеси, її результаті яких формуються промислові комплекси хімічного напрямку. Так, хімічна індустрія відіграє вирішальну роль у процесі формування промислових комплексів, що спеціалізуються на переробці нафти і газу (наф­тохімічні і газохімічні комплекси), лісосировини (лісохімічні комплекси), вугілля і сланців (вугле- і сланцехімічні комплекси).

Оцінюючи фактори розміщення галузей і виробництв хімії, необхідно звернути увагу на витрати сировини, палива й енергії, а також на обсяг споживання продукції.'

Сировинний фактор має вирішальне значення для виробництва капролактаму, ацетилену, аміаку та ін. Наприклад, для того, щоб одержати 1 т капролактаму, треба витратити 8 т сировини; для виробництва 1 т ацетилену на базі карбіду кальцію витрати сиро­вини становлять 4,5 т, а 1 т аміаку з коксу — 5,5 т. Великі витрати сировини необхідні для виробництва соди, синтетичного каучуку, азотних туків, пластичних мас. В окремих виробництвах частка сировини у собівартості готової продукції коливається від 40 до 90%. При цьому норми її витрат можуть бути невеликими, але цінність надто висока, що призводить до збільшення частки сировини у сумарних витратах виробництва.

Крім гірничо-хімічної та органічної сировини, хімія споживає велику кількість води. Забезпечення хімічних виробництв водою — актуальне завдання сучасної територіальної організації проми­словості. За водомісткістю хімія сьогодні значно випереджає такі галузі, як чорна і кольорова металургія, целюлозно-паперова і текстильна промисловість. Наприклад, якщо виробляти хімічні волокна, на 1 т продукції витрачається води у 25 разів більше, ніж в разі виплавки чавуну, в 10 разів більше порівняно з вироб­ництвом міді або цинку.

Водний фактор стає певною мірою на перешкоді розвитку хімії в районах з напруженим водним балансом. Складність розвитку хімічних виробництв полягає також у тому, що багато­разове використання води для більшості з них поки що неможливе.

Щоб не допустити забруднення водоймищ і ґрунтів, необхідне очищення стічних вод.

Хімічна промисловість споживає порівняно багато палива й енергії. Паливно-енергетичний фактор посилює тяжіння хімічних виробництв до джерел сировини (нафти, газу, вугілля). Форму­вання хімічних комплексів стає особливо ефективним у тих районах, де паливні ресурси поєднуються з гідроенергією (наприк­лад, у Поволзькому районі Росії). Ряд хімічних виробництв орієн­тується виключно на джерела енергії (одержання синтетичного каучуку на базі ацетилену вимагає до 15 тис. кВт-год на 1 т гото­вої продукції, а фосфору шляхом електровозгонки — до 20 тис. кВт-год).

Споживний фактор має найбільший вплив на розміщення виробництва мінеральних добрив (за винятком калійних) і сірчаної кислоти. До районів споживання тяжіють також виробництва органічного синтезу (виробництво пластмас, гумовотехнічних виробів, шинне виробництво). Це переважно верхні «поверхи» багатостадійного технологічного процесу.

Оцінюючи вплив різних факторів на розміщення хімічних виробництв, можна виділити три групи галузей: сировинної орі­єнтації — гірнича хімія, переробка сірчистих і коксових газів, виробництво кальцинованої соди, калійних добрів та ін.; паливно-енергетичної орієнтації — виробництво синтетичного каучуку, хімічних волокон і ниток, синтетичних смол, каустичної соди тощо; споживної орієнтації — виробництво сірчаної кислоти, азотних і фосфатних добрив, шинна промисловість і т. ін.

Хімічний комплекс України має складну структуру і охоплює такі основні галузі: гірничо-хімічну (видобуток природних сірча­них руд, фосфоритів, калійних і кухонних солей, карбонатної сировини та ін.); основну хімію (виробництво кислот, соди, мінеральних добрив, лугів); промисловість полімерних матеріалів, синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон і ниток та цілий ряд нафтохімічних виробництв.

Гірничо-хімічна промисловість спирається значною мірою на власні мінеральні ресурси калійних солей, самородної сірки, кухонної солі, фосфатної сировини (фосфорити), баритів, карбо­натної сировини, солей йоду і брому, мінеральних фарб.

Залягання гірничо-хімічної сировини в межах України виявлені у Прикарпатті, на території Донбасу (Слов'янсько-Артемівський район), у Причорноморському районі (Сиваш) та деяких інших районах.

