Книгознавство, його складові (за О. Ловягіним).

Ловягін Олександр Михайлович (25 серпня 1870 року, Ревель - 5 жовтня 1925 року, Ленінград) - книгознавець, бібліограф, бібліотекознавець, публіцист, перекладач. У 1892 році закінчив історичний факультет Петербурзького історико-філологічний інститут.

Один з організаторів і президент Російського бібліологічне суспільства (1899-1919), почесний член Російського бібліографічного товариства при Московському університеті. З 1 березня по 1 липня 1917 був директором-розпорядником Петроградського телеграфного агентства. Після революції - вчений секретар Науково-дослідного інституту книгознавства в Петрограді. Виступав з доповіддю про його роботу в 1920-24 рр.. на 1-му Всеросійському бібліографічному з'їзді в Москві (1924 р.). Далі, директор бібліотеки Ленінградського державного університету. Науковим внеском А. Ловягін є розробка ним питань методології бібліографії та пропозиція концепції класифікації книгознавства. Теорія А. М. Ловягін в цілому визначає послідовний відхід від вузького академізму до соціологізму, тобто усвідомлення факту участі книги в процесі соціальної перебудови суспільства.

У 1894-1901 роках опублікував багато статей і заміток різноманітного змісту в «Енциклопедичному словнику» Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона. А. М. Ловягін був автором численних статей з книгознавства, збірки «бібліологічне нариси» (1916). Основний працю - «Основи книгознавства» (1926 р., виданий посмертно).

Також відомий як перекладач. До його робіт відноситься книга А. Олеарій «Опис подорожі до Московії» опублікована в 1906 році і перевидана в 2003.

Навіть якщо визначення предмета, дане А.М.Ловягиним, сьогодні не можна прийняти беззастережно, то думку його у тому, єдністьмногодисциплинарной науки у її методології, у єдності предмета, була плідної і сміливою. Тільки 70-ті рр. вона почне обгрунтовуватись теоретично книгознавства.

Спробі створення такий «цілої системи» науки є фундаментальну працю А.М.Ловягина, яким він завершив свій життєвий шлях «Основи книгознавства».

Як це і М.М.Лисовский, А.М.Ловягин не за мету досліджувати сутність книжки, не розкриває свого розуміння книжки «як знаряддя спілкування людей між собою».A.М.Лoвягин визначає книжку як «виклад чи зображення людських думок» особливими умовними знаками (графікою) на матеріалі доступному багатьом, й у формі, допускає легке перенесення з місця цього разу місце; притому цій формі має відповідати звичаям, традиціям, настановам у тому чи іншого місцевості з цього приводу».

>Плодотворний теза у тому, що вона є знаряддя спілкування (тільки індивідуального, а соціального) людей, А.М.Ловягин не довів до послідовного розкриття класової природи книжки на класове суспільстві. Проте гідної поваги представляється його спроба осмислити це у кількох фрагментах своєї книжки. На жаль, окремі висловлювання відмовлялися методологічної основою першої російської монографії покниговедению.