Коли і ким був заснований Український науковий інститут книгознавства (УНІК).

Український науковий інститут книгознавства (УНІК) — науково-дослідна установа, заснована 1922 в Києві на базі Головної Книжкової палати, яка займалася вивченням питання бібліології, бібліографії, історії друку і готувала бібліографічні показники за матеріалами друку УССР.

УНІК мав 4 секції: історії, соціології й економіки книги, мистецтва і техніки книги та бібліографії.

Інститут у 1924 видав «Загальний огляд стародруків київських бібліотек», автор книги Барвінок Володимир Іванович. У 1923–1930 видавав журнал «Бібліологічні Вісті» (25 чч.), 1933–1935 «Наукові Записки». Інститут мав цінну колекцію українських видань за 1917–1924. Директором Інституту був Ю. Меженко (до 1931).

1936 Інститут ліквідовано.

Винятково велике значення для піднесення рівня українського книгознавсва мали діяльність Українського наукового інституту книгознавства (УНІК), фундатором і директором яко-го був Юрій Меженко, відділів бібліографії та рідкісної книги Всенародної бібліотеки України (останнім три-валий час керував професор Сергій Маслов). Надзвичайно плідною була співпраця УНІК та ВБУ з еміґрацій-ними книгознавцями й бібліографами. До цього великою мірою причинився Лев Биковський, який піс-ля праці у ВБУ переїхав до Варшави, згодом проживав у Чехословаччині, після чого повернувся до Варшави. Він був фундатором і основним автором часопису ―Українське книгознавство‖, серії ―Книгозбірня україн-ського бібліографічного мікроба‖.Професор Саул Боровий пізніше згадував, що співробітники Українського наукового інституту книгознав-ства ―працювали в дуже важких умовах, виконуючи роботу, ―для якої в звичайній радянській установі був би потрібен штат, більший у кілька разів‖.Особливо високим був рівень органу УНІК – часопису ―Бібліологічні вісті‖. Для більшості статей характе-рний серйозний підхід до матеріалу. Викликає повагу і патріотизм авторів – то був не той показний патріо-тизм, який зводиться до проголошення дзвінких фраз і приписування українській культуріне притаманних їй рис, а той, який виливається в почуття обов’язку працювати для цієї культури на гідному її рівні.У числі перших жертв репресій щодо гуманітарної науки опинилися провідні книгознавці й бібліотекарі. При цьому, поруч зі звинуваченнями в ―шкідницьких‖ книгознавчих теоріях, їм стали приписувати підпі-льну антирадянську діяльність. 1929 р. були арештовані колишній голова бібліографічної комісії УНІК ака-демік Сергій Єфремов, член комісії мистецтва книги Федір Ернст, член комісії історії книги Павло Балиць-кий, вже згадуваний талановитий книгознавець, працівник УНІК, а потім ВБУ Ярослав Стешенко, директор ВБУ і заступник голови бібліографічної комісії ВУАНСтепан Постернак. У кінці грудня 1930 р. арештовано колишнього вченого секретаря УНІК Миколу Іванченка. Наступного, 1931 р., коли тривало слідство проти нього, інститут розгромлено.На засіданні Київського товариства войовничих матеріалістів-діалектиків 20 травня – 1 червня 1932 рр.та на інших численних зборах і засіданнях висунуто абсурдні звинувачення щодо УНІК у дотримуванні кла-сово ворожих ―націоналістичних і буржуазно-ідеологічних засад‖. Звільнено Ю. Меженка з посади директора інституту, змушені були піти з інституту В. Ігнатієнко, С. Кондра, Т. Алексеєнко та інші.