Розвиток медіаосвіти в Німеччині

Історія медіаосвіти в Німеччині, по суті, почалася ще в XVII столітті з ініціативи знаменитого педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670), який досить оптимістично поставився до тодішньої новинки – преси. Я. А. Коменський був переконаний, що газета може розвивати лінгвістичні здібності учнів, дати їм корисну інформацію поточних подій та географію.

В епоху Веймарської республіки (20-ті роки ХХ століття) про роль медіа в суспільстві і проблеми освіти йшли досить широкі суперечки, які велися, зокрема З. Кракауэром, Р. Арнхеймом, Ст. Беньяміном і Б. Брехтом. Далі був похмурий період нацизму (1934-1945), коли медіа були перетворені владою у слухняний інструмент пропаганди.

Спочатку медіаосвіта в Німеччині розвивалося досить повільними темпами. Лише до 1960-х років німецькі педагоги стали розглядати медіа не тільки як «технічні засоби навчання» або «допоміжний інструмент» до уроку, але і як предмет для окремого вивчення.

Вивчення медіакультури прийшло в школи Німеччини, як правило, в інтегрованому в обов'язкові дисципліни в вигляді. Медіаосвіта увійшла в курси суспільних наук, географії, мистецтва і т. д. На думку багатьох сучасних німецьких педагогів, курси медіакультури повинні допомогти розвитку громадянської самосвідомості учнів, розвинути їх критичне мислення. Сьогодні близько 72% німецьких вчителів в тій чи іншій мірі регулярно використовують елементи медіаосвіти на своїх уроках.[17, с. 74]

Медіа культура вивчається в більшості німецьких університетів. Крім цього в Німеччині існує ряд спеціальних науково-дослідних інститутів, таких, як Національний інститут кіно, науки і освіти. Ще один дослідницький центр з медіаосвіти існує в Мюнхені. Помітне місце на карті вогнищ медіаграмотності в Німеччині займає Кассельский університет. Тут працює центр медіапедагогіки під керівництвом професора Б. Бахмайера. Центр пов'язаний з низкою вищих навчальних закладів у Франції, Італії і Іспанії та здійснює науково-дослідні проекти, пов'язані з підготовкою майбутніх медіапедагогів. Б. Бахмайєр координує також Проект «Сократ», суть якого – розвиток медіакультури та медіаосвіти студентів європейських університетів («Європейська програма з медіа і вивчення культур»). Німецьке товариство медіапедагогіки і культурної комунікації (ГМК) доручило Б. Бахмаеру взяти на себе координацію міжнародної медіаосвітньої мережі і конкретизувати медіапедагогіку в розрізі національної культури та європейського розвитку медіа. У 1998-1999 роках дослідницька група під керівництвом Б. Бахмайера виконала контент-аналіз передач дев'яти найбільших телеканалів, які ведуть мовлення на території Німеччини, а також сприйняття цих передач дитячою аудиторією.

Інший видатний німецький медиапедагог і дослідник – Х. Ниезито працює над темою дослідження під назвою «Відеокультура» (Video Culture). Це міжнародний проект, який досліджує потенційні можливості впливу аудіовізуальної продукції на міжкультурну комунікацію. [17, с. 86]

В цілому інтегрована медіаосвіта в німецьких школах передбачає цикл завдань і творчих робіт з учнями на матеріалі: – зображень (фотографії, слайди, малюнки, комікси тощо); – аудіовізуальних медіа (фільми, відеозаписи, телепередачі); – преси (газети, журнали); – мультимедіа (CD-ROM, Інтернет, електронна пошта). При цьому медіаосвіта інтегрується в такі обов'язкові дисципліни як німецька мова, суспільні науки, мистецтво та ін. В цілому медіаосвіта у Німеччині розуміється як широкий спектр різноманітних навчальних занять, пов'язаних з медіа.
Всередині загального напрямку медіапедагогіки існують різні розділи: медіавиховання: «визначення цілей, які повинні ставитися у відповідності з проблемами медіа, і педагогічно обґрунтованих заходів, необхідних для досягнення цих цілей; медіадидактика: область дидактики, де йдеться про те, які медіа можуть або повинні використовуватися для досягнення педагогічно обґрунтованих цілей; медіадослідження: охоплює всі наукові дії, щоб знайти та/або перевірити цілі, засоби, свідоцтва, гіпотези, що мають відношення до медіа, і також їх систематизувати.

При цьому головний предмет медіаосвіти – не різні види медіа, а різні форми спілкування, контакту з ними. Втім, німецькі медіапедагоги пропонують і більш широку трактування медіаосвіти, яка має охоплювати всі соціально-педагогічні, соціально-політичні та соціально-культурні ідеї та заходи (для дітей, молоді, дорослих і літніх людей), що стосуються їх культурних інтересів та можливостей розвитку, їх шансів просування в роботі, покращення дозвілля і сімейного життя, а також можливостей їх політичного самовираження і участі, і фокусувати свою увагу на інформаційної та комунікаційної техніки з її соціальними та культурними наслідками. Німецькі вчені виділяють сьогодні кілька ключових концепцій медіаосвіти, які можуть перетинатися і взаємодоповнювати один одного.

У прийнятій в 1995 році заяві конференції міністрів культури усіх федеральних земель Німеччини кажуть, що медіаосвіта в школі повинно враховувати зростаючий вплив медіа на повсякденне життя дітей і підлітків. В першу чергу це завдання сімейного виховання, але школи теж зобов'язані підготувати молодих людей до соціально відповідального, критичного, творчого спілкування з медіа.

Отже, потрібно, щоб школярі могли орієнтуватися у світі медіа, класифікувати медіатексти, досвід і зразки поведінки, поширювані через медіа, і т. д. Виходячи з цього, міністри культури прийшли до думки, що медіаосвіта потребує вдосконалення технічного забезпечення навчальних закладів і повинно охоплювати не тільки школярів, але й самих учителів.

У цьому сенсі заслуговує на увагу досвід німецького державного інституту підвищення кваліфікації в шкільному навчанні і медіапедагогіці (NLI), найбільш важливими завданнями якого є поширення педагогічної інформації і документації, консультування, семінари, організація медіатекстів, медіакурси для вчителів, працівників позашкільних закладів освіти та культури для дорослих, спільна робота з освітніми установами різних типів.