Визначення необхідної кількості робочих місць, ефективного фонду робочого часу працівника та кількості працівників.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому ва­жливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій. Коефіцієнт закріплення операцій - це середня кількість техноло­гічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за середній період часу.

Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислю­ється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамін­них верстатів:

,

де КМ — кількість верстатів (машин) у технологічній групі;

n — кількість найменувань предметів, які обробляються на дано­му устаткуванні;

Nі — кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період;

ti- — норма часу на обробку і-го предмета, год;

Тр — плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розра­хунковий період, год; kн — коефіцієнт виконання норм часу

Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу, який передбачає обробку предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом.

Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура випуску однорідної продукції.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія - технологічно та організаційно відокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один або кілька подібних типорозмірів виробів. Основні її параметри: такт, темп, ритм, кіль­кість робочих місць, швидкість руху конвеєра та довжина робочих зон.

Такт потокової лінії — це інтервал часу, за який із лінії сходять ви­роби, що пересуваються послідовно один за одним, тобто це інтервал ча­су, через який періодично відбувається випуск певної продукції;

де r - такт потокової лінії, хв;

Tеф - ефективний фонд часу роботи потокової лінії в плановому періоді, хв;

B пл - план випуску деталей за даний період часу у натурально­му вимірі.

Величина, обернена до такту, називається темпом потокової лінії (Т) і обчислюється за формулою:

Темп потокової лінії, що виражає кількість продукції, яка зійде з пото­кової лінії (конвеєра) за одну годину її роботи, визначається за формулою:

Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспортними партіями (nm), то вони сходять із лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії, який визначається за формулою:

де R – ритм лінії, хв.

Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою

де РМ і – розрахункова кількість робочих місць на і – й операції.

Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між ви­робами (або центрами двох суміжних робочих місць):

де V - швидкість руху конвеєра, м/хв;

l - відстань між центрами двох суміжних робочих місць (виро­бами на конвеєрі), м.

На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконанні операції робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зо­ни і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент підій­шов до робочої зони. Довжина робочої зони обчислюється за формулою:

де РЗ — довжина робочої зони на і -й операції, м.

Потокове виробництво має деякі недоліки, а саме:

• монотонність та одноманітність праці;
• чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащенні та документації, що може спричинити зупинення конвеєра.

Для розв'язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії.

Планова середньо - облікова чисельність працівників підприємства чи структурного підроз­ділу () - визначається відношенням планового обсягу виробництва продукції (О™) до планового показника виробітку на одного працюючого ():

Вказану чисельність можна визначити також методом коригування базової чисельності:

Для робітників-відрядників розрахунки здійснюються на основі по­казників трудомісткості продукції (затрат часу на виготовлення одиниці продукції), фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників - почасовиків - з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслугову­вання, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів — з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових термінів навчання.

Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи їхню чи­сельність за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити кіль­кість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідних на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Враховуючи, що встановлені норми часу (виробітку), як пра­вило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.

Тривалість чергових і додаткових відпусток розраховують на основі складеного на підприємстві графіка відпусток, у якому визначено час і тривалість відпустки кожного робітника. Дані графіка відпусток групу­ють за тривалістю відпустки. Середню тривалість основних і додаткових відпусток (Д відп) розраховують за формулою:

,

де Двідп.і - календарні дні відпустки і-тої групи робітників;

Чі - чисельність певної групи робітників, що мають відпустку певної тривалості, чол.;

Чр - загальна чисельність робітників підприємства, чол.;

n - кількість груп робітників, які мають відпустку певної трива­лості.

Планова чисельність основних робітників () визначається трьома способами:

1. За трудомісткістю виробничої програми.

2. За нормами виробітку.

3. За нормами обслуговування.

При визначенні планової чисельності основних робітників (.) за трудомісткістю виробничої програми необхідно враховувати плановий обсяг робіт у нормо-годинах (), плановий реальний фонд робо­чого часу одного середньооблікового робітника в годинах () та плановий коефіцієнт виконання норм ():

Трудомісткість виробничої програми визначається як сума трудо­місткості всіх господарських операцій, необхідних для її виконання.

Планову чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на аналогічних роботах, можна визначити за нормами виробітку:

де — загальна кількість обладнання, яку необхідно обслугову­вати робітникам;

- планова норма виробітку в натуральних одиницях за 1 годину.

Планова чисельність основних робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:

де КО – загальна кількість обладнання, яку необхідно обслуговувати робітникам,

З - кількість змін роботи обладнання;

Кн.о - коефіцієнт приведення явочної чисельності в облікову, який вираховується за формулою:

де НР — плановий відсоток невиходів робітників на роботу.

Коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової можна роз­рахувати також іншим способом. У перервних виробництвах відношен­ням номінального часу до явочного, в безперервних — відношенням ка­лендарного часу до явочного робочого часу.

НО - норма обслуговування, тобто кількість одиниць облад­нання, яке має обслуговуватись одним робітником, одиниць:

де Фр - фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тн.о. - норма часу обслуговування. За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити і за іншим розрахунком:

де КОР - кількість основних робітників для комплексного обслуго­вування одного об'єкта устаткування у певному періоді.

Нормативи чисельності (НЧ) визначаються через норми обслугову­вання або норми часу на обслуговування.

або

де О — обсяг робіт;

НО - норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;

Фр ч — фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тно — норма часу обслуговування для відповідного періоду. Чисельність допоміжних робітників, таких, як кранівники, комплек­тувальники та ін., для яких не можна установити обсягу робіт та норми обслуговування, розраховується за робочими місцями. Розрахунок можна зробити за формулою:

. = КРМ * З * Кя.о.

де КРМ — кількість робочих місць;

З — число змін;

Кя.о. - коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.

Планування чисельності керівників, спеціалістів і службовців має свої особливості, оскільки в даному випадку необхідно враховувати не лише особливості виробництва і трудомісткість управління, але і його структуру, поділ праці, співвідношення між різними професійними гру­пами. Тому при розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше вико­ристовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нор­мативів навантаження, обслуговування, керованості.

Нормативний коефіцієнт насиченості (Кн) у кожному плановому періоді розраховується за формулою:

, де НЧс — нормативна чисельність спеціалістів;

Ч — середньооблікова чисельність працівників.

Тоді загальна потреба в спеціалістах () визначається таким чином:

де Кн - нормативний коефіцієнт насиченості спеціалістами;

- планова чисельність працівників у даному періоді.

Після визначення планової чисельності й структури персоналу необхідно скласти баланс робочої сили і визначити додаткову потребу з кожної категорії персоналу, яка визначається у вигляді облікового складу за формулою:

де Чд - додаткова потреба у персоналі, чол.;

Чп і Чк - облікова чисельність працівників на початок І кінець планового періоду, чол.;

- середньооблікова чисельність працівників у плановому пе­ріоді, чол.;

ПВ - планові втрати працівників,%.

Загальну потребу у спеціалістах (Чс) можна розрахувати як суму (або різницю) чисельності спеціалістів на підприємстві на початок пла­нового періоду (Чс.п.) і величини додаткової потреби (або зменшення) спеціалістів (Чс.д.).

Чс=Чс.п.±Чс.д.

Додаткова потреба у прирості посад визначається як різниця між за­гальною потребою в спеціалістах запланованого і базового періодів.