Визначення рівня розвитку соціальної толерантності дітей старшого дошкільного віку

На сучасному етапі в Україні відкрилися нові перспективи змін у системі спеціальної освіти, що насамперед пов’язані з переосмисленням ставлення до дітей з особливими потребами. Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі освіти, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Первинною освітньою установою, в яку потрапляє дитина з особливими потребами є дошкільний навчальний заклад. Дуже важливо в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки. Адже основою для успішної інтеграції дитини з особливими потребами в суспільство є не тільки розуміння й дбайливе ставлення з боку дорослих, а й відповідне гуманне ставлення з боку здорових однолітків. А відповідальність за розвиток толерантності та гуманності дошкільників в умовах інклюзивної освіти покладається саме на вихователів та батьків.

Метою нашого дослідження є отримання вихідних кількісних та якісних даних про рівень розвитку соціальної толерантності старших дошкільників, щоб надалі можна було простежити і порівняти зміни, які гіпотетично можуть відбутися після формувального етапу експерименту.

Для об’єктивності отриманих результатів ми конкретизували завдання цієї частини експерименту за трьома напрямами, наведеними нижче.

1. Робота з педагогічним колективом дошкільного закладу:

- аналіз забезпечення педагогічного процесу навчально-методичною літературою та змісту навчально-виховних планів з проблеми формування толерантної поведінки вихованців в умовах інклюзивної освіти.

2. Робота з батьками:

- з’ясування обізнаності батьків про соціальну толерантність;

- аналіз сімейних взаємостосунків та засобів впливу на виховання дитини.

3. Робота з дітьми, яка була спрямована за такими компонентами та їхніми критеріями:

- пізнавально-когнітивний: який рівень обізнаності дітей власне про себе та навколишніх людей, їх можливостей, емоцій, почуттів, вчинків, про моральні норми терпимої, доброзичливої взаємодії між людьми; чи усвідомлює важливість турботливого та чуйного ставлення до тих, хто цього потребує;

- емоційно-ціннісний: чи здатні діти до емпатії, емоційного реагування та оцінювання почуттів, вчинків і позицій інших людей; чи ставляться до навколишніх рівноправно та поступливо;

- мотиваційно-поведінковий: уміння терпимо відстоювати свої позиції; здатність дієво відгукуватися на неприємності і невдачі інших, виявляти великодушність, та безкорисливу турботу.

Дослідження проводилося на базі приватного дошкільного навчального закладу,,Щасливе дитинство” міста Хмельницький в старшій групі,,Пустунчики” у кількості 20 чоловік.

До комплексу методів, якими ми керувалися входили: спостереження за учасниками освітнього процесу, аналіз результатів продуктів діяльності (планів роботи вихователів, малюнків дітей); аналіз ігрових завдань та проблемних ситуацій; кількісний та якісний аналіз результатів експерименту (математична обробка даних). Адаптовані до особливостей досліджуваної проблеми, взаємодоповнюваність і різноманітність методів обстеження дають підставу стверджувати про можливість отримання об’єктивної і достовірної інформації.

Першим напрямом нашої роботи був аналіз забезпечення педагогічного процесу навчально-методичною літературою та змісту навчально-виховних планів з проблеми формування толерантної поведінки вихованців в умовах інклюзивної освіти.

З’ясовано, що робота з формування толерантних якостей дитини в умовах інклюзивної освіти планується дуже фрагментарно і непослідовно. Інколи на заняттях з мовленнєвого розвитку та художньої літератури плануються теми на морально-етичну проблематику близьку до нашої проблеми, але не системно (про дружбу, чемність, доброту, взаєморозуміння, щедрість тощо) та ознайомлення дітей з різними емоціями і настроями людей. На прогулянках плануються бесіди з дітьми на морально-етичну тематику, рідше – дидактичні ігри та трудові доручення, які б закріплювали уміння дітей, отримані теоретично. У планах також не відображено співпрацю вихователів та батьків з цієї проблеми, не плануються спільні заходи (бесіди, диспути, консультації, свята) на відповідну тематику.

Наступний важливий аспект – проаналізувати забезпечення педагогічного процесу навчально-методичною літературою з проблем формування толерантної поведінки вихованців в умовах інклюзивної освіти (наявність нормативних документів, програм, методичних посібників, дидактичного матеріалу) та визначити обізнаність вихователів щодо них.