Один з найбільших районів гірничої хімії — Прикарпатський. На базі розвіданих родовищ самородної сірки тут працює два великі сірчані комбінати у Роздолі та Новояворівську (Львівська область). Промислові запаси калійних солей зосереджені у Калуському і Стебницькому родовищах. Сировина переробляється на комбінатах, які виробляють хлорні калійні добрива та ряд інших хімічних продуктів. Крім виробництва калійних добрив, на виробничому об'єднанні «Оріана» у Калуші налагоджено ви­пуск магнію.

Важливим районом гірничо-хімічної промисловості був і залишається Донбас, в межах якого залягають кам'яні солі (Артемівське. Слов'янське та Новокарфагенське родовища). На базі цих родовищ працюють потужні комбінати у Слов'янську (об'єднання «Хімпром»), Лисичанську (содовий завод). Випускається кальци­нована та каустична сода, бікарбонат натрію. Кальциновану соду застосовують у виробництві скла, а каустичну — у текстильній промисловості, виробництві штучного волокна, миловарінні, у нафтопереробній галузях.

В надрах України видобуваються мінеральні барвники: кольо­рові глини, окислені залізні руди, азурит, кіновар, ярозит та інша гірничо-хімічна сировина, з якої виробляються природні фарбу­вальні пігменти з високими антикорозійними властивостями. Розробляються три родовища мінеральних барвників: Цілик (Дніпропетровська область). Суха Кам'янка (Харківська) і Ясно-польське (Донецька). На Кіровоградщині розробляються поклади графіту (Завалівське родовище) (мал. 9).

Основна хімія розвивається в місцях видобування сировини та в районах споживання готової продукції. Вона представлена виробництвом мінеральних добрив, неорганічних кислот, лугів, соди. Виробництво азотних добрив зосереджено в центрах коксохімічної промисловості — у Донбасі (Горлівка, Сєверо-Донецьк, Лисичанськ, Алчевськ) та Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). В районах споживання розміщені окремі заводи, які використовують як сировину природний газ (Черкаси, Рівне).

Калійна промисловість зосереджена в Івано-Франківській та Львівській областях, де видобувають калійні солі (Калуш, Стеб­ник).

Виробництво фосфатних добрив переважно тяжіє до районів споживання (бурякосіючі райони лісостепової зони). Найбільшими підприємствами є Вінницький та Сумський заводи. Центрами виробництва є також Костянтинівна (Донецька область) та Одеса. Для виробництва фосфатних добрив використовується девізний апатитовий концентрат, місцеві фосфорити та відходи промисло­вих підприємств.

Однією з старих традиційних галузей основної хімії на Україні є сірчанокислотна. Сірчана кислота застосовується у виробництві мінеральних добрив, у металургійній, нафтопереробній, текс­тильній, харчовій промисловості та в інших галузях. Для вироб­ництва сірчаної кислоти використовується сірчаний колчедан, сірчисті гази, що виділяються при переробці руд кольорових металів, а також при хімічній переробці нафти і природного газу. В Україні великого значення набуло використання самородної сірки з придністровських родовищ Львівської області.

Через високу хімічну активність сірчану кислоту економічно не вигідно і небезпечно перевозити на велику відстань, тому виробництво її орієнтується на споживача. Найбільшими центрами виробництва цього продукту є такі: Костянтинівна (Донецька область). Сумське виробниче об'єднання «Хімпром», а також підприємства у м. Рівному, Новому Роздолі, Дніпродзержинську.

Україна — один з великих виробників соди, споживачами якої є скляна, текстильна, миловарна, нафтопереробна, харчова, фармацевтична галузі. Содова промисловість — матеріаломістка галузь. Для виробництва 1 т кальцинованої соди витрачається 1,5 т кухонної солі, 1,5 т вапняку і 1,7 т умовного палива. Тому най­більші підприємства галузі розміщені у Донбасі, де є достатня кількість сировини і палива (Слов'янськ, Лисичанськ). Вироб­ництво соди розвивається також у Північному Криму (Красноперекопськ), де використовується ропа Сиваша та високоякісні вапняки. Паливом служить природний газ, який надходить сюди з газопроводу.

