Розвиток медіаосвіти у Великобританії

Історія медіаосвіти у Великобританії налічує вже кілька десятиліть. Як і в багатьох інших країнах, цей рух почався з кіноосвіти, а потім охопив більш широкий спектр (преса, телебачення, Інтернет тощо).

У Британії існує кілька організацій, що займаються різними питаннями медіаосвіти. Серед них можна виділити Британський кіноінститут (British Film Institute – BFI), заснований урядом в 1933 році. В інституті є відділ освіти, володіє унікальною колекцією книг (41.000 примірників на 15-ма мовами), журналів (145.000 номерів з 45 країн світу) і газет (2.000.000 номерів), так чи інакше вони мають відношення до медіакультури.[17, с. 32] Відділ освіти протягом багатьох років проводить конференції та семінари, медіакурси для вчителів, здійснює масштабні дослідження, публікує книги, навчальні посібники та методичні рекомендації для педагогів. З 1975 року відкрито "The English and Media Centre" – незалежна некомерційна освітня організація. Її діяльність спрямована на розвиток медіаосвіти у Сполученому Королівстві (магістратура з медіаосвіти в Лондонському університеті, семінари, конференції, публікація книг, підручників, посібників, журналу "English and Media Magazine", розробка та випуск CD-Romів і т. д.).

У 1996 році в Англії на базі педагогічного факультету Саутемптонського університету відкрився Центр медіаосвіти, який очолив професор Ендрю Харт. Цей центр став ініціатором широкомасштабних наукових досліджень, як на британському, так і на міжнародному рівнях. Головними проектами центру (а до цього дослідної групи Е. Харта) в 90-х роках минулого століття стали дослідження «Медіаосвіта на уроках англійської мови» і «Міжнародні перспективи медіаосвіти». Результати цих досліджень знайшли втілення в книгах і статтях, були оприлюднені на конференціях і семінарах, в тому числі і на міжнародному рівні. Центр ось вже кілька років готує магістрів і докторів наук у галузі медіаосвіти, проводить заняття спеціалізованих курсів. На рубежі ХХІ століття Е. Харт розгорнув ще одне велике дослідження під назвою «Євромедіапроект», метою якого став аналіз сучасного стану медіаосвіти в європейських країнах.[17, с.43]

У 1998 році при патронажі урядового департаменту культури Британський кіноінститут створив Робочу групу з кіноосвіти (Film Education Working Group), яка активно зайнялася дослідницькою діяльністю по кіно та медіаосвітніх проблемах. З Британським кіноінститутом тісно співпрацює ще одна впливова організація «Film Education», яка займається програмами, пов'язаними з підготовкою методичних рекомендацій і посібників для вчителів на матеріалі кіно і телебачення.

У 30-х роках ХХ століття британська медіаосвіта (втім, тоді цей термін не вживався, мова йшла про навчання із застосуванням засобів масової інформації – кіно, радіо, преси) розвивалося в основному згідно "запобіжної", парадигми, спрямованої на протистояння шкідливому впливу медіа. У шістдесяті роки, під впливом французької теорії "авторського кінематографа", медіаосвіта в Сполученому Королівстві було в основному пов'язано з вивченням "медіа як популярної культури" в кращих її зразках.

У той же час на розвиток медіаосвіти у Британії певний вплив зробили ідеї видатного канадського дослідника медіакультури М. Маклюена. Починаючи з 60-х, медіа культура в тому чи іншому вигляді стала вивчатися в більшості британських університетів.

У 70-х – 80-х роках ХХ століття медіаосвіта в Сполученому Королівстві розширилося з створенням нових кіноосвітніх курсів для середньої школи і пізніше нових курсів з медіа, які були включені в екзаменаційний список для 16-18-річних учнів. У зв'язку з розвитком семіотичних теорій в 70-х роках медіаосвіта стала більше орієнтуватися на структуруалістське трактування медіатекстів як знакових систем Ці напрямки були вперше досить докладно описані та проаналізовані Л. Мастерманом.

Розмірковуючи про освітні парадигми "медіа як популярна культура" заснованої на виборчому принципі і орієнтації на кращі твори мистецтва, Л. Мастерман справедливо вказує, що "саме поняття вибірковості має подвійний сенс. З одного боку, воно має позитивне значення – «вибирати краще». [17, с. 58-59.] З іншого боку, воно означає «несправедливий виняток». Цей приховане за позитивним значенням, яке майже всі ми схвалюємо, елемент виключення – в даному випадку смаків та інтересів великої кількості учнів, – без сумніву, завжди мав широку практику». Напрямок виборчого підходу знайшло вираження в явній перевазі художніх та експериментальних фільмів масової кінопродукції (і, в кінцевому рахунку, кіно як засоби масової інформації перед телебаченням), серйозними газетами – ілюстрованим виданням, змістовних телепередач, присвячених поточним подіям, і документальним програмам – телепрограм і мультфільмам. Іншими словами, вибірковість у цьому випадку виражалася в перевазі «високоінтелектуальних», серйозних смаків вчителів в галузі масової інформації популярної загальнодоступній продукції, яку з жадібністю поглинають учні. Об'єкт ж впливу – смаки більшості учнів в галузі масової інформації, що – незважаючи на тривалі і донині спроби прищепити дітям виборчий підхід, залишився в колишньому стані».

Таким чином, медіаосвіта за Л. Мастерману – це не процес оцінки творів медіакультури, а процес їх дослідження. Тому значно перспективніше і краще вивчати не шедеври медіакультури, а поле взаємодії медіа та людини, тобто медіаосвіта має бути спрямована на розвиток в учнях, розуміння особливостей функціонування засобів масової інформації, використання ними засобів виразності, механізму створення «реальності» і її усвідомлення аудиторією.