Характерні особливості сучасного книгознавства.

Тон розмови на цю тему задає стаття відомого істо- рика книги, д-ра філол. наук, зав. кафедри Санкт-Пе- тербурзького державного університету культури і мистецтв І. О. Шомракової «Нові напрями у кни- гознавстві» (с. 310–312). Автор підкреслює, що тра- диційними темами для книгознавства є історія книги, книга як феномен матеріального і духовного світу, а також соціальна роль книги, взаємовідносини книги і суспільства, книги і держави. Проте на сьогодні існує нагальна потреба осмислити нов. технології стосовно звичних форм книги та її виробництва. Як співвідносити розроблену типологію традиційної книги з електронними джерелами інформації; який вид, тип книжкового видання обов’язково замінить електронний аналог, чи не зникне традиційна (папе- рова) книга зі сфери уваги людини, поступившись місцем електронній книзі, тобто чи буде цей новий спосіб збереження й передання інформації єдиним, і чи можна буде називати його книгою? Що таке книга, якими є її типологічні риси як особ- ливого складника культури, суспільства? До сьогодні, на думку вченої, жодний з основоположних аспектів аукових досліджень М. М. Куфаєва не знайшов пов - ноцінного розвитку в книгознавстві. Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. стала активно розвиватися нова наука – документознавство. Доку- ментознавці дотримуються концепції, за якою книг – особливий вид документа. Це, звичайно, так, але з позицій «класичних» книгознавців тут потрібні більш точні дефініції. Теоретичні та практичні проблеми взаємовідносин книги і суспільства, книги і держави інтенсивно стали розроблятися в останні 20 років. І в цьому сенсі новим аспектом слід вваж ат дослідження історії цензури радянського періоду. Безумовно новим і перспективним напрямом у ро- сійському книгознавстві є вивчення книжкової справи російського зарубіжжя – видань пожовтне-вого часу і наступних років еміграції (те саме може стосуватися й інших країн, скажімо – дослідження за- рубіжної україніки. – Г. К.). У статті д-ра геолого-мінералогічних наук М. В. Ра - ца «Склад і структура книгознавства як ком- плексної науки» (с. 270–271) наголошується, що комплексний характер має не лише книгознавство, але й усі науки, що вивчають артефакти: мистецтволише певні артефакти (тобто штучно створені), але й пов’язані з ними системи діяльності. Останні поділяються на два класи: створення і споживання артефактів. Таким чином, вимальовується ядерна онтологічна схема всіх таких наук: виготовлення – об’єкт / артефакт – спо- живання (артефакту). По суті, одна комплексна наука об’єднує науки принципово різних типів, об’єктно та діяльно орієнтованих. Книгознавство у цій структурі посідає особливе місце, адже книга – «кентавр-сис - тема», що поєднує риси як речі, так і знака. Подвійна природа книгознавства позначена вже в його відомому визначенні як комплексної науки (або комплексу наук) про книгу і книжкову справу. Пов’язані з книгою типи та системи діяльності по- діляються на два класи: а) ті, які належать до ство- рення книги – письмо (письменство), едакційно-видавнича справа, книжковий дизайн, друкарська діяльність і б) ті, які належать до її по- дальшого побутування й використання – бібліогра- фування, книгорозповсюдження, читання, збиральництво / бібліофільство, бібліотечна справа, музеєзнавство. Над кожним із них вибудовується си- стема рефлексивного осмислення, яка, зазвичай, на- буває характеру наукової / навчальної дисципліни. Серед них виділяється об’єктно орієнтована наукапро книгу як така. Цілісну картину об’єктного поля книгознавства автор пропонує представити у формі дерева, коріння якого – системи діяльності, пов’язані зі створенням книги; стовбур – книга як така, а крона – системи ді- яльності, що мають стосунок до побутування й вико- ристання книги у суспільстві. Для повноти картини можна уявно розмістити це дерево у потік часу, ска- жімо, зліва направо, і визначити таким чином місце історії книги та історії книжкової справи. У такому метафоричному образі знаходять своє місце не тільки окремо взяті книжкові галузі та їхні власні історії, а й їхні зв’язки і переплетіння. Це дає змогу чітко роз- різнити два