На цьому етапі ми виявили не достатні знання вихователями міжнародних і українських нормативних документів, які декларують права людини, дитини з особливими потребами та принципи толерантності. Краще орієнтуються вихователі у державних документах, які регламентують їхню педагогічну діяльність: Закон України,,Про дошкільну освіту”, Програми,,Малятко” та,,Дитина”,,,Базовий компонент дошкільної освіти”, Базова програма розвитку дітей дошкільного віку,,Я у світі” [3; 4], які охоплюють всі сфери життєдіяльності дитини. Нажаль поза увагою педагогів міні-програма,,У гармонії зі світом” розроблена творчим колективом ДНЗ № 15 м. Кривого Рогу, яка ставить мету: орієнтувати дитину на гуманістичні цінності, сприяти формуванню у дитини уміння жити у злагоді з довкіллям та з самим собою [48] та досвід Харківської області щодо впровадження інклюзивної освіти в дошкільних навчальних закладах.

Результати аналізу забезпечення педагогічного процесу навчально-методичною літературою та змісту навчально-виховних планів з проблеми формування толерантної поведінки вихованців в умовах інклюзивної освіти дають можливість зробити такі висновки: робота з формування толерантних якостей дитини в умовах інклюзивної освіти планується дуже фрагментарно і непослідовно; відсутність програм і розробок щодо досліджуваної проблеми ускладнює вибір змісту, методів, прийомів, форм і способів виховання толерантних якостей у дошкільників в умовах інклюзивної освіти.

Другим напрямом роботи було визначення позиції батьків щодо виховання соціальної толерантності старших дошкільників в умовах інклюзивної освіти.

В дослідженні брали участь батьки дітей старшої дошкільної групи,,Пустунчики”. Було опитано 40 респондентів. Спочатку батькам запропонували анонімне тестування (Додаток Б), яке передбачало таке завдання: виділити три найважливіших на їхню думку характеристик із перелічених. Окремо всім характеристикам присвоюються відповідні бали. Чим вищі бали має характеристика, тим більше вона відповідає толерантній особистості.

У ході опитування батьків було з’ясовано що, найчастіше батьки обирали такі характеристики як,,уміння досягати своєї мети” та,,уміння відстоювати себе” (по 16% від загальної кількості обраних), що свідчить про прагматичний підхід до виховання особистості дитини.

Але необхідно зазначити, що другу позицію по кількості обрання зайняли саме ті якості, які належать до характеристик толерантної особистості і мають високий бал:,,уміння спілкуватися з людьми” (12% від загальної кількості обраних),,,уміння вести себе у суспільстві, гарні манери” та,,почуття відповідальності” (11%). На жаль,,милосердність, доброзичливість” та,,терпимість і повагу до оточуючих” батьки обирали рідко – лише 4% від загальної кількості обраних характеристик. Всі решта характеристик обиралися значно менше, а такі, як сумлінність у роботі, бережливість та слухняність, взагалі не були обрані.

Охарактеризуємо загальний результат батьківського опитування, щодо розвитку соціальної толерантності старших дошкільників в умовах інклюзивної освіти. Перше, що необхідно зазначити, що майже всі батьки обирали хоча б одну характеристику, яка оцінюється за тестом високо, як толерантна якість. Але лише 16% опитаних батьків за даним тестом набрали високі бали (від 90 до 112), що свідчить про їх бажання виховати у своїх дітей толерантні якості. 60% набрали достатній і середній бал (від 70 до 90); 19% – низький (від 60 до 70 балів) і 5% батьків набрали дуже низький бал (від 50 до 60 балів), де не були обрано жодної якості, що співвідноситься із толерантністю. Відтак, можемо констатувати, що значна кількість батьків усвідомлюють важливість виховання соціальної толерантності у дітей в умовах інклюзивної освіти. Щоб переконатися, що це розуміння реалізується в житті, батькам було запропоновано анонімний письмовий опитувальник (див. додаток Ж).

Було з’ясовано, що батьки також не орієнтуються у змісті та основних аспектах толерантності. Майже всі характеризують цю якість як людяність, культурність, дипломатичність та коректність, але жоден не охарактеризував її терпимою до чужих особливостей, думок і переконань, як ключового поняття (до речі, так само, як і вихователі).

Про усвідомлення своєї ролі у формуванні толерантних якостей дитини в умовах інклюзивної освіти свідчили відповіді опитуваних на запитання про необхідні для цього умови. Значна кількість батьків зазначають серед умов: приклад дорослих, роль стосунків у сім’ї, виховна робота вихователів, але є такі, які називають основною умовою зміною стосунків у суспільстві.

Отже, проведене обстеження батьківського колективу дає змогу констатувати такі результати: з одного боку нерозуміння змісту терміну,,соціальна толерантність” і його характеристик, не високий рівень усвідомлення важливості толерантних якостей у дітей, розуміння власної ролі та ролі педагога, як носія виховного процесу у формуванні толерантності дошкільників в умовах інклюзивної освіти, а з іншого – небажання розуміти і терпимо взаємодіяти з дітьми.