Промисловість органічного синтезу представлена вироб­ництвом полімерних матеріалів (синтетичних смол, пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку і ниток). Її розвиток набуває поширення і базується на використанні продуктів переважно нафтопереробної, газової, коксохімічної галузей. У зв'язку з цим заводи, що виробляють смоли і пластмаси, тяжіють до районів видобування кам'яного вугілля і коксохімічного вироб­ництва, до центрів нафтопереробки та газопереробки. Вироб­ництво готових пластмас розмінується також у районах споживан­ня. Найбільші підприємства зосереджені у Донецькому та Придніпровському районах. Центрами виробництва є: Донецьк (поліхлорвінілові смоли і пластмаси) і Сєверодонецьк (склоп­ластики, пластмасові вироби, сировина для виробництва синте­тичних волокон); Запоріжжя (кремнійорганічні сполуки, синте­тичні смоли); Дніпропетровськ (переробка фенольних смол). Виробництво полімерів налагоджено у Горлівці, Дніпродзержинську, Первомайську, Калуші, Одесі, Києві та інших центрах.

Виробництво хімічних волокон зосереджено у центрах з доста­тньою кількістю водних, паливно-енергетичних і трудових ресу­рсів. Це зумовлено тим, що на 1 т готової продукції витрачається від 5 — 7 до 20 тис. квт-год електроенергії і до 5 тис. куб. м техні­чної води. Центрами виробництва виступають: Чернігів (об'єд­нання «Хімволокно»), Київ, Черкаси, Сокаль (Львівська область), Житомир. Хімічні волокна порівняно з натуральними набагато дешевші. Вони використовуються для виробництва автомобільних шин (корд), технічних і побутових тканин, трикотажу.

Нафтохімічна і гумоазбестова промисловість розвивається на базі переробки нафти і природного газу і використовує каучук (синтетичний і натуральний). Нафтохімія поєднується з нафто­переробкою (Лисичанськ, Кременчук, Херсон, Борислав, Бер­дянськ). Підприємства гумової промисловості випускають широ­кий асортимент продукції: автомобільні, тракторні, мотоциклетні шини, гумові шланги, транспортерні стрічки, різні предмети широкого вжитку. Найбільші підприємства: Дніпропетровський шинний завод, виробниче об'єднання «Білоцерківщина», Лисичанський завод гумотехнічних виробів, Київський завод «Червоний гумовик» та ряд інших.

В результаті розвитку і розміщення галузей хімічної проми­словості в Україні сформувались три основні райони — Донецький. Придніпровський і Прикарпатський. Донецький район добре забезпечений паливом і різноманітною хімічною сиро­виною. Тут розвинені майже всі хімічні виробництва, що пов'язані з металургією, машинобудуванням, скляною, текстильною галу­зями. На базі використання відходів чорної і кольорової металургії та природної хімічної сировини сформувалися найбільші вузли хімічної промисловості: Слов'янсько-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський.

У Прикарпатському районі флагманами великої хімії висту­пають Дрогобицько-Роздільський та Калусько-Долинський промислові вузли. Вони спеціалізуються на виробництві природної сірки, калійних добрив, металічного магнію, сажі газової, вироб­ництві органічних напівпродуктів з нафти.

Хімічна промисловість Придніпровського району представлена коксохімією, виробництвом азотних добрив, автомобільних шин, лаків і фарб, широкою гамою товарів побутової хімії. Виробництво хімічної продукції зосереджено у Дніпропетровсько-Дніпрод-зержинському. Запорізькому та Криворізькому промислових вузлах.

Основні напрями дальшого розвитку комплексу хімічних та нафтохімічних виробництв пов'язуються з поглибленням комплек­сної хімічної переробки органічного палива та більш повним використанням місцевих сировинних ресурсів. Головним завда­нням прискореного розвитку галузей хімії є застосування прогре­сивних технологій та модернізація матеріально-технічної бази на підприємствах комплексу. Необхідно також вдосконалити галузеву структуру хімічного комплексу, надавати пріоритетності таким галузям, як виробництво синтетичних смол і пластмас, синтети­чних волокон, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів, мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин.

Запитання і завдання

7. Які фактори впливають на розміщення галузей хімічної промисловості?

2. Охарактеризуйте структуру хімічного комплексу України.

3. Якими галузями представлена основна хімія України і де вони розміщені?

4. Які фактори визначають розміщення підприємств по виробництву пластмас, хімічних волокон та нафтохімічної продукції?

5. Назвіть райони великої хімії в Україні та розкрийте основні напрямки їх спеціалізації