життєвих цикли книги: малий (від задуму видання до використання книги за основним призна- ченням у суспільстві) і великий (він включає всю історію побутування книги аж до її музеєфікації). Малий локалізується у межах «дерева», великий – на- лежить до сфери історії. Актуальна проблема статусу книгознавства як науки та її співвідношення з документознавством, чи документологією розглядається у публікації зав. кафедри Харківської державної академії культури, канд. пед. наук М. А. Низового (до речі, автора но вого підручника з книгознавства) «То що ж є пер- винним: «книга» чи «документ»?» (с. 263–265). Автор доволі емоційно реагує на спроби поставити книгу в один ряд з «інформаційними одноденками», відповідно визначивши нове місце для книгознав - ства. До ініціаторів таких спроб він відносить пред- ставників так званої нової версії документознавства, які «на бесцеремонно «экспроприированном» и неу- клюже закамуфлированном ими книговедении пы- таются создать свое «новое» документоведение. А затем спешно создать в информационно-документной сфере метанауку – «документологию» (по образцу, на- верное, почившего в бозе, «марксизма-ленинизма»), которая бы определяла направления развития всех остальных наук этой сферы» (с. 263). Проте, пише далі автор, на шляху до її створення постало книго - знавство, яке не вписується в одномірний ранжир (повну інформаційну «рівність» усіх видів докумен- тів), а книга – у конгломерат «інформаційних одно- денок». Ортодоксом цього підходу він, зокрема, називає Ю. М. Столярова. На переконання М. Низового, необхідне усвідом- лення того, що «документ» – явище, як правило, не- тривалого життєвого циклу; на відміну від книги він адресується конкретній, обмеженій кількості спожи- вачів. У загальному переліку фіксованої інформації книгу можна назвати документом, не абсолютизуючи це поняття. Але від цього, підкреслює дослідник, вона не перестає бути «Книгою» з великої літери, і нікуди не зникає її всесвітньо-історична роль у розвитку людства. М. Низовий виступає проти спроб пе- ретворити епоху інформатизації на епоху «документологізації», тобто замінити зміст формою. На його думку, «документологія» (або він уточнює: «бібліологія», що не дуже у даному випадку зрозу- міло) має складатися з двох основних розділів: 1. Книга як основний вид документа; 2. Докнижкові танекнижкові види документів. У «структурно-книгознавчому» блоці публікацій особливе місце посідає стаття голови Ради з книго- видання при МААН, Генерального директора НВО «Издательство «Наука» РАН, директора Наукового центру досліджень історії книжкової культури РАН, чл.-кор. РАН В. І. Васильєва «Про «рамки» кни- гознавчої науки в сучасних умовах і розвиток нових наукових напрямів» (с. 232–235). На його пе- реконання, останнім часом дедалі частіше вислов - люються сумніви щодо обґрунтованості визначати нині книгознавство як комплексну науку про видав- ничу справу, книжкову торгівлю, бібліографію, біб- ліотекознавство, поліграфію. Якщо раніше книга була основним ланцюжком усіх названих напрямів дослідницької діяльності, то сьогодні, в умовах ін- тенсивної інформатизації суспільства, це вже зовсім не так. Бібліотеки в наш час мають справу не лише з книгою, але й з багатьма іншими носіями інформа- ції, новими формами її подання. Багато дискусій то- читься і з інших питань: про співвідношення книги і документа, про електронну книгу та її місце в сучас- ному книгознавстві, про книгу в Інтернеті, про май- бутнє книги і читання загалом, коли з регулярною настійливістю прогнозується загибел «ери Гутен- берга», «кончина» друкованої книги. На думку В. Васильєва, серед проблем, що пору- шуються нині у фаховій літературі, осібне місце по- сідає дискусія довкола поняття «книжкова культура», яке стрімко входить у науковий обіг. Вона ж ніяк не ототожнюється з близькими до нього тер- мінами «культура книги», «культура видання», «ми- стецтво книги» тощо. Йдеться взагалі про склад дисциплін книгознавчого циклу і предмет книгознав - ства, оскільки «книжкова культура» претендує на статус самостійного наукового напряму, причому на стику низки наук. Демонструючи спірність питання – як співвідносяться поняття «книгознавство» та