Наступним і основним завданням констатувального експерименту було виявлення рівня розвитку соціальної толерантності старших дошкільників в умовах інклюзивної освіти.

Акцент у роботі в першу чергу ми робили на тому, що діти мають різні здібності (таким чином, покращується якість виховання всіх дітей, а не тільки вихованців з особливими потребами); діти з обмеженими можливостями повинні брати участь у всіляких заходах (спортивні змагання, вистави, конкурси, екскурсії, свята та розваги в ДНЗ); індивідуальне дитяче навчання повинно підтримуватися спільною роботою педагогів, батьків і всіма тими, хто може надати таку підтримку.

Для з’ясування стану наявних толерантних взаємин у дітей в умовах інклюзивної освіти на констатувальному етапі дослідження були підібрані різноманітні адаптовані методи: цілеспрямовані спостереження за поведінкою дітей у різних видах діяльності та у конфліктних ситуаціях; елементарні опитувальники та бесіди; аналіз продуктів діяльності (малюнків); характеристика поведінки дітей у навмисно змодельованих ігрових ситуацій та тих, що виникали стихійно.

Основними джерелами завдань для цих методів були монографія Н.Скрипник,,Психолого-педагогічні засади виховання гуманних взаємостосунків у дітей старшого дошкільного віку”, Науково-методичний журнал,,Джерело педагогічних інновацій”, посібник О. Смірнової,,Міжособистісні стосунки дошкільників: діагностика, проблеми, корекція” [56; 55; 43], методичні рекомендації Т. Макарової, Г. Ларіонової [37], Н. Носова [39].

Визначення рівня соціальної толерантності старших дошкільників здійснювалося поетапно, за розробленими Н. Скрипник компонентами (пізнавально-когнітивний, емоційно-ціннісний та поведінковий) та їх критеріями, які детально розписані в теоретичній частині роботи.

Критерії соціальної толерантності дошкільника характеризуються терпимістю до поведінки, думок, почуттів інших людей, здатністю вислуховувати інших; поважати права і свободи інших. Відповідно до цих характеристик Н.Скрипник виділяє такі рівні розвитку соціальної толерантності старших дошкільників: оптимальний, ситуативний, деструктивний, які детально розписані в теоретичній частині нашої роботи[56, c.76].

Спочатку виявлено рівень сформованості показників за кожним критерієм окремо, а потім визначено загальний рівень, тобто коефіцієнт вихованості досліджуваної характеристики дошкільника. Для цього до кожного показника, що визначає ступінь розвитку в дитини знань, умінь, ставлення, досвіду толерантних взаємостосунків дошкільників в умовах інклюзивної освіти були обрані адекватні методики, які дозволили отримати найоптимальніші результати.

Отже, спочатку нами було виявлено стан вихованості толерантних взаємостосунків старших дошкільників в умовах інклюзивної освіти за критеріями пізнавально-когнітивного компоненту. Для цього нами були використані ряд методик до кожного із означених показників.

Показник розуміння власної своєрідності та інших людей, їх емоцій, почуттів, учинків.

Завдання 1.,,Давайте познайомимось”.

Мета: виявлення здатності дітей до самопізнання та позитивного сприйняття себе.

Дітям пропонується на аркуші паперу намалювати свою сім’ю і все розповісти про себе. Для полегшення роботи вихователь спочатку малює сам і розповідає про себе.

Цей показник оцінювався за трьома позиціями: 2 бали – позитивне ставлення до себе та усвідомлення власних якостей; 1 бал – часткове розуміння себе, своїх якостей і характеристик; 0 балів – несформоване позитивне ставлення до себе, відсутнє усвідомлення своїх якостей і характеристик.

Аналіз малюнків виявив позитивний емоційний стан більшості дітей – 75%. Їхні малюнки досить яскраві, чітко вималювані. На ряді зображень (22,5%) члени сім’ї тримаються за руки, що свідчить про тісний психологічний контакт між ними, а на 40% – зображені руки із вималюваними пальцями, що говорить про здатність дитини взаємодіяти з оточуючими.

Узагальнення дослідження першого показника пізнавально-когнітивного критерію дає підставу стверджувати, що значна кількість дітей позитивно ставляться до себе, але погано знають свої позитивні та негативні якості, не можуть вербально описати свої почуття, емоції, поведінку. Також є категорія дітей, які зовсім не можуть про себе нічого сказати, крім неповних статистичних даних. Але найважливіше те, що є діти (приблизно 10%), у яких не сформоване позитивне ставлення до себе. Результат обстеження за першим показником подано у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1