Розміщення продуктивних сил і проблеми економічного районування

В теорії розміщення продуктивних сил особливе місце займає економічне районування. Значення проблеми районування гос­подарства особливо посилюється на сучасному етапі, коли Украї­на стала незалежною державою і приступила до створення основ ринкової економіки.

Економічне районування в цілому та окремі його проблеми вивчені досить глибоко. Вчення про господарські (економічні) райони і про районування як процес базується на синтезі величе­зної інформації, перш за все — на вивченні зв'язків явищ природи, розселення, праці і міграцій населення, господарства, науки, культури, освіти. Районування відбиває територіальну диферен­ціацію господарства на основі системи територіального поділу праці, тобто воно є важливим методом аналізу розміщення і територіальної організації продуктивних сил.

Методологічні основи економічного районування закладені у дослідженнях цілого ряду вчених-районологів, зокрема у пра-цях М-М.Колосовського, М.М.Баранського, П-М-Алампієва, Ю.Г.Сау-шкіна, А.М.Колотієвського, І.В.Нікольського та ін. Певний пози­тивний вклад у розробку проблем територіально-виробничого комплексоутворення і економічного районування внесли украї­нські вчені М.М.Паламарчук, Л.М-Корецький, Ф.Д-Заставний, В. А. Поповкін.

Економічний район будь-якого масштабу розглядається у вітчизняній науці як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає нерозривною ланкою, складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію в рамках національного ринку.

Розвиваючи теорію економічного районування, відомий радянолог М.М.Колосовський виходив з того, що організація проду­ктивних сил економічного району набуває форми комплексу. На його думку, районний комплекс проявляється в різних конкретних формах залежно від видів енергії, сировини та інших ресурсів. Аналізуючи районні комплекси, вчений застосував нові методи, зокрема метод енерговиробничих циклів, за допомогою якого йому вдалося глибоко вивчити структуру виробництва районів та міжгалузеві зв'язки. В процесі вивчення особливостей роз­міщення продуктивних сил встановлено, що рівень їх розвитку в окремих районах має значні відмінності. Це пов'язано з вико­ристанням досягнень науково-технічного прогресу і розвитком територіальної організації виробництва.

Оскільки система економічних районів — це прояв територі­ального поділу праці, районоутворення виступає як важлива умова регіонального управління народним господарством. Раціо­нальна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності ви­робництва в усіх територіальних ланках країни.

Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться до виявлення на території країни науково обґрунтованих господарських комплексів різного масштабу. Сітка економічних районів сьогодні використовується для планування і прогнозування розвитку продуктивних сил, зокрема районних господарських комплексів. Досить ефективним виявляється прог­рамно-цільовий метод. Економічний ефект полягає у досягненні високого рівня комплексності їх господарства, раціоналізації системи внутрішньо районних і міжрайонних зв'язків, у найбільш пов­ному використанні природних, матеріальних і трудових ресу­рсів. Наукове і практичне значення економічного районування в сучасних умовах розвитку господарства України полягає у формуванні раціональної структури виробництва, в основу якої повинна бути покладена систе/иа районних виробничих комплексів. У зв'язку з розпадом Радянського Союзу і проголошенням неза­лежності колишніми його республіками, система економічного макрорайонування України втратила своє значення. Сьогодні нальних утворень. Автор поставив за мету обґрунтувати таку сітку макро- і мезорайонів, яка була б потрібна для регулювання основних економічних пропозицій, вдосконалення територіа­льного поділу праці, а також науково-аналітичних та прогнос­тичних цілей; Структура макроекономічних районів України, на думку вченого, повинна виглядати так:

1) Центрально-Український (Київська, Чернігівська, Жито­мирська, Черкаська та Кіровоградська області, або райони Київського Полісся і середнє Придніпров'я);

2) Донбас і Нижнє Придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська та Запорізька області, або райони Донбасу і Катерино­славського Придніпров'я);

3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);

4) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська та Автономна Республіка Крим);

5) Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області, або райони Волинського Полісся, Поділля та Українських Карпат [24, с. 102 — ЮЗ].

Група вчених Національної академії наук України (академіки М.І.Долішній, М.М.Паламарчук, доктор географічних наук О.М.Паламарчук, Л.Т.Шевчук) виділили шість макрорайонів в межах України [22, с.403 — 404]. Основою для делімітації цих макрорайонів послужили дослідження природи, населення і господарства України. При опрацюванні схеми районування автори спиралися на нерозривність економічних і соціальних процесів в різних районах. Саме тому вони запропонували нову схему соціально-економічного районування України.

Така схема, на думку її" авторів, необхідна для реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема для розробки моделі регіональної політики. Назви соціально-економічних макрорайонів України, головні їх центри (ядра) та територіальний склад наведені в табл. 6.

Таблиця 6

Соціальне-економічне макрорайонування України*

*Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна 1 соціальна географія України з основами теорії.— К.: Знання, 1998, С.404

Сьогодні, коли розміщення продуктивних сил України здійс­нюється в умовах впровадження принципів ринкової економіки, проблема управління економічними районами і територіально-виробничими комплексами стає ще більш актуальною. Система управління окремими регіонами пов'язана з розробкою цільових програм розвитку регіональних ТВК, вдосконаленням їх структури і організації.

Економічне районування тісно пов'язане з управлінням регіонами. Виділення системи районів допомагає створити в межах держави раціональні регіональні ТВК, враховуючи при цьому прогресивні тенденції в розвитку територіального поділу праці, спеціалізації господарства, внутрішньо районних і міжрайонних економічних зв'язків. Сьогодні управління народним господарством передбачає поєднання народногосподарського підходу з комплексним розвитком економічних районів та адміністративних областей з метою підвищення ефективності виробництва. Особливо важливо правильно визначити стратегію розміщення продуктивних сил в кожному з виділених районів. Основними шляхами підвищення регіональної ефективності виробництва виступають: поглиблення комплексного розвитку господарства районів; вдосконалення структури і виробничих зв'язків районних комплексів; створення раціональних систем виробництва на базі промислових вузлів; підвищення ефективності регіональної спеціалізації і кооперування виробництва; формування об'єднань міжгалузевого характеру; реорганізація виробничої інфраструктури в районах; раціональне використання науково-технічного потенціалу і науково-технічних комплексів.

_____________ Запитання і завдання _____________

1. Економічне районування, його завдання і значення для раціонального розміщення продуктивних сил.

2. Дайте визначення економічного району. Які ознаки покладені в основу виділення економічних районів?

3. Як виглядає сітка економічних районів України на сучасному стані?

4. Чи потрібно вести роботу в напрямку удосконалення сітки районів, якщо потрібно, то в яких напрямках?