«книжкова культура» – автор наводить характерні, ін- коли протилежні, думки дослідників на цю тему:

• Сучасна бібліологія є наукою про книжкову куль- туру (К. Мігонь).

• «Книжкова культура» – основний предмет дослі - дження бібліології (К. Мігонь).

• Книжкова культура в останній час набуває статусу самостійної книгознавчої дисципліни (В. Барикін).

• Справедливо вважати дослідження з історії книж- кової культури складовою частиною книгознавства як комплексної науки (В. Барикін).

• Поєднання культурологічної та бібліологічної (кни-гознавчої) методології дає широкі перспективи для вивчення книжкової культури (Л. І. Довнар і Т. А. Са- мойлюк).

• Історія «книжкової культури» як багатоаспектна си- стема – самостійний міждисциплінарний науковий

напрям на стику наук (історії, книгознавства, істо- рії культури, історії науки і техніки, соціології). Серед інших дискусійних питань з методології кни- гознавства В. І. Васильєв наводить такі основні визначення опонентів:

• Бібліотипологія – наукова дисципліна, яка досліджує проблеми систематизації у книжковій справі (О. А. Гречихін).

• Книгознавство так і не оформилося у систему наукового знання (М. П. Єльников).

• Книгознавство – приведене в систему наукове знання про книгу і теоретично усвідомлені мето- дики книгознавчої діяльності у тій чи іншій сфері книжкової справи – книговидавничій, книготорго- вельній, бібліотечній, бібліографічній (А. О. Бєло- віцька).

• Синергетичний підхід у книгознавстві – крок на шляху пошуку нової методології (В. Я. Аскарова).

• Книгознавство і бібліографія – самостійні науки (Н. К. Лелікова). Дискусійним на сьогодні є і питання, порушене у статті зав. Відділ стародруків та рідкісних видань НБУВ, д-ра іст. наук Г. І. Ковальчук «Книжкове пам’яткознавство як книгознавча дисципліна» (с. 251–253). Книжкові пам’ятки – загальноприйнята книгознав - ча категорія для визначення рідкісних і цінних книг. Автор виходить з того, щ книгознавство певною мірою прикладна наука, яка обов’язково має бути пов’язана зі своїм основним об’єктом – книгами. Проте книжкові пам’ятки мають свою специфіку, они відрізняються від сучасних масових видань. Слід визнати, що вивчення рукописних книг, інкуна- бул, стародруків взагалі, а також рідкісних і цінних видань пізнішого часу, які є частиною національного чи світового культурного надбання, потребує особ- ливого ставлення – як до пам’яток історії та культури. Отже, потрібно ставити жорсткіші вимоги до їхнього зберігання, використання, опису та історико-книго - знавчого дослідження. Жодна наукова дисципліна не розглядає книжкові пам’ятки як об’єкт свого дослі - дження чи відповідної практичної діяльності. По- тають закономірні питання: в рамках якої наукової дисципліни проводяться комплексні дослідження книжкових пам’яток; яка дисципліна мусить уза- гальнювати здобуті у цій галузі знання, розробляти теоретичні положення, практичні рекомендації, юри- дичну базу. Іншими словами, якщо існує явище, у да- досліджуватиметься. На пе- реконання автора, існуюча сьогодні наукова і прак- тична база є достатньою для оформлення книжкового пам’яткознавства в окрему книгознавчу дисципліну. Її можна розглядати як галузь спеціального книго - знавства. Фонди книжкових пам’яток державних біб- ліотек, архівів, музеїв, бібліофільських зібрань – невичерпна джерельна база для книгознавчих до- сліджень, переважно історичних. До теоретичних розвідок належить також стаття докторанта Харківської державної академії культури В. А. Маркової «Книга як суб’єкт комунікації» (с. 261–262). Автор зазначає, що в рамках комуніка- тивного підходу до розгляду феноменакниги тради- ційним є визначення її як засобу, способу, каналу комунікації між двома суб’єктами: автором і читачем. Такий підхід дає підстави стверджувати, що еволюція книги відбувається лінійно і цілеспрямовано шляхом вдосконалення її функцій, а отже, електронна книга як засіб, що забезпечує більш високі функціональніхарактеристики в комунікаційному плані (гіпертекстуальність, інтерактивність, мобільність, портатив- ність), у найближчому майбутньому витиснить традиційну друковану книгу в формі кодексу. Проте більш прискіпливий погляд на історію книги свід- чить, що її еволюція спричинена низкою чинників, а шлях розвитку книги не був прямолінійним. Тому в умовах конкуренції книги і нови інформаційних тех- дослід- ниця стверджує, що текст майже завжди мав матері- альне втілення. І однією з найпоширеніших форм буття тексту в культурі була книга, матеріальна форма якої не є нейтральною. Це, зокрема, було ак- туалізовано в концепції М. Маклюена («Спосіб спіл- кування – саме спілкування») і використано Р. Шартьє, котрий започаткував у французькій істо- ричній думці новий напрям – історію читання. Питання про те, якому із трьох складників комунікативного про- цесу (авторові, тексту чи читачеві) належить інстанція породження смислу, є дискусійним. Наразі всі літера- турні теорії єдині в тому, що читач бере участь у смис- лотворенні, на підтвер дження чого автор наводить слова зарубіжних дослідників. Висновок: книга всіма своїми елементами, структурою (апаратом, форматом, зображувальними засобами) втручається в нейтраль ність тексту, ієрархізує його простір, тобто також ви ступає повноправним учасником комунікації.