Основні положення теорії книги Рубакіна М..

Микола Олександрович Рубакін (1 (13) липня 1862 - 23 листопада 1946) - російський книгознавець, бібліограф, популяризатор науки і письменник.

Одним із перших допитливо заглибився у пласти читання наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. російський "останній енциклопедист" М. Рубакін. Обґрунтована ним психологічна теорія автора, читача і книги (бібліопсихологія) зводить в одну проблемну площину творення, сприймання, розуміння і запам’ятовування тексту, витлумачує читання як психологічний і соціальний феномен та процес. Емоційний аспект важливий у ньому не менше, ніж усі інші: узгодженість емоцій (консонанс) забезпечує сприймання цінностей усного, рукописного і друкованого слова (закон консонансу), різнобій їх (дисонанс) — утруднює його (закон дисонансу). Відповідно до цих законів "друковане, рукописне і усне слово сприймається позитивно або негативно залежно від того, які емоції переважають у читачеві або слухачеві" [1, с. 93]. Урахування породжених ними ефектів важливе при оцінюванні співмірності майбутньої книги інтересам, потребам цільових аудиторій, виборі стратегій їх таргетування і просування. Некомпетентність у таких справах призводить до того, що книги, створені і випущені з однією метою, починають працювати на протилежні цілі. У сучасних реаліях подібне відбулося після виходу у світ роману Ліни Костенко "Записки українського самашедшего". Перипетії, що довкола нього, спричинені великою питомою вагою в суспільстві читачів, які сприймають символічний образ авторки роману вже не так, як їхні батьки і батьки їхніх батьків. Нове покоління не знайшло в ньому того, що збудило екзальтовані пориви старших читачів, які відреагували не так на якісні характеристики тексту, як на факт його появи. Очевидно, видавець про такий розвиток подій не думав, не міг він і інтуїтивно передбачити його, оскільки належить до іншого соціокультурного, психологічного покоління. Ідеї М. Рубакіна, як і значно пізніше Г.-М. Мак-Люена, приваблюють намаганням використати для пізнання книжної справи напрацювання інших наук. За його розумінням, створена стараннями автора і видавця бібліопсихологічна цінність (зміст і жест книги), утілена в ній символічно-смислова система всіма своїми сигналами апелюють до читача, впливаючи на нього і будучи підвладними йому.Результати читання ("утилізація бібліопсихологічної цінності") не завжди підпорядковані характеристикам книг і не цілком тотожні інтенсивності їх циркулювання в соціумі. Бо не всі вони однаково придатні для сприймання та інтерпретації. По-різному і читають їх — зміст ("те, що дійшло") багатьох пізнають методом "стрибання очей". Таке читання — джерело бібліопсихологічних парадоксів, серед яких "начитані ідіоти", неспроможні самотужки відтворити прочитане, байдужість до змістово цінних книг, ажіотаж навколо розважального чтива. Бібліопсихологія як наука реалізується в контексті дії трьох основних законів — закону Семона, закону Гумбольдта — Потебні, закону Тена, пізнання яких допомагає осягнути її теоретичну сутність, інструментарій, прикладну специфіку.В обґрунтуванні закону Семона М. Рубакін використав теорію німецького біолога-дарвініста Р. Семона про клітинну пам’ять (мнему) як основу спадковості, що забезпечує фіксування, збереження інформації, взаємодію нагромадженого інформаційного масиву з новими сигналами. Утворюють мнему сукупність, потік змін (енграм), що виникають під дією зовнішніх сигналів (подразників). Більшість енграм перебуває у сплячому (латентному) стані, однак за певних умов може бути активізованою (екфорованою) — "винесеною" у свідомість. (Цей процес Р. Семон назвав екфорією.) В організмі людини зберігаються лише актуальні для нього енграми, відбором і збереженням яких керує мнема. Легко приєднуються до мнеми онтологічно близькі, споріднені з нею енграми, чужорідні — відштовхуються, провокують внутрішні конфлікти. Примирення їх потребує часу і вольових зусиль.